Говорити з батьками. Польський досвід педагогіки партнерства

“Педагогіка партнерства” – доволі новий термін в Україні. Хто з ким має бути партнерами в школі і як? Усе це ще треба проявити, обговорити і осмислити всім учасникам навчального процесу.

Сам термін у нас почав активно вживатися після його появи в Концепції Нової української школи. Там педагогіка партнерства – один з компонентів формули НУШ.

Зазначається, що “в основі педагогіки партнерства – спілкування, взаємодія та співпраця між учителем, учнем і батьками.

Учні, батьки та вчителі, об’єднані спільними цілями та прагненнями, є добровільними та зацікавленими однодумцями, рівноправними учасниками освітнього процесу, відповідальними за результат”.

Звучить чудово. Але співпраця батьків і шкіл у Фінляндії та Канаді відрізняється від того, як це відбувається в Польщі чи Німеччині.

То якою є межа впливу батьків на школу? Як школи можуть співпрацювати і яка модель була б оптимальною для України.

На ці запитання шукали відповіді учасники панельної дискусії Освітнього кластеру на Форумі видавців у Львові.

Одним з учасників дискусії був старший інспектор Ради з питань освіти міста Познань Пшемислав Вантух.

За його спиною – директорство в початковій школі та ліцеї. Зараз же він проводить аудит шкіл – перевіряє, чи вони виконують норми, зафіксовані законодавчо та їхніми внутрішніми положеннями.

Журналістка “Нової Української Школи” записала найважливіше зі слів пана Вантуха під час дискусії, а потім особисто поспілкувалась з ним про педагогіку партнерства.

Пшемислав Вантух

Фото: Український Інститут Майбутнього

ПРО СВІЙ ДОСВІД

Мій досвід з партнерством є і добрим, і поганим. У 90-х роках, коли в Польщі почали запроваджувати демократичні зміни, у нас був потужний рух батьків, які мали свою думку та хотіли впливати на те, що відбувається в школі.

Коли я був директором початкової школи, у мене були добрі відносини з батьками. Наша співпраця була дуже корисною, і вдалося багато чого зробити для школи.

Ми зустрічались кілька разів на місяць і спільно погоджували, що треба зробити. Спочатку це були зустрічі, які носили більш господарський характер – що відремонтувати. Але згодом батьки почали самі ставити запитання, пропонувати, що можна змінити в освітній сфері, у навчальному процесі.

Так тривало три роки. А потім змінилась батьківська рада.

Я як директор відважився створити раду школи, в якій брали участь батьки, діти й вчителі. Але виявилось, що тепер ситуація інакша. Ця рада почала ставити щодо мене свої вимоги і мала свої очікування від мене. Замість розмови вони кидали питання: коли директор виконає те й те?

Мене це здивувало. Адже спочатку всі проблеми ми вирішували спільно – а тепер я мав вирішувати їх один як директор.

Пізніше, коли я вже був директором ліцею, я знав, що саме я зробив неправильно. Я хотів усього занадто швидко. Мені було потрібно більше часу, щоб спокійно обговорити з батьками і з вчителями те, що нам потрібно зробити. Тож як директор ліцею я будував цю співпрацю повільно.

У мене демократичний стиль управління, я люблю передавати повноваження та відповідальність учителям, батькам і учням.

Коли вперше зустрівся з батьками, я їм представив своє бачення, як школа має виглядати і як я хочу з ними зустрічатися. Спочатку вони насторожено це сприймали, але потім побачили, як це відбувається.

Ми, наприклад, зустрічалися не в класі, де батьки сиділи за партами, а я навпроти них – а сиділи за круглими столами. Потім ми ще зустрічались на каві в моєму кабінеті. Вони знали, що я кожен день протягом тижня в школі, і вони можуть прийти до мене зі своїми питаннями. Я запитував, що вони хочуть зробити, які їхні задуми – і потім ми старалися це запроваджувати.

Це також стосувалося вчителів і учнів. Спочатку, коли учні йшли до мого кабінету, вони були перелякані та неприємно налаштовані. Але я починав із запитання, чи вони хочуть кави чи чаю. І мені вдалося зламати кригу. Вони мені розповідали, чого хочуть, і я їм давав добро.

Я переконаний, що роль директора у налагоджені співпраці є найважливішою. Проблема в тому, чи директор буде адміністратором, чи лідером.

Якщо він буде лідером, то буде в стані потягнути за собою тих учителів, які навіть є консервативними, і переконає батьків.

І такий директор не боятиметься сказати батькам, які в них права і які обов’язки.

Пшемислав Вантух

Фото: Український Інститут Майбутнього

ПРАВА І ОБОВ’ЯЗКИ БАТЬКІВ

У кінці 90-х років ми зауважили великий спад у співпраці шкіл та батьків. У деяких школах батьки стали абсолютно пасивними: щоб створити батьківський комітет, треба було ловити батьків. В інших школах батьки почали ставати занадто вимогливими, виникали крайні позиції.

Ситуація виглядала так, що батьки мають тільки права і жодних обов’язків.

На початку 2000-х років ситуація змінилася. Права й обов’язки батьків було враховано на законодавчому рівні. Рада Європи ухвалила Хартію, в якій зазначаються обов’язки і права батьків. Також у нас на законодавчому рівні – у законах і постановах, які діють для шкіл по всій Польщі – є чіткі положення про це. Так само там прописані права і обов’язки вчителів і директорів.

Прав і обов’язків батьків багато. Тому скажу про найважливіші.

– батьки мають право давати свої висновки і консультації органам влади;
– батьківська рада ухвалює профілактичну програму для школи. У цій програмі є опис того, які заходи мають бути проведені для профілактики алкоголю, куріння, наркотиків, різних загроз від соціальних мереж;
– також батьки ухвалюють принципи психологічної допомоги учням та з якими установами співпрацюватиме школа.

Школа ж повинна це все реалізувати.

На практиці це діє по-різному. У школах, де батьки недостатньо активні, існує практика, що вчителі складають цю програму і пропонують її батьками на затвердження. У такому випаду відбувається обговорення з батьками, деколи щось змінюють, а деколи ухвалюють програму повністю.

Ще немає достатньої кількості шкіл, де батьки кажуть, як саме має виглядати ця програма. Але є прогрес, тому що вже ведуться розмови на цю тему. Ще 10 років тому ситуація була інакшою.

І це є результатом того, що це записали на законодавчому рівні.

У тих школах, де ситуація рушила, це вже загально прийнята річ – проводити зустрічі на початку навчального року та обговорювати ці теми. Проте ще далеко до того, щоб школи повністю реалізовували ініціативи батьків. Частіше вони дають пропозиції, дискутують.

Але також є гарні приклади, коли батьки, наприклад, у компаніях, де вони працюють, – показують учням з класу, як вони функціонують, як працювати за певною спеціальністю.

Також батьки мають змогу викладати якісь додаткові заняття: наприклад, малювання чи спів. Але такі питання вирішуються на рівні школи – усе залежить від директора та вчителів.

Всешкільна батьківська рада обирається так: у кожному класі є своя батьківська рада. Один представник цієї ради є представником у всешкільній раді.

Рада батьків сама у своєму положенні визначає, як повинен відбуватись зворотний зв’язок з іншими батьками. З директором зазвичай зустрічається тільки група представників від різних класів – 10–20 людей. Але директор жодним чином не може впливати, хто саме буде у всешкільній батьківській раді та яким чином буде відбуватись комунікація між батьками.

Разом з правами батьки мають обов’язки.

Наприклад, відповідальність за те, щоб дитина ходила до школи, щоб була одягнута та мала шкільне приладдя. І наявність у школі батьківської ради є обов’язковою. Хоча деколи є проблеми з обранням до неї, але вона обов’язково має бути.

Фото: Unsplash

Також є проблема, що директори замало говорять про ці права і обов’язки батькам. Звідси йде претензійність деяких з них – адже вони не розуміють, що, окрім прав, також мають і обов’язки.

ВПЛИВ БАТЬКІВ НА НАВЧАННЯ

На сайті школи дирекція публікує інформацію, які книжки можуть використовуватись у навчанні. Але рішення про те, яка саме книжка буде використовуватись у конкретному класі, приймає вчитель.

Зазвичай учитель говорить батькам, які це будуть підручники, а батьки можуть подати свої пропозиції, але жодним чином не можуть заборонити.

Якщо батьками не подобається підручник, то в такій ситуації з ними домовляються. Вчитель робить усе, щоб переконати батьків, що цей підручник – добрий. Якщо виникає конфліктна ситуація, то в неї повинен втрутитись директор і вирішити її на рівні батьківської ради.

Але останній голос все ж таки за школою.

ЯК ВИРІШУЮТЬ ІНДИВІДУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ

Серед індивідуальних проблем може бути булінг або проблеми з поведінкою якоїсь дитини. У завданнях школи це також записано – що школа зобов’язана допомогти дитині в такій формі й у такому обсязі, в якому вона цього індивідуально потребує.

У школі є окремі педагог та психолог, які зустрічаються з дитиною і потім говорять учителю, як слід поводитись з нею. Якщо проблема є глибокою, тоді складається індивідуальна програма. І цю програму пише колектив учителів, який навчає цю дитину. Завдання директора – слідкувати, щоб цю програму було реалізовано.

Проблеми в школі

Фото: автор –AlexLipa, Depositphotos

Але найважливіше – щоб у цьому брали участь батьки, щоб вони спостерігали, як реалізується програма. Найбільша проблема виникає тоді, коли школа вже щось робить, а батьки про це не знають.

Якщо школа бачить проблему, а батьки – ні, то можна тоді попросити їх повести дитину на обстеження та взяти участь у педагогічно-психологічних консультаціях. У Польщі є окрема інституція, яка цим займається.

За результатами консультацій надаються висновки про цю дитину. І там написано, як працювати і що мають робити батьки. Якщо всі беруть у цьому участь, то конфлікт можна вирішити.

Такі проблеми в директорів є завжди. І найголовніше в цій ситуації – говорити з батьками.

АУДИТ ШКІЛ

У 90-х роках у Польщі було визначено, що саме школа має робити, та впроваджено так званий аудит. Одним з напрямів, який аналізується, є співпраця з батьками та учнями.

Як представник управління освіти, коли проводжу аудит у школі, я перевіряю, що положеннями школи записано, а що насправді зроблено.

Методів, як це перевірити – багато. Наприклад, анкети, які батьки, вчителі та учні заповнюють на комп’ютерах. І ніхто не знає, хто як відповідає. Також є фокусні розмови з різними учасниками освітнього процесу та спостереження за проведенням уроків.

Ми вивчаємо, яким чином школа реалізовує те, що записано на рівні законодавства. Школи знають, що ми очікуємо, що це повинно бути реалізовано.

Запис цього на рівні законодавства змусив учителів та директорів це робити. Також у результаті цього батьки стали більш активними та більш свідомими.

ЯК ОБИРАЮТЬ ДИРЕКТОРІВ У ПОЛЬЩІ

У нас функціонує система вибору директора.

Директор обов’язково повинен мати педагогічний досвід. Його каденція охоплює 5 років. Обрання директора на 5 років було запроваджено на початку 90-х, а до того директори могли працювати і понад 20 років.

Комісія, яка обирає директора, складається з трьох представників управління освіти, трьох представників органів місцевого самоврядування, двох представників педагогічної ради і двох представників батьківської ради.

Директор має презентувати візію: що він хоче зробити в навчанні, співпраці з батьками, органами місцевого самоврядування, вчителями, а також щодо фінансової ситуації. І це бачення є публічним.

Якщо я кажу, що в школі буде функціонувати учнівське самоврядування, то в майбутньому я маю це підтримувати. Те саме стосується батьків: якщо я обіцяю, що буду зустрічатися з батьками раз на місяць, то я повинен це виконувати.

Потім комісія ставить запитання. Якщо є декілька кандидатів, то комісія таким чином проводить співбесіду з кожним. Потім проводиться таємне голосування на карточках, і ніхто не бачить, хто за кого голосує.

На мою думку, ця система є доброю. Але краще було б, якби кількість представників з кожної сфери була однаковою. Але ця система є безпечною, а термін у 5 років є достатнім, щоб реалізувати це бачення.

Фото: автор – AlexLipa, Depositphotos

Матеріали за темою

Обговорення

  • Юлия Степаненко

    Дякую, дуже корисна інформація. Бо останнім часом бачу, що збільшилась агресія батьків відносно вчителів. Чомусь ми вважаємо, що у нас є тільки права, а про обов’язки забуваємо((((