Про підлітків-камікадзе. Чому їх може бути більше і що робити вже зараз?

Мало хто знає, що найбільш системний документ по військово-патріотичному вихованні в Україні – досі чинний – підписаний зрадником Медведчуком. Що на болотах за останні 10 років системно збудували більше десятка загальнодержавних молодіжних рухів із фінансуванням в сотні мільйонів доларів щорічно (гроші вкладались найбільше не просто саме в ці рухи, а в їхню інституційну підтримку та інфраструктуру).

А що у нас? Менше десятка системних організацій, які є носіями цінностей та здатні їх формувати серед молоді, не стали – як би хотілось – рухами. Вони скорочують свою діяльність. І головний виклик у них: не як створити нові осередки та залучити більше дітей до ціннісного виховання, а як знайти бодай якісь гроші, щоб організація могла продовжувати діяти хоча б у штатному довоєнному режимі.

У результаті, оціночно, в нас більше 95% підлітків – соціальні егоїсти. І вакуум легко заповнюється простими московськими наративами та грошима. Навіть в Івано-Франківську. Через Тік-ток накручують, через Телеграм вербують. Ви здивуєтеся, але я впевнений, що навіть негайна заборона цих двох соціальних мереж в Україні лише призупинить процес і легку вербовку, але така дія без одночасного розгортання великих національних молодіжних мереж у сотні тисяч волонтерів та дітей буде лише тимчасовим заходом.

За моїми оцінками, у Норвегії 80% молоді включено в суспільне життя, а залучення решти 20% дотягують грантами на активності із незалученими. Навіть після приєднання до ЄС колишніх країн “соцтабору” Євростат фіксував, що в середньому по Союзу до молодіжних організацій залучено більше 50% молоді. Ще раз – гранти не є там основним інструментом. Основну роботу роблять молодіжні мережі, які побудовані більше сотні років тому, із своїми ендавментами (фондами, які продовжують накопичувати пожертви, депозитний відсоток із яких іде на статутну працю організацій), будинками для молоді і навчальними польовими центрами. В одній Великобританії біля 500 000 скавтів, а ще десь 250 000 кадетів (спрощений скавтинг у військових одностроях).

А молодіжних рухів там значно більше, включно із молодіжними партійними осередками в університетах, які виховують майбутніх Тетчер (у нас таких наразі не може бути, бо втручання політичних партій в освітній процес прямо заборонено українським законодавством). У Франції одних лише молодіжних працівників під чверть мільйона і щорічно готуються десятки тисяч нових. А є ще “Громадянська служба”, через яку держава наймає сотнями тисяч молодих людей на волонтерство за мінімальну винагороду.

Ближчий приклад. На менше, ніж 300 тисяч дітей та підлітків віком від 6 років в Естонії працює фултайм більше 6000 молодіжних працівників (по одному на кожних 30 дітей та підлітків). І близько 1000 (!) молодіжних центрів. Окрім цього 3000 працівників фултайм займаються виведенням молоді на ринок праці, шукають і допомагають з роботою. Як сказав колись посол Естонії в Україні у одному інтерв’ю: “ми боремось за кожну молоду людину”.

Окрім цієї базової молодіжної інфраструктури в Естонії з населенням 1,37 млн (як наша середня за населенням область) близько 10 тисяч молоді проходять вишкіл в найбільших молодіжних мережах країни: “Молоді орли” та “Дочки Батьківщини”. Це молодіжки “Кайстеліту” (щось типу того, чим мали би стати наші добровольчі формування територіальних громад). В усіх трьох балтійських постсовкових країнах діють аналогічні мережі, і вони прямо фінансуються з державного бюджету, а керівників організацій – за законом – призначає Міністр оборони (у нас начальник штабу гри “Джура” – заступник міністра освіти і науки, відчуваєте різницю в запиті?).

Естонська молодіжна мережа “Кайстеліту”, як і кадети у Великобританії, діє фактично в кожній школі. У Латвії держава дуже динамічно розгортає аналогічну відроджену довоєнну мережу “Яунсаргів” (молодих стрільців), подібно працює і відновлений Союз стрільців Литви, який підтримував ще Євгена Коновальця (до половини стрільців – це підлітки, які проходять інтенсивний військовий вишкіл). Роботу ведуть підготовлені і верифіковані Міноборони (!) – не відділом освіти – виховники, що працюють на базі шкіл за відповідними угодами. А фінансується це все не місцевим самоврядуванням, а переважно з бюджету Міноборони (на болотах аналогічно з “Юнармією” – цю свою “модель” вони прямо злизали із НАТО вже після вторгнення в Україну 2014 року).

Молодіжні мережі “старих” країн ЄС мають повну базову інституційну підтримку від своїх держав (у нас, якщо пощастить, таке фінансування можна залучити молодіжкам хіба від уряду Німеччини!…). Включно з компенсацією державою їх внесків у відповідні європейські молодіжні асоціації, як у Естонії (практична, а не словесна євроінтеграція молоді). В Естонії все це будували системно 30 років. Литва будує 15 років, бо після вступу до ЄС третина молоді тупо виїхала, і зараз більшість школярів десь теж хочуть виїхати (і це з країни, яка вже в ЄС та НАТО). Литва поки наздоганяє потихеньку Естонію, навіть наших експертів вербують та пропонують роботу.

Що можна швидко зробити в Україні окрім заборони двох згаданих вище мереж?

1. Для початку – запустити багато грошей в інституційну підтримку організацій, які вже працюють. Вони мають думати не про те, де знайти гроші (а це смішні для держави суми), а як охопити більше молоді активною суспільною працею. Для початку 2-5 мільйонів доларів на рік вистачить, бо за великим рахунком і нема особливо що масштабувати, окрім кількох організацій, які регулярно публікують некрологи загиблих на фронті своїх активістів та вихованців, а не фоточки з конференцій десь за кордоном.
2. Із допомогою молодіжних мережевих організацій серйозно вкластись у “Джуру”, яку цьогоріч вперше за багато років взагалі без грошей залишили на підготовку виховників (не “вожатих”, які в нас далі теж є). Ця мережа у понад 70 000 підлітків має координуватися не профільним заступником Міносвіти, який – при всій повазі – гадки не має, що це таке і для чого. А як у нормальних країнах НАТО – мінімум бойовим полковником, призначеним Міноборони.
3. Створити і запустити потужну соціальну кампанію – і не “загальну”, а дуже конкретну по перших двох пунктах. І не для дітей, а для волонтерів, яких ще треба відповідно вишколити. На жаль, на цьому список швидких рецептів вичерпується. Бо навіть московити із своїми бездонними ресурсами на війну створювали інструменти й запускали молодіжні загальнодержавні мережі упродовж останніх 10 років, вкладаючи сотні мільйонів доларів щорічно (лише торік офіційно більше мільярда рублів із держказни).

Десятиліття останньої російсько-української війни виявило, що агресор та окупант зробив висновки і побудував абсолютно нові молодіжні мережі, які значно ефективніші за топорну модель піонерії. Профіінасуваши пріоритетно та інтегрувавши нову модель в свою тоталітарну систему “образованія”.

Україна (зокрема громадянське суспільство), яка веде тяжку оборонну війну з переважаючими силами противника, досі практичних висновків не зробила. Навпаки, попри імітаційні зусилля та різні декларації, фінансування розгортання й формування громадянської стійкості та оборонно свідомості молоді в критичних блоках скорочується. Державної інституційної підтримки найбільших українських молодіжних мереж носіїв цінностей, які здатні масштабувати цінності, – як не було взагалі, так і немає досі. Міжнародні донори, зокрема агентства ООН, категорично не підтримують також цей напрям. Тому наразі ми суттєво програємо війну за ідентичність та громадянську стійкість нашої молоді.

Фото: Служба безпеки України

Юрій Юзич, історик, ветеран, майор у відставці, голова Наглядової ради Пласту у 2018-2023 роках