Якою має бути нова концепція історичної освіти: думки вчителів-практиків

До 1 липня 2023 року в Міністерстві освіти і науки України планують підготувати концепцію реформи історичної освіти в школах. Задля цього в грудні 2022 року створили робочу групу, до якої ввійшли фахівці міністерства, науковці та історики. Загалом 16 осіб, серед яких немає жодного вчителя. Робоча група має напрацювати проєкт документа до 1 червня 2023. Ще місяць передбачили на погодження директоратом дошкільної, шкільної, позашкільної та інклюзивної освіти МОН.

Історія – предмет важливий. Він про наше місце в світі, нашу національну ідентичність, багатовікову боротьбу з росією, черговий пік якої проживає зараз уся країна. Тож будь-які зміни мають бути виважені й зрозумілі для суспільства.

З іншого боку, маємо чимало накопичених проблем, які мала б розв’язати нова концепція – діти слабко цікавляться історією, а деякі вчителі кажуть, що в підручниках одні дати та факти. Вчителі мають годину-півтори на тиждень для викладання важливого предмета. А зараз Україна та світ є свідками сучасної історії, про яку в підручниках не написано.

• Чи на часі реформування історичної освіти;
• якщо так, то що саме змінювати, які проблеми вирішувати;
• як зацікавити дітей предметом – відповіді на ці питання “Нова українська школа” шукала разом із вчителями історії.

ЧИ ПОТРІБНА РЕФОРМА ШКІЛЬНОЇ ІСТОРИЧНОЇ ОСВІТИ

Освітяни вважають, що зміни назріли давно, тільки питання – як їх упроваджувати. “Наукова думка формувала ідеї реформи історичної освіти ще з початку 2000 років. Але постійно це було не на часі. Війна ці процеси загострила, бо прискорилася дерусифікація, декомунізація, і МОН теж згадало про це”, – вважає переможець Global Teacher Prize Ukraine-2020, вчитель історії, громадянської освіти та основ здоров’я Заліщицької державної гімназії (Тернопільщина) Василь Дяків.

Юлія Варламова, вчителька історії та громадянської освіти, заступниця директора з виховної роботи Петропавлівського ліцею № 2 (Дніпропетровщина) каже, що з кардинальними змінами можна зачекати до перемоги. А в ідеалі історичну концепцію для школи треба було розробляти ще з 1991 року, щоби щоразу перед виборами політики не спекулювали на гаслах про єдність сходу та заходу.

“Я понад 25 років викладаю історію, якісь зміни постійно відбуваються, та в них немає послідовності. От зараз у нас у школі 3 підручники, за якими працюють учні: 5 класи працюють за підручниками НУШ, де історія поєднана з громадянською освітою, учні із 6 до 9 класу йдуть за старішими підручниками, а 10–11 класи вчаться за ще давнішими. Ми не доводимо до логічного завершення розпочате, а одразу починаємо нове”, – додає Юлія.

Вчитель історії ліцею “Educator”, представник топ-50 Global Teacher Prize Ukraine-2021, автор програми “Не істфак” на каналі “Еспресо” Владислав Штегельський також погоджується, що є сенс напрацьовувати нову концепцію історії, бо історіографія не стоїть на місці, а учні досі вчать історію за трактуваннями Михайла Грушевського, які не відповідають реаліям.

Та одночасно з концепцією мають готуватися нові програми та підручники, інакше результату не буде. Вчителі вже побачили це на прикладі останнього оновлення програм з історії, що було в серпні 2022 року, а підручники не оновлювали (їх надрукували у 2021 році). Тепер у програмі є нові визначення, про які ні слова в підручниках.

“Приміром, у темі про національно-визвольну війну та роль у ній козаків ми відмовляємося від назви “національно-визвольна війна” й переходимо до козацької революції. Акцент дуже зміщується, а підручники цьому не відповідають. Перш ніж прийти до дітей, треба прочитати працю однієї з укладальниць програми Наталії Старченко на 500 сторінок.

Або ж у 9 класі додався цікавий сюжет про українців у добровольчому легіоні Домбровського армії Наполеона. Знайти про це інформацію дуже складно. Можна говорити про свободу вчителя і вірити, що вони із цим розберуться, але ж ми не живемо в ідеальному світі”, – коментує Владислав Штегельський.

ПЛАН ЗМІН ВІД ОСВІТЯН

На думку Василя Дякова, нова концепція історичної освіти має знайти відповіді на важливі питання:

• як подолати надмірне навантаження предмета фактами, датами та подіями;
• як показати місце історії України в контексті всесвітньої історії;
• як переглянути навчальні програми та збільшити кількість годин для вивчення історії (зараз це 1 година на тиждень у 5 класі; 2,5 години у 6–9 класах та 1,5 години у 10–11).

Ініціативна група з розроблення проєкту концепції історичної освіти, учасником якої був Василь Дяків, декілька років тому наголошувала, що важливо вивчати історію через концентричний підхід, який дає змогу декілька разів повертатися до історичних подій, явищ, процесів на різному рівні дитячого розуміння.

Владислав Штегельський доповнює цей перелік ще одним пунктом: варто замінювати хронологічний підхід на тематичний, де це можливо. Наприклад, у 7 класі діти вчать історію середньовіччя, де одна з тем – феодальна система. Учні знайомляться із цим поняттям, коли вчать історію Англії XI-XV століття, потім окремо вивчають це в історії Франції тих же часів. На думку Владислава, можна спочатку присвятити 1–2 уроки темі феодалізму, пояснити учням, що це за система та які її ознаки, а далі вже шукати феодальні сюжети в історії певних країн.

Спільна позиція освітян – аби концепція готувалася не відірвано від реалій. Для цього до робочої групи варто залучати не лише науковців, а і вчителів-практиків. Як додає Владислав Штегельський, МОН могло би пропонувати педагогам подати свої кандидатури на участь у робочій групі. Хто пройшов відбір, той і працював би над реформою історичної освіти.

“Кожен історик-науковець вивчає певний період, який намагається подати докладно в новій програмі, додаючи якісь дати, терміни, договори, а для дитячого запам’ятовування це тяжко й непотрібно. Змістове наповнення навчальних програм з історії побудовано так, що вчителя призвичаїли, що на кожному уроці він має пояснювати нову тему. І педагог утвердив у своїх уявленнях, що так має бути.

А тепер уявіть, що нашому вчителю дали 10 уроків на вивчення однієї теми “Конституція Пилипа Орлика”. І що він має із цими десятьма уроками робити? Як треба перевернути його свідомість і наскільки глибоко він має це розуміти? У робочій групі мають бути вчителі, які знають, що робити із цими 10 годинами на Конституцію Орлика”, – зауважує Василь Дяків.

Він пропонує залучати до робочої групи ще і психологів, які розуміють сучасних дітей і можуть вчасно “зупинити” розробників концепції сказавши, що в певній темі для певного класу подається забагато інформації, і діти просто її не сприймуть.

“Крім того, у новій концепції варто врахувати, що є невідповідність між ЗНО та програмою шкільного курсу історії, – веде далі Владислав Штегельський. – У програмі 11 класу одні дати для обов’язкового вивчення, а в ЗНО їх більше. Тому разом з оновленням концепції історичної освіти треба оновлювати й концепцію ЗНО, яка ґрунтується на перевірці дат та термінів”.

Юлія Варламова теж згодна, що у 10–11 класах вчителі історії опиняються на роздоріжжі. Якщо готувати дітей до ЗНО, треба зосередити зусилля на датах та термінах. А для вивчення історії важливе логічне мислення, вміння школярів формулювати свої думки, мати свій погляд на подію. Оскільки в старшій школі на історію передбачено максимум півтори години на тиждень, охопити всі ці аспекти неможливо. Як каже Юлія, виникає дилема – чи просто готувати дітей до ЗНО, чи вчити їх аналізувати події за програмою, критично мислити.

“Форма ЗНО-НМТ з історії України потребує реформування, адже історичні факти, події, явища, процеси – це основа мислення, – додає Василь Дяків. – І потрібно не перевіряти їх, а звертати увагу, як вони формують громадянськість, активну позицію, критичне мислення. Тому есе – це один зі способів перевірки реалізації компетентнісного потенціалу випускника. Школа не має готувати до ЗНО, як до певного випробування. ЗНО має бути органічним компонентом освітнього процесу”.

Окрім концепції та підручників, вчителі чекають на методичні рекомендації.

“Багато колег прагнуть скористатися готовим покроковим конспектом, який би містив мінімум того, на що вчителі звертатимуть увагу та на що спиратися. Знаю, що такі методичні посібники готувалися для 5 класів НУШ, але через воєнний стан вони не надруковані”, – зауважує Юлія Варламова.

“ВЧИТЕЛЬ МАЄ БУТИ ГНУЧКИМ, СТЕЖИТИ ЗА ІСТОРИЧНИМИ ТРЕНДАМИ”

Уявімо, що рекомендації вчителів-практиків взяті до уваги, концепція напрацьована, і настав час нести її в школи. Як педагоги впораються із цим завданням і яка їхня роль у викладанні історії в сучасних умовах?

“Вчитель має бути гнучким, стежити за історичними трендами української та європейської історіографії, а також бути відповідальним за майбутнє дітей, – вважає Владислав Штегельський. – Тому й має бути новий концепт, який визначить місце історії в школі та суспільстві й чітко окреслить, де саме вчитель може проявити творчу свободу, а де не може відступати від програми”.

На думку Юлії Варламової, вчитель історії є флагманом виховання патріотизму та громадянських якостей в учнів: “Більшість моїх колег із різних міст мають активну громадянську позицію, бо патріотизм – це ж не просто вдягти вишиванку. Вчитель має бути зацікавленим у результатах своєї праці. Якщо вчитель любить свою роботу й горить нею, то й діти будуть любити його предмет. А якщо просто ходити на роботу за зарплатою, такий буде й результат”.

ЯК ЗАХОПИТИ УЧНІВ ІСТОРІЄЮ

У Василя Дякова відповідь проста: тільки особистість, новатор та патріот може виховати особистість, новатора та патріота. На щастя, деякі вчителі теж дотримуються цього принципу та намагаються креативити на уроках, аби діти розуміли, навіщо взагалі вчать історію України та світу.

“Зацікавити дітей історією – означає, що в дітей будуть компетентності, які допоможуть їм стати успішними, – ділиться своїм досвідом Василь Дяків. – Коли діти пишуть есе, чому вони люблять історію, я запитую, а що це для них означає, які дії про це свідчать. Бо що означає “любити історію”? Якщо подобається її досліджувати, тоді треба йти в дослідники. А мені хочеться, щоб діти читали історичні джерела та самостійно робили висновки, наші уроки проводилися за принципами “перевернутого класу” тощо. Але щоби це реалізувати, треба більше годин історії”.

Юлія Варламова підтримує колегу, що на уроках діти мають працювати з історичними документами та свідченнями. Зі своїми учнями вона часто практикує ще й методи усної історії. У такий спосіб діти досліджували торік внесок своєї родини в Другу світову війну. Для старшокласників вчителька пропонує історичні проєкти, наприклад, дослідити життя і діяльність видатної особи певного періоду або вивчити пам’ятки свого селища. Так діти розуміють, що історія – не чужа й безлика, а пов’язана з родиною та місцем, де вони живуть.

Владислав Штегельський зі своїми учнями практикує:

• уроки-засідання Генеральної асамблеї ООН (саме так обговорювали з одинадцятикласниками арабо-ізраїльські війни, учні ділилися на делегації різних країн, коментували їхні позиції та проводили голосування);
• уроки-міжнародні конференції;
• дискусії (одна з тем – чи може інноваційний парк Unit.city бути основою Кремнієвої долини);
• рольові ігри в середній школі (як варіант, діти одягають маски давньогрецьких богів та імпровізують, щоб краще запам’ятати їх).

“Такі методи дають змогу хоч на якомусь рівні, але кожного учня долучити до вивчення історії. І це найцінніше”, – додає Владислав.

Інна Лиховид, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – Elnur_, Depositphotos