Як не вбити в дитині філософа. І чому філософія – це цікаво

У кожному віці діти ставлять запитання. У молодшому віці цікавляться, що таке дружба, чому немає справедливості тощо. Підлітки можуть краще мислити абстрактно, і їхня тривога щодо світу, що їх оточує, може зростати. Особливо, якщо їм нікому висловити ці думки.

Запитайте, що турбує підлітків, і вони підкинуть безліч філософських питань. Чому ми повинні дбати про виживання людства? Хто відповідає за добробут майбутніх поколінь? Чи кожен має право на житло? Що таке освіта? Чому страждають добрі люди?

Тут може допомогти філософія. Навіщо вона у школах – розбиралась журналістка “Нової української школи”.

НАВІЩО ВИВЧАТИ ФІЛОСОФІЮ У ШКОЛАХ

У Франції є тривала історія вивчення філософії у школі саме як історії ідей. Ці курси у старшій школі спрямовані на суперечку з філософами, на самостійне аргументування і міркування про певні проблеми із застосуванням філософських тез.

Інтерес до філософії у школі посилився в 2000-х роках у Британії та Ірландії. Остання 2015 року запровадила філософію у школі для старших школярів. Ця програма діє під егідою президента країни.

“В Ірландії проблеми схожі до наших – проблеми ідентичності, постколоніального статусу, розповсюдження алкоголізму. Мабуть, філософія може бути одним із способів подолання цих проблем”, – каже кандидатка філософських наук, директорка докторської школи імені родини Юхименків НАУКМА Людмила Криворучка.

Вона вважає, що філософія у школі вкрай потрібна, тому що це унікальна практика, яка розвиває можливості людини міркувати. “Я переконана, що мислити – це головна людська властивість. Тому шкода, що в нашій школі такої практики немає”.

У сучасному інфопросторі здатність самостійно міркувати, оцінювати те, що відбувається, стає критично важливою для виживання і навіть психічного здоров’я кожної людини.

Надія Адаменко, кандидатка філософських наук, доцентка кафедри філософії факультету філософії та суспільствознавства НПУ імені М. П. Драгоманова, координаторка Школи мислення і комунікацій PRAXIS НЦ МАНУ вважає, що чим раніше людина розпочне “мислити про мислення”, тобто філософувати, тим впевненішою та успішною вона ставатиме у майбутньому.

“Філософія – це не випадковий додатковий предмет у школі, а ядро навчального процесу. Філософія для загальноосвітньої школи – це навчальний простір, де педагоги і учні провадять пізнавальні діалоги та є співучасниками спільноти допитливих”.

Проблема школи, на думку пані Надії, у тому, що кожен предмет сприймається окремо один від одного. А відтак виникає поділ на “потрібні” і “непотрібні” дисципліни.

Фото: автор – CebotariN, Depositphotos

Філософія у школі може допомогти думати і розмірковувати краще, ефективніше застосовувати свої знання, критично оцінювати своє повсякденне життя – стосунки з батьками, вчителями, однокласниками. З практики пані Надії, філософські діалоги над проблемами можливих міжособистісних конфліктів, формуванням перспектив їх вирішення сприяють зменшенню насилля і жорстокості.

Філософ і викладач НАУКМА Тарас Лютий переконаний, що нав’язувати філософствування не варто і силувати нікого не потрібно. Якщо говорити про молодшу школу, то потрібно розуміти, якою мовою з дітьми про це говорити. І чи готові вони сприймати.

Тарас має досвід роботи зі старшими підлітками. Викладає філософію в Українській академії лідерства і приватному клубі “Майбутні”. “Я читаю їм загальний курс філософії, який починаю із загальних питань. А потім через історико-філософський виклад показую, як подібні питання вирішуються в різну добу в різних культурах, традиціях. Це комбінація філософії і історії філософії. Як на мене, історія філософії упорядковує і зацікавлює. Коли ми говоримо про конкретні персоналії, там є багато цікавого”.

За його словами, філософія – потужний інструмент для розвитку. Чимало людей, які досягли висот у підприємництві, фінансах, менеджменті, з часом стикаються з питаннями, які вони не можуть розв’язати в межах свого повсякденного досвіду, комунікації зі своїми близькими, друзями, чи в межах професійної діяльності.

“Людина – це та істота, яка перевершує себе. І саме філософствування складає той ґрунт, на якому, якщо ти дотепна людина, якщо ти людина, яка розвивається, можеш дати собі раду. Само собою не складеться”, – каже Тарас.

ЯК МОЖНА ВИВЧАТИ ФІЛОСОФІЮ

У молодшому віці можна починати з нескладних текстів, музичних та інших творів мистецтва. Зі старшими – обговорювати питання справедливості, добра і зла, краси.

У молодих людей виникають багато запитань одразу. Це добре, каже Тарас Лютий, оскільки має бути інтерактив.

“Починати варто з тих питань і тем, які вже сформувались в аудиторії, які їм цікаві”, – каже він.

Водночас, важливий теоретичний момент. Розповідає, що одного разу на лекції про античність підлітки запропонували на ганку відтворити афінську школу Рафаеля. “Вони одразу хочуть втілювати побачене і почуте”.

Філософія – не про те, щоб просто послухати чи поговорити. Діти вчаться формулювали свої думки.

“Нехай спочатку вони говоритимуть неоковито, будуть плутатися, – каже Тарас. – Адже як навчають у наших школах – тобі дають порцію інформації, а ти її потім відтворюєш – письмово, усно чи з допомогою тестів. А артикулювати, проблематизувати, дискутувати, обговорювати в нас не прийнято. Мало висловлювати свою думку. Важливо її аргументувати, шукати докази, змагатись аргументаціями та ідеями”.

На думку Надії Адаменко, якщо педагог починає з учнями філософувати, то це означає звертати увагу не стільки на те, “що” діти думають, а “як” вони це роблять. “Філософувати можливо, тільки спілкуючись “наживо”, коли дитячі очі є дзеркалами одне одного. Комунікація об’єднує, дозволяє розвинути справжній діалог”.

Уже з початкової школи діти здатні розмірковувати у формі есе. Наприклад, навчаючись математики, вони можуть поміркувати письмово або зробити проєкт на тему “Що таке число? Чому ти так думаєш?”.

Давши досвід філософствування і навчивши учнів письмово висловлювати свої думки, у старшій школі можна, на думку пані Надії, впроваджувати курс академічної філософії. Але не як історію філософії, а як дослідження важливих, “вічних” запитань метафізики, гносеології, епістемології, натурфілософії, філософії історії, філософії культури, філософії права, філософської антропології, соціальної філософії та філософії політики тощо.

“Той, хто сьогодні шукає відповідей на давні та сучасні проблеми, орієнтується не тільки на факти сьогодення, але й на тексти минулого. Шукає там не тільки те, що вже здійснене, але й нереалізовані можливості минулого”.

Пані Надія наголошує, що сьогодні в багатьох родинах бракує домашнього спілкування. “Спілкуючись багато з дітьми, я помічаю, що в них є чимало непроговорених із батьками тем і турбот. Я б радила знаходити час для спільного осмислення найрізноманітніших запитань, які виникають у їхніх дітей”.

Французький філософ Оскар Бреніф’є дає кілька порад для налагодження діалогу між батьками і дітьми:

• постійно працювати над собою, плекати терпимість до своїх дітей;
• не бути всезнайками в усіх питаннях, даючи дітям готові відповіді;
• позбуватися перфекціонізму;
• не завищувати власні очікування щодо дітей;
• не забувати про мислення, віддаючись емоціям цілком та повністю;
• навчатися бути правдивими у своїх відповідях щодо себе, не виправдовувати себе і ситуації;
• не ускладнювати речі, немає поділу на доросле (“складне”) і дитяче (“просте”);
• не пояснювати речі, явища, ситуації до того, як дитина запитає, підштовхувати до запитань;
• мислити і діяти гнучко;
• не ставитися до мислення дитини з жалем, якими б дискомфортними не були обставини.

P4C – ФІЛОСОФІЯ ДЛЯ ДІТЕЙ

У 70-х роках XX століття американський професор Метью Ліпман започаткував рух P4c – Philosophy for children (Філософія для дітей). P4с – це поєднання критичного, креативного та турботливого мислення. На сьогодні існують безліч варіацій його методик.

Послідовники професора пропонують навчати дітей філософії з 5-6 років. Вони вважають, що діти в цьому віці є природними філософами. Їхня пристрасть до навчання абсолютна. І завдяки методу P4c спроможність дитини пізнавати зберігається надовго.

“Ефект цієї методики полягає в тому, що вона розвиває і підтримує спроможність, природну властивість дитини пізнавати та зберігає її. Це спроможність поставити запитання радикально – чому це так, а не інакше, як це називається, чому так відбувається і самостійно знайти відповіді на це”, – каже Людмила Криворучка.

Дітям треба чітко роз’яснювати алгоритм дій – чому ми так працюємо, які результати ми очікуємо. Майстерність викладача – у побудові цього заняття, знаходженні і підготовці стимула, що стане предметом обговорення.

Діти сідають у коло з учителем. Їм пояснюють, що головне правило – має висловитися кожен. Відповідь “я думаю так само, як …” не приймається. Треба зробити зусилля і сформувати свою думку.

Вчитель пропонує певний текст. У Ліпмана це були спеціально написані дидактичні історії. Однак зараз використовують такий термін як “стимул”. Це може бути відео, текст, публікація, пост у соціальних мережах, мистецький твір, природа тощо.

Фото: автор – stetsik, Depositphotos

Далі відбувається обговорення.

• Перший етап – кожен має висловити свою думку: яка проблема розкриває цей твір чи явище. Які проблеми тут бачить людина? Яке питання вона може поставити до цього явища?
• Після того як всі висловились, відбувається голосування за найкращі теми, які всі готові обговорювати далі.
• Після обрання теми, відбувається другий етап обговорення – кожен висловлюється про явище, але з погляду, який обрала група.
• Наприкінці відбувається рефлексія за участю вчителя. Обговорюють або перебіг заняття, або питання, які були обрані.

Учитель не втручається в попередні обговорення, не виправляє. Він може висловитися наприкінці, коментуючи.

Існують ризики, що будуть обрані не ті теми, які ви очікували. Діти можуть зосередитися на яскравій деталі, відійшовши від головного. Група повинна мати право помилитися. Наприкінці в рефлексивній фазі вчитель може сказати: “Я очікувала, що ви скажете це чи це..”. Порівняння правильного і неправильного шляху дає дуже великий навчальний ефект, каже пані Людмила.

У 2015 році у Великій Британії провели дослідження – наскільки ефективна методика P4c.

Результати такі: якщо провести від 15 до 30 занять, то в учнів суттєво покращуються мовні навички, читання, розуміння текстів, розв’язування математичних задач.

“Головний ефект – соціально-етичний. Покращуються стосунки між учнями, між учителем і учнем, змінюється сприйняття вчителя. Це хороша методика щодо розвитку доброзичливої і етичної взаємодії, групових моделей поведінки, групової динаміки, подолання булінгу”, – каже пані Людмила.

Серед так званих прихованих ефектів – можливість мислити самостійно. Також – поліфонічність бачень. Діти і дорослі дивуються, як по-різному можна побачити ситуацію. Виникає ефект поваги до різних поглядів. Ця методика радикально змінює атмосферу в класі.

Ефективно працювати у групі до 10 дітей. Можна об’єднати клас у дві-три підгрупи. Але тоді треба, щоб були два-три вчителі.

Методику можна починати запроваджувати зі старших груп садочків. Вона також підходить для навчання дорослих.

Це сильно контрастує зі стандартним уроком. За словами пані Людмили, часто вчителі не готові помилятися. “Ця методика передбачає не втрату влади вчителя, але зміщення акцентів”.

Ольга Головіна, “Нова українська школа”

Фото: автор – ilkercelik, Depositphotos

Підписуйтесь на наші Facebook та Viber