НЕ НОВА УКРАЇНСЬКА ШКОЛА – як затверджена типова освітня програма для 5–9 класів нівелює реформу

12 лютого 2021 року в інтерв’ю НВ міністр освіти і науки Сергій Шкарлет відповів на запитання про проєкт типової освітньої програми для 5–9 класів так:

“Ця типова освітня програма ще в процесі обговорення. У будь-якому разі має бути баланс інтересів між усіма викладачами або всіма зацікавленими сторонами… На сьогодні вона дійсно пройшла громадське обговорення, але ці дебати ще тривають; там є професійні люди, зокрема директори шкіл. І, звісно, ми на це звертаємо увагу — і щодо перевантаження, і щодо наявності певних додаткових годин, тому що все-таки 12-річна система має розвантажити дітей. Тобто це не остаточний варіант”.

За тиждень після цих слів, 19 лютого, Шкарлет підписує наказ МОН, яким типова освітня програма затверджена без змін, попри численні зауваження педагогів, директорів шкіл, батьків, громадських організацій. МОН доповнює наказ пресрелізом, яким відмітає всі зауваження, висловлені під час громадського обговорення.

Що ж затвердило міністерство й чому це означає нівелювання реформи НУШ?

Типова освітня програма для 5–9 класів розроблена для впровадження нового Державного стандарту базової середньої освіти, затвердженого у вересні 2020 року. Вона мала стати продовженням реформи НУШ, яка передбачає орієнтацію на потреби дитини, створення умов для кращого засвоєння знань і набуття компетентностей, мала дати школам і педагогам більше гнучкості та свободи в їхній діяльності і зробити освітній процес комфортнішим для дітей – зменшити денне й тижневе навантаження за рахунок видовження загального терміну навчання з 11 до 12 років.

Натомість, затверджена типова освітня програма збільшує кількість уроків щодня, зменшує можливості педагогів гнучко розподіляти предмети, бо збільшила інваріантний (обов’язковий) складник програми і зменшила кількість годин на варіативні (які викладаються за вибором школи) предмети чи курси, зберігає багатопредметність і робить обов’язковим викладання курсів морально-етичного спрямування (у реальності в більшості шкіл це Християнська етика), які до цього були у варіативному складнику.

Прикметно, що чимало педагогів, місцевих управлінь освіти, громадських організацій і навіть освітній омбудсмен надіслали в МОН свої зауваження і просили провести реальне громадське обговорення проєкту типової освітньої програми. Але всі вони були проігноровані. У своєму пресрелізі міністерство винятково зосередилося на тому, що типова освітня програма не порушує нормативних документів, тому МОН вважає її прийнятниою. Ні слова про інтереси дітей, користь чи переваги для них.

Пройдімося цифрами.

У новій програмі збільшується допустиме тижневе навантаження.

Найбільший шок чекає п’ятикласників, яким треба звикнути до нових учителів, предметів, різних кабінетів. Хоча Державний стандарт базової середньої освіти визначає 5–6 роки навчання як адаптаційні, типова освітня програма різко збільшує для них кількість уроків: зараз чотирикласники мають 23 уроки на тиждень + 3 фізкультури, а Типова освітня програма для 5 класу пропонує навантаження 28 годин + 3 фізкультури.

Це означає, що з переходом до 5 класу школярі матимуть 4 дні на тиждень по 6 уроків і один день – 7. І це попри багаторічні спостереження вчителів, психологів та батьків, не кажучи вже про скарги учнів, що шості й сьомі уроки для 10-річних дітей – це непродуктивний час, який вони просто “відбувають” у школі.

При цьому МОН маніпулює годинами завдяки хитрощі, яку заклали в санітарні норми для школярів (і, відповідно, в освітні програми) ще за міністра Табачника – тоді, у 2011 році, теж хотіли збільшити тижневе навантаження, але санпіни не дозволяли. Тому придумали хитрість – виключили з навантаження уроки фізкультури. Тобто уроки ці є, три на тиждень, дитина проводить їх у школі, але формально вони навантаженням не вважаються.

У 7-му, 8-му і 9-му класах Типова навчальна програма пропонує збільшити тижневе навантаження відповідно до 35, 36 і 36 годин (включно з уроками фізкультури), що означає по 7–8 уроків щодня і співмірно з повноцінним робочим днем повнолітніх громадян. А якщо враховувати домашні завдання – виходить більше, ніж визначений КЗпП робочий тиждень дорослих людей.

МОН, захищаючи нову типову освітню програму, стверджує, що й чинна програма передбачає таке навантаження. Але це знову маніпуляція.

По-перше, чинна програма призначена для 11 років навчання в школі, а нова – на 12, тобто сумарне навантаження збільшується. Хоча ідея 12-річної школи була саме в тому, щоби розватажити щоденне шкільне життя дітей за рахунок видовження терміну повної загальної середньої освіти. Тобто справдилися найгірші прогнози – до перевантаженої школи додають ще один рік.

По-друге, нова Типова освітня програма збільшила інваріантний складник, тобто обов’язкові предмети, і скоротила кількість варіативних годин. Це скорочує можливості школи пропонувати своїм учням курси за вибором, факультативи чи індивідуальні консультації. У 7 класі передбачено на 1,5 години на тиждень менше варіативного складника, а у 5-х, 8-х і 9-х класах – на 2,5 години менше, ніж дає чинна програма.

У 9 класі на варіативні предмети виділено мізерні 0,5 годин на тиждень, що унеможливлює запровадження будь-якого повноцінного курсу. Зате обов’язкових предметів у дев’ятикласників буде до 19-ти (залежно, чи обере школа якісь інтегровані курси). І це ще одне болюче протиріччя з принципами реформи НУШ, бо вона мала подолати багатопредметність.

Найприкріше в цій ситуації, що компромісний варіант у МОН був. У кожному класі було на 1–2 години на тиждень менше, але водночас значно більшою був варіативний складник. Наприклад, у 5 класі було би 22 години для інваріантного складника і 8 – для варіативного проти (29 годин інваріантного складника і 2 годин варіативного в затвердженій програмі).

Але ще сумніше те, що поки шоковане суспільство й освітянські спільноти обговорюють негуманну кількість уроків, які нова Типова освітня програма вивалила на школярів НУШ, з порядку денного взагалі пішли кроки, які мало би робити МОН у межах реформи і які не зроблені.

Типова освітня програма, фактично, цементує предметне навчання, можливість інтеграції предметів згадується, але основою залишається предмет. Скорочення кількості годин на варіативні предмети й курси забирає в шкіл можливість ефективно впроваджувати проєктну роботу й забирає в учнів навіть наявний на сьогодні вибір курсів. Не кажучи вже про шкільні гуртки – їх просто не буде коли відвідувати, адже навчання по 7–8 уроків триватиме щонайменше до 15–00, а ще ж домашні завдання.

Отже, продовження реформи НУШ за нового керівництва МОН пропонує українським дітям перевантаження і втому щодня замість створення комфортних умов для засвоєння знань і набуття компетентностей.

Важко не погодитися з переможцем премії Global Teacher Prize Ukraine 2020 Василем Дяківим, що цю Типову освітню програму ніяк не назвеш дитиноцентричною, як передбачала реформа. Вона педагогоцентрична, але, на жаль, не в позитивному сенсі цього слова. Адже передбачає більше годин викладання для вчителів, тобто шанс на вищу зарплату. За рахунок дітей, які будуть вимушені висиджувати неефективні 7–8 уроки зі шкодою для здоров’я, без шансів на хобі, спорт чи хоча би повноцінні прогулянки.

Щоправда, залишаються норми Закону “Про освіту” та “Про повну загальну середню освіту”, які передбачають педагогічну свободу і право педагогів розробляти власні освітні програми. Тож, якщо школі пощастило з прогресивним директором і з учительським колективом, там у дітей буде шанс вчитися цікаво й сучасно.

Але будемо відверті – таких шкіл будуть одиниці. Як і тих, які оберуть мінімальну, а не рекомендовану чи максимальну кількість годин для викладання тої чи іншої освітньої галузі (цей розподіл є в програмі, рекомендована кількість годин відповідає цифрам навантаження, наведеним вище).

Здебільшого, школи працюватимуть за Типовою освітньою програмою з рекомендованою й максимальною кількістю годин, давши своїм учителям побільше уроків. І досі ніхто з посадовців МОН не дав відповіді – де в цій історії інтереси дітей?

Іванна Коберник, співзасновниця ГО “Смарт освіта” й “Батьківський контроль”

Титульне фото: автор – SimpleFoto, Depositphotos