Як допомогти дитині, яка шокована від пережитого під час війни – поради психологів ДСНС

батькам, вчителям, російська агресія

3 391

Психологи Державної служби з надзвичайних ситуацій дали поради, як допомогти дитині, яка почула чи побачила щось, що її шокувало і налякало.

Їх опублікували на сайті ДСНС.

“Країна-терорист і далі обстрілює мирні міста України. Особливо зараз, коли рашисти не можуть протистояти нашим героїчним ЗСУ на фронті, тікають чи здаються в полон, вони мстяться нам – підло гатять ракетами по мирному населенню. Прагнуть посіяти страх і паніку, створити надзвичайну ситуацію, спробувати залишити людей без світла, тепла, води чи їжі. Чи зможе це нас зламати? Аж ніяк.

Але, на жаль, наші діти теж бачать страшне обличчя війни, нарівні із дорослими переживають це жахіття й можуть стати свідками подій, що шокують. Ми повинні їм допомогти впоратися з цим”, – зазначають у службі.

Ось поради психологів ДСНС:

У жодному разі не сваріть і не соромте дитину за її переляк. Страх – природне й нормальне почуття, частина інстинктивної програми самозбереження. Він не піддається контролю в дітей, проявляється на фізичному рівні – здригання, плаксивість, порушення сну й апетиту, нервові тіки, затинання.
Якщо ви побачили, що дитина сильно налякана, заспокоюйте її, міцно-міцно обіймайте, зігрівайте своїм тілом, гладьте по спинці – це допоможе зняти напруження.
Нехай дитина плаче, якщо їй це потрібно. Не зупиняйте, не заговорюйте, дайте виплакатися, просто будьте поруч і показуйте свою любов.
Обговорюйте з дитиною те, що вона побачила. Проговоріть за дитину те, що вона не може сформулювати сама: “Ти так сильно злякався, коли побачив…”. Так ви допоможете їй випустити страх назовні. Як і будь-яка сильна емоція, яка залишається всередині, страх “тисне” на дитину, створює постійне напруження. А якщо випустити його назовні, як повітря з кульки, він втрачає свою силу.
Під час розмови з дитиною спробуйте створити безпечну і спокійну обстановку, обіймайте її, якщо вона не проти. Говоріть повільно й неодмінно робіть паузи, щоби дитина мала час зрозуміти, а ви – тримати почуття під контролем.
Здебільшого, однієї розмови недостатньо й доводиться повторювати багато разів різними словами, згадуючи подробиці того, що сталося. Це варто робити до моменту, поки ви не відчуєте, що страх дитини поступово зменшується. І головне – підтримуйте дитину щоразу, коли вона згадує те, що трапилося, і хоче поговорити про це (“А пам’ятаєш, мамо, як я злякалася вибуху?”).
Розповідайте дитині про свої почуття і страхи: “Мені теж було страшно”. Дозвольте собі й дитині боятися – не намагайтеся переконати її в тому, що насправді вона не боїться, що в неї не було приводу боятися, або в тому, що насправді все це не страшно.
Запропонуйте намалювати свій страх або те, що злякало, – це допоможе впоратися з емоціями. Дитина сама обере, у який спосіб це зробити. Деякі діти малюють або ліплять сцену, якої злякалися, з точністю до найдрібніших деталей. Деякі покривають листи чорною або червоною фарбою, до дірок черкають на папері ручкою. Не варто спрямовувати дитину до якогось “правильного” шляху вираження або оцінювати художній рівень результату, адже основне – виплеснути назовні те, що гнітить дитину всередині.
Пам’ятайте: дитина не вміє керувати своїми почуттями та емоціями. Та й не всім дорослим це добре вдається. Тому головне завдання – допомогти дитині в цьому.