Як писати корисні казки для дітей. 30 порад, труднощів і лайфхаків від казкотерапевтки

“Розповідати казки – це дати дитині шанс спробувати незвичну для неї стратегію поведінки чи вчинити інакше. Якщо дорослі просто радитимуть “зроби так”, дитина муситиме просто повірити, що її вдасться те, що вона ніколи не робила. І, найімовірніше, вона не віритиме”, – пояснює психологиня й казкотерапевтка Олена Петрушкевич.

Натомість завдяки тому, що дитина асоціює себе з героєм, вона отримує, здавалося б, казковий, але цінний досвід. У неї з’являється внутрішнє відчуття, що вона може вчинити, як герой казки. Адже вона пережила досвід із героєм казки – а йому все вдалося.

Так кожна казка має містити завдання й задум. А будь-який дорослий може написати казку. І писати казки можна не тільки для маленьких дітей, а навіть для підлітків.

“Нова українська школа” розпитала Олену Петрушкевич про те:

• яка схема написання казки;
• які труднощі можуть виникнути;
• які вікові особливості;
• у яких ситуаціях казки добре працюють;
• як працювати з класом і чи можуть діти бути співавторами.

Текст стане в пригоді батькам, учителям і шкільним психологам, які хочуть випробувати метод написання казки, щоби допомогти дітям розв’язати проблему чи конфліктну ситуацію або показати, що може бути інакше.

СХЕМА НАПИСАННЯ КОРИСНОЇ КАЗКИ

1. Підібрати героя, з яким дитина себе легко асоціюватиме.

2. Окреслити характеристики героя – знову ж таки, щоби дитині було легше асоціювати себе з ним, аби вона ним зацікавилася.

3. Описати проблему. Себто ситуацію, з якої ми шукаємо вихід.

4. Продемонструвати, що поведінка героя неефективна. Натомість може бути інша поведінка, більш результативна.

5. Ввести додаткового героя. У психології він називається “помічник”. Він має запропонувати герою вчиняти по-іншому чи, втішаючи, щось пояснити йому. Фактично, помічник робить те, що хотіли б робити ми як батьки чи вчителі.

“Можливо, ми навіть це робимо, але дитина нас не чує – для неї це нотації, виховання й не ті слова, яким можна довіряти. Натомість, коли вона слухає це в казці, то створюється безпечне середовище, у дитини немає відчуття, що її повчають”, – каже психологиня.

6. Герой пробує вчинити по-новому. Залежно від ситуації (треба провести паралель із реальним життям), йому вдається з однієї чи кількох спроб.

7. Логічно завершити казку: герой ухвалює рішення чи почуває себе інакше й більше не має проблем.

“Якщо йдеться про дітей молодшого віку – для них дуже важливі батьки. Тому я люблю додати в казку про те, як на зміни героя відреагували тато чи мама, наприклад, хвалили його чи пишалися ним”, – радить Олена Петрушкевич.

Казка має бути такого розміру, щоби дитина дослухала її. Це – індивідуально.

ТРУДНОЩІ

Зважаючи на багаторічний досвід написання казок і створення їх разом із дорослими, Олена Петрушкевич виділяє труднощі, що можуть виникнути під час написання:

• Формулювати проблему. Наприклад, дитина не хоче чистити зуби, батьки її змушують, і через це вони постійно сваряться. Відтак, батьки вирішують написати казку. Як пояснює Олена, нерідко дорослі так і пишуть: “герой не хотів чистити зуби”, думаючи, що описали проблему.

“Однак проблема, яку описують дорослі, має бути проблемою для героя, а не для того, хто пише. Небажання чистити зуби – це проблема батьків. Дитина не бачить у цьому проблеми. Якщо ви писатимете так, дитина не асоціюватиме це із собою, бо її це не стосується, у неї таких проблем немає. Так, казка не працюватиме”, – пояснює казкотерапевтка.

Тому, коли будете писати казку, запитайте себе: “Чи є проблема, про яку я пишу, проблемою для дитини?”. Можливо, проблема значно глибша. Наприклад, у тому, що ввечері батьки сваряться з дитиною, мама роздратована, а дитина так протестує. Тоді можна написати казку не напряму про зуби – у казці герой може не хотіти мити руки чи можна вплести будь-що, що стосується правил гігієни.

• Запропонувати вихід. Коли в казці настає момент, що помічник має порадити щось героєві, не завжди в дорослих є рішення. Або воно не працює в реальному житті.

“Я завжди прошу людей, які пишуть казку, уявити реальну ситуацію й перевірити, чи порада з казки діє”.

Наприклад, у казці про дитину, яка хвилюється, бо йде в нову школу, героєві радять привітатися, щоби до нього гарно ставилися в новому колективі. У казці змальовано, що герой привітався, усі привіталися у відповідь – і все стало чудово. Але це не працює в житті. Діти можуть відреагувати по-різному, і це неможливо передбачити. Утім, якщо дитина підійде до вчителя, він точно відреагує. Тоді краще порадити це.

ЛАЙФХАКИ ДЛЯ НАПИСАННЯ КОРИСНОЇ КАЗКИ

• Спостерігайте за дітьми. Буває так, що коли батьки гуляють із дітьми (якщо вони не дуже маленькі), то говорять із кимось або переглядають щось на телефоні, а дитина бавиться.

“Так ми не зауважуємо, як у дитини все відбувається: як реагує, коли хтось із незнайомих дітей хоче поспілкуватися, чи хоче повторювати за іншими, чи відходить, щоби бути окремо, як інші діти вчиняють. Якщо ми хочемо складати дитині корисні казки, важливо спостерігати за процесами дитячої комунікації: аби зрозуміти, як це відбувається, як працює так зване дитяче суспільство”, – каже психологиня.

• Пишучи казку, перевіряйте, пригадуючи свій досвід, як було у вас, коли ви були дитиною: що було в класі, у садку, з батьками, з однолітками тощо. Тобто чи те, що ви хочете порадити, реально спрацює.

ДЛЯ ЯКОГО ВІКУ ДІЮТЬ КАЗКИ ТА ЯКІ ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ

“Колись я думала, що корисні казки можна писати для дітей із 3–4 років. А до того начебто казки мають бути прості, які нестимуть цікаву інформацію, але не будуть коригувальними. Утім, коли я стала мамою, виникла потреба відучити сина від грудного годування. Тоді я запитала казкотерапевтку Разіду Ткач, чи можна писати казку для 2-річного сина. Я хотіла йому допомогти”, – ділиться Олена.

Зрештою, Разіда написала казку, а Олена прочитала її сину. Там ішлося про те, як корівка почала давати молоко – так казкотерапевтка знайшла альтернативу забороні. По синові Олени не було видно, що це подіяло. Але це справді подіяло. Було зрозуміло, що він почув казку.

Утім, за словами Олени Петрушкевич, аби писати казки такого штибу для маленьких дітей, треба бути спеціалістом і мати досвід психолога чи казкотерапевта. А от для дітей із 3–4 років писати казки легше.

Спочатку треба зрозуміти, чи дитина буде слухати казку. Бо є такі діти, які не робитимуть цього, бо, наприклад, немає картинок. Дитина не може зосередити увагу, тільки слухаючи. Тоді психологиня радить брати іграшки й ілюструвати, розігрувати казку. Це триматиме увагу дитини.

“Також треба розуміти, що казку, яку я розкажу 8-річній дівчинці, яка любить єдинорогів, я не розкажу хлопцеві, який любить “Minecraft”. Адже він не буде це слухати й асоціювати із собою”, – каже Олена.

До 6 років у дитини – так зване магічне мислення. Дитина вірить у реальний і нереальний світи, але для неї це все – реальність. Психологиня наводить приклад: це коли зубна фея не менш реальна, ніж мама. Тож у дошкільному віці немає сенсу вставляти в казку чарівників і наділяти їх надможливостями, бо для дитини всі однакові.

Натомість для дітей молодшого шкільного віку можна це робити. Після 7 років дитина розуміє, що є ми, а є вигаданий світ. Тож у цьому віці добре підходять чарівні казки. Ми розуміємо, що звичайна людина не може того, що може людина з фантазійного, вигаданого світу.

До того ж у молодшому шкільному віці дітям важче асоціювати себе із тваринами. Вони слухають ці казки, їм цікаво, але в казці мають бути персоніфіковані людські персонажі. А в дошкільному віці якраз працюють казки з тваринами.

Щодо підлітків: вони також чудово сприйматимуть казки. Казковий варіант допомагає їм розслабитися, бо їм ніхто нічого не нав’язує. Наприклад, це можна зробити з приводом: “От я (знайома) написала казку, чи можш послухати її й дати фідбек?”.

Ще краще на підлітків діють життєві історії. Не про себе – а про вигаданих героїв. Головними героями мають бути реалістичні підлітки. До того ж, якщо дітям молодшого віку можна просто розповісти казку й вони не потребуватимуть обговорення, то підлітки, імовірно, захочуть поговорити.

“Тоді ми кажемо: “Якщо ти хочеш, ми можемо обговорити цю історію”. Але іноді працює варіант просто написати й віддати”.

ЯК ПРАЦЮВАТИ З КЛАСОМ

Учителі, як і всі дорослі, також можуть писати казки для своїх учнів. Як пояснює казкотерапевтка, усе залежить від цілі. Якщо ціль – збагатити досвід дітей, розвинути її особистісно, то можна обирати загальні чи соціальні теми: дружба, ворожнеча, конфлікти.

Але можна й писати коригувальну казку. Хоча для всього класу це складніше, ніж для однієї дитини. Олена робить це час від часу в школі, у якій працює. Пояснює, що це складно, бо треба підібрати героїв, які б підійшли всім. Має бути щось більш-менш універсальне.

“Найпростіше – це хлопчики й дівчатка. Втім, ви мусите так написати, щоби не розглядалося, що ви всіх виховуєте. В 1 класі можна використовувати тварин як головних героїв, для 2–3 класу можна вигадувати істот, яких немає, і назви для них. Тоді діти самі малюють собі їх в уяві. Але в цих істот мають бути такі самі проблеми, як у хлопчиків і дівчаток у класі”, – розповідає Олена Петрушкевич.

Фото: автор – ArturVerkhovetskiy, Depositphotos

Складність писати для всього класу також проявляється в тому, що казка багатошарова: треба, щоби одні герої поводилися так, а інші – інакше. Також треба зробити так, аби відчувалося, що є проблема: чи всього класу, чи конкретних людей.

“Окрім усього, треба розуміти, що казка не про те, що ніхто не знає, що інших не можна ображати – усі це знають. Натомість треба дати героєві можливість змінити рішення, змалювати реалістичний наслідок, на що ті чи інші дії впливають, показати, що наслідки – неприємні (принаймні так має бути для більшості дітей у класі).

Так, більшість героїв мають вирішити, що змінять свою поведінку – і вони її змінюють. Їм або хтось радить це зробити, або вони побачили, як це діє на інших, і самі вирішили так зробити”.

Залежно від класу й ситуації, є сенс обговорити казку. Наприклад, запитати в дітей: “Чи не має це такий вигляд, що ситуація в цій історії схожа на те, що відбувається в нас у класі?”. А часом є сенс просто прочитати й дати дітям подумати про це, пропрацювати її.

ЧИ МОЖУТЬ ДІТИ БУТИ СПІВАВТОРАМИ КАЗКИ

Можуть. Але це – інша мета: зрозуміти, що насправді думає дитина в тій чи іншій ситуації, які бачить рішення: можливо, вона обмежена в цьому, а, можливо, знає, як вчиняти, але чомусь не вчиняє.

“Тоді ми запитуємо в дитини, як вчинить герой, чи він міг би зробити в цій ситуації інакше. Треба уважно слідкувати за відповідями. Наприклад, дитина скаже: “Герой зміг би вчинити інакше, якби в нього був гарний настрій” або “… міг би, якби навчався в іншій школі”. Або, навпаки, дитина може сказати “Не міг би, може вчинити тільки так”.

Це – ювелірна робота, треба бути з дитиною на одній хвилі. Можна акуратно сказати: “А я знаю історію, схожу на цю, але герой там повів себе інакше. Я можу розповісти тобі, якщо ти захочеш”. Якщо дитина готова – розказуємо. Тиснути не можна. Тут основна роль належить дитині, і ми не можемо її критикувати, розповідати, що казка неправильна”, – каже Олена Петрушкевич.

Якщо йдеться про дітей, а не підлітків, і дитина завершила казку поганим кінцем – зло перемогло добро, – дорослі є саме для того, щоби сказати: “Ти просто не знаєш завершення. Була друга серія”. Психологиня пояснює, що ми обов’язково маємо надати другу серію з позитивним кінцем. Наприклад, на допомогу може прийти чарівник, який усе владнає. Далі треба розбиратися з психологом, чому дитина написала саме таку казку.

“У такий спосіб, складаючи разом казки, дорослі більше дізнаються про внутрішній світ дитини, бачать її труднощі й де їй легко. Ми не ставимо собі за мету зрозуміти абсолютно все про дитину, але маємо дати собі тайм-аут після такої казки, щоби подумати, що говорила дитина”.

У ЯКИХ СИТУАЦІЯХ КАЗКИ КРУТО ПРАЦЮЮТЬ

• У взаєминах між дітьми. Якщо дитина асоціюватиме себе з героєм, то здобуде новий досвід і їй буде легше спілкуватися з однолітками;
• Коли треба пояснити складні речі. Наприклад, коли мама їде на 3 дні у відрядження, це не означає, що вона не любить дитину.
• Коли дитина чогось боїться. У казці можна дружити зі страхом.

До слова, у Facebook-групі “ДивоКАЗКИ”, яку створила Олена Петрушкевич, люди діляться казками, які пишуть для дітей за її порадами. Тут можна переглянути приклади і зрозуміти, як це працює.

Марія Марковська, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – 4masik, Depositphotos