Інклюзія та “спеціально навчені люди” – що тут не так

Хто не чув цей вислів: “спеціально навчені люди”? Коли кажуть таке, то мають на увазі людей, які вміють саме те, на що в нас самих не вистачає сил, часу, бажання, компетентності, хисту. Відверто кажучи, це ті завдання, які важко зрозуміти, неприємно робити або на які шкода часу. У принципі, знати про існування такої фантастичної категорії людей – це норма. Якщо ви жодного разу не сподівались на те, що за вас все зробить спеціально навчена людина, то варто замислитися про свою ненормальність 🙂

Щоправда, дехто думає, що сподіватись на когось – це неправильно і варто сподіватись тільки на себе… Так ось у нас з інклюзією: є поняття, є суспільна необхідність, яку вже навіть задекларовано в національному плані розвитку держави. Але більшість досі сподіваються, що це їх якось омине, їх не стосується – що для інклюзії все мають зробити якісь спеціально навчені люди.

Багато разів я чула від людей з різним рівнем освіти, компетенцій, статку, віку, що аби інклюзія була впроваджена, потрібно “навчити спеціалістів”, “підготувати кадри”, виховати отих самих “спеціально навчених людей”. Вони пояснюють, втілюють… І тоді заживемо! Одразу, або майже одразу, буде зорганізовано оту саму інклюзію, і все стане гаразд. А я що? Я ж на це не вчилася!

Я вперше почула про “спеціально навчених людей”, коли працювала в івент-агенції. Зазвичай ми називали так тих, хто буде виконувати конкретні вказівки в однозадачному режимі. Тобто: проконтролювати вдягання браслету на руку, правильно показати керівництву компанії-замовника, де розташовані сходинки для виходу на сцену, вчасно принести водичку в гримерну кімнату зірки під час концерту.

Як видно з контексту, це слово вживалося з легкою іронією, але часто заспокоювало відповідальну особу. Особливо тоді, коли запитували, наприклад, хто в команді відповідальний за підрахунок купонів для розіграшу. Ми завжди відповідали чесно і чітко: “Це буде спеціально навчена людина!“.

Але одна справа – івент як штучно сконструйований світ, гра, в якій кожен має свою, означену сценарієм роль. А інша – життя. Як би банально це не звучало.

Цей жарт, на мою думку, розкриває сутність проблеми: коли в зовнішньому середовищі хочеться зручності, простої зміни, ми не одразу розуміємо, що можемо багато чого зробити самі, без допомоги “спеціально навченої людини”.

Йдеться не про те, що для впровадження інклюзії, наприклад, у школах не потрібно готувати вчителів та інших спеціалістів, а радше про те, що й без підготовки ми можемо посприяти розвитку інклюзивного суспільства.

Тому мені цікаво брати участь у створенні культурно-інформаційного фестивалю “ІнклюзіON” у Харкові. Ми його проводимо вже вчетверте і тому я ділюся відкриттями:

Відкриття номер один

Для того, щоб забезпечити інклюзію в нашому місті, можна почати просто ділитися рішеннями – розказувати про досвід зарубіжних колег, про те, де в нас уже є світлофори зі звуковими маячками, а де їх нема. Ще можна знаходити та популяризувати, які театри доступні, а які – ні. Ділитися інформацією про те, які інклюзивні інновації є в наших музеях і що ще можна придумати і втілити.

Відкриття номер два

Щоб дізнатися про бар’єри в місті для людей з інвалідністю, іноземців, дітей та батьків з дітьми, можна просто їх запитати і разом придумати щось неймовірне, що й заплановано цього року в програмі фестивалю “Інклюзіон”. З партнерами ми робимо та створюємо аудіогіди, пандуси, браслети для слабочуючих, вистави для тих, хто спілкується жестовою мовою.

Відкриття номер три

Щоб втілити задумане, можна зібрати дуже різних людей і подолати стереотипи про те, що якщо немає освіти – немає способу це зробити. Не дивлячись на те, що ти цього ніколи не навчався, а люди, мовляв, звикли все робити за старою схемою, знайти спільну мову реально. А значить можна почати втілювати проекти, ділитися досвідом, перетворювати себе на спеціально навчену людину, тобто таку, яка знає про проблему і має чітке знання, як її вирішити тут і зараз.

Виходить, що не існує жодних спеціально навчених людей, а є просто люди, які мають сміливість діяти для того, щоб бар’єрів ставало менше, і навчатись. А спеціально навчені люди – це просто міф, який заважає нам бути впевненими в своїх діях, бажанні робити позитивні зміни й ділитися досвідом.

Як говорив Антон Павлович Чехов, треба по краплі вичавлювати з себе раба. Так ось: не треба нічого вичавлювати! Просто ставайте отією спеціально навченою людиною в тому сенсі, в якому ви собі її уявляєте.

Олена Зіненко, координаторка проектів ХОФ Громадська Альтернатива

Титульне фото: автор – SergeyNivens, Depositphotos

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”. Позиція Міжнародного фонду “Відродження” може не збігатися з думкою автора.

Підписуйтесь на наші Facebook та Viber