Як полегшити майбутнім вчителям вхід у професію: педагоги-практики готують проєкт із менторства

У світі, за даними звіту ЮНЕСКО, не вистачає 44 мільйони вчителів. Серед країн у списку також і Україна.

Середній вік педагогів збільшується (за інформацією на дашборді освітніх індикаторів, наразі середній вік вчителя в Україні – 46 років), молоде покоління не поспішає йти в цю професію і лише 20 % випускників педагогічних університетів працюють у школах. Погіршила ситуацію і повномасштабна війна, адже чимало вчителів змушені були евакуюватися.

Аби підвищити престижність роботи в школі, покращити практичні навички підготовки студентів педагогічних вишів та полегшити вхід у професію, команда українських освітян готує програму менторства, як складник практики студентів 4 курсів педагогічних спеціальностей.

Основна інновація в тому, що студенти впродовж 8 місяців не лише вчитимуться у виші, а й долучатимуться до роботи в школі, залучившись підтримкою досвідчених вчителів-менторів, взаємодіятимуть з учнями, створюватимуть власні проєкти, братимуть участь у майстер-класах тощо.

Докладніше про те, як функціонуватиме програма освітнього менторства для студентів, “Нова українська школа” поговорила з командою проєкту.

У матеріалі читайте:

• чому школам та педагогічним вишам важливо розвивати співпрацю;
• чого не вистачає студентам-педагогам під час навчання в університетах;
• як допомагатиме майбутнім вчителям програма освітнього менторства;
• що пропонують менторам та студентам;
• коли стартуватиме програма та чи планують її масштабувати.

ЩО НЕ ТАК З УКРАЇНСЬКОЮ ВИЩОЮ ПЕДАГОГІЧНОЮ ОСВІТОЮ

“Коли у 2015 році я прийшов працювати в школу, моє уявлення про викладання базувалося на особистому досвіді учня, фільмах про школу та стереотипах про роботу за мінімальну зарплату й певний ореол жертовності.

Але освіта зараз – це великі можливості як для тих, хто навчається, так і для тих, хто навчає. Та ці можливості потрібно побачити”, – ділиться Владислав Штегельський, вчитель історії, автор ідеї проєкту з менторства для студентів.

Коли ж під час розмов зі студентами педагогічних вишів він запитував, хто з них готовий піти працювати до школи, то ствердно відповідало лише 2–3 людей. Тож у педагога виникло питання – як привабити майбутніх вчителів до школи й водночас, щоби туди приходили вже професійні кадри, яких не треба було перенавчати? Так і з’явилася ідея програми освітнього менторства.

Уже декілька місяців Владислав разом із командою освітян розробляє концепцію в межах проєкту з менторства майбутніх учителів.
Загалом над програмою під час навчання в Київській школі державного управління ім. Сергія Нижного за менторства Лілії Гриневич разом із Владиславом Штегельським працювали:

• Артур Пройдаков та Людмила Таболіна, які у 2023 році потрапили до 50-ки кращих учителів світу за версією Global Teacher Prize – зараз вони допомагають із комунікацією проєкту та встановленням зв’язків із вчительством та вишами;
• Світлана Романюк, докторка педагогічних наук, професорка, завідувачка кафедри педагогіки та методики початкової освіти ЧНУ ім. Юрія Федьковича, яка допомагала з аналізом досліджень про стан вищої педагогічної освіти;
• згодом до методичної підтримки долучилися вчительки Катерина Молодик, Лідія Поворознюк та Людмила Макодзей.

Частина команди (Владислав Штегельський, Людмила Таболіна, Артур Пройдаков та Світлана Романюк) під час навчання в КШДУ

Серед цілей команди – збільшити кількість тих студентів, які готові працювати в школах і залишатися там довше, ніж рік-два.

“Перший рік роботи в школі нелегкий для студентів. З власного досвіду можу сказати, на початку вчителювання нерідко зіштовхувався з тим, що не всі були готові приділяти мені час, чогось навчати, допомагати. У таких умовах було складно побачити якусь перспективу. Тому наш проєкт покликаний допомогти студентам здобути перший досвід вчителювання, але не травмуючий, а довід-перспективу”, – каже Владислав Штегельський.

У межах зустрічей команди майбутнього проєкту зі студентами, останні зазначали, що їм не вистачає комунікації з вчителями, а під час практики їх не залучають до роботи, розповіла Людмила Таболіна. Але, за її словами, буває і навпаки – коли на студентів просто перекидають усі обов’язки, як на безплатну робочу силу.

Зустрічі команди зі студентами

“Зі свого досвіду знаю, як практика впливає на подальше уявлення про професію. На 4 курсі мені пощастило попрацювати з вчителькою, яка була готова ділитися своїм досвідом, – каже Людмила. – Після кожного уроку вона сідала зі мною і розповідала про свої методи роботи, ми докладно розбирали, що варто покращити, доопрацювати, як ефективно підготуватися до занять тощо. Такий зворотний зв’язок та обмін напрацюваннями був дуже важливим для мене, адже допоміг виявити сильні й слабкі сторони”.

Але такий досвід практики мають далеко не всі, адже в деяких випадках вона має більше формальний характер. Головне – підписати документи, надати звіти, але мало хто запитує, як усе було насправді під час спілкування та взаємодії з дітьми, додав Артур Пройдаков.

Тому проєкт із менторства для студентів зможе показати справжню вчительську кухню, з її плюсами та мінусами й здобути справжній практичний досвід, який не обмежується лише одним місяцем.

Це дає змогу студентам краще пізнати себе та визначитися – чи залишаться вони в освіті, чи ні, впевнений Артур.

Водночас, за його словами, деякі стереотипи про вчителів та школу також заважають студентам оцінити реальні перспективи цієї професії.

“Ще коли я навчався в університеті, то саме через стереотипи боявся йти працювати в школу, мовляв, туди йдуть лише від безвиході. Але коли почав працювати з дітьми, то зрозумів, що це цікаво, корисно і в школі є багато можливостей для своєї реалізації. Та це розуміння в ідеалі мало би формуватися ще у виші. Натомість ті ж самі уроки з методики викладання були відірваними від реальності, а з дітьми ми проводили мінімум часу”, – додав Артур.

Обговорення освітян під час дизайну проєкту

Також команда хоче донести, що шкільна освіта – це зовсім не про жертовність. За словами Катерини Молодик, часом вона чує від студентів таку фразу, як

“мета викладання – віддати своє серце дітям”.

“Це, звісно, красивий та важливий ціннісний конструкт, але він небезпечний, адже потрапляючи в систему, майбутні молоді вчителі не завжди відчувають і розуміють, що їх цінують відповідно до того, скільки зусиль вони вкладають. З роками це відчуття поглиблюється, й ось тут і маємо конфлікт із суспільством.

Учительство “віддає серце”, а натомість не отримує і поваги. Це коло потрібно розірвати через чітке усвідомлення мети освітньої системи”, – додала Катерина.

За її словами,

• на макрорівні – це формування громадянського суспільства,
• а на мікрорівні для конкретної дитини – отримання нових навичок для використання в невідомих раніше умовах.

Тоді ми отримуємо візію, що навчати дітей – це привілей впливати на суспільство, а вчителювання, відповідно, престижна професія. Чи скасовує це право на емоційному рівні віддавати серце та любити дітей? Ні. Але знімає ореол жертовності.

Водночас, як зазначила Людмила Таболіна, сучасна система освіти в Україні також вимагає і нових підходів до навчання майбутніх вчителів. Однак досі школи та педагогічні виші не надто розвивають співпрацю між собою, хоча зв’язки між ними очевидні. Адже саме від навчання майбутніх вчителів, від того, як вони розуміють суть реформи, і залежить її успішне впровадження.

Натомість під час реформування середньої освіти та зі стартом НУШ у 2016 році необхідність реформування вищої освіти практично залишилася непоміченою, додала Катерина Молодик.

“Але ж саме у вишах готують майбутніх вчителів, які мали би приходити в школи з актуальними знаннями. Однак трапилося так, що в той час, як у самих школах змінювали освіту та проводили перенавчання педагогів, студенти педагогічних вишів продовжували навчатися переважно за старими програмами. Тому і виник певний розрив між тим, що кажуть нові освітні тенденції та НУШ, і тим, чого навчає вища педагогічна освіта в Україні”, – пояснила Катерина.

Також зі свого досвіду роботи заступницею декана та завідувачкою кафедри в одному з вишів Людмила Макодзей, методистка та менторка проєкту, зазначила, що в університетах спостерігається розрив між практикою та теорією. Адже зазвичай виші дають велику теоретичну базу, однак її застосування практично відсутнє.

Так, після навчання студенти потрапляють у школи, але так і не знають, що їм робити з тими теоретичними знаннями. Бо, за словами Людмили, можна відмінно знати теорію, водночас без прямої взаємодії з учнями студенти не знатимуть, як ці знання застосувати у своїй роботі, особливо під час якихось кризових ситуацій.

Для порівняння, наприклад, за програмою підготовки 014 Середня освіта (історія) в одному із педагогічних вишів частка теорії становить 90 %, а практика – лише 10 %.

“Але ж у школах потрібні не так теоретики, як вчителі, які не лише добре опанували свій предмет, а знають, як донести та пояснити його дітям різних вікових категорій”, – додала Катерина.

Крім цього, одним із недоліків вищої педагогічної освіти є і те, що не завжди викладачі в університетах є практиками. Тому часом ті знання, які вони дають, можуть розходитися із реальним станом речей у школах, каже Людмила Таболіна.

Під час програми студенти матимуть заняття зі своїми менторами-вчителями

Серед інших проблем, про які зазначають майбутні вчителі, викладачі та педагоги в школах:

• відсутність цікавості до викладацької діяльності;
• низький рівень зарплати;
• слабкість методичної підготовки;
• брак практичних та комунікативних навичок тощо.

Тож програма менторства

• сприятиме зміцненню партнерства між університетами й школами, створенню систем взаємодії для обміну знаннями й досвідом;
• полегшить студентам вхід у професію та відкриє реальні перспективи у вчителюванні, пояснила Людмила.

“Якщо ми, як вчительська спільнота, прийдемо до університетів і скажемо про те, що також готові навчати майбутніх колег і взяти на себе відповідальність провести їх дорогою відкриттів, то, можливо, до шкіл йтимуть не 20 % студентів, а значно більше”, – наголосив Владислав Штегельський.

ЩО ПРОПОНУЄ ПРОГРАМА МЕНТОРСТВА СТУДЕНТАМ-ПЕДАГОГАМ

Освітнє менторство буде складником педагогічної практики для студентів педагогічних спеціальностей 4 року навчання (бакалаврат). Вони зможуть долучитися до спільної діяльності із вчителями-практиками. Групи формують із розрахунку – 1 викладач на 6 студентів.

“Хочемо втілювати проєкт у форматі дуальної освіти, коли, наприклад, протягом 8 місяців (160 годин очно, загалом 20 годин на місяць) три дні на тиждень студенти вчаться в університеті, а два – у школі зі своїми менторами відточують навички на практиці”, – пояснив Владислав Штегельський.

Самі зміни полягають як у розширенні практики в часі (з одного до дев’яти місяців), так і у форматі взаємодії. Адже основні акценти на

• практиці студентів,
• рефлексії власного досвіду,
• максимально можливому включенні в шкільне середовище через взаємодію з учнями та командою закладу,
• запровадженні проєктної та волонтерської діяльності.

Студенти під час відвідування однієї зі шкіл у межах проєкту

“Як на мене, то одного місяця практики недостатньо. Такий формат не забезпечує повного залучення студентів у шкільне середовище. Інша річ, коли вони впродовж навчального року перебувають у школі та проводять час з учнями. Тоді на виході з університету випускникам уже не потрібно починати все з нуля, адже в них буде певна база та навички роботи”, – додав вчитель.

Орієнтовний розподіл часу в межах програми:

• 30 % – відвідування уроків ментора та рефлексія;
• 30 % – проведення уроків, участь та організація спільних заходів;
• 20 % – тренінги з майстерності в межах обраного учасниками напряму (тренінги від викладачів-менторів, запрошених тренерів, онлайн-курси);
• 10 % – зустрічі з ментором (рефлексії, визначення та коригування студентом власної траєкторії, дослідження освітніх трендів, опрацювання методик, важливих для студента);
• 10 % – волонтерська, проєктна діяльність (мінімум один реалізований проєкт з учнями школи).

Серед інших інновацій проєкту:

• індивідуалізація навчання (студенти формують власну траєкторію з допомогою менторів, визначають зони розвитку, несуть відповідальність за власний вибір та дії);
• повноцінна інтеграція в шкільне середовище (студенти долучаються до загальношкільних та командних заходів);
• поєднання теорії та практики, відвідування уроків менторів, самостійне проведення занять;
• акцент на формування соціально-емоційних навичок (розвиток навичок рефлексії, комунікації та співпраці);
• проєктна та волонтерська діяльність (студенти реалізують волонтерські проєкти разом з учнями).

“Тобто проєкт буде спрямований на те, аби студенти вийшли за межі класу. Ми хочемо занурити майбутніх вчителів не лише в уроки, а й у простір школи, – познайомити їх із командою, дітьми, батьками. Також учасники можуть відвідувати уроки вчителів із різних предметів, щоби порівняти, як інші педагоги працюють із тим чи тим класом”, – пояснила Людмила Таболіна.

Передбачений і психологічний складник, аби підтримати менторів та студентів. Учасники проходитимуть тренінги за участі психологів щодо емоційного інтелекту, навичок роботи з командою тощо.

Серед тем, які студенти обговорюватимуть із менторами, – ненасильницька комунікація, робота з дітьми з ООП, сучасні методики навчання, використання інтерактивних технологій…

Наприкінці програми передбачена випускна робота – презентація власного портфоліо відповідно до завдань програми.

Серед інструментів та форм контролю:

• анкетування: вступне, проміжне, фінальне, постпрограмне (через рік після завершення програми);
• щоденник практики (рефлексії взаємодії з учнями та ментором);
• індивідуальна програма практики (визначення власної траєкторії, зворотний зв’язок від ментора);
• портфоліо – складається з результатів діяльності під час програми.

Набір у програму здійснюватимуть через анкетування, оцінювання навчальних досягнень та мотиваційних листів.

“А ще нашою метою є те, щоб і вчителі, і студенти отримували додаткову доплату та стипендію відповідно за участь у проєкті.

Наразі ми шукаємо додаткові можливості для цього. Крім цього, планується, що вчителі-ментори отримуватимуть сертифікати з підвищення кваліфікації, адже вони теж проходитимуть навчання з менторства”, – додав Владислав Штегельський.

Пілотний проєкт попередньо планують запустити вже в січні 2024 року. Його проводитимуть в обмеженому масштабі: два університети, 3–5 шкіл Києва, приблизно 30 студентів та 6 вчителів-практиків.

Усім охочим долучитися до програми в майбутньому команда радить слідкувати за їхніми сторінками в соцмережах. Зокрема, ви можете підписатися на сторінки команди у Facebook:

• Людмила Таболіна,
• Артур Пройдаков,
• Владислав Штегельський.

“Згодом ми плануємо масштабувати проєкт та охопити якомога більше закладів у різних областях. Але наразі під час пілотування ми звертаємо увагу на якість, а не на кількість. Уже після пілоту буде краще зрозуміло, що варто залишити, а що – покращити. Після цього можна буде говорити про розширення географії проєкту. Віримо, що в нас усе вийде й ми налагодимо ці місточки між вишами й школами та водночас підвищимо цікавість до професії вчителя”, – підсумував Владислав.

Ірина Троян, “Нова українська школа”

Фото надали Людмила Таболіна та Владислав Штегельський