Військові в школі: чи потрібні зустрічі з учнями під час війни і як їх правильно організувати – без додаткових травм для дітей та запрошених

Про що б ви запитали бійця, який боронив “Азовсталь”, якби потрапили з ним на зустріч? Які теми були б доречними для спілкування з тим, хто пережив бої за найбільший завод Маріуполя, що нині, як і місто, в окупації? І що саме можна говорити вголос захиснику, відповідаючи на питання із залу?

Тема дуже чутлива, а зважаючи на те, що до шкіл часто запрошують військових, аби ті поділилися своїм досвідом з учнями, такі заходи треба ретельно планувати. Спілкування захисників із дітьми не має травмувати нікого з учасників зустрічі.

До речі, про зустріч із двома бійцями з “Азовсталі” розповідала одна зі шкіл Києва на своїй сторінці в Facebook. Бійці зустрічалися з учнями 5–11 класів, а ті своєю чергою готували для військових вітальні номери та зустрічали гостей у вишиванках.

Про доречність зустрічей учнів із військовими зараз, коли війна ще триває, “Нова українська школа” поспілкувалася з військовим психологом Артемом Осипяном, сімейною та дитячою психотерапевткою Наталією Подоляк, психологинею благодійного фонду “Восток-SOS” Русаною Дикою, шкільною психологинею Валентиною Танасюк та вчителькою зарубіжної літератури Черкаської загальноосвітньої школи № 29 Тетяною Мельник.

У новій статті читайте:

• чи потрібні зустрічі з військовими в школі під час війни;
• чи варто готувати до цього учнів і як саме;
• які теми можна обговорювати під час таких зустрічей;
• як обирати гостей для школярів і які настанови їм давати;
• який формат зустрічей найбільш доречний.

ЯК ЗНАЙТИ СПІВРОЗМОВНИКА ТА ПІДГОТУВАТИ ДО ЗУСТРІЧІ УЧНІВ

Якщо проглянути шкільні акаунти в соцмережах, помітно, що тема війни присутня в школах. Тут працюють волонтерські штаби, діти та вчителі плетуть маскувальні сітки, роблять окопні свічки, готують смаколики для бійців, а також малюють листівки. А ще до шкіл часто приходять волонтери, військові медики, ветерани та військовослужбовці.

Так, у київській школі № 69 Соломʼянського району час від часу запрошують військових, аби ті поділилися власними історіями та відповіли на питання учнів. Зокрема, на останній із зустрічей бійці розповідали про:

• дії в небезпечних ситуаціях;
• надання першої допомоги та правила самозбереження;
• подолання паніки, підтримку емоційного стану під час війни;
• поводження з вибухонебезпечними предметами.

У Черкаській загальноосвітній школі № 29 періодично проводять заходи із військовим волонтером Олексієм Святенком. Вчителька зарубіжної літератури цієї школи Тетяна Мельник, яка організовує зустрічі, розповіла, що Олексія знають давно. Це випускник їхньої школи, а також засновник Патріотичного музею АТО в Черкасах. Освітянка з учнями кілька разів була в музеї й бачила, як волонтер спілкується з дітьми.

“Ми запрошуємо перевірених людей, передусім наших випускників. І перш ніж запросити когось до школи, обов’язково звертаємо увагу, чи вміє людина комунікувати з дітьми та утримувати увагу аудиторії. Для цього я стараюся побувати на подіях за участі цієї людини, почитати про неї дописи. Звісно, спілкуюся сама, розповідаю про вікову категорію дітей, з якими планується зустріч, та що саме може цікавити учнів цього віку. Також розпитую, про що запрошені будуть говорити з учнями”, – додає Тетяна Мельник.

Освітянка обговорює і тривалість розмови:

• з учнями початкової школи вона може тривати 30–45 хвилин;
• у середній та старшій школі на зустріч можуть запланувати один чи два уроки, якщо, крім розповідей, військовий чи ветеран проведе заняття з тактичної медицини.

Валентина Танасюк, шкільна психологиня Жмеринського ліцею № 3, розповіла, що раніше військові були частими гостями, але після початку повномасштабного вторгнення такі зустрічі обмежили. Адже і для військових це може бути стресом, і в дітей соціологи фіксують підвищену тривожність через війну. Тому в ліцеї зосередилися на волонтерській допомозі.

Якщо школи запрошують захисників на розмову з дітьми, то, на думку Валентини, учням треба пояснити, що саме за подія відбудеться, з ким та з якою метою.

А передусім варто дізнатися, чи діти готові психологічно до таких зустрічей, чи наразі це піде на користь їхньому психічному здоров’ю. Для цього можна провести тестування дітей, наприклад, організувати арттерапевтичне заняття, яке покаже, кому з учнів потрібна психологічна допомога. У школі це може зробити психолог разом із соціальним педагогом та класним керівником.

Тож коли планується зустріч військових чи ветеранів зі школярами, треба врахувати досвід та ситуацію кожної дитини, яка буде запрошена.

“Треба розуміти, що в кожної дитини своя історія, переживання війни та сімейна ситуація. Для однієї дитини нічого страшного немає в тому, що хтось отримав поранення, а для іншої дитини трагедія стається, якщо загубить телефон”, – зазначає Валентина.

ХТО МОЖЕ СТАТИ ДЛЯ ДІТЕЙ НАДИХАЮЧИМ СПІКЕРОМ

Натомість психотерапевтка Наталія Подоляк сумнівається, чи варто взагалі проводити такі заходи зараз, коли війна триває.

Вона радить школам провести чітку межу між тими, кого можна запросити на зустріч із дітьми під час війни, а кого не варто.

• Якщо це волонтери, які плетуть сітки, збирають кошти на авто для бійців, ремонтують їх тощо – таких людей можна запрошувати. Вони натхненні своєю справою і можуть надихати дітей.
• Якщо йдеться про ветерана, який уже пережив досвід війни й для кого це справді історія, тобто події, які залишилися в минулому й не викликають травматичних спогадів – таке спілкування теж можливе.
• Не варто запрошувати до учнів військових, які зараз служать, приміром, приїхали додому в коротку відпустку, а за кілька днів знову будуть на передовій.

Якщо школа запрошує на зустріч військовослужбовця, то, наголошує психологиня Русана Дика, має провести попередню розмову з ним. І краще залучати до спілкування лише тих бійців, які встигли відпочити у відпустці та відновити свої ресурси.

Наталія Подоляк пояснює, чому важливі такі чіткі межі. За її словами, для військових, які беруть участь у війні, ще не настав період посттравматизації. Він передбачає, що травматичні події припиняються, а людина перетворює травматичні спогади в досвід. Такі бійці під час спілкування справді можуть виокремлювати якісь смішні та позитивні моменти, розповідати дітям про свою силу духу та побратимство.

“Зараз травмовані не лише діти, а й військові. До повномасштабного вторгнення зустрічі з бійцями АТО проводилися, коли вони поверталися із зони антитерористичної операції й перебували в так званій безпечній зоні. Зараз більшість атовців на війні знову. Війна продовжується як для дітей, так і для солдатів, тому нині не найкращий час для зустрічей із бійцями.

Ми ж не знаємо, що може стати для них тригером і запустити травматичний пусковий механізм. А тригером можуть бути будь-які слова, звуки чи фрази. Як на мене, школи створюють небезпечні ситуації як для гостя, так і для дітей. Особливо, якщо ці люди були на нульовці або возять поранених чи забирають тіла загиблих”, – зазначає Наталія.

ПРО ЩО МОЖУТЬ РОЗПОВІСТИ ВЕТЕРАНИ І ЗА ЯКИХ ОБСТАВИН

Військовий психолог Артем Осипян теж наголошує, що до школи краще запрошувати ветеранів. Тобто тих, хто вже не бере участі в активних боях і перетворив досвід війни в спогади.

Аби розмова відбулася цікаво та не залишила неприємного осаду ні в гостей, ні в слухачів, шкільна адміністрація має розказати запрошеним, чого саме очікує від цієї зустрічі.

• Валентина Танасюк зазначає, що розмови мають бути надихаючі, які дадуть віру в майбутнє і наштовхнуть дитину на створення, а не руйнування чогось.
• Діти мають зарядитися на зустрічі позитивом, а спікери мають дати впевненість у завтрашньому дні.
• Русана Дика додає, що варто уникати розповідей про травматичні деталі військових подій.
• Також не треба демонструвати зброю та давати дітям контактувати з нею.

Зустріч з військовими 112 бригади ТрО ЗСУ у школі № 327 Києва

“Для дитини це не має бути перепроживанням якоїсь травми й ще однією травматизацією. Адже в школі вчаться різні діти, з різним досвідом. Є діти-переселенці, які разом із батьками переїхали з тих місць, які зараз окуповані. Через це діти можуть мати в собі приховану агресію, яку можуть виплескувати на тих людей, які в певний момент перебувають разом із ними”, – пояснює Валентина Танасюк.

На думку Артема Осипяна, запрошені мають розуміти, як спілкуватися з дітьми. А організатори зустрічі мають ретельно підбирати кандидатів, перевірити їх через знайомих, дізнатися, що відомо про цю людину. Також можна поспілкуватися самостійно перед зустріччю. Бо може виявитися, що не всі ветерани зможуть розповісти щось цікаве дітям.

• Шкільна адміністрація передусім має визначитися з метою зустрічі.
• Обираючи тему для розмови, Артем радить брати до уваги, що саме буде важливо й цікаво учням дізнатися від учасника бойових дій.
• Теми варто обирати залежно від класу та віку. Наприклад, ветерани можуть розповісти, як із побратимами боронили наші землі, тобто зустріч може пройти в дусі патріотичного виховання.
• “Під час таких зустрічей важливо говорити, що правда на боці України, що ми захищаємо свою землю, свій дім, свої сім’ї, своїх дітей. Говорити про відвагу чоловіків та жінок, які боронять нашу країну. У такий спосіб виховувати повагу та шану до всіх, хто героїчно захищає, допомагає та відстоює інтереси України”, – додає Русана Дика.
• Якщо школа має певний досвід співпраці з ветераном, можна розповісти про це якісь деталі. Наприклад, як рятували життя бійців сплетені учнями та вчителями кікімори.

“Дітям цікаво послухати, що таке війна, як усе насправді відбувається, – додає Артем Осипян. – У дітей важливо формувати доросле ставлення до того, що їх оточує. А зараз дітей оточує тема війни.

Можна дати можливість розповісти ветеранові, що він хоче, просто попередньо провести певну профілактичну роботу. Нехай діти чують живі історії про війну, а не лише новини з телемарафону”.

На думку Артема Осипяна, таку зустріч можна провести в класі чи в актовій залі. Не так важливе місце, як щира атмосфера. Не всім ветеранам можуть сподобатися концерти чи виступи за заздалегідь прописаним сценарієм. Як каже психолог, це може здатися дивним.

“Ветеранові точно не потрібна показушна демонстрація, – додає Осипян. – Якщо школа хоче створити довірливі стосунки з бійцем, аби він поділився з дітьми важливими речами, то атмосфера має бути більш камерною”.

Зустріч з військовими та волонтерами у школі №69 Києва

ДІТЯМ ЦІКАВО СЛУХАТИ ПРО ВІЙНУ – ЯК ЗАДОВОЛЬНИТИ ЇХНЮ ЦІКАВІСТЬ?

Оскільки тема війни стала частиною нашого життя, а учням цікаво слухати про це від волонтерів чи військових, то як на цей попит можуть реагувати школи?

Наталія Подоляк радить зосередити увагу дітей на волонтерській допомозі, що чимало шкіл і робить. Дітям треба розповідати, як саме вони можуть підтримати й допомогти нашим бійцям.

На думку Русани Дикої, такий попит справді можуть задовольняти розмови з військовими чи ветеранами. Адже діти не залишаються осторонь від війни, як би ми цього не хотіли. Вони є частиною суспільства й частиною країни, яка зараз виборює свою незалежність у війні.

“Я б не стверджувала, що такі зустрічі обов’язкові, але вони можуть бути корисними. Часом це важливо для військових чи ветеранів. Їм приємно ділитися своїми історіями, розуміти, що їхня важка робота має велику цінність. Саме заради дітей вони й перебувають на лінії фронту – щоб діти жили у вільній країні з великими можливостями під мирним небом”, – додає психологиня.

Тож перш ніж запрошувати військових до школи, варто проаналізувати:

• з якою метою така зустріч планується;
• оцінити психологічний стан учнів;
• провести попередні розмови із запрошеними та обговорити тему зустрічі;
• замість військовослужбовців, які згодом повернуться на фронт, краще кликати до школи волонтерів чи ветеранів;
• формат таких зустрічей має бути щирим та без пафосу.

Інна Лиховид, “Нова українська школа”

Титульне фото: школа №149 Києва