Змінювати, зберігаючи. Історія школи, яка прагне довіри

У 2013 році школа №5 на Печерську в Києві нагадувала радше заклад у найбіднішому районі країни, де влада абсолютно не дбає про освіту: шість кабінетів закриті через мокрі стіни та плісняву, центральний вхід визнали аварійним, хол обшитий фанерою, зі стін злущується масляна фарба.

Про ремонт ніхто не дбав – замість школи на красивих печерських пагорбах, прямо навпроти Ботанічного саду, мав з’явитися новий будинок бізнес-класу.

Тож перший рік директорування Світлана Олексюк витратила на повернення землі школі.

Історія фантастичного перетворення однієї київської школи

Перший рік директорування Світлана Олексюк витратила на повернення землі школі

Історія фантастичного перетворення однієї київської школи

“5 років тому ця школа була радше символом хвороби системи – байдужості, корупції, зневаги. Чим це лікується? Правдою та відкритістю”, – каже директорка.

Її кабінет відділений від коридору прозорими дверима, на стільцях лежать іграшки для обіймів, якими можуть скористатися як діти, так і вчителі.

Історія фантастичного перетворення однієї київської школи

Історія фантастичного перетворення однієї київської школи

Стіна обвішана сертифікатами та подяками, а в окремому файлі – чеки за перший рік роботи школи, кошториси та бюджетні запити.

Ці документи раніше висіли на стіні перед входом у кабінет. Та стіни перетворили на прозорі перегородки, а двері відкрили для дітей, батьків і вчителів.

Історія фантастичного перетворення однієї київської школи

А від кого закриватися? Не від дітей же?

Пані Світлана каже, що така відкритість допомогла відродити школу. Ці слова природно звучать в оновленому приміщенні, більше схожому на пристойний приватний заклад.

Довіру й прозорість можуть сприймати як насміхання у школі, в якій у будь-який момент може щось звалитися на голову. З чого починати вибудовувати довіру? З дій, які підкріплюють слова, впевнена директорка.

Але для цього треба розуміти, якими ресурсами, матеріальною базою, інтелектуальним потенціалом можна скористатися, що може спрацювати на відродження школи. І чого не вистачає.

Найперше, не вистачало елементарного – води в туалеті, мила, паперу, не кажучи про інтернет і власний сайт.

Тож у шкільному холі поставили скриню, яку використовують для виборів. Туди кожен міг кинути гроші на найнеобхідніше. Ціна питання – 17 тисяч гривень.

Це могли бути лише благодійні гроші, і вони знайшлись – проблему з очисткою труб вдалось вирішити, у туалеті бодай з’явилась вода.

На кінець року з’явився підрахунок: скільки потрібно мила та паперу, ламп, крейди та ганчірок для забезпечення одного школяра на рік. Виявилось, геть не багато і в грошах – 49 гривень 53 копійки.

Наступний етап у відродженні школи – повернути засновнику відповідальність за свій заклад. Тепер усі витрати на поточне утримання шкіл столиці фінансує Київська міська рада.

“Для мене не було проблемою зрозуміти, що є власник школи, який має це забезпечити”, – пояснює Світлана Олексюк.

Історія фантастичного перетворення однієї київської школи

Їдальня

Історія фантастичного перетворення однієї київської школи

Їдальня

Тут спрацював принцип відкритості. Першими союзниками стали батьки, другими – випускники школи, депутати міськради.

Пані Світлана прийшла на засідання міської ради і спитала депутатів: “Хто з вас закінчував школу в Києві? А хто – школу на Печерську? А хто – школу номер 5? У вас є машина? Поїхали!”.

Після побаченого депутати допомагають пришвидшити рішення, столична рада виділила кошти на капітальний ремонт. Тепер майже все, що тут є, куплено коштом місцевого бюджету.

Про старі часи тут нагадують троє пофарбованих залізних дверей та дерева, вирізані з фанери, якою колись був оббитий хол.

Нині його використовують для презентацій проєктів школярів, гри на піаніно і відпочинку на невеликих пуфах.

Історія фантастичного перетворення однієї київської школи

Про старі часи тут нагадують троє пофарбованих залізних дверей та дерева, вирізані з фанери, якою колись був оббитий хол

Історія фантастичного перетворення однієї київської школи

Нині хол використовують для презентацій проєктів школярів, гри на піаніно і відпочинку на невеликих пуфах

На стіні великими літерами викладено слово “Зміни”. Це – тема проєктного періоду (приблизно 4 тижні), коли учні всієї школи формують команди, розробляють плани дослідження, формулюють проблемні питання, готують презентації результатів. Команди можуть бути різновіковим.

“Тут з’являються інтегровані теми для всієї школи, до команд може приєднатися кожний. Зараз тема — “Зміни”. Діти можуть порівняти Київ 1983 року і 2019-го, або ж дороги в ці часи…. Учні роблять презентації і виступають ось тут, у холі”, – розповідає пані Світлана.

Сам хол є своєрідним коворкінгом, де можна малювати за столами, в яких регулюється висота, погратися в якусь гру чи просто перепочити.

Біля стін видніються мольберти (у хорошу погоду діти виходять малювати на вулицю), на підлозі – горщики із квітами (діти пересаджували рослини разом з учителями).

У приміщенні школи все працює в навчальних цілях – підлога, стеля, кожна зі стін за потреби перетворюються на площу для проєкцій.

На лінолеумі в коридорах помітні різнокольорові сліди (не лише для стрибання, а й для вивчення кольорів англійською), а біля кабінету директорки – кілька різних за розмірами кіл на різній відстані одне від одного.

“Це – проєкт 4 класу, вони відобразили Сонячну систему в масштабі”, – пояснює пані Світлана. Додає: тут нічого для вас не зроблено, це повсякденність шкільного життя.

Змінювати, зберігаючи. Історія школи, яка прагне довіри

На лінолеумі в коридорах різнокольорові сліди (не лише для стрибання, а й для вивчення кольорів англійською)

Змінювати, зберігаючи. Історія школи, яка прагне довіри

Змінювати, зберігаючи. Історія школи, яка прагне довіри

Ці кола розташовані біля кабінету директорки

Наприклад, фетрові звірі на скляних дверях початкової школи. Песик, котик, жабка, олень є героями уроків “Я досліджую світ”. У кожного класу є свій, але щомісяця їх змінюють. Над вікнами висять різнокольорові “маркізи” – на них чіплятимуть роботи дітей. Лише ті, які діти самі захочуть показати.

Це ж стосується великої коркової дошки в коридорі – тут немає однакових робіт, демонстрація творчості учня є лише його волею. На самих вікнах на тоненькій плівці прикріплено мотиватори – їх теж створюють діти, коли того хочуть.

На вікні біля директорки – мотиватор 🙂

Шкільної форми немає давно – так зручніше навчатися, шеврони з логотипом школи ще не з’явились.

“Коли діти пишаються, що вони учні саме цієї школи, коли в них є відчуття співтовариства, клубу, вони самі придумають лого і символи. Прийдуть і скажуть, що вони на цьому наполягають. Поки що цього немає”, – спокійно пояснює Світлана Олексюк.

ОСОБЛИВИЙ КОЖЕН КЛАС

Учні 2Б малюють соняшники (у них урок малювання), на столі видніються цеглинки LEGO.

Змінювати, зберігаючи. Історія школи, яка прагне довіри Змінювати, зберігаючи. Історія школи, яка прагне довіри Змінювати, зберігаючи. Історія школи, яка прагне довіри Змінювати, зберігаючи. Історія школи, яка прагне довіри

Директорка одразу запитує, що вони з ними роблять, і діти жваво відповідають: вчаться домовлятися, розповідають про свій настрій і навіть розказують історії.

Кирило без найменшого сум’яття береться показати нам, як саме. Разом з усіма дітьми він розбирає свою LEGO-башту, виходить до вчительського столу і починає:

“Була осінь. Листочки стали жовтими. Небо захмарилось. Пішов дощ. Усі квіточки заховались. Скоро буде зима”.

Після кожного короткого речення він кладе цеглинку певного кольору на іншу. Діти уважно слухають і запам’ятовують. Потім хлопчик ховає свою башту, а його однокласники мають зібрати в себе таку саму – вдається майже всім.

Змінювати, зберігаючи. Історія школи, яка прагне довіри

Змінювати, зберігаючи. Історія школи, яка прагне довіри

Вдається майже всім!

“Це вправа на запам’ятовування та розвиток мовлення”, – коментує вчителька.

Світлана Олексюк предтавляє її так: “Пані Марина повернулась у початкову школу минулого року, маючи всі регалії як вчитель української мови і літератури. Закінчила курси і прийшла в НУШ”.

Такі теплі описи про кожного вчителя чуємо впродовж усього дня. Наприклад, у четвертих класах викладають неймовірні пані Олена та Ганна: тренерка НУШ та учасниця першої пілотної сертифікації.

Учителі третіх класів, які пілотують стандарт НУШ: пані Марія – юна красуня, спокійна та виважена, та пані Ольга – досвідчена та зібрана.

Змінювати, зберігаючи. Історія школи, яка прагне довіри Змінювати, зберігаючи. Історія школи, яка прагне довіри

Різні люди, різні вчителі, але зібрати команду та створити умови для реалізації свободи педагогічної діяльності – перше завдання менеджменту школи.

“Діти, а що це у вас на шафках?”, – запитує директорка другокласників.

“Портфоліооо!”, – голосно відповідають. Михайлик береться показати свою теку та детально описує її вміст.

Змінювати, зберігаючи. Історія школи, яка прагне довіри Змінювати, зберігаючи. Історія школи, яка прагне довіри

Інший школяр приносить маленьку саморобну книжечку – діти робили комікси, доповнюючи історію, яку почули на уроці. У цей час робота над соняшником не припиняється – учні швидко перемикаються між малюванням і розмовами з гостями.

Поки заходимо в класи, учні радісно вітаються, іноді додаючи “о, знову журналісти!”. Вони звикли до уваги ЗМІ – саме тут знімали ролики про НУШ та маленькі історії про впровадження реформи.

Директорка коментує парти (вони в кожного класу інші), робочі місця вчителя (теж різняться від класу до класу), шафки та невеликі простори між кабінетами. Колись там були господарські приміщення, а тепер – роздягалки для початкової школи.

Змінювати, зберігаючи. Історія школи, яка прагне довіри

Колись тут були господарські приміщення, а тепер – роздягалки для початкової школи

У кабінетах перших класів портфоліо на шафках немає і тимчасово не буде. Не тому, що діти нічого не створюють. Просто ще не всі навчилися не порівнювати та рефлексувати над своїми досягненнями, радіти успіхам та виправляти помилки.

Вчителька 1 класу пані Оксана (“Прийшла до нас в 4 клас, випустила його і за цей час закінчила курси НУШ, щоб цього року взяти перший”) показує блоки Дієнеша та палички Кюізенера, коробку із природними матеріалами, наповнену каштанами, жолудями, шишками, шматками кори та паличками.

Вчителька каже, що це важливо для дітей, яких важко відірвати від смартфонів.

Змінювати, зберігаючи. Історія школи, яка прагне довіри Змінювати, зберігаючи. Історія школи, яка прагне довіри Змінювати, зберігаючи. Історія школи, яка прагне довіри

“Дехто досі не знає дати свого народження, погано дає собі раду в їдальні та вдяганням штанів на прогулянку”, – пояснює пані Оксана. Саме тому 30 дітей в одному класі для неї – важко та неефективно, бо потрібно приділити увагу всім. Але не зупиняє її від експериментування, що всіляко підтримує директорка.

“Ранком пройшов дощ. Повертаючись з управління освіти до школи, я зустріла дітей з парасольками на вулиці з пані Оксаною. Виявляється, вони дивились через лупу на все, намагаючись уявити, що бачать мурашки. Потім змальовували побачене. Тому картинки вологі”, – коментує роботу на м’якому фетрі Світлана.

На цьому ж фетрі інша робота – першокласники малювали те, чим вони цікавляться і чим можуть бути корисними класу. Кілька пазлів не заповнені – їх дороблять школярі, які зараз хворіють. У результаті, вийде спільна картинка класу з різних пазлів, в якій кожній дитині є місце.

ПЕРЕДВІСНИКИ НУШ

До того, як наважитися очолити комунальний заклад, Світлана Олексюк мала великий період щасливого вчителювання, досвід створення приватної школи, професійної асоціації, активну роботу в громадському секторі.

“Приватні школи, які виникали в Україні років 15-20 тому, – це, здебільшого, авторські педагогічні проєкти, де від твоїх ідей та зусиль залежить, як усе буде і як досягати мети. Окреме завдання – пояснити батькам, замовникам освіти, важливі особливості концепції. Нам вдалося створити унікальну модель. Це прекрасний досвід для мене”.

Змінювати, зберігаючи. Історія школи, яка прагне довіри

Її стрижнева ідея в комунальному закладі була такою: створити здорову модель української національної школи, яка спирається на традиції. Зробити школу, якій довіряють. На це було спрямовано роботу ще до старту НУШ у країні. Тому зміни в цій школі – наскрізні і стосуються всіх процесів.

У школі №5 Печерського району Києва ранкові кола, навчання з LEGO, проєктна та групова робота – не дивина, як і творче опрацювання матеріалу за новим Стандартом та інтеграція – вертикальна і горизонтальна.

Уся інформація щодо забезпечення школи – у доступному місці. Це, як пояснює пані Світлана – цеглинка для побудови відкритості.

Результат проєкту 4 класу – “Тварини – не клоуни” – на стіні в коридорі. Діти самі шукали інформацію, аналізували факти й готували плакат, розповідали про результати роботи. За програмою встигають, просто вчителі інтегрують навчальний матеріал, плануючи день, тиждень, місяць, навчальний рік.

Змінювати, зберігаючи. Історія школи, яка прагне довіри

Змінювати, зберігаючи. Історія школи, яка прагне довіри Змінювати, зберігаючи. Історія школи, яка прагне довіри Змінювати, зберігаючи. Історія школи, яка прагне довіри Змінювати, зберігаючи. Історія школи, яка прагне довіри

Чимало з ідей для таких уроків народжуються у спільному обговоренні між колегами. Тут “колективний мозок” вигадує не лише новації для освітнього простору, але й готує матеріали для уроків, планує досягнення навчальних цілей та обговорює педагогічні виклики.

“Я культивую різноманіття, об’єднане спільними цілями. Тому вчитель самостійно обирає шлях. Це вже прийшло з досвідом”, – пояснює Світлана Олексюк.

Вона каже, що багатьом важко працювати без “наглядача та регулювальника”, в атмосфері педагогічної свободи та відповідальності.

Вчителі самостійно планують процеси, обирають методи та матеріали уроків. Адміністрація школи має забезпечити умови вчителям, підтримати і, за потреби, захистити.

Змінювати, зберігаючи. Історія школи, яка прагне довіри Змінювати, зберігаючи. Історія школи, яка прагне довіри

“Мені треба було сказати вчителям, що ми вже фахівці. Ми маємо стати професіоналами!”

З 8 години ранку розпочинається робочий день учителів, хоча уроки стартують на годину пізніше. Цей проміжок – час, в який учителі можуть спілкуватися з батьками. У школі не практикують колективні батьківські збори. Загальні зібрання бувають, якщо є важлива для всіх проблема та нові виклики.

“Ми також зустрічаємось широким колом, щоб у батьків було менше тривоги, всіма можливими способами намагаємось комунікувати, відповідати на запитання, усе пояснювати та обговорювати. Ми збираємось обов’язково, коли є питання безпеки”, – каже Світлана Олексюк.

Під час прийому до 1 класу проводять “батьківські орієнтації” – розповідають про шкільне життя. Але кожна родина має можливість дізнатися про успіхи своєї дитини під час так званих конференцій для батьків та учнів, коли можна детально обговорити проблеми та успіхи з конкретними вчителями.

Звісно, є й закриті групи в соцмережах для вирішення простих питань. Але для ґрунтовнішого обговорення тут практикують особисті зустрічі.

Якщо є якесь спільне питання для обговорення, директорка призначає його на 8 ранку і вказує тему. Наприклад, закриття подвір’я школи для вільного доступу всіх містян. Пояснює: чим красивішою стає територія школи, тим більше охочих тут відпочити, погуляти з домашнім улюбленцем або випити пива на новій лавочці. Це означає, що територія школи для її учнів є небезпечною. Домовились за 30 хвилин!

Змінювати, зберігаючи. Історія школи, яка прагне довіри

Директорка не боїться складних розмов і експериментів. Взяти хоча б різні парти у школі. Ще до початку НУШ і появи освітньої субвенції Світлана Олексюк просила управління освіти замовити в школу одномісні парти. Директорка попросила виробників надати парти та меблі на “тест-драйв”. Виробники ризикнули – хотіли розуміти, як удосконалити свій продукт.

Відтак у школі змінювались парти та меблі – їх привозили, а потім забирали, поки школа не обрала найвдаліші, які через тендер уже придбало управління освіти.

Олексюк активно ділиться інформацією: зустрічається з вчителями із всієї країни, проводить у школі семінари, розповідає про впровадження НУШ у ЗМІ, бере участь у роботі над законопроєктами і пояснює, що працює і як саме. Та, попри все, фокус – на школі та її розвитку.

Саме тому тут діти разом з учителями вже не тільки садять калиновий гай та бузок, але й прищеплюють його. Їхні клумби – це мінісад із рослинами з найбільших гір Європи.

У школі не тільки говорять про патріотизм, але й долучаються до допомоги бригадам (за що школа отримала від військових подарунки – підписані прапори).

Усе це – з середовища співпраці і підтримки, яким пронизана школа. Здається, це і є найбільшим здобутком директорки.

Змінювати, зберігаючи. Історія школи, яка прагне довіри

Галина Титиш, “Нова українська школа”

Усі фото: Дмитро Ларін

Матеріал також доступний на УП.Життя

Публікація підготовлена за підтримки Представництва “Фонду Фрідріха Науманна за Свободу” в Україні. Фонд Фрідріха Науманна за Свободу – фонд ліберальної політики, що сприяє зміцненню свободи та гідності людини в усіх сферах суспільства. Детальніше за посиланням.

Підписуйтесь на наші Facebook та Viber

Матеріали за темою

Обговорення