“Зараз, як ніколи, важливо триматися разом”: відомі результати Всеукраїнського конкурсу учнівських есе “Я тебе чую: лист однолітку в окупацію”

241 дитина з різних куточків України взяла участь у Всеукраїнському конкурсі учнівських есе “Я тебе чую” й написала листи підтримки своїм одноліткам в окупації.

Про це редакції “НУШ” повідомили організатори проєкту – ГО “Центр громадянської просвіти “Альменда””.

Прочитати повні версії листів переможців можна за посиланням.

Як розповіли автори ініціативи, конкурс покликаний сприяти формуванню розуміння та емпатії в українському суспільстві до реалій, у яких живуть діти на тимчасово окупованих територіях. Адже нині на ТОТ мешкають понад 1,6 мільйона осіб до 18 років.

У конкурсі “Я тебе чую” взяли участь учні 8–11-х класів. Крім того, дехто з учасників / учасниць проєкту сам пережив досвід перебування в окупації, а хтось має друзів, які залишилися на ТОТ, і тому свої листи школярі / школярки адресували їм.

Так, із 241 роботи журі обрало 32-х лауреатів і 4-х переможців, нагородження яких відбулося 4 жовтня в Києві (дехто не зміг приїхати особисто, проте доєднався до церемонії дистанційно).

Перше місце в конкурсі “Я тебе чую”: лист однолітку в окупації” посіла Грижак Єлизавета – учениця 9 класу Золотівського ліцею №5 Гірської ОТГ, що на Луганщині. Школярка написала есе “Після дощу завжди приходить веселка”, яке адресувала своєму другу Михайлу (він нині перебуває в тимчасово окупованому місті Золоте Луганської області).

Дівчинка поділилася своїми спогадами про життя в рідному місті: “Пригадую, як ми з нашим класним керівником вирішили до кінця 9 класу посадити 25 кущів троянд – рівно стільки, скільки учнів було в класі. Восени 2021 року встигли висадити лише 8… Але я вірю, ми повернемося додому й завершимо розпочате!”.

Крім того, Єлизавета розповіла про переживання щодо долі свого друга та рідного містечка: “Мені стає боляче, коли я згадую всі наші плани на майбутнє: маленькі й масштабні, незначні й важливі. Мене дратує, коли розумію, що нічим не можу допомогти. Бісить, що я знаходжуся не там, де маю бути. Але я не втрачаю надії”.

Друге місце в конкурсі посідала Карина Гризлюк – учениця 9 класу ліцею природничих наук Кропивницької міської ради.

Дівчинка написала лист своїй подрузі Арині, яка перебувала в окупації в місті Рубіжному (Луганська область), але з часом змогла виїхати: “З 12 травня 2022 року місто розділило участь Маріуполя. Рубіжне було зруйновано вщент, вцілілих будинків майже не залишилось. Окупація. Таке незрозуміле, дивне слово для тодішньої 13-річної Арини й мене самої. З подругою я змогла списатися лише після того, як у кінці вересня вона перетнула кордони Луганської області й виїхала з окупованої території. Її сміливість та непохитна віра в Україну надихнули мене… […] Цей маленький журавлик зі зламаними крилами подолав пекло заради власної свободи”.

Під час нагородження Карина підкреслила, що хотіла не лише написати твір, а й донести ситуацію, яка склалася з її близькою подругою: “росіяни змусили її мовчати, вони знищили її голос, але я хочу, щоб її історію дізналася вся Україна, щоб всі зрозуміли як важко жити дітям під час окупації, як це страшно й боляче”.

Третє місце конкурсу посіли одразу два конкурсанти:

• Софія Базай – учениця 10 класу Лозівського ліцею №1 Харківської області;
• Євгеній Гогін – учень 10 класу Херсонського фізико-технічного ліцею.

Софія написала есе “Номер не відповідає, але я тебе чую”, яке адресувала своїй знайомій з Маріуполя (також Софії): “Вона була місцева. Щодня бачила море й теж не могла ним намилуватися. Ми обмінялися з Софією номерами телефону, аби не загубити таку несподівану дружбу, обійнялися і… розсталися. Тоді я навіть не могла уявити, що невдовзі наше життя докорінно зміниться. З лютого 2022 року Софіїн номер не відповідає… Я не знаю, що з нею, але хочу вірити, що вона жива”.

Утім, дівчинка не втрачає надії на нову зустріч: “Софіє, я знаю, що зараз вам дуже важко. Війна змінила наше життя назавжди, але ми не можемо дозволити ворогу зламати нас! Зараз, як ніколи, важливо триматися разом. […] Підтримуючи одне одного, ми зможемо подолати будь-які перешкоди та відновити мирне життя в нашій країні!. Наші життєві шляхи розійшлися, але я вірю, що вони перетнуться на майбутній мирній землі…”

Євгеній, який також посів третє місце, написав есе “Чую”. Сам хлопчик перебував в окупації в Херсоні. Під час нагородження він зізнався, що цей лист адресував ніби собі в минулому: “Я чув кроки патрулів на вулицях, чув гуркіт техніки вночі, чув страх у голосах сусідів. Але знаєш, що я чув найгучніше? Я чув підтримку. Чув, як люди з вільної України передають нам надію через радіохвилі, через повідомлення, через пісні. Я чув їхню віру в нас, і це давало сили триматися”.

Під час церемонії нагородження відбулося також обговорення на тему “Як зробити так, аби діти на ТОТ відчували себе частиною України”.

Організатори планують зробити усе можливе, щоб ці есе прочитали школярі й школярки на ТОТ. Вони також розповіли, що всі охочі можуть поширювати листи у своїх соціальних мережах з хештегами:

• #НеТОТожнедитинство;
• #Листи_Дітям_в_Окупації.

Читайте також: “Як навчаються українські учні в тимчасовій окупації та яких змін потребує освіта дітей на ТОТ”.

Титульне фото й фото в тексті: ГО “Центр громадянської просвіти “Альменда””