Як працювати з інклюзією – поради практиків

Про один з досвідів інклюзивного навчання

28-ма школа у Дніпрі офіційно вже 6 років інклюзивна. Тут є чотири ресурсні кімнати, навчаються тринадцять дітей з аутизмом, з якими працюють тринадцять асистентів учителів. Оскільки зарплатня асистента невелика, їм доплачують батьки дітей. Про те, як виглядає робота в інклюзивному класі в цій школі, які є проблеми з навчанням, як їх уникнути і на що слід звернути увагу – розповіли самі практики.

Ніла Ломако, директорка школи

• Ресурсні кімнати в різних школах мають бути різними. Для кожної дитини потрібен затишний для неї куточок, її набір ігор.
• Я вивчила фразу “Якщо не ти допоможеш цій дитині, то хто?” і рекомендую її всім керівникам шкіл у розмові з вчителями, які навчатимуть інклюзивний клас.
• Над індивідуальними програмами розвитку працюють учитель, асистент, батьки, психологічна служба і заступник директора. Це справжня команда. Вона збирається влітку і проговорює, яких результатів хоче досягнути. Як це відбувається? Вчитель каже, що треба вивчити ось це. Мама каже, що, мабуть, дитина не зможе. Асистент стверджує, що разом з підопічним впорається за два місяці. Заступник директора каже, скільки годин відведено на вивчення і як вибудувати процес. Психолог просить врахувати, що дитина після десяти хвилин працювати не зможе.
• Спершу дивно, коли у школі ставлять ціль навчити дитину тримати ложку чи навчитися їсти разом з усіма, бо вчителі зазвичай фокусуються на контрольних. Але саме це буде найбільшим досягненням. Коли звикаєш – немає нічого дивного. У кожної дитини свої завдання і своя траєкторія навчання.

Вікторія Назаренко, завуч

• На зборах батьків першокласників ми розповідаємо про інклюзію. Якщо батьки не приймають наші умови (не хочуть, щоб їхні діти навчались в інклюзивному класі – ред.), то просто забирають дітей.
• Ідеально, коли дитина приходить до школи зі своїм асистентом, який з нею працює вже рік-два. У них уже є якісь стосунки, вони добре розуміють одне одного і разом працюють.
• Діти можуть не відвідувати деякі уроки, які їм не даються. Замість цього вони йдуть на цьому уроці на заняття до логопеда чи дефектолога. Це вирішує та сама команда, коли складає індивідуальну програму розвитку. У першому класі дитина ходить на всі уроки. Це вже згодом ми бачимо і знаємо, що їй надто складно.
• Ми проводимо ранкові зустрічі в ресурсних кімнатах для дітей з особливими освітніми потребами (там збираються всі асистенти вчителів – ред.). Дитина повинна слухати чужого асистента, бо діти звикають. Таке в нас завдання: щоб наскільки це можливо, діти отримували якомога менше підказок і були якомога самостійнішими.

Тетяна Акуліненко, асистентка вчителя, працює з Володею (4 клас)

• Якщо нам важко рахувати, я даю підопічному калькулятор, щоб він не засмучувався і почувався успішним. Задачі перетворюю в приклади. Вміння їх вирішувати більше допоможе в житті.

Олена Азарова, вчителька інклюзивного класу (2 клас)

• Асистент вибирає з усього матеріалу те, що її підопічний може зробити. Якщо в мене диктант, я зразу роблю копію, і вони списують. Якщо у класу математичний диктант, приклади записує асистентка, а учень їх вирішує пізніше у своєму темпі.

Олена Федорченко, асистентка вчителя, працює з Максимом (2 клас)

• Наше основне завдання – щоб діти були самостійними, а ми їм якомога менш потрібними.
• Намагаюся, щоб мій підопічний Максим чув учителя на уроці і міг працювати сам, щоб міг соціально взаємодіяти і я відлучалася.
• З кожного предмету в нас є свої цілі. Зараз ми хочемо навчитися розуміти задачі. Поки що я їх перетворюю на картинки. Так само є візуальні підказки щодо додавання і віднімання.
• Багато документів я веду тільки для себе, щоб відстежувати прогрес дитини в якомусь напрямі: наприклад, як вона реагує на підказки вчителя, як самостійно вирішує завдання. Щомісяця є звіт для адміністрації школи про те, які цілі ми досягли. Індивідуальний план розвитку складаємо на рік, але переглядаємо його після завершення півріччя. Інколи коригуємо.
• Якщо дітей з особливими освітніми потребами у класі буде троє – працювати якісно буде неможливо. Бо кожній дитині треба допомогти.

Лілія Ликова, асистентка вчителя, працює з Тимофієм (6 клас)

• У дітей з аутизмом можуть бути проблеми з поведінкою. Їх можна навчити, але коли дитина кричить і кусається, до знань дістатися неможливо. Якщо ви – не поведінковий аналітик, то працювати дуже складно. Вчитель, звісно, чогось таки навчить, але шлях буде довший. Поведінковий аналіз – один з найдієвіших інструментів, який використовують для навчання дітей з аутизмом. Треба, щоб МОН додало цю дисципліну в університети.
• Зараз в Україні немає спеціалістів. Навіть ті, хто закінчив повний курс з прикладного аналізу поведінки, ще не склали іспит міжнародного класу. Зараз до нього готуються шестеро спеціалістів. Його можна складати в Ізраїлі, Німеччині, Південній Кореї. Усе за свій рахунок.
• У початковій школі в мене був жах зі зв’язкою тьютор-учень, бо якщо не кивнеш головою “так, це правильно”, дитина нічого не робитиме. Наша ціль – щоб учень сам вирішував і реагував на інструкції вчителя, а я як асистент була не дуже потрібна. Тому треба відходити від того, що зараз є зв’язок між асистеном і дитиною, а не вчителем і дитиною. Як? Вчитель може підійти до дитини і замість асистента сказати, яку сторінку відкрити.
• Чому в нас з’явилася залежність дитини від асистента? У першому класі в нас були проблеми з адаптацією. Я дуже боялася і все робила руками Тимофія, тільки щоб усі побачили, що ми хороші. Тобто спочатку ми не зовсім правильно працювали. Треба заважати, що залежності не має бути, бо потім її важко і довго розривати.
• Вчитель важливий, тому коли мій підопічний підіймав табличку з написом “можна вийти”, то саме вчителька давала згоду. Це не я казала, що нам треба вийти.
• Якщо дитина відреагувала на вчительку, вона має її похвалити. Так само вчителька дає завдання. Це не я вирішую.
• За кордоном існує практика, коли у школі є штат асистентів і вони знають усіх дітей і їхні програми. Там будь-який асистент може піти з будь-якою дитиною на будь-який урок. Діти повинні вміти працювати з будь-ким. Бо трапляється, що з однією людиною дитина робить усе, а з іншими – нічого.
• Класним керівникам потрібно більше залучати дітей з особливими освітніми потребами до позакласного життя. Зазвичай їх не запрошують на дні народження чи поїздки. А це ж може бути важливіше за навчання в класі.
• Потрібно навчати інших дітей, як спілкуватися з дитиною з аутизмом. Бо в першому класі ще якось можна погратися. А що далі? Ми придумали проект: діти мають підходити до Тимофія і ставити йому запитання. Це добровільно.

Анна Калініченко, асистентка вчителя, працює з Іваном (1 клас)

• Асистентам варто розуміти, що в класі головний – вчитель. Бо часто асистентами стають вчителі на пенсії, які хочуть показати, як працювати. Насправді ж асистент йде за вчителем, і це нам треба підлаштуватися. Ми намагаємося зранку обговорювати, що буде на уроках. Якщо в мене немає цього розуміння, то працювати важко.
• З вчителем треба вибудувати стосунки, бо це спільна робота й ігнорувати одне одного не вийде. Для початку можна домовитися піти на каву перед початком навчального року.
• Ще одна типова помилка асистента – не зважати на батьків. І занадто зважати теж. Наприклад, часом батьки хочуть, щоб дитина пройшла атестацію. Але іноді краще і реальніше, щоб вона навчилася робити чай і бутерброди.

Надія Швадчак, “Нова українська школа”

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”. Позиція Міжнародного фонду “Відродження” може не збігатися з думкою автора.