Прибульці з майбутнього = покоління Z. Як з ними порозумітися?

Унікальна культурна особливість сьогодення полягає в стрімкій зміні технологічних укладів. А це, натомість, призводить до появи феномену, коли кожне нове покоління, зміна яких відбувається, за теорією поколінь, кожні 20 років, несе з собою нові патерни мислення. Кожний новий технологічний уклад змінює наш спосіб життя. А тому закономірно виникає питання, а що ми можемо передавати та як же нам освічувати?

Зараз у культурі “висять” кілька патернів, і кожне нове покоління породжує зовсім інший тип мислення. І кожне попереднє покоління може залишатися у своєму, а може освоювати способи мислення інших.

Ми вже зараз живемо в такому собі культурному Космозоо, коли представники різних культурних світів, наче інопланетяни, вчаться жити спільним життям в одному соціумі. Це дається з великими труднощами, бо культурні основи дуже відрізняються. А для побудови гармонійного співіснування треба визнання інакшості.

Отже, перехід людства з постіндустріальної на інформаційну фазу розвитку вимагає від нас негайних корінних змін у підході до освіти, передачі досвіду та культурних кодів.

Наведу невеличку статистику, вчені підрахували за законом експоненціального зростання (коли швидкість зростання є пропорційною до значення величини), що подвоєння знань у світі:

  • перше відбулося приблизно з 750 до 1750 року (тобто за 1000 років);
  • друге – за 150 років (тобто в 1900);
  • третє – за 50 років (у 1950 році).

Обсяг же інформації, що зараз включає не тільки обмін відомостями між людьми, а вже між людиною і машиною, за ці півстоліття зріс у 8-10 разів.

Причому ця тенденція все більш посилюється, з 2015 року подвоєння обсягу знань людства відбувається за 2 роки, а за прогнозом на 2050 рік – за 1 тиждень. Це явище отримало назву “інформаційний вибух” та свідчить про початок інформаційної ери, коли знання людства та обсяг інформації будуть збільшуватися з рекордною швидкістю.

Очевидно, що більш молоде покоління має можливості освоювати нові технології та способи життя швидше, бо воно ще не має попереднього досвіду та має “чистий” мозок. Водночас воно відкрите до сприйняття невідомого та прагне до його пізнання.

ЮНЕСКО ввела термін “реверсивне наставництво”. Йдеться не тільки про те, що молодше покоління навчає старше. При такій формі взаємодії обидві сторони змушені виходити з зони комфорту та думати, працювати і навчатися по-новому. При цьому толерантно сприймаючи вікові та комунікативні особливості один одного.

Фото: автор – London Scout, Unsplash

Але є питання, як вибудувати комунікації та налагодити досвід взаємного навчання?

Спробуємо розібратися. Є різні підходи, кого вважати поколінням Z. Основний підхід належить розробникам Теоріїї поколінь Вільяму Штраусу (William Strauss) і Нілу Хоуву (Neil Howe), але на пострадянському просторі він має свою корективу. Тож покоління Z – це діти, народжені в цифрову епоху (приблизно 2003 рік+). Вони дуже волелюбні, бажають отримувати драйв від усього, чим вони займаються, мають природну допитливість та дослідницький хист.

Представники покоління Z не тільки знають, що їм робити, вони також знають, що робити вам (аби краще з ними взаємодіяти). Ці діти дивним чином усвідомлюють своє призначення та цінності, здається, з колиски, чітко тримають свою лінію поведінки, вміють співпрацювати й організовувати дорослих навколо себе, аби досягти якоїсь мети. Їх не збити зі шляху і не ошукати, вони знають, вміють і хочуть набагато більше, ніж колись мріяли ми. Тому покоління Z для нас часто здається “прибульцями” з майбутнього з незрозумілими ідеями та способом мислення.

Моя 11-річна донька легко й охоче міркує на теми входження нових технологій у наше життя і корінних змін під їхнім впливом. Відсутність необхідності вчитися водити автомобіль з появою безпілотних машин і спрощення домашнього побуту роботами сприймаються нею як вже дійсні речі. В її світі немає кордонів, а про польоти в космос і підкорення інших планет розмова йде як про поїздку в метро. Головне – робити навіть найсерйозніші речі з усмішкою на обличчі і креативно!

“Цифрове покоління” акумулює багато знань, готове багато пізнавати й робити, але готове і ділитися цим. Водночас, у них зовсім немає проблем з субординацією поколінь – їх не турбує, що ви іншого віку, соціального статусу, наскільки ви популярні. Вони абсолютно на рівних спілкуються з вами – розкомплексовані, дуже рухливі, люблять свободу і незалежність.

Фото: автор – Bruno Gomiero, Unsplash

Головна мотивація покоління Z – це інтерес, а наша основна задача як батьків і вчителів – спостерігати й спрямовувати. Скоріше, бути партнерами та наставниками, бо всі спроби виховання й моралізаторства одразу зазнають фіаско. Вони відчувають будь-яку фальш і завжди знають, наскільки ви з ними щирі. Тому можна відразу забути про установки з минулого, що головне “тримати марку”. Будьте природними, з живим інтересом до них та того, що відбувається навколо.

І якщо ви готові бути просто людиною: показати, що вам притаманні всі емоції, що ви можете чогось не знати та готові зізнатися в цьому – ви на шляху до успіху в комунікації з поколінням Z.

Таке відчуття, що в цих дітей голова постійно обертається на 360° – їм усе цікаво, і не зрозуміло, як цей інтерес можна задовольнити. Вони вже зараз демонструють можливості “кліпового” мислення, справляючись з величезним потоком інформації, мають швидкий відгук і неможливість концентрації на одній справі. І якщо ви дійсно бажаєте заохотити до співпраці покоління Z, вам треба проявити фантазію та креатив, зробивши взаємодію скоріше грою чи квестом, аніж нудною процедурою з дисциплінарними нормами.

Батькам і педагогам потрібно просто надавати дітям можливості “спробувати” у відповідь на весь цей пізнавальний інтерес. Враховуючи, що ці діти мають жити, коли стануть дорослими, в умовах, що постійно змінюються, їм вкрай необхідно здобути свої рецепти розробки рішень та навички самонавчання. Згодом вони визначать самі, що для них цінне, важливе і цікаве. Основа взаємодії з ними – довіра і співпраця, пророщування інтересів, які відгукуються в них.

Вони шукають відповіді на запитання скоріше в пошуковій системі Google, а не звертаються до вчителя або батьків. Дорогу вони знаходять за допомогою навігатора, а покупки роблять в інтернеті. А якщо виникає бажання освоїти щось нове, знаходять купу порад та майстер-класів у Youtube.

Вони одночасно вчать уроки, ведуть вайбер-переписку з трьома друзями й слухають музику, наспівуючи улюблені фрагменти. Ця здатність до потокового сприйняття та можливості робити кілька справ одночасно має зворотну сторону: мозок, привчений до високої швидкості обробки інформації, починає нудьгувати, коли інформації мало або вона нецікава – наприклад, на уроках.

Саме ця різниця в швидкості сприйняття інформації у дітей і вчителів призводить до безлічі проблем: вчителі не можуть утримати увагу дітей і виникає непорозуміння.

Наведу приклад. Моя знайома бізнес-тренер викладає підліткам у межах освітньої економічної школи. Одного разу їй довелось вийти на заміну до групи семирічок без підготовки та ще й з темою “собівартість продукції”!

У нагоді стала імпровізація та вміння підходити до викликів з усмішкою. Вона дозволила собі бути недосконалою, а дітям надала можливість проявитися в повній мірі, при цьому уважно спостерігала за тим, що народжується в процесі взаємодії, та лише трохи направляла розвиток подій. Спочатку вони провели церемонію веселого знайомства та визнали, що навіть таку “серйозну” для семирічок економічну тему як розрахунок собівартість продукції можна розкласти на складові та уявити їх.

Діти здивували її своїм прагненням допомагати та співпрацювати. Вони запропонували феєрверк ідей та образів, який треба було тільки спрямовувати та впорядковувати. Продуктом для обрахунку собівартості було обрано улюблене всіма морозиво, але в кожного воно виявилось своїм – кожен проявив свою фантазію. Діти відобразили своє бачення морозива кожен на окремому листочку – як хто забажав та в особливій манері: хтось олівцями, хтось вирізав та склеїв з різнокольорових маленьких аркушів, хтось штрихував маркерами.

Фото: автор – Jared Sluyter, Unsplash

Робота кипіла, те саме відбувалося з іншими складовими процесу розрахунку собівартості, навіть звичайне молоко було представлено: в пакетах, пляшках, бідонах та “прямо від корови”.

До того ж, діти запропонували своє бачення систематизації обрахунку собівартості морозива та дружньо склали повну картину процесу, не тільки розділивши її на складові, а й виявивши основні взаємозв’язки. У пригоді стала чарівна фасілітаційна тканина, розміром з дошку, яка мала липке покриття, що дозволяло легко кріпити звичайні аркуші паперу з візуальною інформацією. Така техніка роботи з систематизацією напрацювань дозволяє гнучко та легко складати повну карту процесу, а діти з задоволенням самі кріплять свої малюнки та розрахунки в окремі групки.

За такого підходу можуть виникнути цікаві форми складання груп та їх поєднання. Діти не бояться зробити помилку, тому що дуже легко переклеїти аркуш з малюнком, а сам процес нагадує гру зі складання пазлів. До того ж, товариші завжди готові прийти на допомогу, якщо щось піде не так.

Усе заняття супроводжувалося веселощами, обговореннями та вільним пересуванням дітей між умовними робочими місцями та дошкою з фасілітаційною тканиною. Але виявилося, що за такого перебігу подій діти не тільки встигли насолодитися творчістю та спілкуванням, а й гарно розібралися: з якої сировини виробляється морозиво, які складові процесу виробництва і як порахувати їх сумарну вартість. І навіть зрозуміли, що проводити розрахунок собівартості продукції потрібно, щоб не отримати збиток.

Кожен на кінець заняття вигадав для себе домашній міні-проект для закріплення теми, а бурхливі вітання на завершення справи доповнив невеличкий танок їхнього племені.

Чудовий досвід надихнув мою знайому запропонувати такий формат взаємодіїї в її основній групі підлітків, які не тільки підтримали наставницю, а й винайшли свої вдосконалення в пізнанні економічних премудрощів. Тепер складання кожної теми відбувається у тісній співпраці, водночас задоволення отримують усі учасники процесу.

Тож нове покоління стрімко зачиняє двері і залишає в минулому знайомий всім підхід до організації процесу навчання, коли діти повинні слухняно сидіти за партою та уважно дослухатися до вчителя. Сьогодення вимагає створення справжньої взаємодії між дітьми та наставником, творчого та гнучкого підходу до кожного навчального кроку, врахування індивідуальності та особливості кожної дитини, прояву уяви та можливості подивитися на звичайні речі по-новому.

Представники покоління Z демонструють нам неймовірне розуміння своєї індивідуальності, відмінностей і унікальності кожного. Вони транслюють свої цінності та картинку майбутнього, в якому прагнуть жити, та заражають вірусом свободи все більшу кількість людей, навіть з інших поколінь. Тож настав час взаємодіяти, бо нам разом жити в цьому непередбачуваному світі!

Юлія Регент, мама та експерт зі стратегічного розвитку проектів, адепт освітніх інновацій

Фото: автор – Paul Proshin, Unsplash

Матеріали за темою

Обговорення