Чи варто боятися сертифікації? Досвід вчителя

Вчора, 9 січня 2025 року, завершився процес подання заявок на реєстрацію у цьогорічній процедурі сертифікації педагогічних працівників.

Ми пропонуємо вашій увазі погляд людини, яка пройшла цей шлях і ділиться з колегами своїми враженнями та висновками.

Слово — вчителю української мови та літератури комунального закладу “Дергачівський ліцей №2” Харківської області Дмитру Кіяшку

Восени 2023 року я долучився до першої когорти вчителів-мовників, які пройшли сертифікацію педагогічних працівників. Чому це важливо для мене?

Вважаю, що класичний процес атестації раз на п’ять років себе вичерпав. І тому його цілком правильно замінює сертифікація. Учителювання — це професія, що потребує від нас постійного розвитку та навчання. Але наш організм дуже лінивий, отже треба придумувати собі стимул до розвитку. У кожного він буде свій. Я от хочу, щоб мені не було на уроках нудно, тож шукаю постійно, що б його ще цікавого зробити. Завжди жартую, що бодай комусь на уроці повинно бути цікаво — учневі або вчителю. В ідеалі, звісно, цікаво повинно бути всім, але то вже мрії.

Сертифікація — це ще один стимул для педагогічного зростання. Підготовка до першого етапу сертифікації — незалежного тестування — дозволила мені зануритися в нормативні документи, яких, звісно, дуже багато: від законів та професійного стандарту до санітарного регламенту. Пройти нарешті курси на онлайн-платформах, які постійно відкладав, тощо.

Перший етап дуже схожий на класичне ЗНО: промарковані індивідуальні парти, тестовий зошит та бланк відповідей, є спостерігачі, що стежать за проведенням та повідомляють час, є пломбований конверт із завданнями. Тобто для вчителів, які не мали змоги скласти ЗНО, — це чудова нагода відчути тестування на собі.

Цим досвідом не тільки можна, а й треба ділитися зі своїми учнями! Ніколи не забуду сесію запитань-відповідей від моїх учнів-десятикласників про проходження тестування. Запитували і про формат, і про самі запитання. Їх дійсно вразило, що вчитель теж складає тест на знання предмета. Таким чином учні відчувають, що вчитель навчається разом із ними. А це, зрештою, підвідвищує довіру учнівства до вчителів.

Другий етап сертифікації — самооцінювання. І тут я перевтілююсь у критика, що має проаналізувати свою роботу. Подекуди важливо зупинитись та поглянути на пройдений шлях. Цей етап надає таку можливість. Також було цікаво порівняти результати самооцінювання з результатами вивчення практичного досвіду від експертів сертифікації.

Третій етап — з теорії знову поринаємо у практику: бо це вивчення практичного досвіду. Під час цього етапу експерти Державної служби якості освіти (вчителі-практики, що пройшли навчання та тестування) оцінюють 15 професійних компетентностей, визначених Професійним стандартом, за 32 критеріями. Звучить страшно, проте насправді просто треба провести заняття так, як завжди, та підготувати короткий аналіз уроків.

Окрім власне проведення занять, на цьому етапі для мене дуже цінним стали самопрезентація та інтерв’ю. Дуже рідко випадає нагода добре похвалитися здобутками та похизуватися напрацюваннями.

Окрім всього, сертифікація дозволила мені подолати ще одну кар’єрну сходинку — стати експертом із сертифікації та поєднати теоретичні й практичні навички, отримані під час усіх трьох етапів. Після участі в якості експерта насправді будь-які запитання до сертифікації відпадають. Тож залучення сертифікованих педагогів у якості експертів вважаю напрочуд вдалим рішенням.

Тим часом прикро чути негативні відгуки колег про сертифікацію: мовляв, змушують і так завантажених вчителів перепрацьовувати та писати тести. А потім (найстрашніше!) перевіряльників пришлють уроки оцінювати-перевіряти! Для мене доволі дивно чути ці закиди, бо, по-перше, нікого не змушують, сертифікація повністю добровільна, ще й в результаті доплачувати будуть. А по-друге, чого, власне, боятися? Сертифікація цінна зокрема й тим, що не штрафує за помилки. У разі неуспішного складання тесту ви не втрачаєте категорію чи педагогічне звання. Та як компенсацію витрачених часу та зусиль точно отримаєте досвід та навички. Тож чому б не спробувати?

Словами не передати свій емоційний стан після успішного завершення першого та третього етапів. Це якесь піднесення, визнання, що ти все робиш правильно. Заради таких емоцій варто було попрацювати. Щиро чекаю, коли вчителі з усіх предметів матимуть можливість спробувати свої сили на сертифікації.

Мені до душі припала така фраза: “Учитель – це покликання. І нас покликали діти!” Я щиро вважаю, що у нас прекрасні, талановиті, креативні, працьовиті, патріотичні та відповідальні діти. Тож ми зобов’язані відповідати їхньому рівню! Дійсно, можна акцентувати увагу на доплаті у 20%, це важливо. Але для мене головне — перевірити свої сили. Якщо не вдасться — нічого, спробуємо ще. Це теж досвід, який варто відрефлексувати. І через невдалу спробу нічого страшного не станеться. А якщо сертифікуватися вдасться — це добряче надихає та підвищує професійну самооцінку.

Дмитро Кіяшко, учитель української мови та літератури комунального закладу “Дергачівський ліцей №2” Харківської області, сертифікований вчитель, експерт із сертифікації, тренер оновлення предмета “Захист України”.

Головне фото: особистий архів Дмитра Кіяшка