Як минув перший семестр пілотування НУШ у 5 класах. Діляться директорки й батьки

Перший семестр пілотування НУШ у 5 класі позаду, шкільні команди вже мають деякі висновки й результати. Десь це важча й довша підготовка до уроків, десь радість від того, що для пілотних шкіл виділили кошти із субвенції, десь нерозуміння, як діяти в тих чи інших ситуаціях, відсутність обіцяної доплати, підручників і нормативної бази, мовчання МОН на запити. Але незмінна мотивація вчителів.

Ми розпочинаємо серію статей про те, як минув перший семестр у пілотних класах НУШ. Це – перша публікація з відгуками директорів шкіл і батьків. У наступних статтях читайте про досвід учителів та відгуки інших директорів шкіл і батьків.

“Викладати в пілотних класах – це величезний виклик. І вчитель мусить мати сміливість, аби на це піти. Насамперед має змінитися педагог, бо йдеться про інші підходи у викладанні”, – каже директорка опорного закладу “Академічний ліцей” Скадовської міської ради, що на Херсонщині, Анна Соценко.

Водночас Анна зазначає, що НУШ – це про чудові задум і пріоритети, інші підходи до освітнього процесу, свободу вчителя й партнерство зі всіма учасниками. Каже, вчителів-пілотників рятує злагоджена робота шкільної команди, де всі підтримують одне одного, допомагають і разом долають виклики, на деякі з яких мала б реагувати держава.

“Нова українська школа” поспілкувалася з Анною Соценко, директоркою Київської школи №5 Світланою Олексюк і батьками учнів, які навчаються в пілотних 5-х класах НУШ, про те, які виклики й проблеми були в першому семестрі, що вдалося вирішити, чого бракує для вдалого пілотування й що вдається добре.

Далі – пряма мова.

ЯК РОЗПОЧИНАЛИ ПІЛОТУВАННЯ НУШ У П’ЯТИХ КЛАСАХ

Анна Соценко: З позитивного: нам надали вибір модельних програм. Вони побудовані на зміні ціннісних орієнтирів, ставлень, на командній роботі. Важливо, що вчителі могли вибрати – і саме в такий спосіб реалізували академічну свободу вчителя.

Також добре, що все підкріпили фінансуванням. У початковій школі його не було (окрім 4 пілотних класів, для яких виділяли менші суми, ніж зараз – ред.), а в базовій виділили державну субвенцію на зміну середовища й матеріально-технічне забезпечення. Сюди ж включена невелика сума на підручники.

Так, ми підготувалися до початку навчального року: дослідили програми, змінили і придбали те, що нам необхідно, – й почали працювати.

Треба розуміти, що експеримент називається “розроблення та апробація”, тому, звісно, виникають труднощі.

Загалом наприкінці першого семестру стало зрозуміло, що є три найголовніші проблеми, які треба розвʼязати на рівні держави: розробити нормативну базу, доплатити вчителям НУШ, зробити інструкцію про поділ класів на групи й наповнення класів. Решту ми можемо відкоригувати.

Світлана Олексюк: Коли ми починали пілотування, бракувало порівняльних даних, моніторингів чи зовнішнього оцінювання, щоби зрозуміти, як відрізняються пілотні класи від тих, які раніше закінчували початкову школу. Ми мали єдиний моніторинг, який порівнює дані зі шкіл різного типу – й скористалися ним.

Ми зробили внутрішнє дослідження й вирішили: було б непогано, щоби новоспечені п’ятикласники відчули себе по-новому комфортно, створилися нові групи й осередки, щоб усі між собою остаточно перезнайомилися й було легше працювати на великих міждисциплінарних модулях і проєктах. Так, насамперед ми змішали класи. Усе для того, щоб учні 5-А не були окремим середовищем від учнів 5-Б. Утім, це не про вимоги НУШ – а про політику нашої школи. Зрештою, всі діти були задоволені.

Далі було важче. Ми не отримали вчасно, на початок літа, навчальний контент і модельні навчальні програми. До того ж так і не отримали методичну підтримку з роз’ясненнями, яку логіку викладання бачать авторські колективи, якими будуть програми 6–9 класів та й профільної школи в майбутньому.

Наприклад, у 9 класі ми маємо закінчити історію 20-м століттям, як у світі, чи 19-м, як в Україні? А ще, як ми переходитимемо (і чи взагалі переходитимемо) в профільну школу?

Це дезорієнтувало, не сприяло ефективному використанню часу, людських ресурсів.

Тоді ми зрозуміли, що маємо робити те, за що відповідаємо, не чекаючи зовнішньої підтримки. І вирішили: кожен для себе створює ідеальний проєкт (тобто учителі запитують себе: “Чого б я хотів/-ла?”) і впроваджують це, маючи те, чим можуть скористатися. Зупинитися ми не можемо. Адже маємо учнів, які 4 роки навчалися за новим стандартом. Літо видалося неспокійним, але дуже творчим. До серпня ми були більш-менш готові.

ПРО ВИКЛИКИ

Нормативна база

Анна Соценко: Я гадаю, найбільший виклик для всіх пілотних шкіл – пілотувати розпочали, а нормативну базу не напрацювали. Наприклад, квадратура класних приміщень не дозволяє вмістити 28 учнів і якісно з ними взаємодіяти. Класи будувалися дуже давно. Для того, щоби візуально збільшити квадратуру, треба зменшити наповнюваність класів.

Також немає нормативної бази щодо заповнення класних журналів. У когось – формувальне оцінювання, у когось – рівневе, а в когось – бальне. Це все треба було врахувати. Звісно, педагогічна рада може ухвалити рішення для школи, але ж ми маємо посилатися на те, що апробовуємо, і підходи мають бути єдині. Зовсім інша справа – яким способом ми досягнемо цього результату.

Окрім того, немає нормативної бази, як ділити клас на групи під час уроку “технології”. Ми мусимо користуватися інструкцією 2002 року про поділ класу на групи, де навіть немає такого предмета. І ще незрозуміло, як оплачувати поділ класу на групи під час вивчення інтегрованих курсів. У початковій школі – так, а в старшій – ні.

Світлана Олексюк: Наказ МОН про поділ класу на групи не змінився. Тому з цим зараз великі складнощі.

(Аби змінити нормативи щодо поділу класів на групи, потрібно змінити наказ МОН за погодженням із Мінфіном, адже зміни вплинуть на бюджетування. “Новій українській школі” відомо, що МОН веде роботу над новим наказом, проте поки не дійшло до спільної думки з Мінфіном. Утім, нам не відомі подробиці переговорів, тому ми звернулися по розʼяснення в Мінфін, – ред.)

Заступниця директорки, яка курує питання вивчення іноземних мов у школі в Скадовську, Тетяна Мавріді: Вчителі іноземних мов перебувають в кращих умовах, якщо порівняти з іншими колегами. У нас функціонують дві модельні програми, що ми вибрали. До того ж ми мали хороший вибір підручників. Підручники, робочі зошити, матеріали для вчителя, диски й набір онлайн-ресурсів надійшли нам безплатно. До початку навчання в 5 класі ми отримали всі потрібні матеріали.

Це чудова ситуація, якщо порівнювати з пілотуванням НУШ в 1–4-х класах, – тоді ми отримували тільки підручники, а для купівлі зошитів зверталися по допомогу до батьків. До того ж МОН разом із Британською радою в Україні провели 45-годинне навчання вчителів онлайн і офлайн.

Проте є те, що нам дуже болить і руйнує все те, що ми робимо, – незрозуміло, як ділити дітей на групи. Адже навіть 25 учнів – це величезна кількість, аби вивчати іноземну мову. Водночас в НУШ треба підготувати дуже багато візуальних матеріалів, застосовувати діяльнісний підхід – а за такої кількості дітей це дуже важко.

Підручники

Світлана Олексюк: Насамперед треба розуміти, що пілотні школи мають різні посібники, бо кожен із нас обирав свою навчальну програму з кожного предмета, а отже, і посібники до неї. Наприклад, коли я обирала, з історії було 7 модельних навчальних програм, нині – 11.

Ми замовили потрібні підручники, однак наприкінці першого тижня навчання отримали величезну кількість пропозицій тоненьких друкованих посібників для 5-х пілотних класів. І були надзвичайно розчаровані тим, що бачили. Це – частково модернізовані підручники, на яких змінили обкладинки, а сенс не змінився. Наприклад, я бачила частину підручника “Громадянської освіти” й розуміла, що там “заривають” всі світлі ідеї НУШ. Я по-чесному написала й видавництву, й автору, що це – ганьба.

Ми купували підручники, витрачаючи субвенцію НУШ, яку отримали тільки 10 вересня. Тобто питання вдалося вирішити тільки до кінця календарного року. Останні частини, з якими треба працювати до кінця року, я забрала з пошти в середині січня. І вони дуже вдалі!

Наприклад, підручники з історії дітям подобаються. У першому півріччі мені в них не вистачало текстів для читання. Це була біда минулих років, адже ми весь час друкували додаткові сторінки для дітей. Але в третій і четвертій частині я отримала те, що треба. Й це дуже логічно – враховувати побажання тих, хто ними користуються.

Проблема така: те, що ми вибрали модельну програму та посібники до неї, не означає, що саме ці підручники будуть у нас для 5 класу наступного року. Адже видавництво може не отримати замовлення на підручники в тій кількості, в якій вимагає МОН. Мовляв, друкуватимуться тільки ті підручники, на які прийде більше замовлень.

До того ж він буде розрахований на 5 років. Уявіть: модельна навчальна програма розрахована на рік, а підручник працюватиме 5 років. Це обмежує автономію вчителя – такий собі вибір без вибору.

Анна Соценко: На жаль, підручники не всіх видавництв нам вдалося переглянути – не всі вчасно завантажили їх до бази. Тому великого вибору не було. Ті підручники і ті програми, що обрали вчителі, з’являлися запізно. Наприклад, потрібний підручник з історії з’явився тільки в грудні. До того часу ми друкували робочі аркуші для учнів. Наші вчителі забезпечені персональними комп’ютерами – і це теж допомагає. На щастя, всі електронні версії ми маємо.

У нас був випадок, що в процесі роботи вчителеві не сподобався електронний підручник – дуже важко було зробити вибір, не ознайомившись зі змістом кожного підручника. Тому ми ухвалили рішення педагогічної ради і внесли зміни до освітньої програми за допомогою наказу. Так підручник замінили.

Було й таке, що ми обрали підручники, які бачили в модельних програмах й анотаціях, а вони довго не з’являлися в жодному вигляді. Тому ми змушені були обрати інші. Наприклад, “Вступ до історії громадянської освіти” авторів Щупак і Власової з’явилися в електронній версії лише в грудні. Друкованої версії немає досі.

Як на мене, спочатку треба було напрацювати базу й запропонувати підручники, а потім пілотувати. Адже вчитель залишається сам на сам. У нас у закладі потужна група підтримки, але все ж таки педагогам важко.

Чи вистачає субвенції НУШ на пілотування

Світлана Олексюк: Ми витратили більшість коштів на підручники, а тому не могли собі дозволити закупити із субвенції навіть парти. Шукали небюджетне фінансування, щоб обладнати класи НУШ. Адже діти переходили з ідеального простору, в якому навчалися 4 роки (його облаштували за кошти державного та місцевого бюджетів), – і такий самий ми хотіли забезпечити в 5 класі. Не із субвенції ми отримали ноутбуки для вчителя й закупили принтери, а з допомогою депутатів Київради встановили інтерактивні комплекси.

Також ми хотіли, щоби діти у вересні-жовтні вчилися на відкритому просторі – у нас таких 6. Але із субвенції ми не змогли закупити спеціальні лавочки й покриття. Адже цього немає в переліку обладнання НУШ.

Крім того, у нас є комплексний простір “Science”, який ми наповнюємо через перелік обладнання для STEM. Адже обладнання для пілотування НУШ не включає те, що нам потрібно. Наприклад, скляні пробірки, а не пластикові. Все це ми закуповуємо не з державних коштів, а з коштів громади міста Києва.

Анна Соценко: У субвенцію закладені кошти на заробітну плату й на підтримку пілотування НУШ (маються на увазі дві субвенції: освітня і НУШ, – ред.). Якщо взяти до уваги початкову школу – ми отримали від держави невеликі кошти на четвертому році пілотування. Нам допомогли міська рада, депутати й спонсори.

Зараз за кошти субвенції ми облаштували дві аудиторії, підсиливши їх тим, чого бракувало: закупили багатофункціональні пристрої, інтерактивні дошки, підручники, підсилили навчально-методичне забезпечення з кількох предметів. На цей рік нам вистачило.

Наприклад, змінилися уроки фізичної культури. Діти із задоволенням ходять на фізкультуру, бо з’явилися нові види спорту й ми отримали якісне обладнання для уроків.

Надбавка

Світлана Олексюк: Обіцяна й визначена на папері стимулювальна надбавка для вчителів НУШ не виплачується досі. Я ставлю за мету, щоби кожен учитель із кожного предмета десь за 3 роки створив навчальну програму на основі модельних програм. Йдеться про писанину гігантських масштабів. Усе це відбувається безоплатно. Надбавку не отримує навіть людина, яка керує проєктом пілотування, – зазвичай завуч школи. Але ж це величезна робота, яка вимагає часу. Добре, що Київ підтримує своїх учителів, але до Всеукраїнського проєкту ця підтримка не має жодного відношення.

Анна Соценко: Нині в МОН пишуть, що доплати мають відбуватися “в межах субвенції”. Що це означає? Ми маємо зекономити, в когось забрати – й комусь віддати? В ідеалі доплату мали б внести в формулу розподілу державної субвенції на виплату заробітної плати. Жодних доплат нині вчителі не мають.

Але ж ідеться про кардинально інший підхід до підготовки до уроків. Він займає до 4 годин. Треба знайти матеріал, часом зробити інтерактивні аркуші, видрукувати, вибудувати логістику…

Комунікація з МОН

Світлана Олексюк: Вона ледве животіє, ніхто з керівників проєкту не відповідає на наші питання та запити. Лише поодинокі небайдужі та відповідальні люди, намагаються реагувати.

Анна Соценко: МОН неодноразово збирало нас в Zoom. В нас були дуже гарячі дискусії, особливо наприкінці року, коли ніхто не розумів, що з нормативкою з оцінювання. Обіцяють поставити запитання фахівцям, а потім надати нам якісь документи. Чекаємо на відповідь.

Які ще проблеми є

Світлана Олексюк: Досі є проблеми з тим, що ми не бачимо й не розуміємо перспективи розвитку реформи, не отримуємо суттєвої й детальної підтримки цієї реформи на рівні уряду, не знаємо, як розгортатиметься реформа з профільною школою.

Це тільки можновладцям здається, що до цього ще далеко. Насправді вже мають бути як державний стандарт профільної школи, так і пілотні підручники. Вже мав початися пілот профільної школи.

Ми хочемо конкретного проєкту. Всім потрібне розуміння: куди ми йдемо? Якою буде освітня система вже за 10 років? Наприклад, “Концепція реформування української освіти 2022–2032”. І тоді кожному вчителю на місці буде зрозуміло, що він зараз вчиться цього-то, бо без цього не зможе бути професіоналом за 5 років.

ПРО ВІДГУКИ, РІЗНИЦЮ МІЖ НУШ І ТРАДИЦІЙНИМ НАВЧАННЯМ, ПІДТРИМКУ

Анна Соценко: Навчання в НУШ кардинально відрізняється від традиційного: підходи, ставлення, стиль викладання, мобільність, можливості розвитку, творчості, креативності. Ці діти з початкової школи прийшли іншими. Вони вміють дружити, вони більш толерантні, мають іншу мотивацію. Якщо мотивація традиційної школи – це зазвичай оцінки, то ці діти приходять за знаннями.

Коли ми запитували в учнів, що їм імпонує в 5 класі, вони відповідали, що дуже класні кабінети, багато цікавих матеріалів, пишуть, що вчителі добрі (для мене це показник).

У пілотуванні НУШ багато залежить від конкретної команди в кожному закладі освіти. У нас жоден учитель не залишається на самоті з проблемами – ми працюємо командою й виробляємо командні рішення.

А ще в нас плідна співпраця з Херсонською академією неперервної освіти – вони нам дуже допомагають. Ми зустрічаємося раз на 1–3 місяці за потреби. Й не тільки розмовляємо, а занурюємося в освітній процес, відпрацьовуємо ті чи інші форми викладання, плюси та дельту (у нас немає слова “мінус”) в конкретній освітній галузі на конкретному уроці конкретних теми й модельної програми. Треба зрозуміти, що найбільша перевага реформи – те, що вона мотивує нас змінюватися.

Також учителям допомагає літня школа, яка відбувається в нас у другий тиждень червня, – “Освітні ініціативи”. Тут збираються найпотужніші науковці НУШ – і ми разом працюємо. Дуже важливо, коли педагоги мають можливість поспілкуватися з авторами модельних програм і підручників, коли вчителі з різних областей спілкуються, обмінюються ідеями й баченнями: в когось є виклик, а в когось цей виклик вже здоланий.

Світлана Олексюк: Головним показником діяльності й успішності проєкту НУШ є те, що до цих класів родини приводять нових учнів й не забирають із них своїх дітей, що вчителі вчаться користуватися професійною свободою і відчувають себе більш впевнено щодня.

Ті батьки, які хотіли контролю, конкуренції, оцінок, обирають школи з правилами, прийнятними для них і не ведуть своїх дітей у класи НУШ. До нас щороку приходять родини, які вже обізнані з перевагами НУШ. І нам дуже важливо, щоби діалог між школою і батьками відбувався.

ЩО ДУМАЮТЬ БАТЬКИ

Олена (не захотіла вказувати школу й населений пункт): Насамперед бракує підручників – друкуємо самі. Загалом цікаві англійська й математика. Втім, домашньої роботи буває дуже багато – треба відмовлятися від секцій.

Ольга, Київ: У нас є зошити й підручники, але не всі. Шкода, що в підручниках і зошитах, в яких за задумом можна писати, дітям це робити не дозволяють. Я так розумію, бо їх передадуть наступним класам.

Також не зрозуміло, де дитина має взяти інформацію з теми, якщо в цих мінікнижках – мінімум інформації. Як на мене, дітей взагалі не напружують, немає акценту на глибоких знаннях, всього потрохи, узагальнено – мені більше подобалася класична програма. Але дитині все подобається – ходить в школу із задоволенням.

Анонім, місто Кам’янське, гімназія №39: Моя дитина активна, допитлива й любить взаємодіяти з колективом. І програма НУШ чудово підходить для таких дітей. Дитина йде до школи із задоволенням. Їй подобається, що інформація подається в різних формах (пізнавальні мультики, відео, ігри з англійської для запам’ятовування слів тощо).

На жаль, з підручниками все сумно. Перші 4 роки ми отримували їх наприкінці жовтня – на початку листопада. Цього року на початку навчального року не було підручників навіть в електронному вигляді. Вчителька за можливості видруковувала завдання й вправи з інших посібників. Українську мову вивчали за старими підручниками. Нині видали лише підручник з англійської та зошит з інформатики.

Марія Марковська, “Нова українська школа”

Усі фото: автор – racorn, Depositphotos