Вміти довести свою думку на публіці: як у Львові школярі дебатували

У суботу в коридорі 28-ї львівської школи гамірно. Школярі з Тернополя, Хмельницького, Вінниці, Львова та Сум приїхали сюди дебатувати. Уже четвертий рік поспіль учні 52-х шкіл із 16-ти областей беруть участь у німецько-українському проєкті “Молодь дебатує”. Нині – перший цьогорічний міжрегіональний турнір. У Німеччині проєкт реалізовують уже 10 років.

“Ми тішимося, що ви, діти, вмієте чути одне одного. Бо дорослі, на жаль, не вміють. А якби вміли, то в нас не було б війни. Нам треба повчитися у вас поважати опонента та м’яко висловлювати свою думку”, – починає директор школи Іван Лозенко.

У залі хтось перечитує заздалегідь підготовлені конспекти, у когось – ледь помітно трусяться руки, хтось – постійно п’є воду і повторює щось про себе. Учням уже не терпиться розпочати дебати.

директор львівської школи №28 Іван Лозенко

ПРО ПРАВИЛА

Правила такі: на дебати виносять актуальну суперечливу тему. Участь беруть чотири учасники. Два з них виступають за, а два – проти. Дебати складаються з трьох частин: вступний раунд, вільна дискусія та заключний раунд. У вступному раунді кожен з учасників має говорити без зупинки протягом 2-х хвилин. Вільна дискусія, на якій дебатери говорять не за порядком, триває 12 хвилин. Під час заключного раунду кожен з учасників презентує свою позицію ще раз, враховуючи те, про що говорили опоненти протягом дискусії.

Зала під час вступних промов

Тему “Чи варто започаткувати офіційний День багатокультурності в Україні?” учасники отримали за місяць до дебатів, тому мали можливість підготуватись. Але не все так легко, бо дебатери не знають, якими фактами оперуватиме опонент. А одне з правил дебатів – відповідати на запитання та твердження суперників.

Хто “contra”, а хто “pro” обирають через жеребкування. В одну команду зазвичай потрапляють учасники з різних міст та шкіл. Хоча ймовірність потрапити в команду з людиною зі свого міста чи школи все ж є. У результаті, виграє не команда, а один учасник.

11-класник Андрій та 10-класниці Роксолана і Марина приїхали з Вінниці. Кажуть, не бояться, що отримають позицію, яку не підтримують.

“Це ж новий досвід, цікаво перевтілюватися і йти наперекір собі. А ще – важливо вміти показувати своїми жестами та мімікою, що ти віриш у те, що говориш”, – каже Роксолана.

Учні витягують картки з написами їхніх позицій “за” чи “проти” з новорічної червоної шапки. Хто з них задоволений, а хто – ні, неможливо зрозуміти. Емоцій не видають – це теж вимога дебатів.

У регіональному турнірі беруть участь чотири групи. Спочатку – дві групи грають паралельно в різних аудиторіях. Потім – журі оголошує відгуки та зауваження. Опісля – грають ще дві групи, вони не можуть спостерігати за дебатами попередніх груп.

ПРО ПІДГОТОВКУ

Перед дебатами учасники мають пів години на підготовку. А ще – це можливість познайомитись із партнером по команді та спланувати, хто про що говоритиме. В одному зі шкільних класів готується перша група дебатерів. Тут сидять і “сontra”, і “pro”. Одне одному не заважають, навіть дещо запитують в опонентів.

“А ми “чисті” заходимо туди?”, – запитують “pro” у команди “contra”.

“Так, геть голі заходимо”, – серйозно відповідають ті.

“І навіть не можна взяти нотатки, які я зараз пишу?”, – знову запитують “pro”.

“Ні, там нам дадуть чисті листочки і олівці”, – відповідають опоненти.

Обидві команди зітхають і продовжують далі працювати.

“А можна я про Квебекську модель і космополітизм скажу? Тільки якщо ти там будеш мене перебивати, я тебе приб’ю”, – чути з іншого кінця класу.

Ведучі

В іншому кабінеті готується група, яка гратиме паралельно з першою. Тут Марія з Тернополя та Андрій із Вінниці вирішують, що і як говоритимуть. Вони – “pro”.

“Я задоволена позицією “pro”, бо вона за цією темою доволі сильна. Але бути “contra” завжди легше. Ти просто критикуєш те, що сказали “pro”, – впевнена Марія.

Усі пари гравців готуються так, ніби знають одне одного давно: обмінюються думками, допомагають, кажуть, як краще. До слова, пізніше Марія стане однією з чотирьох переможців сьогоднішнього турніру.

ПРО ГРУПУ ПІДТРИМКИ

У першій аудиторії вже готові до дебатів – навпроти місця кожного дебатера стоїть іменна табличка, журі чекають на учасників. Сюди прийшла і група підтримки. Запитуємо в учительок, які сидять позаду, звідки вони.

Ірина Томич – із НВК №9 Хмельницького. Її учні зараз не гратимуть – дебатуватимуть у другій частині дня. Утім, учителька хоче подивитись, як дебатують інші учні. У їхній школі винести якесь питання на шкільні дебати – звична практика. Для цього влітку створили дебатний клуб. Також хмельничани влаштовують дебатні турніри з колегами з Тернополя та їздять одне до одного в гості.

Ліворуч – Ірина Томич та Ірина Колесник

“Для дітей дебати – це досвід, нові контакти, вміння спілкуватись, критично мислити, висловлюватись та працювати на публіку. Це те, чого, на жаль, не вчать в українській школі. Також добре, що є прописані стандарти проєкту. Бо ми, українці, любимо поговорити, у німців же все чітко й точно”, – каже пані Ірина.

Вчителька також розповідає про представника їхньої школи, Данила Коломійця. Каже, дуже хвилюється за нього. Це, мовляв, учень якому важко дався цей турнір. Данило – переселенець, у 2015 році переїхав із окупованого міста Антрацит. Навчається у хмельницькій школі четвертий рік.

“Він – російськомовний, але з нами полюбив українську мову. І ми пишаємось, що сьогодні він представлятиме школу українською”, – гордо наголошує вчителька.

З дебатів у хмельницькій школі випливають ідеї інших проєктів. До прикладу, нещодавно тут замислились над тим, щоб залучати шкільного психолога, аби той навчив дітей опановувати свої емоції. Це, мовляв, добре як для проєкту, так і в житті.

Надія Шимків зі Львова і її група підтримки

До того ж, заступниця директора тієї ж хмельницької школи Ірина Колесник розповідає, що діти, які беруть участь у дебатах, вільніше почуваються на уроках. Вони вміють слухати та сприймати думки інших.

“Минулого тижня учні запропонували на уроці англійської подебатувати, уявіть! Вони взяли тему, пов’язану з історією Англії. Тому такий формат може бути елементом уроку. Учнівське самоврядування дебатувало у школі на теми “Чи треба заборонити використання мобільних телефонів у школі”, “Чи треба в Україні медична евтаназія”. Остання тема виникла із предмету “Захист Вітчизни”, – каже Ірина Томич.

ЯК ВІДБУВАЛИСЬ ДЕБАТИ В ПЕРШІЙ АУДИТОРІЇ

У першій аудиторії – троє суддів. Вони – фіналісти або переможці дебатів німецького та британського форматів.

Учасники команди “pro” – Валерія Норик та Олена Штокало із Сум.

Валерія Норик та Олена Штокало

У команді “contra” – Марта Дуфанець зі Львова та Анастасія Панасюк із Тернополя.

Марта Дуфанець та Анастасія Панасюк

Загалом, команда “pro” говорить про те, що завдяки Дню багатокультурності відбуватиметься об’єднання культур, і кожна з них зможе отримати від іншої щось нове та цікаве. Це – основа для широкого світосприйняття.

Учасники висловлюють власну думку, і після дзвіночка закінчують речення. Тут, окрім всього, головне – вміння лаконічно висловлюватися і відчувати час. Водночас, замовкати до дзвіночка не варто. У журі та опонентів може скластись враження, що дебатерові більше нічого сказати.

Судді

“Нам варто знати власну культуру і продовжувати просувати свою ідентичність. Впровадження Дня багатокультурності стиратиме межі між народами, що може стерти нас як окрему етнічність. А ще ми маємо День Європи. Навіщо ще один про це?”, – відбивається від команди “pro” опонентка Марта.

“Розвиток власної культури і толерування інших – це процеси, які не суперечать одне одному. Тоді на міжнародній арені Україна виглядатиме як демократична держава, відкрита до діалогу”, – каже Олена з “pro”.

Учасники звертаються одне до одного на “ви”, таким чином, висловлюючи повагу. Дебатери спілкуються спокійно та зважено, звертають увагу, що говорять опоненти, і намагаються відповідати на їхні закиди.

Ще за пів години журі надає учасникам відгук про дебати. Кожен із трійки суддів мав завдання звертати більше уваги на певного учасника. Зрештою, саме йому чи їй суддя має порадити, як розвиватись, та розповісти, що вдалося. Учасникам порадили звертати увагу на структуру аргументів, надавати більше прикладів, не повторюватись та м’яко реагувати на закиди опонентів.

ЯК ВІДБУВАЛИСЬ ДЕБАТИ У ДРУГІЙ АУДИТОРІЇ

У другій частині дня знову відбуваються дві гри паралельно. Цього разу вирішуємо поспостерігати за дебатами в аудиторії №2. Тут на учасників уже чекає журі. Судді діляться з нами відгуками про першу гру, за якою спостерігали.

“Жанр дебатів передбачає те, що ти мусиш мати серйозну аргументацію своєї позиції. Мені імпонує те, що слова наших дебатерів не є пустими промовами. Вони одне одного уважно слухають і говорять на рівні даних досліджень, кейсів та серйозних прикладів.

Найбільша перевага таких зустрічей-дебатів – що ви тренуєте в собі здатність спокійно, виважено, уважно слухаючи опонента, дискутувати”, – каже Оксана Міхеєва, професорка кафедри соціології Українського католицького університету та учасниця журі.

Оксана Міхеєва

Усі дебатери – на місці. У команді “pro” змагаються Дмитро Сидорчук та Надія Шимків зі Львова.

Дмитро Сидорчук та Надія Шимків

У команді “contra” – Дарія Ногаль із Хмельницького та Анна Тищенко з Вінниці.

Анна Тищенко

Дарія Ногаль

Наведемо короткі витяги із промов дебатерів, щоб ви зрозуміли, як працюють учні, аби підготуватися до дебатів.

“Як казав грецький філософ Геродот, якщо дати народу можливість обирати різні звичаї та традиції, то кожен народ обрав би власні. Але багатокультурність – це елемент політики, який дозволяє комфортно почуватися в одній країні всім національним меншинам. Ми хочемо започаткувати День багатокультурності 16 липня на згадку про перший закон про національні меншини в Україні”, – починає Дмитро.

На виступ Дмитра прийшов подивитися і директор 28-ї школи. Він хвилюється та уважно слухає дебатера. Вболівають за учасників й інші вчителі, у декого з них трусяться руки, хтось намагається махати головою, аби зупинити учнів, коли ті говорять забагато. Зрештою, усі стримуються – треба, аби діти були самостійними.

“Під час війни нам треба виховувати сильну національну ідентичність. За даними Київського інституту соціології, в Україні 30% українців розмовляють російською мовою, а 11% – суржиком. І як зазначила колись Ліна Костенко, нація вмирає не від інфаркту, вона спочатку втрачає мову. Тому я вважаю, що День багатокультурності – не на часі”, – каже Дарія з команди “contra”.

“Я вважаю, що започаткувати такий день на державному рівні – варто, – відповідає Надія. – У статті першій Загальної декларації прав людини йдеться: “Всі люди народжують вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом та совістю і повинні діяти в цілях братерства”.

Судді

У суспільстві також є расова і гендерна нерівність. І таким чином ми можемо вчити громадян поважати інші національності. А як же герой “Небесної Сотні” Сергій Нігоян? Він любив Україну, декламував вірші Шевченка. І якби Україна не була відкритою до світу, то не мав би можливості приїхати сюди і підтримати нас”.

“40% українців вважають, що Голодомор не був геноцидом. У нас є проблема з історичною освіченістю. Чи не вважаєте ви, що спочатку треба попрацювати з українцями, аби всередині країни була єдина думка щодо історії?”, – стоїть на своєму Дарія.

“Поважаючи чуже, ми не нівелюємо власне. Це – день, коли люди зможуть відчути себе частиною чогось великого. І як сказав Монтеск’є, ви – люди завдяки природі, а громадяни – завдяки випадковості. Ми – рівні і повинні про це пам’ятати”, – говорить Надія.

“У 1971 році Канада постала перед питанням. 60% канадців розмовляли французькою мовою і 40% – англійською. Тоді ухвалили Пакт Канади, в якому йдеться, що країна може бути багатокультурною і вміщувати в собі багато народів. Уперше підтримка національних меншин була на такому високому рівні. ООН вважає, що це – початок ери толерантності”, – продовжує Дмитро.

Після дебатів усі потискають одне одному руки і обіймаються. Журі засідають на нараду. Зрештою, відмічають, що учні добре оперували статистичними даними, дотримувались однієї лінії та трималися впевнено. Утім, порадили краще слухати опонентів та реагувати на їхні аргументи.

Данило Коломієць на врученні

Переможцями, які у лютому поїдуть на півфінал до Харкова, стали Вікторія Свищ із львівської школи “Інтелект”, Данило Коломієць із НВК №9 Хмельницького, Надія Шимків із Львівської правової гімназії та Марія Сива з тернопільської ЗОШ №24.

Вони, як один, кажуть, що перемогли завдяки шкільній команді, яка допомагала тренуватись, зрозуміти недоліки та переваги виступу, шукати факти “за” і “проти”, боротися із хвилюванням.

А ми з фотографом йдемо додому і ще довго розмірковуємо, чи треба таки впроваджувати День багатокультурності в Україні, і чому дебатів не було тоді, коли ми навчались у школі.

Марія Марковська, “Нова українська школа”

Усі фото: Валентин Булейко

Проєкт “Молодь дебатує” запроваджується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Німеччини.

Підписуйтесь на наші Facebook та Viber