Як Україна тримає зв’язок з учнями за кордоном — досвід шкіл у Варшаві, Женеві та Міжнародної української школи

Щоб навчати щонайменше 850 тисяч учнів, які, за даними Верховної Ради України, перебувають у країнах Євросоюзу, потрібні 850 шкіл. Це за умови, що в одній школі зможе навчатися принаймні тисяча учнів [це редакційні підрахунки, які не претендують на істину, а допомагають унаочнити масштаби проблеми. До речі, середня наповнюваність шкіл в Україні нині — 227 учнів].

Бо зі згаданих 850 тисяч учнів Міністерство освіти і науки України “бачить” лише 341 тисячу. Вочевидь, інші діти відвідують лише місцеві школи в країні перебування, а наша освітня система їх не ідентифікує. Зауважмо, це дані про країни ЄС, а після повномасштабного вторгнення українці вимушено виїжджали в різні країни на різних континентах. Тобто ця кількість учнів за кордоном, які не охоплені навчанням в українських школах, може бути значно більшою.

Наразі повної статистики в МОН немає, так само як і зведених даних про кількість українських шкіл за кордоном. Про цю проблему раніше розповідали в Службі освітнього омбудсмена, зокрема, що українське законодавство не має механізму заснування українських шкіл за кордоном, через що держава не підтримує їхню роботу. Тож кожна українська школа за кордоном — це здебільшого ініціатива й зусилля небайдужих людей.

Редакція “НУШ” знайшла декілька історій про відкриття українських шкіл за кордоном, адже саме вони є містком для зв’язку дітей та їхніх родин із батьківщиною. Ділимося їхнім досвідом, зокрема:

• як працює Варшавська українська школа й чому її учні вчать польські та українські предмети водночас;
• як українці в Женеві відкривали школу для дітей-переселенців, аби це першою не зробила росія;
• як змінюватиметься Міжнародна українська школа, щоб охопити якомога більше учнів за кордоном;
• які спільні виклики спіткають українські школи за кордоном;
• як наші учні у Варшаві та Женеві тримають зв’язок з Україною.

“УСІ БУЛИ ВПЕВНЕНІ, ЩО ВАРШАВСЬКА УКРАЇНСЬКА ШКОЛА — ЦЕ КОРОТКОСТРОКОВИЙ ПРОЄКТ”

У квітні 2022 року у Варшаві відкрилася школа для українських учнів, які вимушено приїжджали до Польщі через повномасштабне вторгнення росії. Заклад відкривали дуже оперативно, щоб діти змогли завершити навчальний рік та отримати документи про освіту (докладніше про відкриття школи можна почитати в попередньому матеріалі на сайті “НУШ”).

Варшавська українська школа (ВШколУ) працює й сьогодні. Максимально в школі може вчитися 270 учнів – ця цифра залишається незмінною ще з відкриття. Розмістити більше учнів у школі фізично немає де. Зараз заклад готується до переїзду в інше приміщення й може втратити частину учнів (через віддаленість до нової локації). Але не втратить наміру працювати стільки, скільки знадобиться, щоб у дітей була змога тримати зв’язок з Україною.

Перші виклики Варшавської української школи

Щоби залишатися в українській системі освіти й мати змогу видавати учням документи про українську освіту, школа з-за кордону має мати школу-партнера в Україні. Спочатку Варшавська українська школа співпрацювала зі школами Давидівської громади Львівської області. Оскільки це сільська громада, один заклад не міг вмістити всіх учнів, яких узяла на навчання Варшавська українська школа навесні 2022-го. Тому дітей приєднали до різних шкіл громади.

“Коли приходив час писати контрольні роботи, кожна школа громади давала свої завдання, — пригадує Оксана Колесник, директорка Варшавської української школи (ВШколУ). — Виходило, що діти в одному класі могли писати п’ять різних контрольних робіт, а вчителям це ж треба все перевірити. Тобто в цій співпраці були свої переваги та виклики”.

Варшавська українська школа працює з квітня 2022 року

Директорка почала шукати іншого партнера в Україні. Перші, про кого подумала й до кого звернулася, це державний ліцей “Міжнародна українська школа” (МУШ). Учні з-за кордону можуть навчатися в закладі на екстернаті. Утім, піврічні перемовини з тодішнім керівництвом про партнерство між школою у Варшаві та Міжнародною українською школою нічим не завершилися (зараз МУШ шукає нового директора, докладніше про можливості школи розповімо далі).

“Оскільки нам не вдалося підписати угоду про співпрацю з МУШ, у 2022–2023 навчальному році ми уклали угоду з приватною українською школою “MRIYDIY”. Відтоді наші діти є її учнями та навчаються за екстернатною формою навчання”, — каже Оксана Колесник.

Діти ВШколУ вчаться у двох системах освіти

У 2023–2024 навчальному році Варшавська українська школа знайшла партнерів у польській системі освіти — Початкову школу Монтессорі імені Уршули Ледуховської та Ліцей Стівенсона. Учні ВШколУ зараховані на підготовчі відділення до обох польських шкіл відповідно до свого віку.

Такі відділення відкривають для учнів-іноземців, щоб допомогти їм з опануванням польської мови. Так, учні Варшавської української школи мають посилений курс польської мови, яку вивчають 7 годин на тиждень.

Щоб раціонально використати таку кількість годин, вчителі ВШколУ поділили курс на два блоки:

• 3 години передбачили на вивчення польської мови, як іноземної;
• 4 години віддали на бінарні уроки, де працюють вчитель/-ка польської мови й вчитель/-ка предметів.

На вивчення польської мови передбачено сім годин на тиждень

“Саме на бінарних уроках вивчається шкільне словництво (лексика) польською мовою. Польська та українська мови начебто подібні, але шкільне словництво — це зовсім інші світи. Наприклад, у математиці ми говоримо “паралельно”, а польською це “równoległe” [рувнолегле – ред.]. Або наш “екватор” у польській мові — równik [рувнік – ред.]. Так само відрізняються назви хімічних елементів, фізичних явищ. Тому бінарні уроки допомагають учням напрацювати словниковий запас, розвивати мовлення та покращувати розуміння мови”, — пояснює Оксана Колесник.

Щоб не переобтяжувати учнів, які навчаються за українською і польською освітніми програмами, вчителі ВШколУ проаналізували, які предмети збігаються в польській та українській системах, та об’єднали їх. Також польська освітня система передбачає, що заклад може відмовитися від факультативів та занять за вибором. Завдяки цьому школа відмовилася від уроків етики та релігії на користь українознавчих предметів.

Чому у Варшаві шість українських шкіл

Засновниками Варшавської української школи є Клуб католицької інтелігенції та фундація “Український Дім у Варшаві”. Також заклад підтримує міжнародна неурядова гуманітарна організація “Save the Children”. Попри таку підтримку, фінансування залишається основним викликом для ВШколУ. Кошти потрібні на оренду приміщення, заробітні плати, різні побутові потреби для функціонування школи. А невдовзі зʼявляться нові витрати, пов’язані з переїздом.

Зараз ВШколУ орендує приміщення Вищої школи екології й управління. Це заклад вищої освіти, який працює заочно, – студенти тут бувають лише на вихідних, а в будні навчаються українські учні.

Замість факультативів та занять за вибором учні ВШколУ вивчають українознавчі предмети

Власне, фінансування стає основним викликом для відкриття українських шкіл за кордоном.

Наприклад, зі слів Оксани Колесник, у Варшаві працює шість шкіл, які можуть охопити максимум до трьох тисяч дітей. За даними Міністерства національної освіти Польщі, станом на 1 липня 2024 року у варшавських закладах освіти навчалося понад 16 тисяч учнів з України.

Від самого початку створення Варшавської української школи Оксана Колесник звертається до МОН, щоб такі заклади освіти, як ВШколУ, отримали українську ліцензію.

“Якщо МОН видає школі ліцензію, значить — довіряє їй, — пояснює освітянка. — Тоді школа має значно інший статус в очах польських освітніх департаментів. Можливо, нам вдалося б напрацювати інші механізми співпраці з польським Міністерством національної освіти. Також наявність української ліцензії була б суттєвим аргументом для донорських організацій, адже це означає, що Україна нам довіряє”.

“Де б не були діти, дім є дім”

Двічі на рік Варшавська українська школа опитує учнів, батьків і вчителів про роботу закладу. Одне з питань, яке ставлять батькам, стосується їхніх планів повернення в Україну. Найбільше батьків, які хотіли повернутися додому після війни чи після закінчення навчального року, було в червні 2022-го. І з кожним роком цей відсоток зменшується.

“Усі були впевнені, що наша школа — це короткостроковий проєкт, що через три місяці війна закінчиться, діти одержать свої свідоцтва й повернуться в Україну та підуть до своїх шкіл. На жаль, війна триває, а ми далі навчаємо українських дітей у Польщі, — каже Оксана Колесник.

Якщо діти йдуть у місцеві школи за кордоном, вочевидь, процес асиміляції в них починається швидше й у більш жорсткій формі. Вони втрачають зв’язок з Україною, а також — можливість спілкуватися українською, бо в закордонній школі вона витісняється. Наприклад, у польській школі можуть вчитися діти з Азербайджану, Білорусі, росії та інших пострадянських країн. Як думаєте, якою мовою спілкуються ці учні між собою? Російською”.

Щоби протидіяти асиміляції учнів, у Варшавській українській школі започаткували власні традиції. Щороку тут проводять свято вишиванки та благодійний ярмарок, а зібрані гроші передають у благодійний фонд “Діти героїв”. На свята першого й останнього дзвоника, День захисника й захисниці збирають теплі речі чи засоби гігієни, віддають їх волонтерам, які опікуються військовими ЗСУ.

Директорка ВШколУ Оксана Колесник та поет і військовослужбовець Павло Вишебаба

Учні із задоволенням приходять на зустрічі з відомими українцями, які час від часу відвідують ВШколУ. Одним з останніх таких гостей був поет та військовослужбовець Павло Вишебаба. Зустріч відбулася за тиждень до Дня української писемності та мови, коли Павло читав диктант національної єдності.

“Такі зустрічі дуже важливі для дітей. Вони до них готуються, читають біографію гостей, дивляться їхні соціальні мережі, складають собі якийсь образ, а під час спілкування розпитують про те, що їх цікавить, — розповідає Оксана Колесник. — Це якраз ті ниточки, які пов’язують дітей з Україною. Як не крути, де б вони не були, а дім є дім”.

“У 2022 РОЦІ УКРАЇНЦІ ПРИЇЖДЖАЛИ ДО ЖЕНЕВИ, А РОСІЙСЬКІ ШКОЛИ ПОЧАЛИ ВІДКРИВАТИ УКРАЇНСЬКІ КЛАСИ”

До 2022 року в Женеві (Швейцарія) не було школи для учнів-українців. Леся Ніколаєва, яка зараз керує Українською школою в Женеві та є співзасновницею асоціації “Українки Швейцарії”, каже, що за останні 15 років було декілька спроб відкрити українські курси чи школи, які закінчувалися нічим.

“У 2014–2016 роках була тенденція, коли російські школи, які тут давно працюють та дуже добре фінансуються російською владою, почали наймати наших українських вчителів, щоб відкривати в себе українські курси. Звичайно, ця ініціатива росіян не спрацювала, тому що свідомі українці не повели дітей на таке навчання, — розповідає Леся Ніколаєва.

Коли українці почали приїжджати до Женеви після повномасштабного вторгнення, російські школи знову почали організовувати українські класи. Для нас це було обурливо. З іншого боку, цей момент згуртованості українців у Женеві допоміг нам дуже швидко відкрити школу”.

Перші уроки для українських учнів проводили в церкві

Леся написала оголошення у фейсбуці, чи може хтось з української діаспори допомогти з відкриттям української школи. Відгукнулося чимало українців, які живуть у Женеві. З частиною з них Леся Ніколаєва об’єдналася в ініціативну групу, яка попросила священника з Української греко-католицької церкви (в Женеві) дозволити проводити уроки в неділю після служби, тобто вчити дітей у церкві.

Так запрацювала Українська школа в Женеві, яка провела перші уроки 10 квітня 2022 року. Упродовж трьох місяців кожної неділі в церкві проводили заняття з української мови, літератури, культури та історії. Їх відвідувало орієнтовно 200 учнів.

Один із перших уроків в Українській школі в Женеві

“Уроки відбувалися у величезній залі, яку використовували для різних заходів. Ми самі розставляли стільці та столи, які геть неадаптовані до навчання. Але атмосфера була дуже особливою. Батьки залишалися з дітьми, адже вони приїхали в країну, у якій не знають ні мови, не мають жодних зв’язків. Їм просто не було куди йти, тому чотири години занять вони проводили разом із дітьми”, — пригадує Леся Ніколаєва.

Школа почала працювати без жодного фінансування. Учителі, яких знайшли через реєстраційну форму, поширену в соцмережах, проводили уроки безплатно.

“Якщо людина є професіоналом і служить своїй професії та ідеї, як бачимо, може робити це безплатно. Бо наших учителів мотивували не гроші, а бажання бути корисними тут і зараз, — додає Леся Ніколаєва. — З першого дня роботи школи ми поставили в церкві скриньку для пожертв. Першими нас фінансово підтримали представники української діаспори. Ці гроші ми розділили на гонорари вчителям. Деякі з них досі пригадують, що це їхні перші зароблені гроші у Швейцарії”.

Як українська мова та література потрапили у швейцарські атестати

За словами Лесі Ніколаєвої, Швейцарія — не проста країна. Тут складно втілювати ідеї без фінансування, бо ціни на оренду приміщень значно вищі за українські, а на безплатну допомогу теж не варто розраховувати. Тому проблема з фінансуванням — основна для школи, але поступово її вдалося розв’язати.

Улітку 2022 року Асоціація “Українки Швейцарії” підготувала проєктну заявку в місцевий міграційний офіс на долучення до програми інтеграції мігрантів. Вона передбачає адаптацію мігрантів у новій країні, а також дає можливість вивчати свою мову, літературу та культуру. Проєкт підтримав місцевий кантон та уряд Швейцарії, тож тепер школа фінансується коштом швейцарського уряду. Така фінансова підтримка передбачена до закінчення війни.

Леся Ніколаєва (друга зліва) зі співзасновницями асоціації “Українки в Женеві”

Це дало змогу переїхати школі з церкви в місцевий комерційний технікум, де закладу виділили в оренду вісім класів та спортзал. Усі учні обов’язково відвідують місцеві школи (нині їх орієнтовно 300), а в Українську школу приходять щосереди після обіду та щосуботи зранку на чотири години. Учні вчаться за модифікованими програмами МОН, тобто вивчають предмети скорочено – лише ключові теми.

Крім цього, асоціації “Українки Швейцарії” вдалося укласти угоду з місцевим освітнім департаментом, завдяки чому українську мову внесли до спеціальної програми викладання мови й культури країни походження.

“Ми – єдина школа в кантоні Женева, де офіційно викладаються українська мова й культура. Це історичний момент, бо в цьому переліку мов країн походження ніколи не було української, — пояснює Леся Ніколаєва.

— Оскільки ми стали членами мовної програми, оцінки нашої школи (з української мови та літератури) можуть переноситися у швейцарський шкільний атестат учнів за бажанням батьків. Тобто українські предмети визнаються на одному рівні з іншими”.

Як школа в Женеві тримає зв’язок з Україною

Нині в школі працює 16 вчителів та вихователів, які виїхали з України до Женеви після повномасштабного вторгнення росії. Вони й далі викладають українську мову, літературу та культуру, в яку інтегрована історія України. У перші місяці роботи вчителі проводили уроки навіть для батьків – теж розповідали їм про історію та культуру України. До таких занять долучалися представники української діаспори, як лектори.

Згодом з’явився ще один урок для учнів — українські народні танці.

В Українській школі в Женеві вчаться учні з 1 до 11 класу, також працюють дошкільні групи

“У нашій школі діти мають змогу спілкуватися з однолітками, бути в атмосфері живої комунікації з українською громадою. У перші місяці після початку повномасштабного вторгнення вони продовжували навчатися онлайн у своїх школах в Україні. Це шокувало швейцарських вчителів, що діти ходять у місцеву школу, вчаться дистанційно, ще й приходять фізично до нас на уроки, — каже Леся Ніколаєва.

Наші вчителі розробляють авторські уроки, щоб дати дітям ще більше українського компонента, який вони не вивчають у місцевій школі. Ми хочемо, щоб діти розуміли своє глибоке коріння, щоб ми були українцями навіть за межами України”.

Навесні 2024 року Українська школа в Женеві підписала договір про співпрацю з Міжнародною української школою. Нагадаємо, МУШ передбачає навчання за екстернатною формою. Торік у МУШ навчалося 15 учнів женевської школи, а цього року – 8.

Також школі вдалося домогтися від МОН, щоби період роботи вчителів в Українській школі в Женеві зарахувався в їхній педагогічний стаж в Україні (нині освітяни працюють за контрактами).

[Із вересня 2024 року, за рішенням уряду, вчителям зараховуватимуть період їхньої роботи за кордоном (на педагогічних посадах) до стажу, який дає право на отримання надбавки за вислугу років в Україні].

“Мені б дуже хотілося, щоби після закінчення війни Українська школа в Женеві далі працювала. Звісно, кількість учнів зміниться. Зрештою, якщо наші вчителі вирішать поїхати в Україну, доведеться шукати їм заміну, — додає Леся Ніколаєва. — Хоча добре, коли такий момент настане й у нас будуть зовсім інші виклики”.

“МІЖНАРОДНА УКРАЇНСЬКА ШКОЛА ПЛАНУЄ СТАТИ БЛИЖЧОЮ ДО ДІТЕЙ”

Амбітний план Міжнародної української школи — кожна українська дитина за кордоном матиме доступ до української освіти. Оскільки заклад є державним ліцеєм, то всі заплановані зміни обговорюються й затверджуються на рівні комітету Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій і Міністерства освіти і науки.

Так, у вересні в освітньому комітеті презентували стратегію розвитку МУШ. Як ідеться на сайті парламенту, “нова візія школи – стати організацією, яка об’єднує українські освітні осередки за кордоном, щоб тримати зв’язок з українською дитиною, давати українознавчий компонент, зберігати її ідентичність”.

Тобто МУШ може стати тією платформою, яка об’єднає всі українські школи, які працюють за кордоном. А українська освітня система бачитиме всіх учнів, які навчаються в таких закладах.

Як працює МУШ і як планує змінюватися

Наразі Міжнародна українська школа співпрацює із 42 освітніми осередками в десяти країнах та навчає сім тисяч учнів. Партнерами МУШ можуть бути громадські організації або освітні центри, які навчають українських учнів за кордоном, наприклад, у заснованій ними п’ятиденній чи недільній школі. Важлива не кількість навчальних днів чи учнів, а прозорість організації та непричетність до країни-агресорки. Ці дані про майбутнього партнера на прохання МУШ перевіряє Міністерство закордонних справ.

“Унікальність нашої мережі в тому, що дитина залишається в українській системі освіти й може отримати документи про закінчення української школи, — додає Людмила Виноградова, в.о. директора Міжнародної української школи. — Кожна дитина за кордоном може стати нашим екстерном. Для цього достатньо написати нам на пошту або зателефонувати, надіслати необхідні документи й бути зарахованим. Тобто таке звернення можуть написати батьки, а не лише освітні центри чи громадські організації (контакти є на сайті МУШ)”.

Один із партнерів МУШ — освітній центр у Вільнюсі

Основна форма навчання в МУШ — екстернат, коли дитина самостійно або за підтримки тьюторів опрацьовує навчальний матеріал та наприкінці семестру пише контрольні роботи. Ця опція залишається і надалі, але поступово переходитиме в цифровий формат. Зараз для учнів, зарахованих до МУШ, методисти розробляють індивідуальні навчальні плани, а також діляться посиланнями на відеоуроки, електронні підручники, матеріали для самоперевірки.

Поступово взаємодія між учнями та вчителями МУШ переходитиме на платформу “Просвіта”. Планується, що учні матимуть змогу повністю автоматизувати всі процеси, пов’язані з навчанням у МУШ. Наприклад, на платформі можна буде спілкуватися зі своїми вчителями-тьюторами, виконувати контрольні роботи або записуватися на індивідуальні консультації з учителями-предметниками.

У планах школи також оновлення сайту та розвиток дистанційного навчання. Ці завдання прописані в стратегії МУШ до 2027 року. Як пояснила пані Людмила, формат дистанційного навчання школярів наразі обговорюється з Міністерством освіти і науки.

“Ми б хотіли запартнеритися з українськими університетами, які надають дистанційну освіту. Тому що дуже багато учнів за кордоном не знають, що є можливість навчатися онлайн в українських закладах вищої освіти. Зараз шукаємо університети, які готові стати нашими партнерами. Плануємо розповісти учням про такі можливості до кінця цього навчального року”, — розповідає Людмила Виноградова.

Чому в МУШ розвиватимуть напрям психологічної підтримки

За словами Людмили Виноградової, Міжнародна українська школа планує бути ближчою до дітей, і не лише в навчанні. Так, до Дня української писемності та мови МУШ проводила конкурс відеоробіт — учні могли надсилати відео, на яких вони читають вірші, байки чи власні есе. Таких робіт надійшло 150, з багатьма учасниками конкурсу працівники МУШ листувалися, щоб з’ясувати певні деталі, наприклад, з якої школи чи якого класу дитина-учасниця.

“З такого листування ми дізнавалися про те, звідки родина переїхала, які уподобання в дитини. Це спілкування розросталося у щось більше, ніж просто уточнення деталей. Ми помітили, що дітям не вистачає теплого спілкування, іноді їм необхідно поговорити зі своїми однолітками або навіть узяти участь у якомусь конкурсі, щоб відчувати свою важливість та бути на зв’язку з Україною.

Багато дітей, які зараз за кордоном, втратили свої домівки, відірвані від своєї країни, від школи, до якої вони звикли. Усе це наштовхнуло нас на думку, щоб у межах нашої трансформації ввести напрям психологічної підтримки дітей”, — додає в. о. директора МУШ.

На конкурс до Дня Української писемності та мови надходили дитячі відео з Австрії, Італії, Іспанії, Бельгії, Швейцарії, Чехії, Литви, Латвії, Португалії, Болгарії та Туреччини

Також МУШ планує посилити співпрацю з діаспорами. Зокрема, у майбутньому учнями МУШ зможуть бути діти, які не є громадянами України, але є українцями за походженням. Для цього треба змінювати законодавство, оскільки нині школа може навчати тільки українських громадян.

Крім цього, Міжнародна українська школа хоче бути центром, у якому зможуть вивчати історію та культуру України дорослі українці з діаспори. Щоб втілити все задумане, Міжнародній українській школі потрібні нові люди в команді — методисти, тьютори, вчителі, а також – час.

“Ми маємо стати великим центром, який охоплює індивідуальну роботу з екстернами та освітніми осередками. Найголовніше наше завдання — чути потреби українців, які перебувають за кордоном, — додає Людмила Виноградова. — Бо вони хоч і на безпечній території, але в абсолютно чужій країні. Дітям не завжди легко адаптуватися до нових умов, та й виїжджали вони з України не з доброї волі, а через війну”.

Інна Лиховид, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – Halfpoint, shutterstock.com

Фото в тексті: фб-сторінка ВШколУ, фб-сторінка Української школи в Женеві, фб-сторінка Міжнародної української школи