Як говорити з дітьми про Незалежність України. 8 методів і добірка відео

Теми статті: батькам, вчителям, історія, учням

17 Серпня 2021

Марія Марковська

33 829

Вчити вірші й пісні про любов до України, влаштовувати концерти й одягати вишиванки на День незалежності – це застарілі методи розповідати дітям про цей день. То як говорити зі школярами про Незалежність України сучасно й цікаво? “Нова українська школа” пропонує 8 способів і цілу добірку відео.

Влаштувати дебати на тему Незалежності

Наприклад, діти мають уявити себе в роки, коли вирішувалася доля України й зокрема в День проголошення Незалежності, і порозмірковувати на тему “Від кого залежить доля України?” чи “Незалежність: виборена віками чи одним днем?” (можна придумати і свою тем).

Можна також роздати дітям бюлетені з реальним текстом для голосування на всеукраїнському форумі, щоби діти відчули причетність до рішення.

Фото: Укрінформ

Для дебатів можна використовувати регламент проведення Оксфордських дебаті в і ознайомити учнів із правилами й темою перед днем проведення дебатів, аби вони підготувалися.

Оксфордські дебати складаються з двох частин. Протягом першої частини виступають основні промовці. Зазвичай – по чотири (інколи по п’ять) від кожної сторони. Промовці виступають за порядком, кожен виконує свою роль.

Промовці з боку пропозиції:

I промовець відкриває дискусію. Його завдання – визначити тезу, окреслити її, представити 3 (максимум 4) аргументи своєї сторони, частково обґрунтовуючи їх. Цей промовець має на виступ 6 хвилин. Його роль дуже важлива, оскільки всі наступні промовці (як зі сторони пропозиції, так і опозиції) повинні триматися визначених ним тез.

Завдання II промовця – розвинути обґрунтування аргументів першого промовця й додати власні (максимум 3) нові аргументи, пов’язані з попередніми. Він має на виступ 4 хвилини. Ця роль не належить до складних.

III промовець заперечує аргументи другої сторони. Він не повинен наводити власні нові аргументи. На виступ має 4 хвилини. Це найважча роль у дискусії, котра вимагає постійної уваги до аргументів противників і їх динамічного аналізу.

IV промовець підсумовує аргументи своєї сторони. Якщо попередній промовець із його сторони не виконав функції, як належить, він повинен коротко згадати аргументи противників. Його основне завдання – повторити й закріпити найважливіші аргументи, які наводила його сторона, а також обґрунтувати їхні значення. Він не повинен наводити жодних нових аргументів. Ця роль не належить до важких, проте є дуже важливою, оскільки виступ саме цього промовця залишається в пам’яті слухачів. Промовець має 5 хвилин.

Промовці з боку опозиції:

I промовець має представити власне розуміння тези супротивника. Потім промовець повинен представити та обґрунтувати 3 головні контраргументи до тези. На виступ він має 6 хвилин. Його роль не важка, проте визначає подальшу стратегію його сторони.

II, III та IV промовці виконують завдання, подібне до II, III та IV промовців із боку пропозиції.

Правила:

Дебати організовує і проводить Голова. Він – нейтральна особа, тому не має права брати участь у дискусії.
Голові допомагає Секретар, який документує дебати та інформує промовця про те, скільки часу залишилося.
Перед дебатами учасники займають місця за таким принципом:

праворуч – ті, хто захищають тезу; ліворуч – ті, хто заперечують тезу; у кінці й посередині зали – ті, хто ще не визначилися.

Кожен із промовців повинен розпочати виступ, звертаючись до людини, яка проводить дискусію, словами: “Пане Голово…”.
Учасники дебатів повинні звертатися одне до одного, вживаючи форми “Пан / Пані”.
У дебатах за порядком виступають люди, які захищають тезу, і ті, які заперечують. Першою виступає особа, яка проголошує й захищає тезу. Наступні – обговорюють цю тезу, а останні підсумовують аргументи сторін. Далі слово надається тому, який заперечує тезу.
Після головних виступів починаються дебати в залі. Кожен має право голосу, подаючи перед тим заявку з іменем і прізвищем Секретареві. Промовці за порядком представляють сторони, що підтримують і заперечують тезу. Розпочинає виступ той, хто захищає тезу. Учасники мають по 3 хвилини. Дебати тривають доти, доки є охочі виступити на захист тої чи іншої сторони. Голова має право перервати дебати швидше, якщо вважатиме, що вони тривають задовго.
Особа, яка отримала право голосу, підходить до трибуни і стає на відповідну сторону.
Учасники дебатів мають право ставити запитання, встаючи з місця і кладучи ліву руку на голову, а праву – підносячи догори зі словами: “Запитання” або “Інформація”. Промовець має право прийняти або відкинути втручання за допомогою слів “Прошу” чи “Ні, дякую”. Втручання не може бути довшим, ніж 2–3 речення.
Промовці повинні чітко дотримуватися часу, призначеного для виступу. Після його закінчення Голова має право перервати виступ.
Учасники дебатів можуть змінювати місця й залишати зал лише в перервах між виступами.
Голова заспокоює зал словами: “Тиша”. В окремих випадках Голова має право попросити учасників, які не дотримуються регламенту, залишити зал.
Після дебатів відбувається голосування всіх присутніх на захист обраної сторони. Ті, хто голосують, повинні оцінювати не тезу, а аргументи, представлені сторонами.

Подивитися з підлітками й дітьми кіно й відео про Незалежність. Як-от:

Документальні відео з проєкту “Наші 30 “.
“Незалежність. Силовий варіант “;
5 клас. Історія. Проголошення незалежності України. Ухвалення Конституції України.

Історія України за 3 хвилини

Художній фільм “Чорний ворон”

Художній фільм “Заборонений” про Василя Стуса

Починати з маленьких речей…

… над якими можна об’єднатися класом, школою, громадою, й у цьому контексті пояснювати, що Україна і її незалежність починаються з кожного з нас. Так, директорка центру “Простір толерантності” Анна Ленчовська в інтерв’ю “Радіо Свобода” каже:

“Дитина в 10 років не розуміє, що таке любити Україну. Їй складно це пояснити. Але дитина розуміє, що таке, наприклад, прибрати біля свого під’їзду. Або не смітити в лісі і зробити його чистішим і приємним місцем. Або разом зібратися й пофарбувати дитячий майданчик.

Це – ті прості речі, які можна починати робити в дитячому віці. І робити їх разом, робити їх із залученням різних дітей і різних людей із громади, щоби дитина вже з дитинства бачила, що це нормально, коли різні люди співпрацюють. І разом вони можуть не в усьому погоджуватися, але вони можуть співпрацювати задля загальної мети”.

Наприклад, у Криму ПРООН впроваджувала проєкт “Загальношкільний підхід”, або “Whole school approach”. Раніше кримськотатарські дівчатка-мусульманки не ходили до школи, тому що в туалетах не було перегородок. Але школа об’єдналася довкола розв’язання проблеми прав людини й перегородок у туалетах. Зрештою, їх встановили. А в деяких школах не було туалету в приміщенні. І починаючи зі школи, ці проблеми громади стали розв’язувати, школа стала місцем, що об’єднує громаду.

Запросити на розмову військового / військову із зони АТО

Він / вона зможе розповісти, чому незалежність України треба обстоювати, як це стосується теперішніх реалій. Усе – щоби наблизити історію України до дітей, інакше незалежність здається дуже далекою й незрозуміло для них. Часто до шкіл запрошують колишніх учнів-воїнів.

Влаштувати фестиваль оберегів ручної роботи серед учнів початкової школи для захисників української незалежності на Сході України

Родинна гра-подорож:

аукціон історичних кросвордів, шарад, сканвордів, ребусів, присвячених здобуттю Україною незалежності. Наприклад, “Які нові назви вулиць, пам’ятники, меморіальні дошки, музеї з’явилися у твоєму місті, селищі, селі після 24 серпня 1991 року?”.

Влаштувати гепенінг із хештегом на тематику Незалежності

Запропонуйте дітям об’єднатися в команди, які змагатимуться в соціальній активності в інтернеті. До прикладу, це можуть бути пости, сторіз, розповіді, відеоконтент, фоторепортажі, стріми, інші форми дописів про представлення розуміння ідеї Незалежності. Їх можна розмістити на сторінках у Facebook, Instagram, Twitter чи в каналах Телеграм. Важливо, щоби публікація зібрала якомога більше вподобайок, коментарів та поширень, що надасть акції атмосфери конкуренції.

Гепенінг як ігрову імпровізацію запровадив американський теоретик мистецтва Аллан Капроу. Він вважає, що так відбувається інтелектуальне “пробудження” пересічного глядача, бо він залучається до творчості. Тоді, мовляв, зникає дистанція між автором і глядачами, і кожен стає автором дійства.