Напишіть нам

Всі теми

Збагачене спілкування: як додати учнівству стійкості в щоденних розмовах

Спілкування дорослих і дітей може мати подвійну користь: укріплювати стосунки й підсилювати емпатію, креативність та стійкість дітей. Для цього необхідно дивитися на дитину як на повноцінного співбесідника, вдумливо її слухати та запрошувати до висловлювання – й тоді вона може на повну розкрити свій потенціал.

Саме так описує свою концепцію збагаченої розмови Ребекка Ролланд, американська освітянка, логопединя, авторка книги “Мистецтво розмовляти з дітьми”.

Про свої ідеї та методи вона розповіла українським педагогам на Толоці Стійкості, першому з п’яти вебінарів з іноземними експертами, що проводить ГО “ЕдКемп Україна” для підтримки освітян під час війни.

“Новій українській школі” Ребекка Ролланд розповіла про:

  • адаптацію “збагаченої розмови” в навчанні;
  • комунікацію з дітьми, які мають травматичний досвід та уникають розмов;
  • укріплення зони стійкості через збагачену розмову.

АДАПТИВНІСТЬ – ДВОСТОРОННІСТЬ – ДИТИНОЦЕНТРИЧНІСТЬ

Глибокі збагачені розмови важливі не лише для батьків та дітей, вони можуть покращити і навчання. За словами Ребекки Ролланд, якісна комунікація створює теплу атмосферу в школі, сприяє кращому навчанню й міцнішим взаєминам учителів з учнями та дітей між собою.

Важливі принципи збагачених розмов, які можна використовувати як удома, так і в школі під час спілкування з дітьми:

  • адаптивність;
  • двосторонність;
  • дитиноцентричність.

Поговоримо про кожен із них.

Адаптивність – гнучкість розмови з урахуванням настрою, темпераменту, віку, уподобань, сімейних обставин дитини.

Як використовувати в школі: вчитель може підмічати настрій і емоції учнів, їхню готовність працювати в різних форматах. Наприклад, на уроці можна розділяти учнів на групи й об’єднувати неговірких дітей із говіркими. Можна дозволити дітям спочатку написати чи намалювати відповідь на запитання, адже часто може бути таке, що учень зовсім не говорить зараз.

Двосторонність – взаємна залученість до розмови, дотримання балансу мовлення, щоби дитина говорила стільки ж часу, скільки й дорослий.

Як використовувати в школі: “Часто в школах учителі говорять набагато більше, ніж учні. Я б рекомендувала відстежувати, як довго говорить учитель і як довго говорять учні, та робити цей час більш збалансованим“, – рекомендує Ребекка Ролланд. Наприклад, учителі на уроках можуть ставити більше відкритих питань, щоб учнівство брейнштормило й відповідало розгорнуто.

Дитиноцентричність – фокус на цілях, інтересах та потребах дитини, занурення в мислення дітей і те, як воно влаштоване.

Як використовувати в школі: вчитель може слідкувати за прогресом у навчанні й почуттях дітей, запитуючи, які вони мають проблеми з опануванням предмета й чим учитель може допомогти.

“Для американських учителів дитиноцентричність – такий само виклик, як і для українських. Але я бачу багато гарних практик, які застосовують у наших школах“, – розповідає Ребекка Ролланд.

Американські вчителі запрошують дітей обговорити теми чи ідеї, запитують про їхні думку і враження. Наприклад, учитель розповідає тему й на якомусь етапі запитує дітей про їхні прогнози щодо розвитку цієї теми. Урок стає більш дитиноцентричним, коли вчитель не розповідає щось від початку й до кінця сам. Це виклик, але водночас і можливість розвитку уроку завдяки учням.

ЯК ВІДІЙТИ ВІД ТРАВМИ

Українське вчительство зараз часто має ускладнене спілкування з дітьми. Зокрема, через те, що травматичний досвід війни впливає на комунікативні навички учнівства. Найчастіше діти замикаються в собі, перестають говорити всюди або в певних місцях. Наприклад, дитина говорить удома, а в школі не може говорити, чи навпаки. На думку Ребекки Ролланд, не варто примушувати дитину до розмови, якщо вона цього не хоче. Проте можна створити такі умови, щоби вона почувала себе включеною в обговорення і спільноту.

Як із цим працювати в школі: тут завдання вчителя – підтримувати участь дитини в діяльності класу. Навіть якщо вона не хоче / не може говорити, нехай буде активним спостерігачем. Також можна допомогти дитині з кимось потоваришувати, і так вона зможе вибудувати комфотний для неї зв’язок, не такий стресовий, як із дорослим. Допомогти в спілкуванні можуть візуальні зображення: наприклад, емодзі на позначення різних почуттів на аркуші паперу. Дитина може показати, як вона почувається, навіть якщо не може говорити.

Також у школах важливо враховувати те, як травма впливає на пам’ять. За словами Ребекки Ролланд, травма не дає фактам перетворюватися на спогади, дробить події, вони запам’ятовуються уривками й дитині важко відтворити цілісну історію.

Як із цим працювати в школі: Ребекка наводить приклад дослідження про те, що розмова може змінювати спогади дитини й навіть її відчуття болю. Дитина була в лікаря, відчувала страх і має болючі спогади про це. Завдання дорослого – змістити фокус на те, як хоробро дитина себе поводила в лікарні.

“Ми маємо акцентувати увагу на тому, як дитина розібралася з проблемою, щоби цей досвід був для неї стерпним“, – стверджує Ребекка Ролланд.

СКАЖИ МЕНІ, ЩО ВСЕ БУДЕ ГАРАЗД

У соціально-емоційному та етичному навчанні (СЕЕН) є поняття зони “все гаразд”, або зони стійкості, коли людина відчуває, що може впоратися зі стресом. У кожного ця зона різна: вона може бути ширшою чи вужчою і змінюватися залежно від ситуації. Так, людину може викинути з цієї зони в зону збудження, коли вона дратується, напружується чи починає кричати, або в зону пригнічення, втоми й депресивного стану.

“Програма СЕЕН визначає “стійкість” як здатність продуктивно реагувати та відновлюватися від стресів, загроз, несподіванок життя. Як кажуть у науковій спільноті, ми народжуємося з різною шириною зони стійкості. Але її можна збільшувати, пришвидшувати повернення від стресу до зони стійкості”, – говорить Олександр Елькін, голова Ради ГО “ЕдКемп Україна”, що імплементує програму СЕЕН у спільноті українських освітян.

За спостереженнями Ребекки Ролланд, збагачені розмови можуть додавати людині стійкості та укріплювати її зону “все гаразд”. Цьому допоможуть стратегії розширення розмови й додавання контексту почуттям і думкам. Якщо ви говорите з дитиною в складний момент, варто запитувати, коли ще вона мала подібні відчуття. Якщо ви хвалите дитину, то розширте похвалу запитаннями про те, що дитина зробила, щоби досягти успіху.

Як із цим працювати в мовленні: однією з найпоширеніших фраз підтримки є “все буде гаразд”, яку ми часто кажемо одне одному. Проте, як вказує Ребекка Ролланд, ця фраза не завжди є ефективною. Вона не допомагає у випадках, коли дитина дуже засмучена й хоче висловити свої почуття. Тоді краще сказати, що ви розумієте її, поговорити про почуття дитини і зробити їх цінними.

“Корисною ця фраза буде тоді, коли ви обговорюєте масштабні речі, прогнози, те, що буде в майбутньому“, – говорить Ребекка Ролланд. Тоді фраза “ми пройдемо через це і все буде гаразд” допоможе. Вона покаже дитині, що ви дивитеся ширше на ситуацію, яка може бути складною, і плануєте на перспективу.

Галина Ковальчук,  спеціально для “Нової української школи”

Титульне фото: автор – Wavebreakmedia, Depositphotos

Ініціатива здійснюється за підтримки федерального уряду Німеччини в межах програми “Громадянська служба миру” Civil Peace Service Ukraine – GIZ ZFD.

Матеріали за темою

Обговорення