Обов’язки й відповідальність засновників закладів освіти: коментар освітнього омбудсмена

Аналізуючи звернення та зважаючи на повідомлення у відкритих джерелах, офіс освітнього омбудсмена зауважив, що часто помітне нерозуміння того, хто за що відповідає в освітній сфері. Зокрема, через це нерозуміння, де завершується відповідальність вчителів та директора й де починається відповідальність місцевих органів влади (зокрема, голів та депутатів громад, відділів, департаментів, управлінь освіти) часом виникають конфлікти.

Тему обов’язків і відповідальності засновників закладів освіти на своїй сторінці в Facebook прокоментував освітній омбудсмен Сергій Горбачов. Публікуємо текст майже в незмінному вигляді.

Докладніше про те, які повноваження має засновник закладу освіти та управління освіти, що є перевищенням їхніх повноважень та що робити, якщо вони їх не виконують, яку відповідальність несуть за порушення, читайте за посиланням.

“На загал, виразно видно дві сторони проблеми:

• з одного боку, іноді засновник (уповноважений орган) виразно перевищує свої повноваження;
• з іншого боку – не завжди виконує те, за що відповідає згідно із чинним законодавством.

І перше, і друге виразно простежується і у зверненнях до освітнього омбудсмена, і під час моніторингу відкритих джерел. […]

Доречно нагадати, що засновником комунальних закладів освіти є сільські, селищні або міські ради відповідної територіальної громади. Зазвичай засновник створює уповноважений орган (орган управління освітою окремої громади – відділ, управління чи департамент освіти) і делегує йому частину повноважень, які їм надав закон.

Найскладніша тема в цих стосунках – це фінансування закладів освіти, адже заробітна плата вчителів закладів загальної середньої освіти й підтримка осіб з особливими освітніми потребами фінансується коштом державної освітньої субвенції. Видатки на інші потреби: заробітна плата працівників дошкільних та позашкільних закладів освіти й непедагогічних працівників шкіл, матеріально-технічне забезпечення всіх перерахованих закладів освіти здійснюється за рахунок місцевих бюджетів, тобто коштом засновників.

Фінансування закладів освіти починається із запитів керівників із проханням профінансувати ту чи іншу потребу та розподілу коштів місцевого бюджету та освітньої субвенції. Непоодинокі випадки, коли керівникам закладів освіти, які подають запити до відділів, управлінь або департаментів освіти з проханням виділити кошти на потреби закладу освіти, відмовляють або просто не відповідають.

А деякі директори не дуже наполегливо запитують (або взагалі не запитують) у місцевої влади та відділів (управлінь, департаментів) освіти кошти на потреби закладів освіти. Таким керівникам набагато простіше перекласти частину витрат на батьків чи педагогічних працівників, зокрема витрати на облаштування укриттів, ремонти тощо.

Водночас активні батьки, яких цілком обґрунтовано не влаштовує такий стан справ, подають запити та скарги до органів управління освітою та місцевих рад, приходять на сесії, залучають медіа та проявляють іншу активність. У більшості випадків їм вдається “достукатися” до місцевої влади та спонукати засновників виконати свої зобов’язання. Хоча зараз фінансова спроможність місцевих рад дещо обмежена через війну.

Досить часто керівники шкіл запитують про правомірність втручання засновників або органів управління освітою в діяльність закладу освіти.

Це може проявлятися в тому, що органи управління освітою намагаються керувати фінансами та закупівлями закладів освіти: як при наявності централізованої бухгалтерії, так і при фінансовій автономії закладів. Хоча Закон України “Про освіту” позбавив повноважень засновників та органи управління освітою здійснювати управління закладами освіти й заборонив їм втручатися в діяльність закладу освіти, що здійснюється ним у межах його автономних прав, визначених законом та установчими документами.

Але всупереч вимогам Закону України “Про освіту” представники засновника та відділів (управлінь) освіти намагаються впливати (а іноді й самі вирішують) на питання розподілу педагогічного навантаження для певних працівників, здійснюють співбесіди для прийняття працівників на роботу до закладу освіти, “влаштовують на роботу” в заклад освіти “потрібних” людей, здійснюють надмірні перевірки закладів освіти, непрозоро розподіляють кошти між закладами освіти, керуючись особистими вподобаннями, а не потребами закладів тощо”.

Читайте також: “Самодопомога та підтримка інших під час стресових ситуацій: добірка корисних ресурсів”.

Титульне фото: pexels.com