Як виховувати дітей. Поради від представника гуманної педагогіки Паати Амонашвілі

Чому діти не хочуть ходити до школи? Як зробити так, щоб вони слухали дорослих? Чи може бути дружба між батьками і дітьми? Ці питання найбільше хвилювали слухачів лекції Паати Амонашвілі – доктора психологічних наук, письменника, президента Міжнародного центру гуманної педагогіки. Журналістка “Нової української школи” записала кілька корисних порад для батьків і вчителів.

Паата Амонашвілі. Фото: mOre

ЧИ МОЖУТЬ БАТЬКИ БУТИ ДРУЗЯМИ ДЛЯ ДИТИНИ

Тут немає або-або. Чому не можна бути мамою і одночасно другом? Так само і татові. Якщо батьки – це суворий контроль, коли йдеться лише про заборони, вимоги, вказівки і зауваження, тоді про дружбу говорити не доводиться.

Дітям потрібні батьки-друзі, з якими можна ділитися, усе розповідати. Дружба означає слухати дитину, бути уважним, чутливим, співпереживати.

ЧИ МОЖНА КАРАТИ ДІТЕЙ

Якщо дитина весь час капостить і не слухає зауважень, значить у ній вже виховане те, що рухає її до капості. Якщо дитина маленька, дошкільного віку, то ймовірніше, вона повторює образи (наголос на “о”), які бачить вдома. Я раджу батькам у такому випадку завжди запитувати себе – як не від нас, то звідки?

Зараз є також інші джерела кривого виховання – інтернет, ігри, мультики, фільми, відеоролики. Часто їхній контент теж маєє негативні образи. Тож перше питання – де джерело капості? І це питання не до дитини, а до вихователя.

Після виявлення джерела потрібно вирішувати, як максимально зменшити його негативний вплив на виховання дитини – регулювати власну поведінку, запровадити правила щодо перегляду мультфільмів тощо.

Варто також звертати увагу на те, з якою метою діти роблять капості. Це може бути частиною їхнього розвитку. Адже коли, наприклад, маленька дитина проливає воду з чашки, їй просто цікаво, що буде – чи калюжа на столі, чи водоспад зі столу на підлогу. Бажання досліджувати світ часто штовхає дітей на капості, і сприймати це потрібно як частину дослідницької діяльності.

Якщо дитина весь час капостить і не слухає зауважень, значить у ній вже виховане те, що рухає її до капості. Фото: автор – didesign, Depositphotos

Якщо за дослідницькою діяльністю дитини слідує суворе покарання батьків, вихователів, то в дитини виникає зв’язок: досліджувати світ небезпечно.

Покарання в нашому, батьківському, розумінні – це позбавити дитину чогось (задоволення, свободи, нашої уваги тощо). Але це шлях у нікуди. Краще – мудра і добра порада люблячої людини. Якщо так розуміти покарання, тоді ми дітей караємо щоденно.

Кожна розмова з дитиною має починатися зі слова “так”, а не “ні”. Згода із природою дитини – потужна сила розвитку.

ЧОМУ ДІТИ НЕ ХОЧУТЬ ХОДИТИ ДО ШКОЛИ

У фінських вчителів є правило – дитина в школу має хотіти ходити щоденно. Не просто ходити, а саме хотіти. Якщо дитина не хоче, тоді вчителі вирішують, що робити.

Діти прагнуть дорослості, тому хочуть йти до школи вперше. Але, прийшовши, вони розуміють, що їх не люблять. Це – головний показник. Хороша вчителька визначається не тим, що вона добре навчає. Хороша вчителька – та, яка має вроджену чи набуту здатність закохати в себе кожну дитину.

Емоційне ставлення дитини до вчителя – найважливіший момент. Я б радив учителям дивитися на світ очима дитини. Треба відчувати дітей. Дорослим слід це згадати або вивчити на рівні тонкої психології.

ЯК НАЛАГОДИТИ ХОРОШУ ВЗАЄМОДІЮ МІЖ БАТЬКАМИ ТА ВЧИТЕЛЕМ ДИТИНИ

Учителю важливо продумати і проговорити форму спілкування з батьками. Неабияке значення має його налаштованість. Якщо педагог від самого початку дбає, як дружити з батьками, яким чином їх зробити соратниками, тоді можливість конфлікту в майбутньому значно зменшується. Виникає аура співпраці, коли батьки і вчителі разом думають про те, як виховувати дітей.

Головний елемент у школі – не навчання, а виховання. Чимало педагогів це взагалі не беруть до уваги. Але виховання не припиняється ніколи. Щойно дитина народилася, процес запускається, і його не можна вимкнути чи поставити на паузу. Вчителі продовжують виховувати дітей, хочуть вони цього чи ні. У школі виховання не можна відокремити від навчання. Це єдиний процес.

Одна справа – змусити дітей вивчити таблицю множення. Це стосується навичок, їх можна навчити через тренування. Інша справа – виховати прагнення шукати весь час нові таблиці множення. Коли в дітей є прагнення відкривати щось нове, тоді навчальна програма перевиконується. Адже з’являється внутрішнє прагнення самої дитини. А це вже справа виховання.

УСВІДОМЛЕНЕ ВИХОВАННЯ. ПРАКТИЧНА ВПРАВА

За останні 15-20 років зростає хвиля зацікавленості з боку батьків – як спілкуватися з дітьми, як їх виховувати. Батьки дедалі більше усвідомлюють, що виховання – це насамперед їхня відповідальність.

Спочатку варто визначити, які якості особистості ми хочемо виховати в дитини, а потім поглянути на себе – чи є вони в нас. Якщо цих якостей немає, тоді маємо усвідомити: виховати їх в наших дітях ми не зможемо, поки не почнемо змінюватися самі. Для цього потрібні воля і щоденні зусилля. Наших дітей виховують образи (наголос на “о”). Образ – це життєвий приклад батьків, що вражає.

Фото: автор – luminastock, Depositphotos

Виховання в гуманній педагогіці – це живлення духовного стержня, який визначає особистість. Які характеристики і якості є в духовному стержні, так особистість проявляється ззовні.

Практична вправа, яку можуть виконувати батьки, вихователі, вчителі (добре, коли цю вправу подружжя робить спільно).

Візьміть аркуш паперу і напишіть зверху ім’я дитини і вік. Це може бути ваша дитина, онук, учень.

Уявіть тепер дитину років через 30.

Напишіть 3-7 (кількість – на ваш розсуд) головні якості особистості, якими ви б хотіли, щоб вона володіла в уявному майбутньому.

Якості особистості – це стержневі характеристики людини, які визначають почуття, емоції, переконання, віру. Усе те, що робить людину людиною. Наприклад: доброта, терпіння, чуйність, сила волі, самодостатність, почуття гумору, життєрадісність, прагнення до саморозвитку, здатність підтримувати себе здоровим, справедливість тощо.

Ці якості потрібно розширено описати і конкретизувати, враховуючи те, що ви особисто розумієте під ними. На перше місце треба поставити найголовнішу якість особистості.

На другому аркуші дайте відповідь, наскільки у вас самих розвинута та чи інша якість. Оцініть себе і вашого/-у партнера/-ку за 10-ти бальною шкалою.

Поряд із балами, які ви поставили собі, визначте оцінку (теж за 10-бальною шкалою), як діти бачать прояв вашої якості особистості. Можете проговорити з партнером/-кою конкретні випадки цих проявів у присутності дитини.

Після цього з вашої самооцінки і оцінки, наскільки ваша дитина бачить прояв вашої якості, виведіть середнє арифметичне число. Воно означатиме, на скільки відсотків ваша дитина буде володіти цією якістю через 30 років.

Усвідомлене батьківство відрізняється від неусвідомленого тим, що ми виховуємо дітей у будь-який момент. Фото: автор – khorzhevska, Depositphotos

Висновки після вправи:

Якщо ми не бачимо мети виховання, то як ми можемо привести дитину до неї?

Того, чого в нас немає, ми не можемо дати нікому. Насамперед, потрібно навчитися оцінювати себе.

Щоб в дитині з’явилася якась якість особистості, її треба закладати вже зараз. Коли ви говорите: “Ти повинен бути таким, не роби більше такого” тощо – це не виховання. Це вказівки.

Усвідомлене батьківство відрізняється від неусвідомленого тим, що ми виховуємо дітей у будь-який момент.

Розповідайте дітям про свої плани і прагнення, просіть їх допомагати вам, підтримувати.

Ольга Головіна, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – AllaSerebrina, Depositphotos

Підписуйтесь на наші Facebook та Viber