Як працює початкова школа в США та як впоратися з емоційним вигоранням. Головне з міні-EdCamp’у в Чорткові

“Нова українська школа” публікує конспект із двох лекцій, які відбувалися під час міні-EdCamp’у в Чорткові (Тернопільська область):

• “НУШ” – звідки це прийшло і як це працює в обох країнах? (з досвіду стажування за кордоном)” вчительки та методистки, яка тричі ввійшла в ТОП-50 за версією Global Teacher Prize Ukraine, Маріанни Климчук;

• “Допоможи собі сам: засоби саморегуляції для запобігання емоційного вигорання педагогів” в. о. завідувачки Обласного ресурсного центру підтримки інклюзивної освіти, методистки, вчительки вищої категорії та психотерапевтки Віталіни Мушій.

*Текст підготовлено в межах проєкту USAID_ВзаємоДія, мета якого – доброчесне українське суспільство з нульовою толерантністю корупції. Зокрема, проєкт розробив антикорупційні інструменти для уроків. Більше про них читайте за цим посиланням.

ЯКЩО КЛАС НЕ ШУМИТЬ, ЗНАЧИТЬ ДІТИ НІЧОГО НЕ РОБЛЯТЬ

Вчителька англійської мови та музики Маріанна Климчук розповідає, як була в освітній поїздці у США.

У штаті Невада, вчителька зрозуміла, що там – освітня система, з якої Україна може брати приклад. Звісно, є багато відмінностей. Спікерка розповіла про цікаві деталі, але наголосила, що необов’язково така система працює у всіх школах США.

Так, кожний освітній ступінь має окрему будівлю (середня школа може бути на іншому кінці міста від початкової). Окрім цього – окрему будівлю має кожна паралель. Наприклад, на території початкової школи (1–5 класи) є 5 продовгуватих будівель, у кожній із яких навчається конкретна паралель.

У класі є четверо дверей. Одні двері виходять надвір, інші – у коридор. А ще двоє дверей – праворуч і ліворуч – виходять у сусідні кабінети. Найчастіше останні двері відчинені, але ніхто нікому не заважає під час уроків. Класи в американських школах, каже, – величезні. Там є місце для тематичних куточків, шаф для читання, килимів. Підлога застелена ковроліном, який щодня прибирають. Тобто, діти можуть на них навіть лежати.

У класах США навчаються багато учнів, як і в Україні.

“Наприклад, я була а 1 класі, у якому навчаються 30 учнів. З перших днів навчання цих дітей навчають рутинам. Наприклад, кожна дитина знає, до якої із 6 груп вона належить. Фактично, їхні дії доводять до автоматизму. Це розвантажує вчителя. Я раджу пройти курс про рутини на EdEra”, – розповідає Маріанна.

У початковій школі працюють два вчителя. Майже щоуроку кожна із 6-ти груп працює над своїм завданням протягом 15-ти хвилин. Потім дзвонить дзвоник – і відбувається ротація. Наприклад, перша група читає художню літературу в кутку “Незалежне читання”. Ніхто не перевіряє, що вони роблять. Однак, якщо в класі є іншомовні діти, учнів просять записати кілька слів про книжку в так званому читацькому журналі.

Друга група впровдовж 15 хвилин пише прописом. Якщо одна дитина напише один рядок, а друга – шість, учитель нічого не скаже першій дитині. Адже кожен рухається у своєму темпі.

Третя група працює за столиком із планшетом і засвоює вивчені літери. А четверта – проходить аудіювання. П’ята й шоста групи займаються з учителями. Наприклад, обговорюють і читають уголос книжку.

Маріанна каже, що в США давно впроваджені методики “Щоденні 5”, “Щоденні 3”, робота в групах, читання для себе, які розвиваються в Україні. Як і в НУШ, у США є навчальні осередки. Однак друковані матеріали не купують, а виготовляють самі.

“Вчителі почувають себе вільно. У класі – шум і гам. Хтось сидить, хтось стоїть. Якщо в США клас не шумить, значить, діти нічого не роблять. У нас – навпаки”.

ПРО ЧІТКІСТЬ ОБГОВОРЕННЯ ТА МОЖЛИВІСТЬ РОБИТИ ПОМИЛКИ

Вчителька розповідає про те, на яких засадах та за якими принципами влаштована освітня система в американській школі, у якій вона була:

• Чіткість. Коли дитина приходить на урок, то отримує мету: що вона має вивчити за тиждень, за день чи за семестр. А потім, наприклад, вчитель перевіряє, чи кожна дитина засвоїла, що таке склад. Якщо так, ставить галочку біля мети – і рухається далі.
• Коротке планування. Календарні плани складають на тиждень, а не на пів року. Затверджують їх також раз на тиждень, коли діти мають урок вільного читання в бібліотеці. Якщо одна дитина чогось не засвоїла, далі не рухаються, а роблять усе, щоб учень наздогнав усіх.
• Обговорення. Уроки здебільшого відбуваються методом обговорень. Наприклад, діти з учителем обговорюють тему протягом двох уроків, а на третій мають написати невеликий лист-твір про те, що зрозуміли із сьогоднішніх обговорень. Оцінюється тільки цей уривок – оцінку заносять до електронного журналу.

“Наприклад, коли вчитель у 1 класі розповідає про пори року, то наприкінці дає дітям таке завдання: “Поверніться до свого партнера і скажіть: “Я дізнався, що…”. Й учень має продовжити. Тобто з першого класу їх вчать висловлювати свою думку”, – пояснює Маріанна.

• Відкриті запитання. Тести, які пишуть діти, дуже короткі. І побудовані тільки на тому матеріалі, якого навчили дітей у школі і який учитель перетворив у тестовий. Завантажені тести з інтернету чи підібрані з книжок не підходять. Здебільшого в школах намагаються ставити відкриті запитання й дізнатися думку дітей до теми.
• Забезпечення. Школа надає учням два комплекти підручників. Один залишається вдома, а інший – біля парти в корзині.
• Право на помилку. До 7 класу учні пишуть тільки простими олівцями. Адже мають право на помилку.

“Якось я спостерігала таке: коли дітям не вдавалося щось намалювати, вчителька не сварила їх, а створила дошку “Beautiful oops” із написом “Робити помилки – це частина навчання” – і наклеїла малюнки туди. Дітей заохочували. Мовляв, їхні малюнки також варті уваги”, – говорить Маріанна.

• Особистий простір. У робочому зошиті діти можуть ставити крапки, клеїти наліпки, малювати малюнки. Це – їхній особистий простір.

Учителька також розповідає, що в середній школі (6–8 класи) вивчають тільки основні чотири предмети: англійська, математика, наука і “social studying” (інтегровані історія та географія). Фізкультура обов’язкова протягом одного семестру, далі – вибіркова. Інформатика, музика, малювання, іноземні мови – предмети на вибір.

З музики можна вибрати один із трьох напрямів: хор, гра на музичних інструментах і гра в ансамблі. Якщо учень вирішує, що не хоче більше відвідувати той чи інший напрям, може закінчити займатися в будь-який час, навіть посеред року.

Вчителька також розповіла, що вона змінила, повернувшись в Україні:

• Спосіб подавання матеріалу. Наприклад, Маріанна не навчає дітей англійської за підручником – тільки за програмою. Натомість, для кожного уроку підбирає цікавий матеріал, який діти стовідсотково зрозуміють;
• Виховувати любов у дітей до читання книжок;
• Змінювати ставлення до учнів (не кричати, не робити зауважень, дозволяти креативити, підбадьорювати їх).

Більше про те, як урізноманітнити уроки, спираючись на досвід стажування в США, читайте в блозі вчительки.

ДОПОМОЖИ СОБІ САМ

“Аби бути хорошими педагогами, треба насамперед подбати про себе”, – починає вчителька та психотерапевтка Віталіна Мушій.

Віталіна наводить приклад тестової ситуації, а слухачі мають подумати, як би вчинили: “У літаку летить мама з двома дітьми. Пілот повідомляє, що літак входить у зону турбулентності і, можливо, буде там довго. Але є тільки одна киснева маска на трьох. Що має робити мама?”.

Здавалося б, мама має за порядком одягати маску обом дітей, аби подбати про них, пояснює Віталіна. Але відповідь така: мама має спочатку подбати про себе. Бо якщо вона знепритомніє, то її дітям ніхто не допоможе.

“Світ влаштований так, аби віддавати і брати. І здавалося б, у дитинстві ми нічого не віддаємо, тільки беремо: догляд від батьків, їжу, ресурси. Насправді діти також віддають батькам свою любов та позитивні емоції. І це – найдієвіша модель у будь-якому віці. Так, нам треба і віддавати свої ресурси, і брати щось натомість. Інакше ми відчуваємо виснаження, вигорання й розчарування”, – пояснює Віталіна.

У психології є теорія контейнування. Йдеться про те, що люди мають контейнери, у які вміщують емоції та реакції на щось. Наприклад, діти часто приходять до вчителя зі своїми труднощами й невдачами. Тобто, вчителі стають “контейнерами” для дітей. Якщо так відбувається рік за роком, то “емоційний контейнер” вчителя заповнюється, і педагог може вибухнути агресією. Це означає, що нервова система більше не може впоратися з емоційним навантаженням.

Тому вчителі також мають знайти інший “контейнер” і проговорювати свої емоції з близькими, аби трохи спорожнювати свій “контейнер” і мати місце для наповнення іншими важливими емоціями. Якщо заперечувати свій стан, людина може захворіти. Так організм сигналізує, що щось не так, що треба відпочити.

Фото: автор – AllaSerebrina, Depositphotos

Те, який розмір “контейнера” в кожної людини, визначає особистісний чинник: темперамент і міцність нервової системи. Загалом, це – вроджені якості. Але їх можна розвивати. Також розмір “контейнера” визначає характер – який ми набуваємо впродовж життя і з чим можна працювати.

Також впливає соціальний чинник: наші реакції на суспільство й реакції суспільства на нас, активність у суспільстві. На це впливає сім’я, гіпер- чи гіпоопіка, як складалася комунікація в садочку, школі, університеті і, зрештою, як до вчителя ставиться педколектив.

Керівництво має надавати вчителеві мотивацію й заохочення, аби педагог швидко не вигорав і наповнював свій “контейнер”.

Також у контексті роботи з людьми визначальною є стресостійкість. Стресостійкість визначає зону комфорту: коли людина почуває себе емоційно регульованою, стабільною, спокійною, зібраною, самодостатньою. Стресостійкість взаємозалежна із “внутрішнім контейнером”. Чим менше ми стресостійкі, тим менший наш “контейнер”, тим легше його заповнити чимось поганим.

Як розширювати свій “емоційний контейнер”:

• Самопізнання. Навчатися розуміти себе і світ. Чим краще ми пізнаємо все навколо, тим менше стресу. Так людина готує себе до ситуацій, які можуть статися. Наприклад, вивчає нові методики заспокоєння, читає тематичну літературу, відвідує психолога.
• Саморегуляція. Усвідомлювати, що ви тут і зараз. Адже коли людина забігає думками наперед чи назад, вона стає тривожною. Треба розуміти, що люди не здатні передбачати події або повертатися в минуле. Це також можна розвивати за допомогою спеціальних методик. Якщо людина розумітиме, що вона – тут і зараз, їй буде легше розв’язувати актуальні проблеми.

Також треба усвідомлювати, що ви не можете зробити все й одразу, треба давати собі час і знаходити ресурси робити все поступово.

“Коли я працюю з дітьми, які хочуть усе й одразу, я пропоную їм набрати до рук стільки іграшок, скільки вони можуть. І що тоді? Вони просто нерухомо стоять, іграшки випадають і вони не можуть із ними гратися. Так само це працює зі справами в дорослому житті”.

ЯКІ ВПРАВИ МОЖНА РОБИТИ

• Вправа “Уявна мандрівка”, у якій йдеться про момент “тут і зараз” і яка може допомогти пізнати себе:

“Уявіть, що ви йдете стежкою. Але рухаєтеся не самі, а з якоюсь людиною. Уявіть, з ким саме ви йдете, що це за людина і як ви себе почуваєте з нею. Тоді ви заходите до лісу. Там ви бачите звіра. Уявіть, хто це і як ви з ним взаємодієте.

Далі ви потрапляєте на галявину й бачите хатину. Ви підходите й оцінюєте, де ця хатина стоїть, що навколо неї. Ви заходите в хатину… Помітьте, як ви це робите й що є в хатині, як ви себе почуваєте. Ви виходите й бачите посуд. Що це за посуд? Який він? Де ви його знайшли? І що ви робите? Для чого він призначений?”.

Ключ до вправи:

1. Людина, з якою ви здійснюєте мандрівку, – це, як правило, найближча людина на цей момент.
2. Тварина, яку ви зустріли і ваша реакція на неї, – це те, як ви обходитеся з труднощами, які вам трапляються.
3. Хата – це ваш зовнішній світ, внутрішні межі вашої особистості, те, як ви будуєте контакт із соціумом. Це був упорядкований простір? Легкодоступний? Чи є там паркан?
4. Те, що всередині будинку, – ваш внутрішній світ. Чи вам хотілося там залишитися? Як ви себе почували?
5. Посуд – це відображення “контейнера”. Наскільки він міцний? Твердий? Для чого призначений?

Після цієї вправи ви можете проаналізувати, що вас найбільше напружує.

• Подумайте, кого або що ви любите. Це може стосуватися як страв, так і кольору, одягу, людей, тварин. Наприклад, хтось любить читати або вишивати, гуляти з друзями, ходити на пікніки та червоний колір одягу. Те, що спало вам на думку, – ресурси, на які ви можете опиратися в скруті. Це – аби наповнюватися енергією й мати сили.
• Виберіть і запишіть імена бодай трьох людей, до яких ви можете звернутися в стресових ситуаціях.
• Тренуйте техніки усвідомленого дихання. Віталіна каже, що наше тіло й мислення пов’язані. А емоції живуть у тілі. Тому, аби заспокоїтися, ми маємо впливати на тіло. Дихання допомагає відновити пружність нервової системи. Можна робити таку вправу, коли вас щось розізлило:

“Спочатку треба заземлитися – аби ноги були на підлозі й ви відчували опору. Дихайте повільно, плавно, повно і приємно (“Правило 4 “П”). Можна уявляти себе на березі моря чи в іншому ресурсному місці, де вас ніхто не турбуватиме. Треба повільно вдихати й повільно, ніби через трубочку, видихати. Вдох має бути коротшим за видих”.

Спікерка радить зробити так кілька разів під час критичної ситуації.

• Запитайте себе, що є найприємнішим на вигляд для ваших очей? Що є найприємнішим на запах? Що є найприємнішим на смак? Який звук найприємніший? Що є найприємнішим на дотик? Ваші відповіді – це ваші ресурси. Ці запитання ви також можете собі ставити в стресовій ситуації, аби переключитися.

Марія Марковська, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – AllaSerebrina, Depositphotos

Ця публікація стала можливою завдяки підтримці американського народу через Агентство Сполучених Штатів з міжнародного розвитку (USAID). Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю громадської організації “ЕдКемп Україна” і необов’язково відображає погляди USAID чи Уряду Сполучених Штатів.