Чи провалена місія “вчасно піймати інтерес і не відпустити” у природничій освіті?

Складне запитання в заголовку, на яке відповідь скоріше “так”, аніж “ні”.

Сьогодні я розпочинаю серію дописів про природничі науки у загальній середній освіті, тож давайте спробуємо розмотати цей клубок від дитячого садочка аж до 12 класу.

Саме так: від дошкільної до профільної школи – адже це працює лише комплексно, власне природнича галузь – велика система, тільки тоді вона працює.

Як преамбулу напишу ключову тезу, якою б хотіла підкреслити одразу головне – у сучасному світі важливе розуміння учнів (а ширше – всіх громадян), що наукові знання дозволяють нам розробляти нові технології, вирішувати практичні проблеми та приймати обґрунтовані рішення у повсякденному житті, як індивідуально, так і колективно.

І це стосується не лише тих галузей, де застосування природничих наук, так би мовити, очікувано: наприклад, власне наука та медицина. Але ж не тільки там! Бо обізнаність у природничих науках дуже важлива не лише для безлічі більш “звичних” професій, а й для повсякденного життя людини.

Все більше виникає професій на стику декількох галузей, де базовими стають зокрема природничі науки. Наприклад, IT-генетик, проєктувальник smart-міста, урбаніст-еколог тощо. Світ професій дедалі більше набуває ознак кросдисциплінарності, тобто – перетину кількох галузей для однієї професії.

Нові наукові знання обумовлюють нові застосування. Мені складно уявити сучасну освічену людину, яка не орієнтується хоча б у базових питаннях повсякденного життя крізь призму природничих наук, тому що це як мінімум про критичне мислення і медіаграмотність, не кажучи про збереження власного здоровʼя та навколишнього середовища, а в сьогоднішніх умовах – і поготів.

На мою думку, теза про те, що “природничі науки мені не потрібні” – це скоріше відчай від невдач та нерозуміння. Моя мета – щоб відсоток таких дітей на завершення 9 класу з року в рік зменшувався.

Повернімося до мети “вчасно піймати інтерес і не відпустити”.

Вона, на жаль, провалена, бо з нею наша освітня система не впоралася – перевантажені програми, дуже мало практики. Натомість – перевантаженість зайвою термінологією, відірваність шкільної програми від прикладів із реального життя, недостатнє матеріально-технічне забезпечення освітнього процесу, слабка підтримка вчителів природничої галузі, у тому числі – щодо навчально-методичного супроводу. Також низький рівень профорієнтаційного спрямування в школі: учні просто не розуміють, в яких сферах природничі науки важливі, якщо ти не обираєш класичну науку чи медицину.

Тому власне і немає шаленого (та й взагалі – більш-менш значущого) запиту на природничі профілі. Як дитина може обрати природничий напрям, якщо за 5 років у середній школі так і не зрозуміла нічого про нього?

Хапатися за голову у 10 класі і скаржитися на те, що учні не обирають фізику, хімію, біологію тощо, просто запізно.

І проблема НЕ в інтегрованих курсах природничих наук, якими б вони не були, а в тому, що до кінця 9 класу в силу різних причин і обставин банально не формується фундамент знань, і учні у більшості мають низький рівень.

На жаль, маємо відверто низький рівень підготовки у 5–9 класах, саме у той час, коли учні можуть і хочуть навчатися. І навіть якщо б нічого не змінювалося у 10-11 класах, то ймовірність того, що ті, хто не вчив природничі науки до 9 класу, зненацька почнуть їх вивчати незалежно від кількості годин у розкладі – дуже низька.

Причин тут чимало: адже сьогодні, поки реформа не дійшла до випускників, маємо ситуацію, коли учні концентруються на предметах ЗНО/НМТ, а на фізику, хімію, біологію, географію (якщо ці предмети не будуть “їхніми” під час здобуття вищої освіти) виділяють час по залишковому принципу, щоб “не зіпсувати середній бал у свідоцтві”.

Зрештою маємо ще те завдання із зірочкою. І вирішити його можна тільки спільними зусиллями замість вселенських взаємних звинувачень і пошуків винних.

Мене надихає віра у спільноту освітян-природничників. І дуже сподіваюся, що до природничо-математичної освіти буде більше уваги з боку тих, хто приймає рішення та визначає державну освітню політику.

Отже, наступний мій допис буде про природничу освіту для наймолодших: як знайомити дітей до 6 років зі світом, в який вони прийшли?

Нагадаємо, що медіа “НУШ” вже неодноразово піднімало питання змісту та якості природничої освіти.

Інна Дьоміна, науковиця, викладачка й директорка школи “Домініон” 

Фото – freepik