Як допомогти дитині впоратись зі стресом – поради психологів. Частина 2

Теми статті: батькам, вчителям

27 Листопада 2018

Нова українська школа

5 655

Вчора Вверховна Рада проголосувала за введення воєнного стану в 10-ти областях на 30 днів, починаючи з 28 листопада. Це відбулося після тарану, обстрілу та захоплення українських кораблів у Керченській протоці російськими військовими.

У такій ситуації потрібно розуміти, як боротись із стресом. Особливо, коли йдеться не про дорослих. Тому ми збираємо коментарі й поради психологів, як батькам максимально зберігати спокій самим та допомогти впоратись з напругою дітям.

Перший коментар від дитячого і сімейного психолога Світлани Ройз цим посиланнямчитайте за .

Вікторія Горбунова, доктор психологічних наук, психотерапевт

Що можуть зробити батьки, щоб допомогти дитині?

1. Говорити правду в доступний та прийнятній для дитини спосіб. Йдеться як про зміст (максимально правдивий і вичерпний), так і його емоційну подачу (спокійно, наскільки можливо, без страшних прогнозів).

Діти мають розуміти, що відбувається, чому, які реалістичні наслідки, що варто і чого не варто робити, думати, переживати. Також мають розуміти, чому змінилася поведінка батьків, чим викликане їхнє хвилювання, розмови, про що саме йдеться в новинах по телевізору. Інакше дітлахи можуть придумати ситуацію, якої немає, можуть фантазувати, що вони в чомусь винні, можуть катастрофізувати, боятися нападу, війни, смерті, уявляти собі багато страшних речей…

2. Наповнювати життя дитини цікавими та ресурсними справами. Йдеться про спорт, гуртки, спілкування з друзями, спільне проведення часу (прогулянки, ігри (від шах до ліплення сніговиків), перегляд кіно)… Основна ідея – створити внутрішнє міцне переконання, що життя продовжується, в ньому багато доброго, а також підсилити стресоопірність дитячих огранізмів через викиди гормонів, чий синтез збільшується від переживань радості та контакту (окситоцин, дофамін, сератонін).

3. Підтримувати звичний режим. Важливо не змінювати звичний хід дитячого життя. Не скорочувати час сну через те, що всі хвилюються, обговорюють, зідзвонюються… Не відмовлятись від щоденних ритуалів, наприклад, поцілунків на ніч чи читання книжок. Не відміняти запланованих справ, подорожей, зустрічей. Не порушувати щоденну рутину – так само, як і завжди, робити домашні завдання, відвідувати гуртки, спільно вечеряти…

Чого не можна робити?

Мовчати, не договорювати, не пояснювати, лякати, дозволяти зависати в тривожних новинах та розмовах, відмовлятись від життєвих радощів, обмежувати спілкування та час з дітьми.

Заборонені фрази: “помовч” (“відійди” / “заспокойся” / “зберись”… та інші варіанти на кшталт “відчепись”), “не бачиш, що робиться!”, “це не дитячі розмови!” та все-все, де є місце паніці, нагнітанню, катастрофізації.

Як дорослим самим лишатися спокійними в подібних ситуаціях?

1. Обмежувати час в інтернеті, перед телевізором та іншими джерелами новин. Краще провести його з дітьми або за справами, що само собою знизить тривогу.

2. Максимально структурувати та наповнювати день, щоб зменшити простір для тривожних думок.

3. Обмежити спілкування з людьми-джерелами паніки. Паніка заразна і дуже вірулентна.

4. Не забувати про ресурси та в жодному випадку не виключати з щоденності речей, які надихають та радують.

Основне правило і для дітей, і для дорослих – “Чим складніший час, тим більше ресурсів“. І це зовсім не егоїзм, а засіб підтримки зібраності, дієвості та конструктивності.

Катерина Гольцберг, психолог

Те, що під час таких подій люди часто пишуть у Фейсбук і розганяють паніку – це природно. Таким чином вони намагаються впоратися з ситуацією, повернути собі відчуття контролю.

Батькам потрібно фільтрувати своє інформаційне поле, щоб не піддаватися паніці. Оскільки їх паніка однозначно може передатися дітям.

Важливо не розповідати дітям нереальні історії, а говорити все, як є. Природно зважаючи на вік дитини. Дуже маленьким дітям і не потрібно знати якихось деталей. Достатньо загального опису ситуації.

Дитині потрібно дати відчуття, що все добре, – тож можна сказати, що щось відбувається, але ви (або хтось інший) усе контролює. Дитині треба відчувати опору і розуміти, що все нормально.

Не говоріть дітям звичних нам ідіом: “Все буде добре” або “Заспокойся”. Останнє – особливо дивне. Дитина просто не може заспокоїтися, але їй кажуть: “Заспокойся”. Ці фрази просто не працюють або й можуть погіршити стан дитини.

Також важливо продовжувати робити звичні справи – зранку збиратись до школи, ходити в магазин. Життя триває, і дитина має відчувати, що в її житті нічого не змінилося.

І найважливіше – будувати плани на майбутнє. Наприклад, вирішіть, куди ви поїдете на море влітку. Це теж частина нашого звичного життя, і це означатиме для дитини, що точно не сталося нічого катастрофічного.

Якщо дитина вже піддалася паніці, то можна з нею малювати. Також можна, наприклад, полопати повітряні кульки – так ми вивільняємо нашу агресію. Ще розслабитись допоможе масаж. І, звісно, потрібно просто говорити з дитиною. Не про те, що відбувається в країні, а на будь-які інші теми.

Любов Найдьонова, директорка з досліджень в Інституті соціальної та політичної психології НАПН України

Війна давно триває, про це діти шкільногоо віку вже знають. Ви напевне вже говорили про це. Про смерть теж діти зараз думають, на жаль, раніше, ніж зазвичай це бувало, Для дитини введення воєнного стану (якщо таке трапиться) практично нічого не змінює. Тому не потрібно ажіотажу. Суспільне напруження стосується дорослих. Зі старшим дітьми, які через кілька років уже теж будуть дорослими, можна говорити як з дорослими, але емоційно оберігаючи. Молодшим дітям потрібно насамперед дати певність, що ваша родина готова до невизначеності й до будь-чого в майбутньому. Як це зробити.

1. Самим себе заспокоїти і тримати спокій, опанувати тривогу і налаштуватися на життя у ймовірно ще важчих умовах, сконцентрувавшись на найважливішому. Найгірше, що можна зробити стосовно до дитини – це продемонструвати паніку. Тому спочатку треба подбати про свій психологічний стан, а потім говорити з дитиною.

2. Головне. Дати дитині час бути разом, ділити буття, підкреслювати, що ми разом, говорити: “Ти можеш бути певним, що ми в будь-яких ситуаціях будемо разом, допомагатимемо один одному здолати будь що погане, що може трапитися на нашому шляху. Ти ж будеш мені допомагати? І я тобі буду допомагати”. (Важливо дати дитині відчуття, що вона щось може зробити, а не просто бути пасивною жертвою обставин, навіть якщо це щось зовсім маленьке.)

3. Найкраще від страхів, а особливо уявних страхів, від яких ми всі страждаємо в непевній ситуації, дитину лікують мамині обійми, – це образ захищеності, емоція захищеності. Це важливий психологічний (душевний) ресурс, який укріплює наш спільний дух. Він нам потрібен.

Але не кидайтеся обніматися, якщо ви цього раніше не робили роками, – це буде дуже дивна поведінка. Прислухайтеся до дитини. Можна наблизитися, присісти, щоб очі були на одному рівні з очима дитини, відкрити обійми і чекати: якщо в дитини є потреба, вона сама може зробити крок назустріч і обійняти вас. Ви теж отримаєте душевний ресурс.

4. Будьте уважні до дитини, організовуйте спокійні 5-10 хвилинки, коли ви сидите разом (без телевізора чи комп’ютера) і говорите комфортно “про що хочеться”, розповідаєте історії з минуого, згадуєте щось приємне; такі спонтанні розмови теж дають ресурс дружності спілкування, відновлюється контакт. Можна спілкуватися за якоюсь спокійною ручною роботою, перебиранням і розкладанням чогось, розплутуванням, чищенням і т.п. або малюванням, в’язанням, вишиванням тощо.

5. Мрійте разом. Будь-яке напруження і тривога призводять до змін відчуття часу, ми ніби замикаємо себе в цьому поточному часі. Коли ми мріємо про те, що зробимо в майбутньому, ми звільняємо себе із цієї пастки сіюхвилинного часу, а відтак і додаємо собі сил.

Війна відноситься до таких обставин життя, які ми не можемо самостійно здолати, як би нам не хотілося, щоб цього не було. Ми витрачаємо шалену енергію на спротив, щоб цієї реальності не стало. Витрачати потрібно не на це, війна – це реальність, з якою ми живемо. Треба концентруватися на тих зусиллях, які реально підвищують шанси вижити в будь-яких невизначеностях і ризиках.

Моделюйте подумки, що може статися найгірше і продумуйте, які дії могли б бути найкращими відповідями з вашого боку таким ризикам. “А якщо…, то ми…” зараз корисно не для того, щоб сильніше злякатися, а для того, щоб здолати страх від безпорадності.

Нова українська школа

Фото: автор – shalamov, Depositphotos