Освітні виклики й перспективи українських дітей у Швеції: чому батьки не можуть відмовитися від “подвійної присутності”

Опитування українців, які через повномасштабне російське вторгнення опинилися у Швеції та мають дітей шкільного віку, показало, що вони відчувають переваги нового освітнього досвіду, та, водночас, страх через можливе відставання дітей у навчанні за українськими програмами. Через невизначеність майбутнього, багато хто намагається жити й навчатися в обох країнах одночасно.

Про те, як змінюється ставлення українців у Швеції до освіти, як батьки все більше уваги приділяють психоемоційному стану дітей, а також те, чому учні продовжують навчатися онлайн у школах України, у своїй колонці розповіла Олена Підгорна, соціологиня й дослідниця програми UNET Центру східноєвропейських та міжнародних досліджень (ZOiS).

Далі – пряма мова експертки.

“ХВИЛЮВАЛИСЯ, ЩО ВІДСТАНУТЬ ВІД УКРАЇНСЬКОЇ ШКІЛЬНОЇ ПРОГРАМИ”

Повномасштабне вторгнення росії змусило мільйони українців і українок шукати прихистку за кордоном. Станом на 10 жовтня 2023 року в Європі перебували понад 5,8 мільйона українських біженців, переважно жінок і дітей. Директива ЄС про тимчасовий захист дає змогу українцям, які рятуються від війни, подати заяву на тимчасове проживання в країні-члені ЄС. Так, у 2022 році майже 50 000 громадян України звернулися із цим проханням до Швеції, з них понад 10 000 – діти шкільного віку.

Дослідження міграційного та освітнього досвіду українських біженців із дітьми шкільного віку в Швеції, проведене з листопада 2022 року до березня 2023 року, виявило цікаві факти. Згідно з результатами опитування, чимало таких родин змушені були орієнтуватися на шкільну освіту в обох країнах – й у Швеції, і в Україні. Зокрема, після 6–12 місяців життя в новій державі українці неоднозначно ставилися до місцевих шкіл та зміни освітніх траєкторій своїх дітей:

• з одного боку, вони цінували підтримку та новий шкільний досвід, який отримали;
• а з іншого – висловлювали побоювання, що вдома вони відстануть від національної навчальної програми.

МЕНШЕ ТИСКУ ЗАДЛЯ АКАДЕМІЧНИХ ДОСЯГНЕНЬ – БІЛЬШЕ ЧАСУ ДЛЯ СПІЛКУВАННЯ ТА ОСОБИСТІСНОГО РОЗВИТКУ

Загалом українці звикли інвестувати в освіту своїх дітей час, зусилля та гроші.

Наприклад, одна з матерів згадувала, як годинами допомагала своїм дітям робити домашнє завдання в Україні, а зараз її сини (9 і 12 років) відвідують місцеву школу в Швеції, і вона відчуває, що діти сильно відстали й втратили цікавість.

Педагоги у Швеції, на відміну від українських, не очікують, що батьки чи інші законні представники будуть залучені до виконання академічної складової навчання своїх дітей. Обов’язкова шкільна програма тут не так щільно наповнена академічним змістом і немає тиску на дітей. Дехто з батьків навіть говорить, що їхні діти в 5 класі у Швеції роблять те ж, що робили в 1 класі в Україні.

Однак не всі батьки незадоволені академічним змістом шведської навчальної програми. Дехто з них переглянув свій підхід до шкільної освіти й почав цінувати відсутність надмірного тиску на дітей і дорослих.

Наприклад, Анна, три доньки якої вчилися в престижних школах Києва, а зараз відвідують школу у Швеції, розмірковує над тим, як змінилося її ставлення до освіти:

“Я спостерігала за дітьми – ровесниками моїх доньок – і помітила, наскільки вони тут спокійні й не агресивні. До 12 років вони всі діти.

В Україні ж усе інакше. У той час, коли формується дитяча психіка, шведська навчальна програма більш гнучка і проста. Вона не переобтяжена надважкою математикою, наприклад. Але не варто думати, що математика тут слабша. Просто вона зʼявляється в потрібний час. Коли тобі 12 років, перевантажена навчальна програма не потрібна”, – коментує Анна.

Менша академічна щільність навчальної програми дає змогу шведським школам приділяти більше часу соціалізації та розвитку допитливості, комунікативних навичок, екологічної грамотності учнів.

ПОДВІЙНА ПРИСУТНІСТЬ ЯК ВИХІД ІЗ СИТУАЦІЇ

Невизначеність, пов’язана зі статусом тимчасового захисту українських біженців, змушує багатьох батьків не відмовлятися від українських шкіл, а тому учні й учениці часто поєднують онлайн-навчання в Україні та офлайн – у місцевому закладі освіти. Явище “подвійної присутності” українців за кордоном і в Україні раніше науковці досліджували в розрізі “кругової міграції”: мігрант повинен бути присутнім, попри відсутність, і водночас має продовжувати бути повністю присутнім у тому місці, де він або вона фактично перебуває.

Проте відмінності між системами освіти України й Швеції разючі, а перспективи тих, хто намагається досягти такої подвійної присутності, поки що невідомі. І, як правило, така транснаціональна білокальність (подвійна присутність) не може зберігатися довго й охоплює лише одне покоління.

Майбутні траєкторії українських дітей-біженців будуть визначені подальшим розвитком політики тимчасового захисту, тим, як сім’ї відчувають своє соціальне становище в Україні та за кордоном і, що не менш важливо, тою символічною цінністю, яку кожнен із двох контекстів матиме для сімей і самих дітей.

Олена Підгорна, соціологиня й дослідниця програми UNET Центру східноєвропейських та міжнародних досліджень (ZOiS), що фінансується міністерством освіти Німеччини, директорка програми Ukraine Global Scholars.

Титульне фото: schengenvisainfo.com