Як упроваджувати соціально-емоційне навчання в школах. Аналітичний огляд

“Раніше вважали, що соціально-емоційні навички мало не автоматично мають з’явитися в дітей у школі лише за фактом навчання. І тільки в останні 10–20 років у світі почали розуміти, що їх також треба розвивати. Людина автоматично не є емпатійною, усвідомленою чи доброю. Цього треба вчитися. І це – зона зростання для української освіти”, – починає голова Ради ГО “ЕдКемп Україна” Олександр Елькін.

Соціально-емоційне навчання (СЕН) – це інструмент розвитку м’яких навичок. Наприклад, уміння комунікувати, співпереживати собі й іншим, керувати власними емоціями та розуміти емоції інших, працювати в команді, креативно і критично мислити тощо.

Згідно з усеукраїнським дослідженням із репрезентативною вибіркою, у якому взяли участь 3657 педагогічних працівників та працівниць, а також керівників і керівниць шкіл, понад 90 % вважають доцільним упровадження СЕН у школі.

Це, за словами голови правління ГО “Ре: Освіта”, міністерки освіти й науки України (2016—2019) Лілії Гриневич, дуже висока цифра.

Так, ГО “ЕдКемп Україна”, ГО “Інститут розвитку освіти”, ГО “Ре: Освіта”, Інститут вищої освіти НАПН України, Київський університет ім. Б. Грінченка й Український центр оцінювання якості освіти провели всеукраїнське дослідження і зробили аналітичний огляд “Можливості для реалізації соціально-емоційного навчання в рамках реформи “Нова українська школа””.

“Нова українська школа” поговорила про знахідки з дослідження, а також про те, навіщо впроваджувати СЕН і з чого треба починати, з Лілією Гриневич, Олександром Елькіним, віцеголовами Ради ГО “ЕдКемп Україна” Оленою Масалітіною і Олегом Марущенком, менеджеркою ГО “ЕдКемп Україна”, співзасновницею й першою директоркою Центру англомовної академічної комунікації Галиною Калужною і співавторкою концепції реформи НУШ, співзасновницею і провідною експерткою ГО “Інститут лідерства, інновацій та розвитку” Світланою Калашніковою.

Завантажити PDF

ЧОМУ ВАЖЛИВО ВПРОВАДЖУВАТИ СЕН В УКРАЇНІ

“Днями я розказала своїй сестрі-лікарці про СЕН. І вона каже: “Чому ці навички називаються м’якими?”. Йдеться про можливість спілкуватися, вирішувати конфлікти, бути стабільним у критичній ситуації… Її це здивувало, бо лікарі мусять зберігати спокій у критичних ситуаціях. Це – їхня професійна навичка. Але де цього навчитися? СЕН – це навчання, яке допомагає з навичками, на які в традиційній українській школі не завжди звертали увагу”, – розповідає Галина Калужна.

Вона каже, що часто успіх людей залежить від м’яких навичок більше, ніж від твердих. Наприклад, якщо людина влаштує скандал на важливій робочій зустрічі, то її експертність буде вже не такою важливою.

За словами експертки, погана модель навчання – репродуктивна. У такій освіті дітей вчать відтворювати знання, які вже є у відомих джерелах.

“Тепер знання швидко примножуються, змінюються, оновлюються, перед дітьми стоїть багато нових викликів, їм треба реагувати на розв’язання комплексних завдань за маленький проміжок часу, швидко адаптуватися. Тому стає важливим не тільки обсяг знань. Освіта має бути спрямована на подальшу успішну реалізацію людини. А для цього потрібні не лише знання, а й соціально-емоційні навички”, – додає Лілія Гриневич.

Вона пояснює, що основна відмінність НУШ від звичайної школи, особливо на порозі переходу до базового рівня, у тому, що перша передбачає не тільки передавання знань, а й нові методики викладання. Вони, зі свого боку, потім допоможуть учнівству застосовувати ці знання, аби розв’язувати комплексні проблеми, а також панувати над собою і вміти взаємодіяти з іншими людьми.

Так, закони “Про освіту” і “Про повну загальну середню освіту”, окрім переліку компетентностей, вказують наскрізні вміння. Як-от уміння працювати в команді, навчатися вчитися, розумітися з іншими, вміння володіти своїми емоціями. І на такі м’які навички чекають роботодавці. Наприклад, Міжнародний економічний форум 2020 року оголосив ТОП-10 навичок для ринку праці, серед яких були ці вміння.

“СЕН – це і є Нова українська школа, – переконаний Олександр Елькін. – Ці навички лежать у її основі. Мапу компетентностей НУШ можна умовно поділити навпіл, де одну з частин складатимуть тверді навички, а другу – м’які, або, як їх іще називають, навички ХХІ століття чи соціально-емоційні навички. Успішність реформи освіти залежить, у тому числі, й від якості й глибини впровадження соціально-емоційного навчання (СЕН) до закладів освіти. І шляхи впровадження СЕН значно розширилися, коли соціальну та емоційно-етичну компетентності було інтегровано до оновлених професійних стандартів учителя і соціально-емоційний компонент – до Державного стандарту повної загальної середньої освіти. І це допомагає активізувати впровадження цих навичок, які затверджено на рівні законодавства”.

“Який виклик стоїть перед нами? У початковій школі було легше інтегрувати ці вміння. Ідеться про інтегровані предмети, відповідні методики, які допомагають розвивати м’які навички. Однак у переході до предметного навчання в 5 класі є велика загроза, що вчителі будуть захоплені передаванням якомога більшої кількості знань із того чи іншого предмету, а м’які навички випустять із фокусу уваги”, – пояснює Лілія Гриневич.

Ось так, за словами Світлани Калашнікової, виникла ідея створити аналітичний огляд – тобто оцінити здатність української освіти впроваджувати СЕН, переглянути різні передумови для того, аби соціально-емоційне навчання могло реалізуватися, і зрозуміти ставлення освітян і освітянок до цього.

Так, перший розділ звіту присвячений аналізу політик: нормативних і концептуальних документів, на кшталт концепції НУШ, професійного стандарту вчителя. Ці документи досліджували крізь призму СЕН.

У другому розділі проаналізували новий Стандарт початкової освіти, новий і старий (поки чинний) Стандарти базової освіти – і зробили висновки про їхню кореляцію з принципами СЕН.

У третьому розділі дослідили практики СЕН, які діють в Україні, й оцінили їх.

Четвертий розділ показує результати вже згаданого вище всеукраїнського соціологічного опитування директорів шкіл, учителів, психологів щодо того, як вони сприймають СЕН, як реагують на нього, чи готові до впровадження.

У п’ятому розділі дослідили метологію стандартів вищої освіти, щоби педагогічні виші могли пропонувати СЕН у своїх програмах.

Аналітичний огляд стане в пригоді управлінцям та дослідникам і дослідницям, які опікуються освітньою політикою, педагогам закладів загальної середньої освіти та науково-педагогічним працівникам і працівницям закладів вищої освіти.

ПРО ІНСАЙТИ Й ВИКЛИКИ

• За словами Лілії Гриневич, в українському законодавстві наскрізні соціально-емоційні вміння зафіксовані. Утім, виклик такий: коли на основі Державного стандарту створюватимуться типова освітня програма, модельна навчальна програма чи освітня програма в закладі освіти, чи будуть достатньо уваги приділяти м’яким навичкам.

“Дуже яскраво питання СЕН представлене в новому Професійному стандарті вчителя. Там ідеться про наскрізні і професійні компетентності педагогів, серед яких, наприклад, соціальна, лідерська й емоційно-етична компетентності.

Але питання в тому, як впроваджуватиметься стандарт. Відповідно до закону “Про вищу освіту”, стандарти вищої освіти мали би базуватися на профстандарті. Проте в програмах підготовки майбутніх учителів емоційно-етична компетентність або зовсім не представлена, або представлена слабко. Те саме стосується підвищення кваліфікації вчителів”, – пояснює Лілія Гриневич.

55 % опитаних педагогів упродовж останніх 12 місяців не брали участі в жодній програмі підвищення кваліфікації, яка мала хоча б окремі складові СЕН. Тобто в системі підвищення кваліфікації мало можливостей цього навчатися.

• В Україні СЕН представлено через окремі програми й курси. Є орієнтовно 10 таких курсів. Наприклад, експеримент соціально-емоційного та етичного навчання, який відбувається у 26 школах України, окремі курси під час шкільного дня, підходи, які здійснюються наскрізно, освітні програми за Вальдорфською педагогікою, спрямовані на формування м’яких навичок, платні програми, як-от “Лідер у мені”.

“Тобто є різні можливості, але вони не доступні всій спільноті дітей. І найголовніший виклик полягає в тому, що м’які навички непросто сформувати окремим курсом. Насправді викладання всіх предметів має бути пронизане формуванням наскрізних умінь – вони тому так і називаються. Але це означає, що кожен учитель і вчителька під час підвищення кваліфікації чи навчання в університеті має пройти курс СЕН, аби давати раду своїм проблемам і навчати цього дітей”, – каже Лілія Гриневич.

Натомість, коли педагогів і шкільні адміністрації розпитали про те, якою мірою вони володіють м’якими навичками, то виявилося, що навичку використовувати техніки самоконтролю в складних ситуаціях мають тільки 33 % педагогів і 35 % керівників і керівниць шкіл. А здатність давати собі раду зі стресом і стійкість – 35 % педагогів і 39 % директорів і директорок. За словами Лілії Гриневич, це низький відсоток для таких надзвичайно важливих для педагогічної роботи навичок.

• “СЕН – це система, і над цією парадигмою освітянам, дослідникам, практикам і педагогам треба багато працювати, спільно знаходити модель, яку потім можна мультиплікувати в Україні. Це не той випадок, коли можна сліпо запозичити якусь добре відпрацьовану модель і адаптувати її щодо термінології й ціннісних речей. Це приблизно те саме, як ми колись починали з інклюзивним навчанням. Аналітичний огляд може слугувати хорошою платформою для початку руху”, – впевнена Світлана Калашнікова.

ЯК ОСВІТЯНИ СПРИЙМАЮТЬ СЕН І ЩО ЩЕ ВИЯВИЛО ДОСЛІДЖЕННЯ

• На початку анкети було запитання “Чи обізнані ви в СЕН?”, а “перевірочне” запитання таке: “Ось 7 варіантів відповіді, скажіть, які з них правильні: як нині СЕН впроваджується в Україні?”. Чотири варіанти були правильними.

“Наприклад, було твердження, що в Україні діє закон щодо СЕН, і виявилося, що 8 % педагогів переконані, що він є. А ще йшлося, що в більшості педагогічних університетів відкриті освітні програми СЕН. Ми б дуже цього хотіли, але таких програм немає. А 13 % опитаних сказали, наче вони є”, – розповідає Олег Марущенко.

• У дослідженні запитували педагогів, які навички найбільш розвинені в учнівства, і давали перелік. На першому місці було співпереживання – його відзначили 60 % опитаних.

“Тоді я подумав: невже в нас школа така “співпереживальна”? Бо мою школу точно не можна назвати такою… Але все стало на свої місця, коли побачив, що ледь не останню позицію займає “емоційна емпатія”. Це був сигнал, що педагоги дещо плутають поняття. Можливо, для них співпереживання – це щось на кшталт доброти. І з цим треба працювати. Емоційна емпатія – це коли ти розумієш емоції іншої людини, відгукуєшся на них, переживаєш такі самі емоції, ототожнюючи себе з цією людиною. Продовженням, певним глибшим рівнем, є співпереживання – коли людина, мислячи критично, здатна не просто віддзеркалити емоції, а й, залишаючись у своїй зоні стійкості, готова дієво допомогти іншій людині. Тож такого бути не може, що одне є, а другого немає”.

• Педагоги критично оцінюють, як їм вдається розвивати в дітей соціально-емоційні навички. Не було жодної навички, про яку принаймні половина педагогів сказали б: “Так, мені це абсолютно вдається”.

“Це показує, у якому напрямі треба працювати. Бо їх не вчили це робити: ані тоді, коли вони навчалися, ані на програмах підвищення кваліфікації”.

• Майже 60 % опитаних сказали, що однозначно готові пройти програми підвищення кваліфікації, які включатимуть СЕН. А ще 31,9 % обрали “радше так, аніж ні”.
• Дослідження виявило колосальну різницю в сприйнятті СЕН між колегами з 26 шкіл, які беруть участь в експерименті СЕЕН, й педагогами з інших шкіл. Школи з експерименту краще розуміють, що таке СЕН, позитивніше до цього ставляться, активніше готові впроваджувати й розуміють ризики впровадження. Тож загалом тільки 26 % педагогів вважають, що батьки сприймуть СЕН однозначно позитивно.
• На запитання, як краще впроваджувати СЕН у школі, на другому місці за популярністю варіант, який найбільш прийнятний для школи, – інтеграція до всіх наявних предметів. Так сказали 48 % опитаних. А на першому місці – інтеграція до роботи соціально-психологічної служби (який насправді не настільки дієвий, як може здаватися). До слова, у керівників інтеграція до всіх предметів була на першому місці.
• На запитання, яка підтримка потрібна педагогам, аби впроваджувати СЕН, вони відповіли, що потрібні онлайн-ресурс з усіма матеріалами СЕН, спеціальні матеріали, як працювати з батьками, модельна навчальна програма для НУШ, нормативна база, яка регулює, як це впроваджувати.

“Якщо все систематизувати, то картинка така: є потреба в СЕН, воно сприймається освітянами й освітянками позитивно, більшість обізнані, що це таке, кажуть, що в дітей ці навички доволі розвинені, хоча зізнаються, що педагогам не дуже вдається цьому сприяти. Але готові вчитися й системно впроваджувати в школах, якщо їм надати допомогу”, – підсумовує Олег Марущенко.

“І хороша новина в тому, – додає Олена Масалітіна, – що модельні програми, онлайн-сторінка з усіма матеріалами українською і порадник для роботи з батьками вже є! Уже з листопада все буде доступне українською, абсолютно безкоштовно і в одному місці, стежте, будь ласка, за новинами”.

ЧИМ ДОПОМОЖЕ АНАЛІТИЧНИЙ ОГЛЯД І КУДИ РУХАТИСЯ

1. Потрібна прицільна державна політика, щоби не втратити компонент м’яких навичок під час переходу з молодшої школи.

“Усі освітні програми мають містити ці м’які навички, СЕН треба врахувати під час формування навчальних матеріалів із предметів. До того ж важливо, щоби на ринку підвищення кваліфікації була пропозиція щодо формування м’яких навичках. І щоб університети запровадили курси, які готують учителів до СЕН”, – каже Лілія Гриневич.

1. За її словами, можна піти тим самим шляхом, за яким починали НУШ. Наприклад, створити дистанційний курс, а потім – запросити педагогів на практичні тренінги, більш локальні, у менших групах. Так, учителі могли б зрозуміти методики й технології, за допомогою яких можна навчати дітей, і водночас покращити якість свого життя.
2. Світлана Калашнікова пояснює, що педагогічним університетам треба звернути увагу на цей аналітичний огляд.

“Адже обмежень, як “зашити” СЕН у ту чи іншу освітню програму з підготовки вчителів початкової чи базової школи, – немає. Має бути лише спроможність це робити. Університети мають підхопити цю тенденцію. Бо це – шанс забезпечити унікальність своїх програм, бути інноваційними”, – говорить Світлана.

Експертка каже, що із СЕН можна зробити так само, як з інклюзивним навчанням. Адже є напрям “Початкова освіта. Інклюзивна освіта”, що наскрізно пронизані інклюзією. Так, можна пропонувати напрям “Початкова освіта. Соціально-емоційне навчання”.

1. Світлана Калашнікова також пояснює, як аналітичний огляд допоможе школам. Наприклад, якщо школа зовсім не знає про СЕН, аналітичний огляд допоможе зрозуміти, у чому полягає цей напрям, чому він важливий, як до нього можна підійти, до кого можна звернутися, щоби цю ініціативу запроваджувати.

Якщо школа має певні здобутки СЕН, то можна знайти відповіді на запитання, що покращити і які подальші кроки робити, з якими партнерами обмінятися досвідом.

1. Треба впроваджувати СЕН не окремим предметом, а наскрізно в усій школі.

“Не може бути так, що в закладі є окремий предмет СЕН, а хтось із колективу гиркає чи, умовно, махає шваброю на дітей у школі. Це суперечить одне одному. І реалізувати наскрізність навіть не на рівні всіх дисциплін, а на рівні школи – це дуже велике завдання. Але завдяки аналітичному огляд ми знаємо, куди рухатися”, – завершує Олег Марущенко.

“Чому СЕН настільки важливе? Бо має на меті не зупинитися в межах кількох уроків, під час яких учительство розкаже про емпатію й доброту, а стати постійними, утіленими навичками, які здобуватимуть й розвиватимуть і батьківство, і вчительство. СЕН потрібне не тільки учнівству, а й учительству. Бо як можна навчати того, чим самі не володіємо? І взагалі-то, СЕН виходить за межі самого закладу освіти – воно “проникає” в особисте життя родин, допомагає налагоджувати взаємини і життя, бути більш успішними й щасливими, а тому стає щоденною практикою для батьків і дітей”, – пояснює Олена Масалітіна..

 І як же щодо планів упровадження? Олександр Елькін запевняє: “Програма СЕН реалізується й буде реалізовуватися надалі як пілотна в окремих закладах освіти нашої країни. Також EdCamp Ukraine продовжує всеукраїнський освітній експеримент, у межах якого скоро розпочнуться безкоштовні навчання для педагогів, до яких зможуть долучитися всі охочі”.

Марія Марковська, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – HayDmitriy, Depositphotos

Над дослідженням працювали ГО “Едкемп Україна”, ГО “Інститут лідерства, інновацій та розвитку, ГО “Ре: Освіта”, Український центр оцінювання якості освіти, Інститут вищої освіти НАПН України, Київський університет ім. Б. Грінченка.