Вправи: дрібна та артикуляційна моторика в розвитку дітей з ООП. Частина 1

Як розвиток дрібної моторики пов’язаний із роботою мозку й навпаки? Які вправи треба виконувати, щоби задіяти обидві частини мозку? Про це під час трансляції “Нової української школи” розповіла логопединя, спеціальна психологиня й арттерапевтка Зоряна Ленів.

Публікуємо конспект першої частини трансляції (друга частина тут).

НАВІЩО ДІТЯМ З ООП АРТИКУЛЯЦІЙНІ ВПРАВИ

Інсайт зі 20-річного досвіду роботи: ми дуже багато зусиль витратили на форму інклюзивної освіти, тобто на розроблення законодавства, організаційних умов, різноманітних методичних і теоретичних підходів. Але маємо менш наповнений зміст. Тому мої орієнтири спрямовані на змістовне наповнення роботи з дітьми з ООП у НУШ.

Практичні вправи для особливих освітніх потреб добре розроблені, але їх знають переважно вузькі спеціалісти. Є такі напрями, як-от нейродинаміка, нейрореабілітація, нейрокінезіологія. Вчителі початкових класів, асистенти вчителів, соціальні педагоги та інші фахівці, а особливо батьки, можуть додавати ці методики, інтегрувати завдання, ігри, вправи та використовувати їх у щоденній взаємодії з дітьми.

Так, діти з ООП люблять різні природні матеріали, предмети вжитку та побуту. Усе це можна використовувати з розвитковою метою. Однак треба розуміти, що, для чого і як це зробити ефективно.

Чому фраза українського педагога Василя Сухомлинського “Розум знаходиться на кінчиках пальців дитини” така відома і як вона працює? Справа в тому, що Василь Сухомлинський мав серед учнів дітей з ООП. І це був перший освітній кейс, просто ніхто про це не говорив. Але, вочевидь, педагог бачив, що, розвиваючи пальці, покращуються розумові здібності дітей.

А відомий логопед і вчений Михайло Хватцев писав так: “Артикуляційні вправи не тільки покращують рухову функцію тих систем мозку, котрі відстають, але й задіюють у роботу інші мозкові системи, що розміщені поруч”. Так, розвиток дрібної та артикуляційної моторики – це не просто ігри й забави, а потужний інструмент для розвитку розумової активності дітей.

ЯК ЦЕ ПРАЦЮЄ

Ми маємо моторні та примоторні структури в головному мозку, які відповідають за контроль діяльності, рухову активність, координацію, мовленнєву рухливість, артикуляцію. Це – так звана зона Брока, мовно-рухова зона в передній лобній частині головного мозку, у нижній звивині домінантної півкулі. Вона відповідає за моторну організацію мовлення. Наприклад, для праворуких дітей домінантна півкуля – ліва, і навпаки.

Але біля неї, у моторинх і примоторних лобних долях, розташовані ділянки мозку, які відповідають за дрібну та загальну моторику. Ці ділянки мозкових структур взаємодіють між собою. Так, пожвавлюючи руки, ми пожвавлюємо зону Брока. А вона, зі свого боку, надсилає імпульс в органи артикуляції. Тоді вони краще рухаються – і мовлення покращується.

Але часто в дітей з ООП трапляються збої в співдружній діяльності мозку. Наприклад, кожна з півкуль відповідає за певні функції організму. Окремо одна від одної вони добре розвинуті – а співпраця порушена. Тому корисно робити вправи на розвиток міжпівкульної латералізації або співпраці.

Також нині багато говорять про мозочкову стимуляцію. Мозочок – це відділ головного мозку, який відповідає за координацію рухів, регуляцію рівноваги і м’язового тонусу. Розвиваючи мозочкову стимуляцію, ми долаємо шлях формування рухової навички. Вона нам потрібна для навичок письма, сидіння, вставання тощо.

Для відточення навичок є кілька етапів. Усе починається з невеликої швидкості, напруги в рухах, неточності. Далі – поступове зникнення неточностей у рухах. Далі – автоматизовані рухи, які не є енерговитратними для дитини. До цього треба прагнути. Адже якщо дитина спрямовуватиме багато зусиль на регуляцію моторної сфери, вона вичерпуватиметься. Зрештою, у дитини буде розсіяна увага, слабка пам’ять, сильна втомлюваність, низька працездатність, негативізм, інші негативні поведінкові прояви.

Зазвичай і на жаль, діти з ООП народжуються з неврологічним статусом або набувають його з часом. Від цього страждають три сфери в тій чи іншій мірі: рухова, психічна й мовленнєва. Навіть у разі доброї моторики, це може поширюватися на кисть руки й пальці або на органи оральної мускулатури. Це – індивідуально.

Тому, коли ми в закладах загальної середньої освіти з інклюзивним навчанням маємо таку дитину і складаємо для неї індивідуальну програму розвитку, треба передбачити розвиток дрібної та артикуляційної моторики.

ВПРАВИ ДЛЯ ДРІБНОЇ МОТОРИКИ

Розвиток пальчикових рухів, зокрема тонкі диференційовані рухи

Це – усе, що стосується маніпуляцій дитини з дрібними предметами, а особливо – сортування, співставлення, конструювання, защіпання, складання пазлів.

1. Можна насипати рис із гречкою або горох із квасолею в посудину. А дитина має розсортувати крупи.

2. Чарівний мішечок із різними фігурками. Тут є елементи загадковості, незвичності, чаклунства, які діти дуже люблять. По-перше, так можна розвивати моторику рук. Наприклад, якщо дитина має порушеннями зору, то може переминати мішечок і здогадуватися, що в ньому є. Далі – можна вчити дитину розв’язувати його й зав’язувати на бантик. Дитина може навпомацки описувати предмет, який вхопила, дістати його.

Також за допомогою мішечка можна розвивати мовлення, відповідаючи на запитання “Який?”. Дитина має відповісти, що вона дістала з мішечка. Наприклад, якщо дістала ґудзик, то він – круглий, пластмасовий, твердий, білий, з дірочками. Далі можна запропонувати просунути нитку в ґудзик, описуючи, що це чарівні кольорові дротики, які гнуться.

Тобто з мішечком можна виконувати багато опосередкованих вправ – коли дитина грається й не розуміє, що ми її розвиваємо.

3. Пазли. Якщо діти вивчають казку, а дитина з ООП ще не читає й не вміє переказувати, можна дати їй пазли й запропонувати, аби вона склала сюжет цієї казки. Так вона розвиває й моторику, і мислення, і посидючість.

4. Квілінг. Це – закручування тонких полосок паперу і приклеювання. За допомогою квілінгу можна робити і Великодні писанки, і пано. Це стосується радше арттерапії.

5. Пальчикові вправи. Потрібно ціленаправлено просити дитину щось повторити. Наприклад, розігнути кисть руки, аби пальці були рівними, і зігнути руки в кулак. Далі можна почергово розгинати пальці з кулака, починаючи з мізинця і проговорювати такі слова: “Оцей пальчик у ліс пішов, оцей пальчик гриб знайшов, а цей пальчик чистив, а цей пальчик – смажив, а цей пальчик (показує великий) усе з’їв – і від того потовстів”.

А на згинання, починаючи з великого пальця, такі слова: “Оцей пальчик – мій дідусь, а цей пальчик – баба, а цей пальчик – мій татусь, а цей пальчик – мама. А цей пальчик (мізинець) – це я сам, і звати мене Іван”.

РОЗВИТОК ГНУЧКОСТІ Й УКРІПЛЕННЯ М’ЯЗІВ КИСТЕЙ РУК

1. Можна стискати у воді гумові іграшки – наприклад, качечку чи рибку. Таку іграшку можна давати також збудливим дітям під час уроку, якщо їм це допомагає заспокоїтися, щоби вони стискати й розтискати її під партою. Можна розігрувати сценки з цими іграшками, стискаючи їх та вигадуючи сюжети.

2. Можна заплітати косички лялькам або плести їх із ниток. Така вправа також пасуватиме для уроку трудового навчання.

3. Намотування-розмотування. Ми можемо намотувати клубки, розмотувати котушки. Можемо також намотувати нитки на кілька пальців або на руку й розмотувати. Також можна намотувати нитку на два пальці так званою вісімкою. Спочатку одна рука намотує на іншу, а потім – навпаки. Треба пам’ятати про міжпівкульну латералізацію.

4. Використовувати все, що стосується перемикань і стискань. Наприклад, працювати з кубиком Рубика. Тоді розвиваються також логічне мислення й математична компетентність.

5. Розв’язувати приклади з математики на спеціальній дошці, пересуваючи пальцями цифри.

6. Театр тіней. Усе, що передбачає перехрещення рук, працює на співдружньсть півкуль мозку. Вправа називається “Пташечка”. Треба попросити дітей перехрестити руки й зачепитися великими пальцями один за одний. Далі – у відео:

7. Ліплення з пластиліну також добре розвиває кисті рук.

8. Аплікації. Можна не вирізати щось із паперу, а вищипувати. Це потребує гарної рухливості кисті рук, особливо якщо це робити за контуром. Потребує також гарної моторної й зорово-моторної координації.

9. Використовувати все, що дитина може брати пінцетом або захоплювати щипчиками – і сортувати чи складати кудись. Це гарно тренує передню частину кисті. Також можна уявити, що пальчики “стали пінцетом” і запропонувати дитині пальцями, немов пінцетом (або немов пташка дзьобає зерно), захоплювати й сортувати кульки за кольорами або розмірами.

10. Робота з піском. Можна малювати пальцем по сухому піску (малюнки, букви, елементи літер). Це може бути підготовкою кистей рук до письма. Також можна малювати паличкою по сухому піску. Перед тим можна пробувати малювати в повітрі.

Це може бути колективне малювання, усім класом.

Також можна малювати на вологому піску або щось ліпити з нього. Усе залежить від того, що саме любить дитина.

Якщо дитина гіперактивна і ви знаєте, що на певному етапі уроку вона втомиться (ці негативні поведінкові прояви треба передбачати), або ж дитина з аутистичним спектром, у якої почнуться стереотипні рухи, ви можете відвести її в ресурсну кімнату й там працювати з піском.

11. Ігри на липучках. Наприклад, коли з треба ліпити на панно липучки з предметами на тему “Осінь”. Це добре розвиває когнітивну сферу дитини, ручний праксис і кисть руки зокрема. Треба вміти відліпити липучки – це важливий рух.

КІНЕЗІОЛОГІЧНІ ВПРАВИ

Це – вправи, які завдяки рухам найбільше розвивають мозок.

1. Можна модифікувати пробу Озерецького. Наприклад, коли вивчаємо вишивання, можна показувати предмети: “голка” (вирівняний горизонатльно палець), “котушка” (кулак), “тканина” (рівна долоня горизонтально). Далі – можна показувати двома руками. Потім – змінювати послідовність.

Коли вчите тварин, попросіть дитину показати дзьобик (прикладаючи всі пальці до великого, ніби дзьоб), вушка (вказівний і середній прямо) і хобот (рука, складена в трубочку). Таку вправу можна виконувати під музику.

2. Вухо-ніс. Дитині треба схрестити руки й однією торкатися носа, а іншою – вуха. Потім – розхрестити руки й повторити те саме. Торкатися до вуха й носа треба одночасно. Це можна виконувати в різному темпі. Власне, пошук частини тіла, знаходження й переключання рухів – це дуже важливо для дітей з ООП.

3. Одночасне малювання двома руками. Наприклад, можна намалювати серединку квіточки й запропонувати дитині намалювати пелюстки. Дитина має взяти ручки у дві руки й одночасно малювати пелюстки обома руками навколо квіточки. Також можна синхронно малювати дві частини серця обома руками.

4. Домальовування половинки різних узорів, фігур. Дитина має намалювати другу частину за аналогією до першої.

5. Малювання під музику. У німецьких школах дітям на перервах вмикають музику Моцарта. Дослідженнями доведено, що вона стимулює мозкову активність дітей. Я підготувала складну вправу на розрізнення букв на письмі.

Починати можна з того, щоби просто слухати музику Моцарта, потім – диригувати пальцями, потім – малювати каркулі в повітрі пальцями. Не треба вимагати від дитини потрапляти в ритм і виконувати все чітко. Усі діти різні.

ПОДОЛАННЯ ДИСПРАКСИЧНИХ РОЗЛАДІВ

Праксис – це цілеспрямований рух. Диспраксія – це порушення праксису, тобто цілеспрямовані рухи не сформовані.

Вправи бувають імітаційними й наслідувальними. Імітаційні – коли ми імітуємо закручування, намотування, гру в лікаря, робимо манікюр, стукаємо, ріжемо ножицями, граємо на музичних інстоументах. Наслідувальні – коли дитина справді стукає молотком, ріже ножицями тощо. Можна робити й так, і так.

1. Потрапити фломастером у кришечку.

2. Потрапити в ціль. Наприклад, закотити м’яч у ворота, грати в дитячий боулінг. Можна викласти перед дитиною кубики з такими складами “са”, “со”, “су”. Тоді дитина має потрапити з близької відстані дитячою рогаткою в той кубик, який позначає склад, що утворений із двох букв “с” і “а”. Так, окрім усього, ми формуємо фонематичний аналіз і синтез.

3. Працювати з балансиром і бараметриксом. Коли дитина має зрівноважитися й одночасно потрапити кулькою в ціль або нанизувати кільце на паличку.

4. Робота з бісером. Можна починати з простого: наприклад, сортувати макарони й на щось нанизувати. Потім – нанизувати бісер на нитку. Можна попросити дитину нанизувати бісер одного кольору. Тут працює сенсорика. Потім можна рахувати кількість бісеринок.

5. Ігри на дитячих інструментах, як-от фортепіано, схрещуючи руки. Можна також імітувати гру на фортепіано. Так само можна схрещувати руки, граючи на уявній чи справжній сопілці.

6. Краплетерапія. Це – новий різновид арттерапії. Дитина має малювати піпеткою на пластмасовій дошці або на папері, набираючи розбавлену фарбу. Потім можна роздувати трубочкою деякі елементи малюнку, створювати різні фантазійні образи, обговорюючи їх. Важливо, аби дитина розрахувала, яким має бути натиск на піпетку і скільки треба фарби, щоб увібрати стільки води, скільки треба.

7. Гра “Кондитер”. Треба набрати крем у кондитерський мішок, і дитина має, стискаючи його, прикрасити торт. Водночас, вона контролюватиме силу натиску на мішечок і малюватиме візерунки. Також умикається уява, бо дитина наперед має уявити те, що малюватиме. Якщо дитина не може, то нехай це буде просто кільце чи якась буква.

8. Якщо в класі є дитина, яка не чує, і в неї є перекладач із жестової мови, але їй треба якось спілкуватися з класом, то діти можуть вивчати жести. А це – розвиток пальцевого праксису. Так присутність дитини з ООП у класі розвиває всіх.

9. Вправа з яблуком

10. Вправи, які поєднуються із самомасажем:

• Вправа з каштаном, у якій треба рухами підкріплювати слова у віршику:

• Горіховий масаж:

Такі вправи можна запропонувати посеред уроку, аби діти відволіклися й розслабилися. Тоді можна обговорити, навіщо горіхи, яку користь вони приносять організму.

11. Вправа з зайчиком:

12. Крутити однією рукою коло над головою, а іншою – коло по животу. Або можна одночасно крутити правою рукою вперед (від себе), а лівою – назад (до себе).

ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ

– Пальчикову гімнастику треба включати в кожне заняття логопеда чи робити окремі уроки? Чи можливо таку гімнастику зробити цілісним уроком?

Пальчикову гімнастику треба включати в кожне заняття логопеда, бо це – система. Це те саме, якщо ви ходили в спортзал, укріплювали м’язи спини, а потім припинили. Результату не буде, бо вправи треба виконувати систематично: від простого до складного.

Ціле заняття тільки з розвитку моторики робити недоцільно. Таких різновидів занять немає. Є такі різновиди логопедичних занять: з розвитку звуковимови, лексичної сторони мовлення або лексико-граматичні, з розвитку зв’язного мовлення. А також є заняття для подолання дисграфії або дислексії.

У кожен із цих різновидів занять можна інтегровувати вправи з розвитку дрібної моторики. Окремий урок для цього не варто робити. Хіба, якщо це урок фізкультури, а дитина може працювати тільки руками. В іншому випадку – це набридне дитині, втомляться руки й мозок.

– Чи є вимоги щодо тривалості таких вправ? Скільки вправ можна використовувати на одному уроці?

Загальноприйнято, що руханка триває до 10-ти хвилин. Тому продумайте різні вправи. Може бути 2 вправи по 5 хвилин, а може бути 5 вправ по 2 хвилини на ваш вибір.

– Дитина пише літери дзеркально. Що робити?

Це – проблема окоміру й рухового праксису. Треба вчити обриси літер по контурах, обводити пальцями зашифровані літери, з ниток викладати букви, писати елементи букв під музику Моцарта, а потім їх об’єднувати. Треба малювати правильні літери в повітрі, паличкою на піску, викладати з мозаїки, обмальовувати, обводити пунктиром. Логопед має поділитися з батьками методикою, за якою працює з дитиною.

Марія Марковська, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – adriaticphoto, Depositphotos