Менше теорії – більше практики. Чого очікують батьки від базової школи

Результати дослідження Українського інституту майбутнього

Цього року мають винести на обговорення і затвердити новий Державний стандарт освіти для 5-9 класів. Цей етап навчання недарма має назву “базова школа”. Саме на нього припадає основний масив знань, який мають засвоїти школярі. А ще за цей час у молодих людей формується кістяк їхньої особистості.

Той, хто має дітей-підлітків, знає, які колізії вони переживають. Програма, яка враховує психофізіологічні і поведінкові особливості учнів, допомагає розкрити їхній інтелектуальний потенціал та зберегти мотивацію. І навпаки – підходи до навчання, вибудовані за принципом “нас же так навчали”, можуть коштувати молодому поколінню здоров’я.

Аби зрозуміти, як процес навчання впливає на учнів, ми провели онлайн-опитування їхніх батьків. Обраний інструмент дає можливість за короткий час охопити значну аудиторію в різних куточках України. Власне, так і сталося: за тиждень на анкету відповіли 1 520 респондентів з різних регіонів країни, і ми закрили форму для приймання відповідей, щоб перейти до опрацювання.

Попри згадану кількість опитаних, ця вибірка не цілком репрезентативна за канонами соціології, оскільки охоплює лише активних користувачів інтернету, зокрема, соціальних мереж. Однак важливо, що саме ці люди активно формують дискурс і, таким чином, впливають на інших батьків, а нерідко і прямо чи опосердковано віддзеркалюють їхні позиції.

Завантажити документ можна за цим посиланням.

Стисло поясню логіку дослідження та зосереджуся на ключових висновках. Ми почали з вимірювання суб’єктивного рівня задоволеності якістю освіти. Тут відповіді розподілилися за кривою Гауса, на вершині якої – 266 (17,7%) респондентів. По боках − ті, хто оцінюють якість освіти або вкрай низько, або високо. Далі – плавний підйом і такий же спад.

А ось запитання щодо оцінки рівня вмотивованості школярів на початку тижня виявило асиметрію позицій батьків. Цим запитанням ми намагалися виміряти емоційне забарвлення від навчання і з’ясувати, з якими настроєм і очікуваннями діти йдуть до школи після вихідних.

Сумарно 15% респодентів оцінили мотивацію своїх дітей до навчання в найвищих балах. Тут, щоправда, варто робити поправку, що батьки екстраполюють своє ставлення до школи. Навіть попри це, можна знайти дітей, які справді з нетерпінням очікують закінчення вихідних. Переважно, така вибірка формується за рахунок приватних шкіл та окремих випадків, коли учні знайшли “свого” вчителя.

Подібна ситуація − із тими, хто продемонстрували спектр найнижчих оцінок вмотивованості школярів. Останній зібрав більш як чверть голосів – 38,1%.

Найбільше голосів (44,3%) – у поміркованому спектрі з відмітками на шкалі від 4 до 7 пунктів.

Втім, упродовж тижня картинка змінюється. Рівень бажання дітей йти до школи сегментується в доволі широкому діапазоні між 3 та 8 балами, порціями в середньому по 11%. Звичайною мовою це можна перекласти так: від “я не в захваті, але піду” до “загалом мені хочеться до школи, але щось мене там напружує”.

На цьому своєрідному плато є пік у 18,2% респондентів на відмітці 5 балів, що швидше підтверджує закономірність розподілу за індивідуалізованими мотивами.

Далі респондентам було запропоновано пояснити обрану ними відмітку на шкалі мотивації. Поле не було обов’язковим, але його заповнили переважно ті, кому кортіло висловитися щодо позитивних чинників. Квінтесенція, як на мене, міститься в цій відповіді:

“Уміння вчителя зацікавити, нестандартні підходи до навчання, енергійність. Діти мчать на деякі уроки завдяки вчителю, із задоволенням виконують домашні завдання”.

Не менше третини реплік стосувалися нейтральних базових чинників, які можуть сприйматися як зі знаком “плюс”, так і “мінус”. Зокрема, йдеться про особистість вчителя, атмосферу в колективі, цікавий зміст уроку, розуміння з боку учнів, для чого їм потрібні ті чи інші знання. На формування такої усвідомленості, натомість, впливає партнерство батьків і школи.

Наступне запитання стосувалося негативних чинників навчання.

Найпоширенішими категоріями виявилися:

• “невідповідність програми інтересам дитини” (23,9%);
• “надмірне розумове навантаження, спричинене програмою” (19%);
• “авторитарність вчителя” (15,3%);
• “відсутність можливостей обговорення під час уроку” (11,8%);
• “неповага учнів до вчителя” (7,5%).

Втім, деякі батьки іноді готові знехтувати мотивацією дитини в навчання заради результату. В окремому блоці було запропоновано кілька запитань-дилем. Наприклад: що має більше значення для оцінювання якості освіти в певному навчальному закладі – мотивація, з якою діти вирушають до школи, чи знання, які вони отримують? Тут ваги, на думку більшості батьків, схилилися у бік “знань”. Не виключено, що спрацювали життєвий досвід респондентів і тиск оточення. А також – відносна легкість вимірювання засвоєних знань, на відміну від мотивації, яка є більш суб’єктивною та динамічною змінною.

Втім, для 18% опитаних ці поняття виявилися рівнозначними.

А от у парі “мотивація” – “оцінки” перевага виявилася на стороні мотивації − 47,5% проти 36,3% із 17,2 % по центру.

У парі “теоретичне знання” − “практичні навички” розгромний рахунок − 3,1% проти 87,1% − на користь практики із 9,9% рівно посередині. Водночас, максимальну позначку щодо пріоритету навичок обрали 42,5% респондентів.

У полях з відкритими запитаннями респонденти не мали прямих підказок чи обмежень, про що саме писати. Судячи з контексту, вони скористалися “підказками” запитань, де відповідь потрібно було обирати. Втім, у групуванні відповідей наскрізний аналіз виявив закономірності за такими доменами:

1. Програма
2. Методики викладання і організація навчального процесу
3. Роль вчителя
4. Психологічний клімат і стосунки в колективі

Сортуючи відповіді всередині цих доменів, ми виявили ще кілька категорій, до яких тяжіли відповіді. Так, у першому найчастіше йшлося про надмірне навчальне навантаження, застарілий/нецікавий зміст програм і підручники, які написані сухою та ускладненою мовою. До того ж, у них, на думку опитаних, часом трапляються помилки.

Серед розгорнутих відповідей, що різним чином стосуються програм, за яким викладають у базовій школі, найчастіше вживаним словом для позначення проблем, що хвилюють батьків, виявилося “перевантаженість”. Її згадали приблизно 20% (283) респондентів.

Респондентів особливо непокоїть, що типовий шкільний тиждень учня середньої школи включає більше 40 годин уроків і домашніх завдань, що, як було зазначено в ремарках, більше, ніж робочий тиждень дорослих.

Батьки наголошували, що школярі переважно проводять у школі щодня по 8 годин, а потім додатково навантажені як домашніми завданнями, так і різноманітними секціями. Типовим прикладом описаного розкладу дня дитини може бути таке:

“У дітей по 7-8 уроків щодня, і всі різні, підготовка до кожного з них не може бути повноцінною, бо в 16-00 дитина приходить зі школі, їсть, 1-2 години робить домашнє завдання, і за цей час неможливо вивчити 7 предметів, далі − плавання, повертається додому о 21-22 години втомлений, вечеряє та знов сідає за ДЗ. Дитина дуже виснажується, тому я сама роблю йому вихідні посеред тижня”.

У пропозиціях відчувається багатоголосся позицій, неузгодження проблем і пропонованих респондентами рішень. Тим не менш, виділяється закономірність: скорочення кількості обов’язкових для вивчення предметів та додавання предметів, пов’язаних з набуттям практичних навичок. Зокрема: уроки з надання парамедичної допомоги; уроки із базового програмування тощо; пропонувалося навіть сертифікувати проходження таких інтенсивних курсів, щоб випускникам шкіл було легше працевлаштуватися.

Микола Скиба, експерт з освіти “Українського інститут майбутнього”

Титульне фото: автор – AlexLipa, Depositphotos