Чому діти зараз бояться темряви, а “лякалки” стають травматичними: поради психолога

Наразі неможливо спрогнозувати, що стане тригером для сильних емоційних проявів. Багато дітей зараз бояться темряви й це може бути наслідком тривалого стресу, каже дитяча та сімейна психологиня Світлана Ройз.

Читайте в колонці Світлани про таке:

• чому “лякалки” зараз – це зовсім не ок;
• як розпізнати та подолати напади паніки;
• як зробити так, щоби дитина відчула силу.

ЧОМУ ФІЛЬМИ ЖАХІВ ТА “ЛЯКАЛКИ” ЗАРАЗ НЕБЕЗПЕЧНІ

Кілька днів уночі я допомагала знайомій родині: у дитини були напади паніки. Виявилося, що діти в укритті розповідали одне одному “лякалки”. Пам’ятаєте, як і ми в дитинстві казали “у чорній-чорній кімнаті…”?

Одна з однокласниць знайшла в мережі цю лякалку з фільму жахів та показувала її іншим. Окрім того, що вони розповідали це, коли й самі були в небезпеці, так ще й потім у школі дівчинка-оповідачка стукала дверима, залишала на підлозі сліди, щоби зробити цю “лякалку” більш реальною.

Важливо, що коли ми чуємо інформацію, то самостійно створюємо образ: як правило, такий, з яким ми здатні впоратись. А конкретний образ, який ми бачимо, може бути більш небезпечним. 

Для дівчинки, якій ми допомагали, саме візуальний образ, який вона побачила у фільмі, став травматичним.

Для нас у дитинстві такі лякалки були “тренуванням”, адаптацією. Ми привчали себе так долати страхи. А ще, той, хто розповідав їх і міг насправді нас налякати, відчував свою владу. Але ми могли впоратися з таким навантаженням, бо наше життя було безпечнішим.

Зараз лімбічна система дорослих і дітей гіперактивна. Ми не можемо спрогнозувати, що стане тригером для занадто сильних емоційних проявів, на що нашої витривалості може не вистачити.

ХТО ЖИВЕ В ТЕМРЯВІ

Багато дітей зараз бояться темряви і, на жаль, це наслідок тривалого стресу.

Тому я підготувала список із 40 ігр у темряві для відновлення відчуття безпеки, близькості та запобігання травматизації.

Багато дітей зараз перебувають у збудженому стані. Запитів про дратівливість, напади агресії, істерики з кожним днем усе більше.

Я дуже прошу поставити для молодших дітей батьківський контроль на користування інтернетом, щоб уберегти їх від перегляду того, що може ще сильніше впливати на їхній стан.

Після того, як ми прямо вночі працювали з нападами паніки, я:

1. просила батьків дати дитині свій ліхтарик чи маленький світильник, щоби вона мала відчуття “контролю над темрявою”;
2. просила не грати перед сном у комп’ютерні ігри та не дивитися фільми / мультфільми, в яких є занадто активні дії, сюжети пов’язані з магією та різкі звуки, бо це буде ще більше впливати на збудження дитини;
3. перед сном грати в тілесні ігри, робити масажі, співати колискові;
4. не казати дитині: “Тут немає нічого страшного, нічого боятись. Ти ж доросла“. Дитина від цих слів не перестає боятись, вона відчуває себе ще більш самотньою та безпорадною, а ще починає відчувати провину, що вона “не така”. Важливо надати підтримку. Можна сказати: “Це дійсно має страшний вигляд. Я теж колись боялась. І я точно знаю, що ти впораєшся. Давай із тобою…” (і пропонуємо дії).

ТРАНСФОРМУЄМО НАПРУЖЕННЯ

Коли ми трансформуємо те, що спричинило напружкння, ми працюємо на кількох рівнях:

• повертаємо відчуття безпеки (своєю присутністю, надійністю);
• повертаємо контроль, “дистанціюємося” (можна уявити, що ви перебуваєте в сяйливому коконі чи зачиняєте лякалку в скриню на замок);
• якщо дитина боїться образу, картинки, працюємо саме з цим образом. Я просила дівчинку уявити, що з цієї “лякалки” ми сонячним світлом змиваємо всю кров, бруд, а вона чарівною силою зменшує цей образ до мурашки, здуває, відправляє її у світ фільму чи мультфільму, чарівною паличкою торкається – і цей образ розпадається на краплини чи глітери.

Працюємо над тим, щоби дитина відчула силу: іноді ми з дітьми робимо захисників, янголів-охоронців, мандали з ниток – ловці лякачок, бризкаємо “спреєм від монстрів”, пригадуємо, коли дитина могла впоратися зі складнощами.

Знімаємо тілесне напруження: тут допоможе дихання з акцентом на видих, розтягування, відштовхування страху. Закцентуйте увагу на стопах, опорі спини, руках, очах, картинках, що є в реальності (об’єкти якогось кольору чи форми).

З дітьми на 15-хвилинках ми робили таку вправу: відштовхували від себе з усіх боків те, що може лякати, з криком: “Тпрусь-тпрусь, я тебе не боюсь!”. Коли нам страшно, у мозку можуть блокуватися зони Брока, що відповідають за мовлення, тому ми у грі стимулюємо ці зони, робимо активні рухи й повертаємо відчуття контролю.

РЕФЛЕКСІЯ

Навіть маленьких дітей у стабільному стані ми можемо запитати: “Як ти думаєш, чому ця дитина розповідала “лякалку”? Чому ти не відійшла / не відійшов, не попросила / не попросив перестати розповідати?”.

Ми говорили з дівчинкою і про те, що коли людина бачить, чим нас можна злякати, вона впливає на наші волю й силу. Але ми свою силу собі повертаємо. Я запитала в дівчинки: “Куди в тілі повертається твоя сила?”. Вона сказала, що відчула, як у сонячному сплетінні стає тепліше.

Я попросила батьків говорити дитині щоразу, коли вона сама йде в темну кімнату чи робить якісь “сміливі” кроки: “Дивись, тобі було страшно, але ти це зробила! У тебе стільки сили і сміливості“. Так ми даємо відчуття маленьких перемог.

Виявилося, що багато дітей цього класу були налякані. І вночі, які в нас і так тривожні, прокидалися зі страхом. Тому, будь ласка, якщо в поведінці дитини з’явилися зміни, якщо напади паніки продовжуються, якщо напади агресії, істерики часті – обов’язково звертайтеся до психологів. Загальних текстів та порад може не вистачати.

У деяких школах та садках зараз готуються до Гелловіну. Прошу цього року бути особливо обережними з цією темою. З одного боку, це може бути корисною реакцією, висміюванням, а з іншого – важливо робити щось не страшне, а веселе, щоби не підсилити страх дітей ще більше.

Світлана Ройз, дитяча й сімейна психологиня

Титульне фото: автор – AntonLozovoy, Depositphotos