Навіщо батьки формують у дитини психологію лузера, або Зрада понад усе

Як батьки, навіть не усвідомлюючи цього, можуть формувати в дитини психологію невдахи. Що таке локус контролю і чому це важливо знати батькам.

Нещодавно в мене у Facebook відбулася примітна дискусія з яскравим прихильником “зради”. У стрічці опонента – “джентльменський набір”: “всьопропало”, “нас зливають”, “нічого не змінюється” тощо…

У нашому спілкуванні стосовно освіти все було досить очікувано. З його боку – тези на кшталт: “школа – тюрма”, “усі вчителі мерзотники”, “усіх розігнати”; з мого – “школа не моноліт, тут працюють різні люди”, “треба оцінювати людей індивідуально”, “систему треба змінювати, долаючи опір”, “не можна звинувачувати всіх тотально” тощо.

Підсумком цієї суперечки – бо дискусією, все ж, це назвати буде не зовсім точно – для мене особисто стало ясне розуміння дуже неприємної речі.

 А саме: деякі батьки програмують своїх дітей на життєву невдачу через прихильність до “зради”.

Деякі батьки програмують своїх дітей на життєву невдачу через прихильність до “зради”

Трохи елементарної психології. Є в цій цікавій науці таке поняття, як локус контролю. Простими словами, це те, як людина визначає для себе, у чому полягають причини всього того, що з нею відбувається в житті: де джерела її перемог і поразок, досягнень та провалів.

Якщо людина для власних перемог знаходить пояснення “пощастило”, а для поразок “мені завадили” – це зовнішній локус контролю. Тобто, людина відмовляється від впливу на ситуацію, не керує і не хоче керувати власним життям, шукаючи зовнішні причини.

Якщо ж перемоги людина пояснює: “я це змогла”, “це моя праця”, а для поразки: “я щось не те роблю”, “треба вдосконалюватися” – це внутрішній локус контролю. Людина бере на себе відповідальність за власну долю – і діє відповідно.

Застосувавши цей принцип до оцінки життєвих подій конкретної людини, добре видно, що невдахи та лузери мають виразний зовнішній локус контролю. Це особливо помітно на прикладі прихильників “зради”, які у всьому і всюди вбачають пояснення своїм невдачам лише в тому, що “влада – погана”, “мене не цінують”, “мені не щастить” тощо. Успішні люди, відповідно, бачать джерела успіху в самих собі, у своїх талантах, праці, наполегливості, вмінні ставити цілі та їх досягати.

Звичайно, у реальному житті все не так просто, і людина має враховувати вплив на її життя різноманітних зовнішніх факторів.

Відмінність полягає в тому, де саме людина проводить межу між тим, на що вона може вплинути, і тим, що від неї не залежить.

Відповідальні успішні люди цю межу проводять досить далеко від себе. Вони діють так, щоб змінювати не тільки самих себе, але й світ поруч. Невдахи, лузери замикаються в собі, вважаючи, що вони взагалі ні на що не впливають, у тому числі й на своє життя.

А тепер – інший бік справи: як батьки виховують своїх дітей?

Звичайно, що кожна окрема родина – то окремий світ, і єдиних рецептів немає, і з усього бувають винятки; але загальні тенденції та закономірності добре відомі психологам та педагогам.

Знову-таки, простими словами: на загал виховують вчинки, спосіб життя батьків – а не повчання та покарання.

На загал виховують вчинки, спосіб життя батьків – а не повчання та покарання

Якщо батько палить або пиячить, то будь-які повчання про “шкоду тютюну та алкоголю” будуть, м’яко кажучи, не дуже ефективними. Якщо мати кидає на тротуар обгортку від морозива, то важко розраховувати, що дитина зробить інакше. І навпаки: коли дитина бачить, як мати шукає смітник і не кидає сміття просто там, де їй заманулося, – є великі шанси, що дитина наслідуватиме саме такий образ дій. Це, звичайно, прості приклади. Але вони показові. І це працює на більш глибоких рівнях стосунків у системі “батьки-діти-суспільство”.

Повертаємося до початку і спробуємо відповісти на запитання: чи впливає ставлення батьків до життя і власної долі на те, якою виросте дитина – успішною відповідальною людиною чи нудним лузером?

Якщо дитина весь час чує в родині, що навкруги самі мерзотники, що батьки заробляють мало або сидять без роботи лише тому, що “влада погана” / “недоброзичливці заважають” / “не пощастило” (а не тому, що батьки не хочуть вчитися і шукати нові варіанти власної праці), – то якою, скоріше за все, виросте та дитина?..

І інший випадок: дитина бачить батьків, які весь час розвиваються, вчаться, не опускають рук, шукають нові й нові варіанти роботи – і врешті-решт досягають успіху, незважаючи на реальні перешкоди, яких у житті вистачає. Якою тоді буде життєва позиція дитини, коли вона виросте і постане перед необхідністю самостійно відповідати за своє життя?..

Моя відповідь на це запитання цілком очевидна: на загал психологія відповідальності та успіху у родині формує таких саме такі характери дітей.

І навпаки: якщо в родині суцільна “зрада” – у дитини небагато шансів стати відповідальною та успішною.

…А що думають батьки?

Сергій Горбачов

Фото: Pixabay

Матеріали за темою

Обговорення