Як увімкнути мозок дитини? Практичні поради від психологині

Батькам завжди хочеться, аби їхня дитина була успішною в житті, мала сильний характер, не потрапляла в халепи й була оточена хорошими людьми. І всі після таких мрій гірко зітхають, бо, мовляв, не буває так ідеально. А якщо все це таки можна виховати й виростити?

Психологиня, засновниця просвітницької ініціативи “Empatia.pro” та керівниця громадської спілки “Інститут інтегрального розвитку” Катерина Ясько ділиться секретами про те, як допомогти дітям рости цілісними й активними.

Це десятий епізод подкасту “Дофамін для освіти”.

ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ СФОРМУВАТИ СИЛЬНИЙ ХАРАКТЕР

– Я хочу поговорити з вами як багатодітна мама з багатодітною мамою: як допомогти нашим дітям зрозуміти, на що звернути увагу, щоби зростати над собою? Щоби формувати не тільки м’які навички, а й сильний характер, метальну зрілість відповідно до віку. Це широка рамка, тож, може, розкажете, як це відбувається в іноземних школах, про досвід і теорії інтегрального зростання?

– Мені цікаво й завжди втішно говорити про дітей із максимально цілісної перспективи. Хочу запропонувати ввести термінологію, яка полегшить цю розмову, дасть можливість краще зрозуміти, що мається на увазі, коли говоримо про цілісний розвиток.

У галузі психології розвитку є система координат, яка має дві осі: горизонтальну і вертикальну. Вертикальна – це про ціннісні, світоглядні речі, про певну операційну систему, на яку ми вже накладаємо аплікації. Коли ж ми говоримо про розвиток навичок і вмінь, наприклад, писати, рахувати, іноземна мова – це горизонтальні навички. І так склалося в останні десятиріччя, що ми відправляємо дітей до школи саме за горизонтальними навичками. А вони “завантажуються” на операційну систему певного рівня.

Уявіть собі перший айфон. Його випустили 2006 року, я досі пам’ятаю цей запис, коли Стів Джобс презентує цей гаджет. Чоловік торкається великого екрана й може ним управляти рухом пальця. Уся аудиторія в шоці. А тепер уявіть собі, що на цей айфон 2006 року завантажили аплікацію “Приват24”. Це абсолютно неможливо, тому що ця операційна система не здатна витримати таку складність.

Мірою того, як світ складнішає, виникають усе більше викликів. І нам треба багато чого знати і вміти, аби наш контейнер міг усе це приймати. Треба робити постійний апгрейд операційної системи. І вертикаль – це якраз ця операційна система. Це світоглядні, ціннісні речі й певна ментальна складність. Це все, що дає нам можливість дивитися на світ та людей із їхніми потребами з різних перспектив і шукати win-win рішення (рішення, за яких немає тих, хто програли, – ред.).

Але в умовах пандемії виховувати вертикальні навички складно. Ми дуже обмежені, через екран немає контакту “людина до людини”.

– Чи правильно я розумію: ми говоримо про розвиток мислення дитини, формування її світогляду? У пандемію діти опинилися в обмеженому колі спілкування й не мають можливості стикатися з різними людьми та ситуаціями, у яких вони формуються як особистості. Та, з іншого боку, вони мають купу контактів у телефоні, сидять у соцмережах.

– Тут кількість не означає якість. Соціальна психологія говорить про “число Данбара” й “кола Данбара” як ті, які може витримати людський мозок (людина може витримати від 100 до 230 соціальних зв’язків, – ред.). І які ми постійно підгодовуємо, щоби наше життя було якісним. Ми – соціальні істоти й потребуємо певного кола людей.

Останні півтора року ми спостерігаємо, що в певній віковій групі дітей є проблеми з горизонтальною частиною. Наприклад, багато торішніх першачків дуже погано пишуть. Навичка письма неопанована, бо через дистанцію вони мали недостатньо уваги від учителів.

Проте горизонтальні пробіли можна компенсувати. А щодо вертикалі, то там набагато складніше й важче. Діти дуже потребують поруч зрілих дорослих, крізь чию ментальну складність і емоційну зрілість можна думати й відчувати. Дорослих, які кидають виклик, у хорошому сенсі провокують і стимулюють мислення.

З іншого боку, є велика спрага на цю якість контакту, зв’язок, який гарантує дітям безпеку для експерименту. Вони відточують свою емоційну, моральну, духовну зрілість через оцей безпечний контакт. У цьому ми бачимо найбільший дефіцит. Особливо – коли підлітки переходять у фазу життя, у якій відбувається природна сепарація. І тут важливо, щоби якщо не вдома, то в школі були такі люди, на яких можна емоційно спертись. Такі значущі дорослі, які для дитини будь-якого віку можуть стати опорою зрілості, крізь яку можна пройти цей важкий період.

Зараз у підлітків відбувається перефокусування на однолітків і соцмережі. Та світ підлітків чорно-білий, жорстокий, недостатньо підтримувальний і безпечний, щоби спробувати себе різного без відчуття, що ризикуєш стосунками. Для цього потрібен справжній контакт.

ПРО ПСИХОЛОГІЮ РОЗВИТКУ

– Що ти маєш на увазі, коли говориш “зрілий дорослий”, безпечний контакт?

– Це з галузі знань, яка називається “психологія розвитку”. Вона розвивається із 60-х років ХХ сторіччя. Це відбулося завдяки відкриттю цілої низки вчених, що дорослі, як і діти, проходять певні стадії розвитку свідомості й мислення. У межах наукових досліджень порівняли дорослих із різних культур, створили відповідні методи оцінювання й виділили патерни того, як мислять люди незалежно від віку.

Раніше вважалося, Жан Піаже довів, що дитина проходить певні стадії розвитку мислення й ментальної складності. Це починається від сенсорно-моторної стадії, коли тільки народжується маля й опановує свої рефлекси та імпульси, і до стадії формальних операцій, коли людина вже вибудувала абстрактне мислення. Раніше вважалося, що це вже все – людина просто переходить у дорослий вік, ми всі різні, маємо різні вподобання, переконання.

Та саме завдяки психології розвитку доведено, що так, ми всі різні, та водночас є певні стадії розвитку, які нас вирізняють. Поняття мудрості і складності мислення, які дуже пов’язані між собою, були деконструйовані й розшифровані. Так, показали, що таке зрілий дорослий. І ця людина зазвичай не тільки інтелектуально розвинена, а й із великим серцем (розвиненим емоційним інтелектом). Це особа, яка вміє артикулювати потребами й сенсами, що стоять за нашими почуттями. Вона розуміє: те, що відбувається з дитиною, є лише верхівкою айсберга. Під реакцією є низка незадоволених потреб. Така людина реагує не на поведінку, а на те, що стоїть за цією поведінкою. Це ми маємо на увазі, коли говоримо про розвинений емоційний інтелект.

– Так, коли дитина агресує, каже: “Відійди від мене! Не чіпай мене”, то не факт, що вона агресує саме на тебе. Може, їй спекотно, погано, пити хоче, почувається некомфортно. Треба розібратися з потребою, а не покарати дитину, зробити її слухняною.

– Все правильно. Діти не зможуть стати зрілими й цілісними особистостями, якщо їм нема “об кого” думати та відчувати. Якщо немає людини, яка поставить запитання: “Що за цим стоїть? Поясни, я хочу зрозуміти, допоможи мені”, то дитина сама цього не навчиться. Вони розвиваються через наше мовлення.

Чому я свого часу так занурилася в тему ненасильницького спілкування Маршала Розенберга? Бо коли ми говоримо, що зрілість – це важливо й чудово, усім зрозуміло. Але як це перевести на мову? Які треба ставити запитання в різних ситуаціях, як артикулювати, щоби сприяти цій зрілості й цілісності? Для цього потрібна підтримка, а нас цього не навчають. Це як окрема мова серця, яку я свого часу відкрила для себе як спосіб поведінки в конфліктах і як метод розібратись із собою в моменти особистісного напруження. Вміючи пережити власну фрустрацію (роздратування), я можу підійти до іншої людини й підтримати її. Історія нашого руху до більшої цілісності як особистості і є ключовою відповіддю на запитання: “Як підтримати наших дітей?”.

ЯК ДОПОМОГТИ ДІТЯМ ЗРОСТАТИ

– Поділися своїм досвідом як мами: як ти, спираючись на ці теорії, допомагаєш своїм дітям зростати?

– У нас на двох із чоловіком 6 дітей, біологічно моїх троє. Я багато експериментувала, діти не завжди цьому були раді. Та зараз здається, що вони відчувають цінність цих експериментів, у них дуже висока адаптивність. Діти поміняли багато шкіл, я прихильниця такої думки, що немає школи, яка задовольнить потреби всіх вікових категорій. Мені здається, що зараз до цього в суспільстві є більше розуміння. Виникають проєкти, спеціалізовані на саме підлітках, є чудові школи, де є тільки молодші класи. І вони хочуть масштабуватися в якість підтримки саме цієї вікової категорії. Це дуже важливо.

Для мене середовище є основним критерієм вибору. Це означає, що в ньому є значущі дорослі: люди, які мені ціннісно відгукуються, і рівень складності мислення і душевної організації цих людей має відповідати як моїй внутрішній інтуїції, так і теоретичним знанням, які я накопичила. Це непросто, я була вимушена експериментувати й шукати освітні рішення для своїх дітей не тільки в Україні. Наразі можу сказати, що коли ми обираємо заняття для молодшого сина (він зараз навчається в державній школі Києва), то постає вибір, що є більш пріоритетним: подбати про середовище й перевести його в приватну школу або залишити фокус на музичній школі та спорті (три інструменти й кілька видів спорту, і це все дуже поряд). Ми обираємо друге.

Я хочу, щоби мої діти отримали доступ до відчуття потоку (це коли втрачаєш відчуття реальності і зливаєшся з творчістю). Мій фокус уваги як мами – це підготувати дітей і підтримати їх, поки є сумніви іти в це чи ні, кидати чи ні, накопичити цю критичну кількість годин, щоби вони мали доступ до цих потокових станів крізь різні канали. Це тіло й музика в нашому варіанті. Син минулого року якраз був першачком, і ми відчули всі проблеми, які постали перед дітьми в пандемію. Коли дивлюсь, як він пише, мені робиться дуже шкода, та я розумію, що це можна наздогнати. Щоправда, поки ще не знаю, як саме.

Коли ми обираємо, чим займатись, то не обираємо інструмент чи вид спорту, а тренера, наставника. Повертаємося до того, з чого я почала: потрібні зрілі дорослі, які компетентні й горизонтально розвинені.

У мене є один проєкт для душі. Я працюю з підлітками 13–17 років, ініціювала театрально-філософську школу для цього віку. Ми ходимо в театр, потім залишаємося на обговорення (рефлексію), іноді підключаємо режисера або акторів. Також збираємося на філософські клуби. І це стійке безпечне середовище, 16 підлітків.

У цьому віці особливо важлива емоційна безпека, щоби вони могли відчувати опору, експериментуючи з різними поглядами. Через пів року роботи я отримала зворотний зв’язок від батьків, що діти дуже дорослішають саме в психологічному сенсі. Розвивається їхня здатність до мультиперспективності, здатності бачити з різних боків. Вони починають відкривати для себе нові грані життя через театр.

Завдяки дзеркальним нейронам вони, коли дивляться вистави (а я спеціально підбираю такі, які відповідають їхнім віковим потребам), то проживають ці історії як свої власні. І це додає життєвої мудрості. Важливо не просто подивитись, а обговорити, що там є про чи для життя кожного з них, що вони знайшли там собі, як вчинили б на місці персонажів.

Це дуже збагачує, я рекомендую так робити батькам. Не просто ходити в театр, а заздалегідь домовлятись, що ми це потім обговоримо. І чим більше членів родини підуть, тим краще. Бо коли ви вирішите сісти в кафе після вистави або наступного дня поговорити про те, що побачили й відчули, то більша кількість думок зроблять усе цікавішим. І це теж про розвиток емоційного інтелекту.

– У нас у театр не завжди виходить ходити, та ми обговорюємо кіно чи книжку. Наприклад, прочитали “Буратіно” й не просто поговорили про персонажів, а подумали, які ще можуть бути способи шахрайства, як його розпізнати й уникнути.

І в школі в дітей є багато цікавого, зокрема, ледь не політичні дебати про шкільні правила. Є частина, де діти мають домовитись, як їм співіснувати. Отут починають тривожитися батьки і вчителі, бо ж де межа, до якої ми спостерігаємо за дітьми, а потім починаємо виховувати як дорослі? Доки даємо свободу, а де її треба трохи обмежити?

– Безумовно, ми маємо підтримувати дитину на тому рівні зрілості, де вона наразі перебуває. І на різних рівнях є різні інструменти. Наше напруження щодо того, виховувати чи розслабити, є різною на різних фазах розвитку дитини. Тому немає кліше, єдиних постулатів. Наприклад, моїм дітям 14 і 16 років. Я, як людина, що вивчає психологію розвитку багато років, дуже яскраво бачу різні лінії розвитку: емоційний, когнітивний, моральний та інші. Ґарднер казав, що інтелекту як єдиного явища немає, це різні лінії. Й от я можу сказати, що молодша дитина є більш зрілою, ніж старша, хоча адаптивність в обох досить висока.

Що означає більш зріла? Коли ми візьмемо її моральний розвиток (можна брати моделі Лоренса Кольдберга, розказати про стадії, які проходять діти й дорослі) з погляду її внутрішньої відповідальності, того, як вона приймає рішення, з огляду на її коло турботи, це набагато більш інклюзивні речі, аніж у дитини, яка фізично старша на 2 роки. Тому зі старшим сином ми дуже сфокусовані на тому, щоб спрямовувати його на навчання.

У випадку з донькою ніколи увага не була на цьому. Вона сама вчилась і переживала більше, ніж треба було. І якраз її й наш виклик про те, як її розслабити, щоби вона могла про себе дбати більше, ніж про інших. Зрілість має різний характер, для кожної дитини це своя формула. Не можна під одну кальку, однаковими способами виховувати всіх дітей. У мене тільки троє, і ще троє, для кого я не мама, а скоріше друг. І це різні підходи до кожної душі. Знання з психології допомагають зорієнтуватись і не застосовувати одне й те ж до кожного.

– Яка ваша формула любові й мотивації до навчання?

– Я бачу цей вогник, пов’язаний, може, не стільки з навчанням, як із пізнанням і жагою до життя. Це дуже природна річ для людини. Для мене жага до навчання та жага до життя – одне й те ж. Нещодавно перечитувала “Чорного монаха” Чехова і згодна з автором, що “жага до пізнання – найвища форма насолоди”. Оце про мене. Я вважаю, що ця жага є в кожного, потенційно закладена. Але як це підсвітити і знайти, дізнатись, якої сфери вона стосується – ось, що вимагає великої мудрості й дорослості.

Для мене ця формула спрямована не на дитину, а на дорослого. На розвиток нашої власної мудрості та складності нашого мислення для того, щоби вийти за межі стереотипів і обмежень “математика-українська мова-фізика-література-ким ти будеш, обирай”. На уважність, щоби зрозуміти, де жага до життя саме цієї душі й підтримати її. Ось тут формула успіху, як на мене. Це зрілі значущі дорослі, які знайшли себе, які самі на зв’язку зі своєю жагою до життя й можуть дати цю підтримку тим, кого вони люблять.

ІНСТРУМЕНТИ ДЛЯ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ

– Ми всі любимо своїх дітей, іноді нам просто не вистачає знань. Можете порадити якісь вправи, інструменти, літературу, де нам узяти розуміння, як правильно любити дітей, як їх підтримати, як поводитися з ними в різних ситуаціях?

– Хочу, щоби батьки пам’ятали про різні лінії розвитку: є інтелектуальна сфера, емоційна, тілесна. Ще є духовна й моральна. Та давайте спершу фокусуватися хоча б на перших трьох. Не впадайте в один із напрямів. Часто ми вимагаємо від дітей того, що, можливо, не дуже природно для певного віку. Наприклад, у 4–5 років куди важливіші тілесна та емоційна сфери, аніж інтелектуальна.

Що стосується інтелектуальної сфери: я не є фанатом раннього розвитку в його класичному розумінні, я прихильниця Вигоцького і його емоційно-вольової саморегуляції як основи для інтелектуального розвитку. Ми фокусуємося на таких іграх, де є правила, яких дитина в 5–7 років вчиться дотримуватися. Це рухомі ігри, командні.

Оцей момент із правилами дає розвиток самоврядності. У маленьких дітей є нарцисичне “хочу”, вони за своєю біологічною природою – егоїсти. Так є, бо складність мислення не дає змоги зрозуміти точку зору і проявити емпатію до іншої людини. А перехід відбувається якраз тоді, коли дитина починає вміти дотримуватися певних правил. Тож спочатку ми регулюємо їх на рівні правил, а вже потім розвивається здатність до емпатії. Тому важливі всі ці напрями, які ми зазначили, а також музика в різних її проявах. Разом відвідуйте заходи, щоби дитина навчилася з’єднуватися з гармонією й захотіла бути до неї причетною.

Також хочу акцентувати на важливості спільного читання. Ми із сином завершуємо читати Януша Корчака “Король Мацюсь”, там досить велика книжка, ми її читаємо вже три місяці і з нетерпінням чекаємо на розв’язку. Цей ритуал, коли ми разом повертаємося до історії, яка в нього в дорослому віці буде асоціюватися зі спільно проведеним часом, – дуже важливий.

Наша роль трансформується, коли діти дорослішають. У плані важливості вона залишається, у дітей завжди є потреба в батьках, але їхні емоційні потреби змінюються і фокус уваги зміщується на спілкування. Десь із 12–13 років може здаватися, ніби родина відходить на другий план. Та насправді головне завдання батьків – якраз попіклуватися, щоби поруч були значущі дорослі, які відповідають вашим цінностям. Ваш фокус уваги має бути на виборі середовища, щоби вам воно відгукувалось і було безпечним. Щоби ті цінності і світоглядні установки, які дитина отримає в цьому середовищі, відповідали вашим життєвим орієнтирам.

І тут якраз підключається театр чи кіно. Ходіть туди разом, обговорюйте книжки чи фільми. Важливий будь-який спільний емоційний досвід, який залишається у свідомості дитини як картина “ми були разом, ми були в контакті”. Це стосується батьків, родини та спільноти. Є чудова книжка “Перехідний вік” Стейнбека. Я дуже рекомендую її всім батькам підлітків, вона нещодавно стала моєю улюбленою.

До цього це була книжка Роберта Байярда “Ваш бентежний підліток”. Там основний акцент ось на чому: вважається, що до трьох років відкрито багато сенситивних зон і дитині можна багато чого дати в сенсі інтелектуальних, емоційних та інших здатностей на майбутнє. Друге таке віконечко відкривається з 13 років і триває до 18–19. Також, якщо діти отримали травматичний досвід у дитинстві, то завдяки якраз нейропластичності під час гормональних змін підліткового періоду, у них знову відкривається це віконце психологічних можливостей. Тоді можна компенсувати важкі моменти і травми з дитинства. Тому я заохочую усиновлювачів не боятися брати дітей у віці 12–13 років, бо багато що можна змінити.

– Стосунки батьків і підлітків – окрема тема. Не всі можуть витримувати своїх підлітків. Часто в 13–14 років ми з ними не в контакті, вони не дозволяють обирати для них середовище. Підлітки знаходять його для себе самі й не завжди пускають туди дорослих. Я багато спілкуюся з батьками, і це одна з топ-тем, які постійно їх хвилюють.

Тож треба це окремо виділити й поговорити, бо там багато болючих проблем. Людям, які багато працювали над стосунками з дитиною і прийшли в цей вік із довірою, трохи легше. Та частіше трапляється, що була собі така хороша дитина, а в 13 років – і їжачок, а на дверях кімнати табличка “не заходити”.

– Я б сказала, що це навпаки нормально для цього віку. Діти мають пройти сепарацію, їм від когось треба відштовхнутись. А нам це дається боляче, батькам потрібна підтримка, щоб упоратись із фрустрацією.

І тут я згадую про свій проєкт відвідин театру, який почала зі своїм дітьми і продовжила з дітьми друзів. Це коло стає для підлітків опорою, якою тимчасово перестають бути батьки. Вони можуть бути прекрасними людьми, але природний процес сепарації накладає відбиток на стосунки. Батьки спрямовують своїх підлітків до інших зрілих дорослих і так відчувають їх у безпеці. Адже поки їм важко налагодити стосунки, дитина має на кого спертись. І цінності, які сповідує родина, продовжують транслювати інші надійні люди.

Кажуть, що потрібне ціле село, щоби виростити дитину. Щоби виростити підлітка, допомогти йому вийти на стадію самоавторства, а потім самотрансформування, здатності ліпити себе і водночас бути в гармонії із суспільством, потрібні не тільки батьки, а й наставники. Чим більший потенціал у людини, тим більша їй потрібна підтримка. Тому заохочуйте друзів та близьких, щоб у віці 13–14 років ваші однодумці могли підтримати дитину, забрати на канікули чи вихідні, поговорити. І ті орієнтири, які ви намагаєтеся передати, таки дійшли до адресата.

КНИЖКИ БАТЬКАМ

– Можете порадити книжки для батьків, щоби вони знали, де взяти більше інформації про те, як іти назустріч своїм дітям?

– Дві книжки я вже зазначила. Додам ще чудову книжку “Тримайтеся за своїх дітей. Чому батьки повинні бути важливішими за однолітків” Гордона Ньюфелда й Габора Мате.

Друга – “Шанобливі батьки, шанобливі діти. 7 ключів до перетворення сімейного конфлікту на співпрацю” Сура Гарт, Вікторія Кіндл Годсон. Вони – учениці Маршала Розенберга, автора концепції ненасильницького спілкування.

Наступна книжка не знаю, чи перекладена українською, – “Допоможемо дитині досягти успіху. Дієві методи і причини, завдяки яким вони працюють” Пол Таф. Свого часу ця книга дуже мене вразила. Там ретельно описується, що таке сили характеру, які якості характеру гарантуватимуть успіх.

ПІДСУМКОВІ ПОРАДИ БАТЬКАМ

1. Займайтеся власним розвитком, адже наші діти в процесі свого зростання можуть спиратися лише на наші зрілість і мудрість. Читайте, відвідуйте вистави й концерти, намагайтеся бути цікавим співрозмовником для людей будь-якого віку. Ваші діти помічатимуть і цінуватимуть це.

2. Зважайте на вікову психологію, поточну стадію розвитку дитини й підбирайте інструменти виховання відповідно до психологічних потреб певної стадії. Пам’ятайте, що через особливості розвитку мозку другокласнику недоступний рівень самоконтролю й самодисципліни, на який здатний семикласник.

3. Пам‘ятайте про важливість цілісного розвитку дитини. На всіх стадіях він передбачає інтелектуальну, тілесну, емоційну, моральну й духовну складові.

4. Дбайте про позитивний емоційний досвід, коли ви в контакті з дитиною спільно проживаєте зіткнення з чимось красивим і / або веселим – спільне читання книжок (у будь-якому віці!), відвідини театру з подальшим обговоренням, настільні ігри, мандрівки тощо. Чим більше таких моментів контакту і спільного позитивного проживання, тим більше ви зможете впливати й коригувати поведінку дитини, коли це буде потрібно (основне правило педагогіки – “connection before correction”, спочатку зв’язок – потім виправлення).

5. Дбайте про створення інтелектуально насиченого та емоційно стимулювального середовища для своїх дітей. Коли дитина підходить до підліткового віку, подбайте про створення мережі “помічників”, близьких вам за цінностями, на яких ви зможете спертися в найважчі моменти. Це можуть бути дідусі, бабусі, ваші друзі, хрещені батьки дитини, тренери на наставники. Пам‘ятайте стародавню приказку: “Щоби виростити дитину, потрібне ціле село”.

Ведуча – Оксана Макаренко

Записала – Тетяна Павліченко

“Нова українська школа”

Усі фото: автор – EdZbarzhyvetsky, Depositphotos

Публікація підготовлена за підтримки Представництва “Фонду Фрідріха Науманна за Свободу” в Україні. Фонд Фрідріха Науманна за Свободу – фонд ліберальної політики, що сприяє зміцненню свободи та гідності людини в усіх сферах суспільства. Детальніше за посиланням.