У співчутті, на відміну від жалості, є повага до сили людини: як підтримати дітей, що втратили близьких

“Незабаром День Матері. Я згадала про цей день, тому що донька проговорилася, що в школі готують сюрпризи мамам. А скоро ще й День Батька. І я подумала про дітей, які втратили нещодавно мам і татусів. А в підручниках є багато текстів саме до цих свят. У такі дні ті, кому й так боляче, можуть відчувати себе ще самотнішими”, – розмірковує дитяча і сімейна психологиня Світлана Ройз.

День матері цього року святкують 14 травня, День батька – 18 червня. З нової колонки Світлани Ройз батьки й учителі можуть дізнатися, як підготуватися до цих свят, щоб не поглибити травму дитини, яка втратила батька чи матір, а також як скоригувати поведінку інших дітей у класі, щоб вона не ображала такого однокласника чи однокласницю.

ЯК ДІТЯМ ПОВОДИТИСЯ З ДРУЗЯМИ, ЩО ВТРАТИЛИ БЛИЗЬКИХ

Мені здається, усі вчителі й вихователі знають, хто з учнів втратив близьких. Педагоги можуть бути в контакті з родиною і шкільним психологом, щоб разом спостерігати за поведінкою дитини і вчасно надавати підтримку. Діти, як і дорослі, чутливі до жалості. Ми точно розуміємо різницю: коли ми жаліємо – і коли співчуваємо. Ця різниця тонка. У співчутті є повага до сили людини. 

Частіше за все ми оминаємо тему смерті, бо вона наближає нас до наших “найстрашніших страхів”. І ми насправді не знаємо, що і як говорити, щоб не завдати більшого болю. Поговорімо про те, як дитина може підтримати однокласника чи однокласницю, щоб не завдати більшого болю. Поради розраховані на вік 7+.

Щойно дитина дізнається про загибель батьків друга чи подруги, у неї самої може виникнути тривога, що і з її батьками може щось статися. Дитина може одразу запитати: “А ви не помрете?” Відповідаємо, що зараз робимо все можливе, щоб бути з дитиною. Близька людина друга чи подруги загинула, зокрема, для того, щоб ми всі жили й були разом.

Проте слід пам’ятати: часто така тривога може маскуватися дратівливістю і агресією дитини.

Допомога другові починається з того, як повідомляємо своїй дитині про загибель знайомого:

• Потрібно сказати правду. Наприклад, “Я дізналася сумну новину: батько (ім’я друга) загинув на війні. Це дуже страшна й сумна новина. Зараз усій родині важко. І, можливо, (ім’я) потрібна підтримка. Як ти думаєш, що ми можемо (чи ви, однокласники, можете) для нього зробити?”. Намагаємося не використовувати слова  “твого друга”, щоб не трапилося випадкової ідентифікації. Батькам слід вислухати відповіді дитини й підтримати ті, які будуть правильними.

• Далі потрібні пояснення: коли людина втрачає близьких, їй дуже складно, і всі емоції можуть перемішуватись. Одночасно можуть вибухати злість, сум, радість. І поведінка подруги чи друга, до якої дитина звикла, може змінюватися. Варто попередити: “Якщо ти раптом будеш помічати це, просто знай: це не означає, що чимось завинив чи ви вже не друзі. Це нормально”. Це нормально, якщо друг буде злитися на тих, хто поруч, хто, з його погляду, щасливий. Не обов’язково буде саме так, але якщо так станеться, дитина зможе це зрозуміти й витримати, бути вірним другом, бо біда може роз’єднувати – а може поєднувати.

• Можна сказати, наприклад: “Коли я була маленька, мені здавалось, що якщо я перебуваю поруч із тим, хто нещасливий, це може перекинутись і на мене. Але біда не заразна. А підтримка зцілює”. Слід, однак, пам’ятати: коли ми поруч із тим, кому важко, ми відчуваємо їхній настрій, віддзеркалюємо стан. Звідси й виникає відчуття “зараження”.

• Варто запитати в дитини: “Знаєш, якими словами підтримати тих, кому боляче?” – і вислухати відповіді. Можна підказати правильні слова, наприклад: “Я знаю, що сталося, і мені так шкода”; “Ми всі завжди будемо пам’ятати твого батька”; “Якщо ти раптом захочеш щось зробити в його пам’ять (посадити дерево, влаштувати концерт, намалювати картину тощо), я тобі допоможу”. Варто застерегти дитину, що не всі можуть переносити обійми.

• Потрібно попередити: не слід задавати зайвих питань, бо вони можуть ранити. Варто розуміти, що настрій може змінюватись, що друг може раптом ставати сумним, швидко втомлюватись. Це нормально, коли він то сумний, то веселий, то мовчазний, то, навпаки, багато говорить. У друга чи подруги може змінюватися ставлення до навчання – можливо, у цьому буде потрібна допомога. Важливо, щоб друг або подруга відчували співчуття, а не жалість.

• Якщо друг чи подруга виявляють грубість, важливо, як у будь-який інший час, коректно означати кордони (“Так зі мною не можна”).

• Важливо не шепотітися й не припиняти розмову, коли друг чи подруга заходять до приміщення, бо, коли ти вразливий, усі сигнали можеш сприймати як жалість, тобто як загрозливі, як ті, що знецінюють.

• Ця порада більшою мірою стосується дорослих: важливо долучати дитину, яка переживає втрату близького, до загальних справ, щоб вона могла відчувати своє місце в групі, важливість свого внеску (але тримати у фокусі, що в людини в скорботі може бракувати сил на певне завдання).

Близькість – зцілює. Підтримка – додає сил дивитися в майбутнє.

На картинці – фрази, які можна пропонувати дітям.

ЯК ПОВОДИТИСЯ НАПЕРЕДОДНІ “ТРИГЕРНИХ” СВЯТ: АЛГОРИТМ ДЛЯ ВЧИТЕЛІВ

У школах проводять хвилини мовчання і пам’яті. Можливо, варто започаткувати ще й “стабілізаційні хвилинки” чи “хвилинки любові”, які супроводжувати приблизно такими словами: “Уявіть, що ви стоїте під сонцем, яке дає вам тепло. Ви в промінцях підтримки всіх, хто вас любить, всіх, з ким ви пов’язані любов’ю, близькістю і пам’яттю, де б вони не були. Покладіть руку на серце. Прислухайтесь до його стуку. Воно каже: “Люб-лю”. І ця сила – в кожній клітині вашого тіла. Зробіть вдих – видих і подивіться одне на одного, наче дивитесь із серця”.

Можливо, коли весь клас готується до святкування й привітань, сказати учню або учениці в скорботі: “Мені дуже хотілось би, щоб у цей день ти мав/мала змогу зробити щось у пам’ять про маму/тата. Для нас важлива пам’ять про близьких. Якщо це для тебе комфортно, це може бути листівка, вірш, пісня – те, що ти сам/сама захочеш зробити. Можливо, ти захочеш розповісти про маму/тата, щоб ми дізналися про нього/неї більше. Якщо ти захочеш, у тебе буде (….) часу”.

Можна організувати чаювання класу, разом співати пісню, присвячуючи її всім, кого любимо, можна уявити чи створити разом велике серце із маленьких сердечок, які намалюють діти, в якому є місце всім… І це важливо не тільки тим, хто втратив близьких. Це може бути важливим для всіх дітей, бо це про зв’язок, людяність і силу. А те, що люди замовчують, стає причиною їхніх тривог, страхів і виявів агресії.

Для однієї школи я написала такий алгоритм для вчительки/вчителя:

1. Домовитися з дітьми, безвідносно до подій, яким жестом чи позначкою вони будуть показувати, що їм потрібна зараз підтримка: щоб до них підійшов дорослий, щоб їх обійняли, якщо це допустимо в стосунках, чи взяли за руку. Такий жест має відрізнятися від піднятої на уроці руки.
2. Самій/самому відчути, наскільки вистачає сил і стійкості.
3. Можливо, написати батькам класу: “Ми готуємось до свята, і в класі є дитина, пам’ять мами/тата якої ми хочемо вшанувати, щоб вона відчула підтримку”. Варто попередити, попросити про допомогу близьких дитини, що втратила маму/батька.
4. Почати урок чи заняття із чогось об’єднуючого: пісні, створення спільного малюнка, гри, практики, яка б давала відчуття заземлення.
5. Дати змогу всім, хто захоче, розповісти про своїх матусь або, якщо бракує часу, сказати одним словом про яку-небудь якість матусі.
6. Створити щось у подарунок чи на згадку. Сказати, що ми присвячуємо це нашій вдячності та любові.
7. Створити загальний колаж “любові” чи “сили”.
8. Спостерігати за дітьми. Бути готовою/готовим сказати слова підтримки чи скерувати увагу дітей.

Ми не зможемо захистити дітей від болю, але напевно можемо стати тими, хто підтримає – своєю повагою, силою та уважністю.

Світлана Ройз, дитяча й сімейна психологиня

Фото: титульне – Ангеліна Коткова, “Бабель”, у тексті – Світлана Ройз