Напишіть нам

Всі теми

Заради дітей чи статистики? Як приміщення, не здане в експлуатацію, затвердили як укриття для школярів

30 серпня Міністерство внутрішніх справ відзвітувало про проведення оглядів укриттів у 93% закладів освіти.

Найкраще, за словами речниці МВС Альони Матвєєвої, заклади освіти підготували Чернівецька та Закарпатська області (укриттями забезпечені по 82% закладів освіти), Львівська (81%), а також столиця (71%).

Втім, це те, що можна побачити “на поверхні”. Про те, що відбувалося “за лаштунками” в одній зі шкіл, читайте в матеріалі “Нової української школи”.

ПРО ІНІЦІАТИВНИХ БАТЬКІВ

Людмила Микитюк очолює Хотинський опорний заклад загальної середньої освіти Чернівецької області з 2020 року.

Директорка говорить, що наступного ж дня після ухвалення постанови КМУ “Про початок навчального року під час дії правового режиму воєнного стану в Україні” розпочала переговори із засновником (Хотинською міськрадою) та батьками учнів.

Результатом нашої роботи стало погодження ДСНС трьох укриттів. А 19 липня ми уклали з їхніми власниками угоди про організацію укриття та безпечне розміщення учасників освітнього процесу. Після цього ми з ініціативною групою батьківського врядування оцінили обсяг необхідних робіт в укриттях та, за кількістю учасників освітнього процесу, що здобуватимуть освіту цьогоріч на очній формі, вирішили зупинитися на укритті, що розраховане на 800 осіб”.

Утім, батьки, які не входять до так званої “ініціативної групи”, не задоволені таким рішенням. Вони говорять, що директорка та наближені до неї особи не давали їм висловитися на зборах, тиснули на окремих батьків щодо вибору форми навчання для їхніх дітей. А саме приміщення, обране для укриття, розташоване задалеко від школи.

Зокрема, Олександра Шелюгу як військового запросили ознайомитися з приміщенням, щоби він порадив, чи придатне воно як сховище.

Я приїхав, – розповідає батько другокласника, – а там – цокольний поверх дому молитви. Верхня частина приміщення вікнами виходить на вулицю.

Пропозицію закласти вікна мішками я вважаю небезпечною. По-перше, там немає примусової вентиляції, тому мішки перешкоджатимуть проходженню повітря. По-друге, не потрібно навіть прямого влучання, аби вибуховою хвилею ці самі мішки дітей і повбивали.Заради дітей чи статистики? Як приміщення, не здане в експлуатацію, затвердили як укриття для школярів

Крім того, на мою думку, зала не придатна вмістити навіть 400 людей. Велика кубатура там лише завдяки високій стелі. Шумоізоляції теж немає, а отже, якщо ракета вдарить у радіусі 1 000 метрів, то діти отримають важку контузію, після чого слух буде нереально повернути”.

Військовий поділився цими думками з адміністрацією школи:

Щойно я почав озвучувати свої зауваження, як директорка стала закривати мені рота. Те саме робили жінки, наближені до мера. Слово давали тільки тим, хто були “за””.

Тато іншого другокласника, Денис Позняков, розповідає, що все розпочалося з анкетування, у якому батьки мали обрати форму навчання для своїх дітей.

Я відповів, що хотів би, аби мій син навчався очно. Думаю, так проголосувала більшість батьків. Й ось тоді нам вказали на пропоноване приміщення для бомбосховища, яке розташоване більш ніж за 600 метрів від школи. Можливо, старшокласники і зможуть добігти до нього за 5 хвилин. Але моя дитина ходить у 2 клас, і я дуже сумніваюся, що малеча зможе організовано туди дістатися за такий проміжок часу. Я, здоровий чоловік, взутий і одягнений, від воріт школи швидким кроком до того підвалу дійшов за 5 із половиною хвилин”.

Директорка закладу говорить, що час, який діти затратять на переміщення від школи до обраної будівлі, залежить від обраного евакуаційного шляху.

Ми з батьками проводили хронологію, за скільки часу ми дійдемо від закладу до сховища. Середньої довжини шлях у нас зайняв 4 хвилини і 20 секунд. Середня відстань від різних евакуаційних виходів нашого навчального закладу до укриття – від 384 до 478 кроків”.

Заради дітей чи статистики? Як приміщення, не здане в експлуатацію, затвердили як укриття для школярів

ПРО АСИНХРОННЕ НАВЧАННЯ

За словами Дениса Познякова, через поглиблення непорозуміння між батьками та адміністрацією школи почалися маніпуляції з дистанційною освітою.

Нам знову надіслали анкети про те, як мають навчатися діти, і батьки знову мали обирати форму навчання. Цього разу через віддаленість бомбосховища я обрав дистанційну форму. Але в анкеті було дуже цікаво прописано, ніби дистанційна форма навчання не передбачена законом “Про освіту”, що в мене спричинило неабиякий подив. Я відповів, що обираю дистанційну форму навчання, і зазначив, аби вони не вводили людей в оману, бо про дистанційне навчання сказано в пункті 4, статті 9 Закону “Про освіту””.

Тоді, за словами чоловіка, батькам роз’яснили, ніби дистанційна форма передбачає “асинхронне” навчання. Тобто, у вайбері скидаються завдання й батьки самостійно займаються з дитиною. Це, каже Денис, майже сімейна форма.

Другий момент, який мене обурює як батька, – це агітація за очне навчання. Коли минулого року проблемою був ковід і батьки молодших школярів просили для своїх дітей про очну форму – нас тоді присоромили, ніби ми не переймаємося здоров’ям своїх дітей, і відправили на дистанційку. Тепер, коли, крім ковіду, у країні війна, – нас агітують відправити дітей на очну форму, щоби під час повітряної тривоги вони бігали в той підвал. Я не розумію цієї логіки!

У результаті, після двох опитувань, батьки приходили до школи, щоби написати заяву про обрану форму навчання. Я встиг її написати до 12 години дня, у класі, за присутності вчителя. А ті батьки, які йшли після обіду – їх уже пропускали через кабінет директора перед тим, як писати заяву. Після такої “співбесіди” деякі батьки змінили свою думку й написали заяви на очне навчання”.

Позняков говорить, що запитував учительку свого сина про те, чому адміністрація школи так зацікавлена розпочати очне навчання, але відповіді не отримав.

Учителі спочатку висловлювалися проти цього приміщення як укриття, але зараз вони просто опускають очі й мовчать. На останні збори я вже навіть не ходив, тому що там просто не дають висловитися, переходять на крик, – скаржиться Денис. – На зборах лишаються лише ті, хто згодні на очне навчання. Ті, хто хочуть на дистанційне, – “з вами немає про що розмовляти”. Ось такий підхід”.

РЕМОНТ У НЕЗДАНОМУ В ЕКСПЛУАТАЦІЮ ПРИМІЩЕННІ

Тим часом, за словами Людмили Микитюк, частина батьків вирішили, що в сховищі потрібно провести косметичний ремонт, і розпочали збір коштів.

Список матеріалів чималий, втім, навряд чи здивує будь-кого, хто має дітей шкільного віку. Серед іншого в ньому значаться 100 банок фарби по 250 гривень кожна, шліфувальні диски на 5 000 гривень, 5 металевих полиць по 2 500 гривень, по 1 000 гривень розраховано на вапно, сміттєві мішки, туалетний папір, лампочки, патрони для ламп, диски для болгарок…

Інша частина батьків обурюються розмахом косметичного ремонту й нарікають на завищені ціни.

До того, як піти воювати, я працював на доставці води, – каже Олександр Шелюг, – і знаю, що під час купівлі бутля води помпа дається в подарунок. У нашому ж списку значиться 350 гривень за бутель води і 300 гривень за помпу. Та й узагалі, на початку нам говорили, що очне навчання буде лише в перші два місяці, а далі діти підуть на дистанційку. То чи є сенс на два місяці робити такий ремонт, якщо він залишиться навіть не в школі?”

Заради дітей чи статистики? Як приміщення, не здане в експлуатацію, затвердили як укриття для школярів

Денис Позняков говорить, що збір коштів – взагалі не ініціатива батьків, а вказівка, яку спустили через батьківські комітети під соусом “все для ваших дітей”.

Якісь батьки вже купили вапно й мали білити стіни в тому бомбосховищі, – розповідає Денис. – Але раптом вапно не підійшло, почали вимагати кварцеву грунтовку, бо так захотіли власники приміщення. Мені прикро за тих батьків, які просто не володіють усією інформацією й не хочуть розбиратися, бо легше здати гроші”.

Позняков не полінився пошукати відомості про нерухомість, розташовану на вулиці Лесі Українки, 5 у місті Хотин, де й мають перечікувати повітряну тривогу діти. Батько замовив витяг із реєстру нерухомості на офіційному сервісі Оупендатабот. Виявилося, що за вказаною адресою мала би бути… лише земельна ділянка.

Так, у реєстрі будинків, зданих в експлуатацію, це приміщення не значиться, – підтверджує Олександр Шелюг, – але інших батьків це, очевидно, не сильно хвилює”.

Не отримавши можливості висловитися на загальних зборах, Денис Позняков написав до батьківського чату:

Я запитав: “Скажіть, будь ласка, хтось знає, чи це приміщення здане в експлуатацію?”. Мене ніби не помічають. Проходить пів години, я скидаю скриншот з Оупендатабот про те, що ця організація має лише одну земельну ділянку й більш нічого. Реакції – нуль. Скидаю PDF-документ і прошу уважно прочитати. Реакції – нуль”.

КОВДРИ ВІД МЕРІЇ І НАДІЯ НА БОГА

Мер Хотина Андрій Дранчук на запит поспілкуватися з “Новою українською школою” відповів відмовою, оскільки, за його словами, був у відрядженні. На прохання скерувати до когось із заступників, хто би мав інформацію щодо укриття для Хотинської гімназії, не відповів.

Утім, нам вдалося поспілкуватися з Василем Тітовим, директором юридичної особи “Помісна церква євангельських християн-баптистів “Віфанія”, у власності якої перебуває земельна ділянка на вулиці Лесі Українки, 5. Чоловік говорить, що жоден із його онуків у Хотинській гімназії не навчається, а підвальне приміщення будівлі надано для укриття тому, що “ми всі маємо любити одне одного й допомагати одне одному”.

На запитання збір грошей на ремонт підвального приміщення його церкви відповів так:

Ремонт – то сильно сказано. Вони вирішили зробити елементарні речі, щоби на випадок бойових дій там дітям було комфортно, тому що ми не встигли цей зал довести до пуття… І те, що вони хочуть там ґрунтовку покласти – це ж прекрасно, ми можемо за це тільки дякувати”.

Уточнюю, що список матеріалів і робіт насправді великий, однієї фарби тільки 100 банок.

Я в це серйозно не вникав, – говорить Тітов. – Якщо батьки вирішили – як кажуть – хай їм Бог допомагає”.

Говорю, що прямо зараз дивлюся в документ, у якому сказано, що за цією адресою є лише земельна ділянка без жодної будівлі.

Ну, ви можете поговорити з нашим мером. Це по-перше. По-друге, коли біда – то хіба можна говорити про те, чи там здали чи не здали в експлуатацію? У нас там ще якісь елементарні речі залишилися, щоби то доробити повністю. Пофарбувати там, і так далі. Можливо, десь плиточку поставити. Ми спеціально для цього зробили чоловічий і жіночий туалети, кухню, їдальню. Бо, крім того всього, у нас же іще біженці живуть… Для чого вам як журналісту документи, от скажіть, будь ласка?”

Про відповідальність за об’єкт нерухомості, не зданий в експлуатацію, Тітов уже не дослухав. Поклав слухавку.

Людмила Микитюк на запитання про існування документа про нездачу приміщення в експлуатацію відповіла, що про це їй невідомо.

З документів, що, згідно з вимогами, повинні бути в мене для організації укриття для учасників освітнього процесу, є Акт про відповідність цього приміщення для використання як укриття цивільного захисту населення в умовах воєнного стану, підписаний уповноваженим працівником Хотинського районного відділу ДСНС у Чернівецькій області, за погодженням Головного управління ДСНС України в Чернівецькій області, угода з власником укриття, маршрути евакуації учасників освітнього процесу до укриття цивільного захисту”.

Заради дітей чи статистики? Як приміщення, не здане в експлуатацію, затвердили як укриття для школярів

Денис Позняков зауважує, що коли до гімназії приїхали журналісти Суспільного, директорка їм сказала, що гроші на ремонт збирають через те, що міська рада такі роботи не фінансуватиме, лиш обіцяла надати ковдри.

Директорка також говорить, що міська рада все-таки допомогла гімназії. Зокрема, сприяла в проведенні переговорів із власником укриття, забезпечила допомогу в дезінфекції стін, задіявши працівників комунальних установ, надала медикаменти, які повинні бути в укритті, та засоби особистої гігієни (туалетний папір, серветки, мило, дезінфектори для рук та поверхонь, мийні засоби).

Також міська влада виділила 250 ковдр та пледів, які в них були з гуманітарної допомоги, що надходила з різних куточків світу”, – говорить Людмила.

Директорка не називає загальну суму, витрачену на ремонт укриття, але зазначає, що самоорганізація батьків її вразила.

Їхня мотивація була єдина: “Ми робимо це для наших дітей”!”

За словами Людмили Микитюк, в очолюваному нею закладі здобувають освіту 784 учні. 564 дитини почали очне навчання, 164 заяви отримано на організацію дистанційної форми освіти, для чого за рішенням педради створено окремі дистанційні класи на кожній паралелі. Ще 56 учнів навчатимуться за сімейною формою.

На початок нового навчального року всі роботи в не зданому в експлуатацію приміщенні Помісної церкви євангельських християн-баптистів виконані. А оскільки укриття погоджене для розміщення 800 осіб, діти навчаються в гімназії в одну зміну з повним навчальним днем для учнів 1–4 класів, працює група подовженого дня.

Батьки, які обрали дистанційну форму, говорять, що позиція “якщо досі нічого на школу не прилетіло, то й не прилетить” для них лишається неприйнятною. Водночас усе ж сподіваються, що їм не доведеться вдома виконувати роль учителів.

ВІДПОВІДЬ ДЕПАРТАМЕНТУ ОСВІТИ І НАУКИ ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОВА

Після опублікування статті з редакцією зв’язалася директорка департаменту освіти і науки Чернівецької ОВА Оксана Сакрієр. Вона зазначила, що школи Чернівецької області мають найвищий відсоток забезпечення укриттями в Україні не дарма.

“Ми відпрацювали на цей показник. Ми провели купу нарад, ми виїздили на місця, – говорить Сакрієр. – Для нас критично важливо було спробувати відновити очне навчання, щоби дати дітям можливість отримувати якісну освіту. Вважаємо, що подібні статті нас дискредитують”.

Користуючись нагодою спілкування з посадовою особою (адже мер міста проігнорував звернення журналістки), ми вирішили поставити запитання щодо проблем, порушених у статті.

Перше уточнення стосувалося того, чи є фактом те, що приміщення, обране для укриття учнів Хотинської гімназії, ще не здане в експлуатацію.

Це факт. Але є і факт того, що, відповідно до Рекомендацій щодо організації укриття в об’єктах фонду захисних споруд цивільного захисту персоналу та дітей закладів освіти, це приміщення відповідає всім вимогам, зокрема, щодо відстані, та не перешкоджає використовувати його як найпростіше укриття”, – відповіла чиновниця.

Утім, за словами Олександра Шелюги, документи, які йому показали журналісти “Суспільного Чернівці”, були надруковані неякісно, не мали печаток і були датовані майбутньою датою. Просимо Оксану Сакрієр надіслати Акт оцінки цього приміщення й отримуємо відповідь, що це можливо лише за умови зміни назви статті. Тож ми надіслали запит на публічну інформацію в обласний департамент і школу.

схема_руху
Угода___Акт

“Молитвений будинок не зданий в експлуатацію з причин архітектурної доступності, — продовжує Оксана, — конкретніше — через відсутність пандусів. Але ДСНС наголошувало, що основне завдання — це наявність укриття, облаштування приміщення й використання його для укриття населення. Безпосередньо питання здачі в експлуатацію і наявності пандусів не стоїть відповідно до їхнього рекомендаційного висновку”.

Також, за словами Сакрієр, працівник ДСНС чітко відповів їй, що, відповідно до того, як в укритті мають бути розміщені діти, мішки з піском не можуть убити чи травмувати жодну дитину.

“Я розумію, — говорить чиновниця, — що пан Олександр (Шелюг, — ред.) — військовий. Але є люди, які ставлять свої підписи й несуть відповідальність. Вони знають певні норми, і це — ДСНС”.

Також очільниця департаменту освіти пообіцяла провести розслідування й вивчити якість забезпечення дистанційного навчання в Хотинській гімназії.

Гарантую, що батьки, які висловилися проти підходів директорки школи, не постраждають, — запевнила Сакрієр. — Ні на них, ні на їхніх дітей жодного тиску здійснюватися не може, адже це призведе до відповідних дисциплінарних стягнень щодо директорки закладу освіти. Тут ми несемо чітку відповідальність.

Я буду спілкуватися особисто й буду брати гарантії. Якщо таке буде, то мене набере будь-хто з цих людей, з якими ми скомунікуємося й обміняємося номерами телефону, або ви наберете мене і скажете про те, що я недотрималася слова. А я, як правило, намагаюся його тримати”.

Вікторія Макарова, “Нова українська школа”

Титульне фото: Суспільне Чернівці

Матеріали за темою

Обговорення