Закон про повернення 56 днів відпустки вчителям – розʼяснення Мінекономіки

Змінами передбачається право, а не обов’язок роботодавця обмежити тривалість щорічної основної відпустки працівника в період дії воєнного стану 24-ма днями.

Тому працівникам, тривалість щорічної основної відпустки яких складає понад 24 календарні дні, наприклад, особам з інвалідністю чи педагогічним працівникам, може бути надано за рішенням роботодавця відпустку повної тривалості.

Як і раніше, зберігається можливість оформлення протягом періоду воєнного стану щорічних додаткових, соціальних, навчальних та інших  відпусток тривалістю та на умовах, визначених законодавством про відпустки.

Варто звернути увагу, що обмеження надання щорічної основної відпустки стосується виключно тієї відпустки, що надається за поточний робочий рік. На невикористані відпустки працівника за попередні робочі роки не поширюються обмеження, передбачені частиною першою статті 12.

Абзац третій частини першої статті 12 на період дії воєнного стану призупиняє обов’язок роботодавця надавати невикористану щорічну відпустку протягом не більше ніж 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка, а також заборону ненадання щорічної відпустки повної тривалості протягом двох років підряд.

Абзац четвертий частини першої окремо наголошує на тому, що в разі звільнення працівника зберігається обов’язок роботодавця компенсувати всі належні йому дні щорічних відпусток та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, невикористані на момент звільнення.

Коментар: 

Запроваджується новий різновид відпустки без збереження заробітної плати, що надається працівникові в обов’язковому порядку за його заявою.

Звертаємо увагу, що ц відпустка не належить до відпусток без збереження заробітної плати, які надаються працівникові відповідно до статей 25, 26 Закону України “Про відпустки”.

Для отримання такої відпустки працівник, який виїхав за межі України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, звертається до роботодавця з відповідною заявою, в якій обов’язково має бути визначеною тривалість такої відпустки, але не більше 90 календарних днів.

Закон не обмежив можливості працівника реалізувати своє право на цю відпустку кілька разів. Водночас вважаємо, що загальна тривалість відпусток (частин) яку працівник може вимагати надати відповідно до цієї норми не може перевищувати 90 днів протягом дії воєнного стану.

Закон не передбачає право роботодавця відмовити такому працівнику в наданні цієї відпустки. Водночас, з огляду на умови її надання, вбачається, що працівник має підтвердити той факт, що він “виїхав за межі території України” або “набув статусу внутрішньо переміщеної особи”.

Спосіб підтвердження факту виїзду за межі України не визначений законом, отже – рішення щодо надання відпустки в цьому випадку роботодавець ухвалює на підставі наданих працівником доказів, які в достатній мірі підтверджують цей факт.

У разі повернення працівника, який перебуває у відпустці відповідно до частини 4 статті 12 цього закону, на територію України, вважається, що він / вона втрачає право вимагати продовження такої відпустки.

Слава Україні!

Героям слава!

Переможемо!