Як розпізнати та приборкати дитячу агресію: дієві поради для освітян

Агресія – це наша природна емоція. Та іноді її прояв може свідчити не лише про поганий настрій, а і про певні труднощі. Наприклад, дитина переймається, що її батьки сваряться або розлучаються, чи відчуває невпевненість у власних знаннях. І через це проявляє агресію до однокласників або навіть вчителів.

Якщо освітяни стають свідками агресивної поведінки учнівства, звісно, їм хочеться допомогти та підтримати дітей. Та оскільки вчителі – не психологи, часом вони можуть не знати, як правильно надати таку допомогу.

Темі дитячої агресивної поведінки була присвячена одна з психологічних супервізій для освітян, які ініціювала ГО “Смарт освіта” (проєкт здійснюється за підтримки Global Giving). Під час безплатних онлайн-зустрічей психологині Тетяна Ширяєва та Світлана Ройз допомагають пропрацювати складні ситуації поведінкового чи психологічного характеру, з якими вчителі й вчительки стикалися під час роботи з дітьми та їхніми батьками.

Тетяна Ширяєва докладно розповіла освітянам про те:

• які є причини агресивної поведінки дітей;
• як дати відчуття безпеки дітям, що проявляють агресію;
• як будувати розмову з дітьми, щоби не нашкодити, а справді підтримати.

Ділимося коротким конспектом зустрічі, аби охопити необхідною допомогою якомога більше освітян та учнів.

ЧОМУ В ДИТИНИ МОЖЕ ВИНИКАТИ АГРЕСІЯ

Агресія притаманна кожній людині, пояснює Тетяна Ширяєва, бо це та емоція, з якою ми народжуємося. Зараз її справді побільшало, адже агресія часто проявляється в складних ситуаціях. А їх нині дуже багато через війну і спричинені нею тривожність та втому.

“Буває, що вчителі помічають, як хтось з учнів проявляє агресію, розповідають про це батькам, щоб звернули на це увагу, а у відповідь бачать агресивну реакцію – і це теж нормально, – пояснює психологиня. – Батьки проявляють агресію, бо в такий спосіб захищаються, відчувають, що їх у чомусь звинувачують”.

Вчителів не має дивувати й те, що діти можуть сприймати школу як місце, де вони задовольняють певні потреби, наприклад, у любові чи взаєморозумінні. Таких відчуттів можуть шукати ті діти, яким не вдається отримати їх удома.

“Кожна дитина, незалежно від свого віку, має якісь потреби, – веде далі Тетяна. – І залежно від досвіду задоволення цих потреб, дитина певним чином маніфестує, робить щось, щоби показати світу, як вона почувається. Якщо потреби дитини не задовольняються в сім’ї, вона не відчуває, що дорослі на її боці, то найімовірніше вона буде намагатися налагоджувати ці стосунки в соціумі поза сім’єю. А школа є одним із таких місць. Тобто дитина буде перевіряти, чи може вона формувати стабільні стосунки з іншими дорослими – вчителями”.

За словами психологині, інколи агресивна поведінка якраз і є способом перевірки, чи можна в нестабільному й небезпечному світі будувати стабільні й безпечні стосунки, наприклад, з учителем.

Тому деякі діти приходять до школи за тим, аби відчути, що їх хоч хтось розуміє, чує та підтримує.

Якщо вчитель/-ка помічає щось у поведінці дитини, що може бути проявом агресії, Тетяна радить скористатися таким алгоритмом дій (якому докладно навчають на курсі “Психосоціальна підтримка для освітян” від ГО “Смарт освіта”):

1. розпізнати – тобто помітити, звернути увагу, що з дитиною щось не так;
2. нормалізувати – зрозуміти, що за агресивною поведінкою щось ховається і почати розмову;
3. підтримати – надати першу підтримку, як правило, це діалог (до цього повернемося згодом);
4. скерувати – дати надію, що з усім можна впоратися і скерувати за фаховою допомогою;
5. переконатися – впевнитися, що дитина отримала фахову допомогу.

Дотримання цього алгоритму допоможе дитині почуватися в безпеці.

Водночас учителі мають пам’ятати, що, розв’язуючи проблему, мають бути разом із батьками на боці дитини. А ще, що вони мають дбати про свій психоемоційний стан, але не виконувати роль психологів (більше про можливості психологічної підтримки освітян читайте на ресурсі Resilience.help).

7 ОСНОВНИХ ПРИЧИН АГРЕСИВНОЇ ПОВЕДІНКИ

Під час супервізії Тетяна Ширяєва описала причини, через які в дітей може виникати агресивна поведінка. Знаючи це, вчителькам і вчителям буде легше підібрати слова, емоції та дії для підтримки дитини.

1. Стан здоров’я. Інколи агресивна поведінка може бути ознакою психічного порушення, каже психологиня.

Або ж агресія може бути спричинена певними фізіологічними пошкодженнями. Наприклад, дитина відчуває великий біль чи дискомфорт через травму або захворюваність, і проявляє своє самопочуття через агресію, бо іншого способу сказати іншим про свій біль у неї наразі немає. Тобто агресивна поведінка стає способом спілкування.

2. Поведінкові труднощі, наприклад, розлади дефіциту уваги та гіперактивності, аутизм. “А також труднощі з навчанням, які роблять дитину нездатною ефективно впоратися з якимись завданнями, – додає Тетяна. – Дитина не може визнати, що має певні проблеми, не може із чимось впоратися, а це впливає на її поведінку. У таких випадках агресія або агресивна поведінка стає єдиним можливим способом показати, що щось відбувається”.

3. Зміни. Коли вчителі/-ки помічають в учня/-иці агресивну поведінку, спочатку мають відповісти на питання, чи не переживала дитина останнім часом якісь зміни. Наприклад, переїзд, розлучення батьків чи втрату рідних.

“З огляду на воєнне сьогодення, зміни є невіддільною частиною нашого життя, тому, зрозуміло, вони впливатимуть на дитину та можуть спричиняти її агресивну поведінку”, – пояснює психологиня.

4. Навчена поведінка або навчена агресивність. Ідеться про те, що дитина застосовує агресію в стосунках із батьками чи іншими дорослими як єдиний спосіб мати те, що вона хоче. І так будує свої стосунки з навколишнім світом.

“Агресивність як навчена поведінка інколи буває в демонстративних дітей: вони когось перебивають, привертають до себе увагу або порушують дисципліну в класі. Зазвичай вони дістають багато, коли їм не треба, і не отримують чогось, коли їм треба.

Буває, що таких дітей дуже люблять та оберігають у сім’ї, що вони не встигають усвідомити свою потребу. Але потім, коли стикаються з якоюсь потребою поза родиною, діти не вміють про щось попросити. Єдиний спосіб, яким вони можуть щось отримати, це агресивна поведінка”, – додає Тетяна Ширяєва.

5. Ситуація вдома. Передусім це домашня атмосфера, у якій дитина може бути свідком суперечок, жертвою чи очевидицею домашнього насильства. Або ж коли вона бачить, що ворожість і критика є нормою в спілкуванні батьків /опікунів. Тоді дитина може проявляти складну агресивну поведінку, бо для неї це єдиний вихід із ситуації.

6. Нудьга може виникати в дітей, які гарно та швидко справляються із завданнями на уроці, мають багато вільного часу і єдине, чим вони можуть себе розважати, це агресивна поведінка.

7. Відсутність правил / рутини. Під рутиною мається на увазі зрозумілий, звичний та безпечний для дитини простір, де необхідні правила й розпорядок. Як пояснює психологиня, чіткі правила в житті дітей відіграють важливу роль, бо дають відчуття безпеки. Бажано, щоб удома в дитини був розпорядок дня та перелік її обов’язків. Також вона має розуміти причинно-наслідковий зв’язок від своїх дій – що буде, якщо вона не виконуватиме правила.

Так само було б добре мати правила в класі. Вчителі можуть обговорити їх з учнями на початку навчального року, а також намалювати / написати на плакаті чи ватмані. Важливо це зробити разом, спільно обговоривши ідеї, які мають учні та вчителі. Це можуть бути правила дисципліни під час уроків та на перервах, повага й дотримання кордонів інших дітей та способи взаємодії у випадку порушень правил.

ЯК КРАЩЕ ГОВОРИТИ З ДИТИНОЮ, ЯКА ПРОЯВЛЯЄ АГРЕСІЮ

Найкраща допомога для дитини, яка поводиться агресивно, це наше співчуття та небайдужість. Це не завжди просто – відреагувати на агресію емпатією. Однак саме це, радить Тетяна Ширяєва, є найефективнішою протидією агресії.

Одним із проявів емпатії може бути діалог із дітьми, у яких вчителі помітили агресивну поведінку. Однак це не має бути агресивна розмова з образами та звинуваченнями чи вказівками, що робити. Діалог має базуватися на зацікавленості, небайдужості, визнанні й зворотному зв’язку.

• Зацікавленість означає, що під час розмови варто спробувати встановити контакт із дитиною, але не вказувати їй, як вона має почуватися і не формувати в неї якихось очікувань.

“Здебільшого діалоги з дітьми доволі короткі, але якщо вони починають довіряти дорослим, тоді розмови стають тривалішими, – пояснює психологиня. – Будуючи такий діалог, варто пам’ятати, що ви – людина, яка не має відповідей на всі запитання, але ви проявляєте зацікавленість до дитини, яка щось переживає”.

Перш ніж починати розмову, важливо визначити:

• що саме може спричинити агресію в дитини;
• про що може свідчити агресія дитини, що саме вона просить у такий спосіб;
• оскільки дитина поводить себе агресивно, можливо, у її житті є дорослі, яким байдуже до її почуттів.

Якщо, оцінюючи ситуацію з таких сторін, вчитель/-ка розуміє, що не готовий/-а починати розмову, тоді краще не починати діалог, щоб дитина не відчула, що в її оточенні є інші люди, яким до неї насправді байдуже.

Коли ж на таку розмову наважилися, починати варто із запитань, які продемонструють, що вчителю/-ці цікаво, що насправді відбувається з дитиною, і він / вона відкриті до співпраці.

• Наприклад: “Я помітила/-в, що останнім часом ти легко зриваєшся на інших дітей (або ти поводишся з іншими дещо агресивно). І я розумію, що тобі непросто (або – я розумію, що, мабуть, ти переживаєш щось складне). Мені було б дуже цікаво дізнатися, чи можу я тобі допомогти, чи можеш ти мені про це розказати більше”.
• Не треба формулювати запитання на зразок “для чого ти це зробив/-ла” або “чому ти це зробила/-в”. На них діти часто не мають відповіді.

“Водночас треба пам’ятати, що діти дуже гарно вміють відрізняти щирість від нещирості. І коли ми вибудовуємо такий діалог, то маємо проявляти приязність. Тобто це не має бути маніпулятивна розмова, щоб стишити дитину або знайти спосіб, як не порушувати дисципліну в класі”, – додає Тетяна.

• Небайдужість у розмові з дитиною – це щира цікавість і розуміння, що кожна людина / дитина має свою історію. Наприклад, у розмові з колегами про складну поведінку конкретного учня / учениці важливо пам’ятати, що колеги описують своє бачення ситуації та тлумачать її через призму власного досвіду, тому важливо залишатися неупередженими в дослідженні історії дитини.

Так само й у розмові з дітьми треба дати місце справжній цікавості та небайдужості, розуміючи, що кожна дитина – це цілий всесвіт. Тоді вона покаже, чи готова до розмови з вчителькою/-елем.

• Визнання передбачає не просто звернення уваги на агресивну поведінку дитини, а можливість учителя поділитися своїми емоціями.

Учитель/-ка може сказати, що стривожений/-а через почуття чи емоції дитини.

• Але замість фраз “ти мені здаєшся депресивним/-ою” або “мені здається, що ти в депресії”,
• краще сказати “я помічаю, що ти сумний/-а” або “я помічаю, що ти сумуєш”.

Визнання передбачає розуміння, а не лише втішання. Якщо дитина, наприклад, розповідає вчительці/-еві, що її мама потрапила в лікарню, через це дитина виглядає засмученою – дуже важливо поділитися своїми відчуттями.

• Наприклад: “Мені здається, тобі дуже непросто, ти, мабуть, дуже сильно через це переживаєш”.
• Варто уникати речень, які будуть починатися зі слова “ти”. Краще вживати “ми”, “мені шкода” тощо.
• Особистий зворотний зв’язок. Для вчителя/-ки важливо відчувати й помічати свій емоційний стан у розмові з учнем/-ицею і знаходити спосіб ділитися своїми відчуттями. Інколи це може бути одне реченням, яке не є ані повчанням, ані засудженням.

Буває, що діти не мали досвіду чути про почуття та емоції дорослих, вони про них здогадуються, спостерігаючи за поведінкою та мімікою. Вчитель/-ка теж жива людина, а учням важливо розуміти, що навколо є дорослі, які можуть не лише якось реагувати, але і вчити їх говорити про свій стан. Учитель/-ка демонструє ту рольову модель поведінки, яку прагне сформувати у своїх учнів.

Загалом, за словами Тетяни Ширяєвої, немає правильних чи неправильних формулювань. Є лише рекомендації, які допоможуть вибудувати щирий діалог із дитиною та допомогти їй.

“Насправді діти відчувають сум після того, як поводяться агресивно. А ще їм страшно – вони бояться, що в цьому небезпечному світі їх будуть карати за агресивну поведінку.

Коли ми відчуваємо агресивність до агресивних дітей, то насправді підтверджуємо думку дітей, що світ небезпечний, їх ніхто не розуміє і немає нікого на їхньому боці, – пояснює психологиня.

Якщо хтось поводиться агресивно, то важливо це зупинити. Але не варто говорити про агресивну поведінку, що вона погана, що так не можна поводитися. Найпевніше, дитина й так розуміє, що її поведінку вважають проблемною, інакше б ця розмова не відбувалася”.

Завдання вчительки/-ля в такій ситуації – налагодити співпрацю з дитиною, вибудувати довіру та показати їй, що насправді у світі бувають різні дорослі. А вчитель/-ка – один / одна з тих, хто може бути для дитини надійним дорослим/-ою.

Інна Лиховид, “Нова українська школа”

Титульне зображення: ca.finance.yahoo.com

Проєкт здійснюється за підтримки Global Giving