Якими мають бути курси підвищення кваліфікації та що робити, якщо їх не зараховують – юридичне розʼяснення

Тема професійного розвитку – у топі запитів від українських вчителів. “Нова українська школа” вже відповідала на питання освітян про підвищення кваліфікації. Та сьогодні ми продовжимо розʼяснювати цю тему.

У новому матеріалі читайте:

• які вимоги до організаторів курсів визначені законодавством;
• що робити, якщо педагогічна рада не визнає пройдені курси;
• чи обовʼязково проходити курси, визначені в орієнтовному плані;
• що робити, якщо не проходив курси у якомусь році, а скоро атестуватися.

Насамперед варто зауважити, що постанова Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 800 “Деякі питання підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників” (далі – постанова № 800, або Порядок) визначила нові “правила гри” на ринку послуг із підвищення кваліфікації, змінивши монопольне становище класичних закладів освіти, що забезпечують здобуття післядипломної освіти (ІППО) і мають відповідну ліцензію.

Звісно, крок назустріч ринку, зроблений ще у 2019 році, не міг залишитися без рекомендацій із боку Міністерства освіти й науки України, бо запитань та маніпуляцій навколо практичного впровадження як постанови № 800, так і статті № 59 Закону України “Про освіту“, було багато й на початку змін, і навіть зараз їх залишається достатньо.

Відповідний лист МОН від 04.03.2020 № 1/9–141 є комплексним баченням і практичним порадником щодо більшості питань реалізації педагогами свого права на вільний вибір освітніх програм, форм навчання, закладів освіти, установ і організацій, інших суб’єктів освітньої діяльності, що здійснюють підвищення кваліфікації.

Зважаючи на те що з кінця 2019 року до статті № 59 Закону України “Про освіту” й постанови № 800 змін внесено не було, вказаний вище лист залишається актуальним.

Окремо варто звернути увагу на те, що:

1. нове Положення про атестацію педагогічних працівників підтверджує продовження відповідної державної політики демонополізації ринку підвищення кваліфікації;
2. Мінекономіки планує внести зміни до Порядку визначення предмета закупівлі, зокрема, розділ II вказаного Порядку пропонується доповнити пунктом 22 такого змісту: “22. Визначення предмета закупівлі послуг із підвищення кваліфікації педагогічних (науково-педагогічних) працівників може здійснюватися за змістом, обсягом, видом, формою, суб’єктом та місцем надання послуг підвищення кваліфікації окремо для кожного педагогічного (науково-педагогічного) працівника”.

Вочевидь такі зміни мають забезпечити індивідуальний підхід при закупівлі послуг із підвищення кваліфікації педагогічних (науково-педагогічних) працівників та їхнє право на вільний вибір виду, форми та суб’єкта підвищення кваліфікації.

Перейдемо до запитань, які стосуються суб’єктів підвищення кваліфікації та їхніх курсів.

– Яким вимогам мають відповідати курси, щоб їх проходження зарахувалося як підвищення кваліфікації для вчителя? Які КВЕД повинна мати організація, що проводить такі курси?

– Що робити, якщо мені не зараховують курси, які відповідають усім вимогам законодавства? У 2021 році я пройшла курси “НУШ” на платформі “EdEra”. Цьогоріч я атестуюсь, але ці курси мені не зараховують. Кажуть, що потрібно було ще тоді писати клопотання “на визнання курсів”, а зараз вони не дійсні. Що можу зробити в цій ситуації?

Вимоги до суб’єктів підвищення кваліфікації (організаторів курсів) не надто складні: фактично таким суб’єктом може бути будь-яка юридична особа, структурний підрозділ закладу освіти чи фізична особа (у т.ч. фізична особа – підприємець), що провадить освітню діяльність у сфері підвищення кваліфікації педагогічних та/або науково-педагогічних працівників.

Діяльність у цій сфері передбачає наявність в організації:

1) програми підвищення кваліфікації, затвердженої самим суб’єктом підвищення кваліфікації, яка обов’язково має містити інформацію про її розробника (розробників), найменування, мету, напрям, зміст, обсяг (тривалість), що встановлюється в годинах та/або в кредитах ЄКТС, форму (форми) підвищення кваліфікації, перелік компетентностей, що вдосконалюватимуться/набуватимуться (загальні, фахові тощо);

2) технічного опису, дизайну, способу виготовлення, порядку видачі та обліку документа про підвищення кваліфікації, затвердженого суб’єктом підвищення кваліфікації;

3) вебсайту з оприлюдненими програмами підвищення кваліфікації та переліком виданих документів про підвищення кваліфікації.

Вимоги до змісту документів про підвищення кваліфікації теж визначено, і це:

• повне найменування суб’єкта підвищення кваліфікації (для юридичних осіб) або прізвище, ім’я та по батькові (для фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб – підприємців);
• тема (напрям, найменування), обсяг (тривалість) підвищення кваліфікації в годинах та/або кредитах ЄКТС;
• прізвище, ім’я та по батькові особи, яка підвищила кваліфікацію;
• опис досягнутих результатів навчання;
• дата видачі та обліковий запис документа;
• найменування посади (у разі наявності), прізвище, ініціали особи, яка підписала документ від імені суб’єкта підвищення кваліфікації, та її підпис.

Щодо КВЕД-2010: клас 85.59 “Інші види освіти, н.в.і.у.”, який включає підвищення кваліфікації.

Звісно, суб’єкт господарювання (організатор курсів), який ніколи не займався діяльністю у сфері підвищення кваліфікації та вирішив додати собі такий вид діяльності, має подбати про внесення відповідних змін чи доповнень до даних про його поточні КВЕД, тим більше, що зараз юридичні та фізичні особи можуть внести такі зміни онлайн і для цього не варто з паперами йти до державного реєстратора.

З іншого боку, цей момент не має цікавити вчителя, керівника чи педагогічну раду закладу освіти, бо вони не є контролюючими органами й не мають повноважень надавати правову оцінку діям суб’єктів господарювання. Порядок не встановлює жодних обов’язків та механізмів для таких дій при плануванні підвищення кваліфікації, укладенні договору чи визнанні результатів підвищення кваліфікації.

Щодо визнання чи невизнання результатів підвищення кваліфікації вчителя педагогічною радою закладу освіти, де він працює, то це питання повністю віднесено до повноважень такої ради: на одному зі своїх засідань педагогічна рада має затвердити внутрішній Порядок визнання результатів підвищення кваліфікації педагогічних працівників (далі – внутрішній Порядок).

Так, пункт 25 Порядку встановлює певний алгоритм такого визнання. Зокрема, педагогічний працівник протягом одного місяця після завершення підвищення кваліфікації подає до педагогічної ради клопотання про визнання результатів підвищення кваліфікації та документ про проходження підвищення кваліфікації. Педагогічна рада розглядає таке клопотання на своєму засіданні впродовж місяця з дня його подання. Для визнання результатів підвищення кваліфікації педагогічна рада заслуховує педагогічного працівника щодо якості реалізації програми підвищення кваліфікації, результатів підвищення кваліфікації, дотримання суб’єктом підвищення кваліфікації умов договору та ухвалює рішення про визнання або невизнання результатів підвищення кваліфікації.

Проте в Порядку не вказано, що робити, якщо педагогічний працівник не подав клопотання, якщо педагогічна рада його не розглянула або не заслухала педагогічного працівника, тому це необхідно урегулювати в закладі вказаним вище внутрішнім Порядком.

Згідно з Порядком, якщо педагогічна рада заслухала працівника й на засіданні ухвалила рішення про невизнання результатів підвищення кваліфікації, то вона може надати рекомендації педагогічному працівнику щодо повторного підвищення кваліфікації в інших суб’єктів підвищення кваліфікації та/або ухвалити рішення про неможливість подальшого включення такого суб’єкта підвищення кваліфікації до плану підвищення кваліфікації закладу освіти до вжиття ним дієвих заходів із підвищення якості надання послуг.

Зважаючи на те, що вирішення проблемних ситуацій, пов’язаних із визнанням чи невизнанням підвищення кваліфікації, залежить від рішення педагогічної ради, у якої є дієвий інструмент – внутрішній Порядок, вбачається за доцільне регулярно переглядати (перезатверджувати) його, щоб вирішувати нестандартні ситуації на своїх засіданнях.

Ще декілька запитань, які стосуються виконання педагогічними працівниками своїх обов’язків та атестації.

– У закладі, де я працювала, на початку 2021–2022 навчального року, було складено орієнтовний план курсів підвищення кваліфікації педагогів. Через повномасштабне вторгнення я виїхала за кордон у березні 2022 року і з квітня 2022 року перебуваю в неоплачуваній відпустці (під тиском адміністрації). Адміністрація закладу освіти вимагає від мене проходження курсів підвищення кваліфікації й надання сертифіката за темою, яку було вказано в орієнтовному плані рік тому. Чи зобов’язана я виконувати вимоги адміністрації закладу, якщо досі у відпустці й не отримую заробітної плати?

Відповідно до пункту 8 Порядку, педагогічні працівники мають право на підвищення кваліфікації як згідно з планом, так і поза межами плану підвищення кваліфікації закладу освіти на відповідний рік. Вочевидь, поза межами плану підвищення кваліфікації відбувається коштом самостійного фінансування педагогічним працівником. Обсяг підвищення кваліфікації “поза межами плану” може зараховуватися на загальних засадах до встановленого законом мінімального обсягу годин на підвищення кваліфікації. Для такого зарахування підвищення кваліфікації має відповідати вимогам, які визначені Порядком.

Крім цього, планування підвищення кваліфікації педагогічних працівників закладу освіти здійснюється у два етапи (пункт 17 Порядку), й орієнтовний план – це лише перший етап, який нікого ні до чого не зобов’язує, бо є другий етап – план на відповідний рік, що має свою процедуру формування, затвердження, оприлюднення та внесення змін до нього (пункти 18, 19 Порядку). Такий план ґрунтується на кошторисі закладу освіти, тобто на тій сумі коштів, яка передбачена для підвищення кваліфікації педагогічних працівників, адже йдеться про послуги за бюджетні кошти з обов’язковим укладенням відповідного договору про надання освітніх послуг між закладом освіти та суб’єктом (суб’єктами) підвищення кваліфікації на відповідний рік (пункти 20, 32 Порядку). Без дотримання всіх викладених вище умов вимагати від педагогічного працівника проходження конкретного виду підвищення кваліфікації за певним напрямом (тематикою) немає жодних підстав.

– Востаннє я атестувалася у 2017 році. Чергова атестація повинна була проходити у 2022–2023 роках, але була перенесена через декретну відпустку (2020–2022). Тепер потрібно атестуватися у 2023–2024. Зараз виникла проблема у відсутності курсів підвищення кваліфікації за 2019 рік. Що я можу зробити в цій ситуації?

Якщо коротко, то до початку атестації варто пройти підвищення кваліфікації в обсязі не менше (сумарно) 150 годин.

Атестація у 2023/2024 році відбуватиметься за новими правилами.

За новим Положенням про атестацію педагогічних працівників, що набере чинності у вересні 2023 року, “загальний обсяг (загальна тривалість) підвищення кваліфікації визначається сумарно за останні 5 років перед атестацією та незалежно від суб’єкта підвищення кваліфікації, виду, форми чи напряму, за якими педагогічний працівник пройшов підвищення кваліфікації”.

Тобто атестаційна комісія з вересня 2023 року має перевіряти не щорічність підвищення кваліфікації, а лише її загальний обсяг.

Питання “щорічності” підвищення кваліфікації тепер лежить у площині виконання вчителем своїх посадових обов’язків та трудової дисципліни й не впливає на роботу атестаційної комісії та, відповідно, присвоєння (підтвердження) кваліфікаційної категорії чи педагогічного звання.

Володимир Божинський, науковий співробітник Аналітичного центру “ОсвітАналітика” Київського університету імені Бориса Грінченка, спеціально для “Нової української школи”

Титульне фото: osvitanova.com.ua