Застаріла нормативна база і брак фахівців. Чому психологічна служба у школах потребує негайного реформування

23 квітня в Україні відзначають День психолога. Редакція медіа “Нова українська школа” вітає всіх тих, хто дбає про ментальне здоров’я українців, підтримує їх, надає важливу допомогу у часи війни та миру. Робота психологів в освіті має свої особливості, бо треба одночасно працювати з дітьми, вчителями, а іноді – і з батьками.

Тому організація роботи психологічної служби школи потребує особливої уваги і особливих зусиль для її налагодження та вдосконалення. Саме тому ми вирішили розібратися, як саме працюють шкільні психологи і що треба робити, щоб вони могли бути більш ефективними для забезпечення ментального здоров’я тих, хто навчається і навчає.

“Дитина в безпеці, коли є безпечне середовище і безпечний дорослий”, – це формула, яка розкриває ціннісне бачення концепції реформи психологічної служби у школах, проєкт якої спільно розробили громадська організація “Про.Світ”, Служба освітнього омбудсмена та Український інститут розвитку освіти.

Концепція перебуває на розгляді Міністерства освіти і науки, утім зміни у функціонуванні психологічної служби потрібні вже сьогодні. Станом на травень 2024 року, за даними освітнього омбудсмена, 25% міських та 60% сільських шкіл не мають практичних психологів. З соціальними педагогами ситуація ще більш сумна: їх немає у 54% міських та 78% сільських шкіл.

У сучасних реаліях, коли українські школярі зростають у складному соціальному та емоційному середовищі, наявність ефективної психологічної підтримки в закладах освіти набуває особливої ваги.

Психологічна служба у школах – це не лише про реагування на кризові ситуації чи роботу з індивідуальними проблемами учнів. Це системна допомога, яка сприяє гармонійному розвитку особистості, формуванню здорового шкільного клімату та попередженню емоційного вигорання як серед учнів, так і серед педагогів. Забезпечення шкіл фаховими психологами та соціальними педагогами – одна з ключових умов для створення безпечного, підтримувального освітнього простору.

Які виклики зараз існують та які можливі рішення потрібно впроваджувати вже зараз, аби покращити ситуацію з функціонуванням психологічної служби у школах медіа “Нова українська школа” розповіли освітній омбудсмен Надія Лещик, голова ГО “Центр інноваційної освіти “Про.Світ” Олександра Пєтушкова, психологиня і співавторка концепції відповідної реформи, Анастасія Аносова, а також завідувачка лабораторії прикладної психології освіти Українського науково-методичного центру практичної психології і соціальної роботи НАПН України, кандидатка психологічних наук Надія Лунченко.

Психологічна служба у школах сьогодні: між викликами та можливостями реформування

Психологічна підтримка у школах – одна з ключових умов збереження ментального здоров’я дітей і вчителів, особливо в умовах повномасштабної війни. Та реальність залишається складною: незважаючи на актуальність і потребу, психологічна служба в закладах освіти часто функціонує за інерцією.

Освітній омбудсмен Надія Лещик наголошує, що психологічна служба має неабияке значення, адже щонайменше превентивні заходи можуть допомогти попередити прояви насилля та булінг.

“Я вважаю, що психологічна служба має надважливе значення, і під час розгляду звернень, особистих прийомів, ми бачимо, коли психолог дійсно працює з дітьми. І навпаки – одразу видно, коли психолог працює неналежним чином або його взагалі немає. Це відображається на дітях, освітньому процесі, взаємодії між ними, тож необхідно вносити зміни до нормативної бази”, – підкреслила освітній омбудсмен.

Застаріла нормативна база і нечіткість ролей

Олександра Пєтушкова наголошує, що однією з основних проблем залишається застаріла нормативно-правова база, яка не відповідає сучасним потребам освіти.

Робота практичних психологів у школах регламентується Положенням про психологічну службу у системі освіти України, затвердженим наказом МОН від 22 травня 2018 року №509. Проте документ потребує суттєвого оновлення.

Оновлення нормативних документів із чітким розмежуванням ролей дозволить фахівцям зосередитися на власних завданнях і не замінювати одне одного там, де потрібна специфічна підготовка.

Крім того, за словами Олександри Пєтушкової, наразі також є проблеми з відсутністю чітких, єдиних протоколів реагування в кризових ситуаціях, зокрема, у випадках булінгу або суїцидальних схильностей учнів. Закон про протидію булінгу, який нещодавно оновили, дійсно передбачає певні зміни, однак не завжди школи мають чіткі алгоритми дій у таких випадках.

Як додала Надія Лунченко, актуальності набуло й оновлення положення про психологічний кабінет, адже його зміст не охоплює нових функціональних завдань психологічної служби, зокрема щодо роботи з дітьми, які пережили травматичний досвід через війну; адаптації до дистанційного навчання та кризового супроводу.

Крім того, потребує змін і підхід до формування штатних розписів. Прив’язка ставки практичного психолога до кількості учнів створює нерівний доступ до психологічної допомоги, особливо у школах в сільській місцевості.

“Оновлення нормативно-правової бази має стати ключовою передумовою модернізації системи психологічного супроводу в освіті, адже воно визначає як статус і функції фахівців, так і ефективність їхньої діяльності”, – наголошує Надія Лунченко.

Психолог у школі: присутній, але недоступний

Однією з найгостріших проблем психологічної служби в школах є відсутність чіткого, системного доступу психолога до учнів. Попри те, що нормативна база передбачає індивідуальні та групові консультації, а також інші форми роботи з дітьми, на практиці це переважно – реагування на запит або втручання у кризових ситуаціях. Години на психологічну підтримку в навчальному розкладі не закріплені – на відміну від, скажімо, уроків з певних предметів. Із перевантаженою інваріантною складовою освітньої програми знайти місце для системної роботи психолога з класом стає майже неможливо.

Через це комплексна, профілактична робота не реалізується у необхідному обсязі. Причин кілька: відсутність системної інтеграції такої діяльності в розклад і банальна нестача часу. Буває, що психолог працює з класом тільки тоді, коли йде на заміну, або “вибиває” хвилини у класного керівника.

“Зараз психолог має змогу працювати з групами або класами, але зазвичай це відбувається не за офіційним розкладом. Найчастіше – під час замін, що є незаконним, або тоді, коли йому вдається домовитися з класним керівником про окремий час.

Інколи заняття проводяться до початку уроків або після них, коли діти вже не зобов’язані залишатися в школі. У такому разі участь учнів є добровільною, що, природно, залежить від їхнього індивідуального розкладу та позашкільних справ”, – наголошує Олександра і додає, що такий підхід впливає на доступність і ефективність взаємодії фахівця психологічної служби з учнями.

Одним із рішень, яке пропонується в межах нової концепції, є запровадження регулярних уроків ментального здоров’я. Це мають бути не просто формальні заняття, а спеціально розроблені програми для кожної вікової категорії – з фокусом на емоційний інтелект, самопізнання, розвиток навичок саморегуляції. Такі уроки можуть стати розвантажувальними – подібно до фізичної культури – і тому не підлягатимуть загальному обмеженню годин. Один урок на два тижні вже був би потужним кроком до зміни культури спілкування в школі, вважає Олександра Пєтушкова.

Це допоможе не лише закріпити присутність психолога у навчальному процесі, а й створити для дітей психологічно безпечне середовище. Якщо учень знає фахівця, довіряє йому та не асоціює кабінет психолога лише з “поганою поведінкою” або “проблемами”, значно легше звернутися по допомогу ще до виникнення кризи. Системна психологічна просвіта, формування навички саморегуляції сприятиме формуванню аутокомпетентності – здатності дитини усвідомлювати свої емоції, розуміти власні реакції, турбуватись про свій психоемоційний стан і будувати зрілі механізми подолання труднощів.

Психологиня та співавторка концепції реформування психологічної служби Анастасія Аносова зауважує, що кожна вікова категорія учнів є чутливою до певних тем. Відтак, з молодшими дітьми шкільний психолог може говорити про дружбу, взаємодію в колективі, тим самим підтримуючи соціалізацію, яка продовжується з дошкільного віку.

“Підлітки вже потребують іншої розмови. Вони проходять етап становлення в колективі дорослих, у них починається юнацький вік, з’являються питання самовизначення, профорієнтації, виникає тривожність щодо майбутнього, впливає на поведінку, на емоційний стан впливає і статеве дозрівання. Наявність поруч психолога, який може пояснити, що відбувається, допомогти з цим впоратися, є дуже важливою.

У кожному віці є теми, які потребують уваги психолога. І якщо на кожному етапі закладати певні “цеглинки” – навички, знання, досвід, – це поступово вибудує внутрішню опору для дитини. Так формується основа для подальшого життя: побудови здорових стосунків, створення сім’ї, професійного становлення. Якби це була системна робота, яка відбувається послідовно й поступово – це було б надзвичайно цінно”, – наголошує фахівчиня.

Недостатній фокус на педагогах

Ще один виклик – відсутність налагодженої співпраці шкільних психологів з педагогами. Хоча робота фахівців психологічної служби формально охоплює всіх учасників освітнього процесу, на практиці основна увага зосереджується на учнях, а емоційна стійкість і благополуччя вчителів часто залишаються поза увагою.

Водночас саме вчитель першим може побачити ознаки тривоги або стресу в учнів, і стати ключовим провідником психосоціальної підтримки.

“Педагоги потребують психологічного розвантаження. Адже не кожен з них здатен вчасно розпізнати у себе ознаки вигорання. Ми й надалі працюватимемо в цьому напрямі. Зараз я також увійшла до робочої групи, яка займається розробкою концепції реформування психологічної служби, і сподіваюся активно долучатися до цього процесу, щоб попереджувати проблеми, а не лише реагувати на них”, – наголошує освітній омбудсмен Надія Лещик.

Якщо надати психологу змогу системно працювати і з вчителями, це дозволить зменшити загальне навантаження на нього та залучати саме там, де потрібна глибша професійна консультація. Натомість педагоги зможуть самі виступати носіями психосоціальної підтримки – через атмосферу в класі, щоденну взаємодію з учнями та чутливість до їхніх емоційних потреб. Такий підхід зміцнить шкільне середовище зсередини.

Одним із напрямів підтримки педагогів може бути проведення регулярних тренінгів та ресурсних зустрічей.

“З педагогами можна передбачити цілісну систему тренінгових заходів фахівця закладу освіти, де він працює, і таким чином ознайомити їх з індикаторами прояву травмованості у дітей, як на це реагувати, у яких випадках можна звертатися до практичного психолога”, – говорить Олександра Пєтушкова.

У межах цих заходів педагоги можуть отримати знання про ознаки психологічної травми у дітей та надання першої психологічної підтримки, способи реагування в різних кризових ситуаціях, взаємодії з практичним психологом, методи створення безпечної та підтримувальної атмосфери в класі, профілактику булінгу й насильства. А також – як ефективно інтегрувати дітей з числа ВПО у шкільне середовище.

За належної підготовки ці завдання можуть виконувати самі педагоги – без необхідності залучати психолога щоразу. Це підвищить загальну спроможність школи реагувати на виклики й сприятиме формуванню стійкого освітнього середовища.

Крім того, одним із ключових пріоритетів омбудсмен Надія Лещик вважає зменшення обсягу паперової роботи, журналів та звітів, аби психолог мав більше часу на реальну взаємодію з дітьми та педагогами.

“Також важливо переорієнтувати фокус його діяльності: психолог має працювати не лише з учнями, а й з педагогічними працівниками. І коли ми говоримо про навантаження, потрібно враховувати не тільки кількість учнів, а й педагогів – саме з урахуванням цього формувати нормативи”, – додала освітній омбудсмен.

Супровід для молодих фахівців

В умовах постдецентралізації фактично зникла система методичного супроводу фахівців психологічної служби, наголошує Олександра Пєтушкова. Якщо вчителі можуть обмінюватися досвідом між собою, то психолог часто залишається сам-на-сам із проблемами, особливо якщо він – “новенький” у професії. Відсутність наставництва і практичної підтримки гальмує розвиток фахівця і шкодить якості послуг для дітей.

У межах концепції реформування психологічної служби в закладах освіти голова ГО “Про.Світ” підкреслює необхідність впровадження системної підтримки для молодих фахівців. Створення системи наставництва або хоча б неформальних методичних груп дозволило б не лише утримати нових працівників у професії, а й покращити якість надання психологічної допомоги у школах.

“Ми бачимо систему наставництва через діяльність методичних центрів або шляхом визначення такої ролі в інших інституціях. Важливо, щоб рішення про організацію супроводу ухвалювала сама громада. Наприклад, у деяких громадах є ІРЦ та достатній ресурс, щоб передбачити посаду супервізора чи методиста, який би здійснював професійний супровід працівників психологічної служби.

У інших – добре функціонують центри професійного розвитку педагогічних працівників, але їхня структура наразі не передбачає фахівця-координатора психологічної служби закладів освіти громади. Тут варто було б, наприклад, розширити функціонал психолога в ЦПРПП і включити до нього методичний супровід та супервізію, попередньо забезпечивши відповідне навчання”, – говорить Олександра.

Центральним елементом підтримки має стати системна супервізія – загальноприйнята світова практика, яка дозволяє психологам аналізувати складні випадки, рефлексувати власний емоційний стан і запобігати професійному вигоранню.

“Це важливо, щоб не травмувати своєю ж травмою учасників освітнього процесу”, – наголошує голова “Про.Світ”.

Олександра Пєтушкова підкреслює, що супервізія повинна бути впроваджена як обов’язкова частина професійної діяльності практичного психолога в школі, адже вона не лише підтримує самих фахівців, а й підвищує якість психологічної допомоги дітям, педагогам і батькам.

Невпорядковане звітування та понаднормова робота

Часто психологи змушені витрачати години на підготовку звітів, які нерідко дублюються в електронному та паперовому форматах. Відома нині система “ЯПсихолог” лише частково вирішує проблему, адже необхідні для роботи функції – платні, а звіти подаються одночасно в різні структури: від громади до ІМЗО. Усе це “з’їдає” дорогоцінний час, який міг би бути присвячений безпосередній роботі з дітьми.

Однією з ключових змін, які пропонує концепція реформування психологічної служби у школах, є зменшення звітного навантаження на фахівців за допомогою цифрових рішень. Зокрема, йдеться про впровадження єдиної онлайн-платформи, яка об’єднала б усі необхідні інструменти для організації роботи практичного психолога.

“Наша ідея – інтегрувати психологічну службу в загальну освітню цифрову систему АІКОМ 2. Це має бути єдина платформа, яку використовує школа, доповнена функціоналом, необхідним саме для фахівців психологічної служби”, – пояснює Олександра.

Крім того, на думку голови ГО “Про.Світ”, необхідно створити окрему цифрову платформу, яка б забезпечила фахівців методичними матеріалами, діагностичним інструментарієм, інструкціями і рекомендаціями. Вона вважає, що наповнення та супровід платформи мав би взяти на себе Український інститут розвитку освіти. На його базі може бути створений методичний центр, що сприятиме оновленню матеріалів, поширенню інструментів і розвитку професійної спільноти.

“Ми вже маємо багато напрацювань за останні роки – особливо в умовах повномасштабного вторгнення. Їх треба систематизувати, викласти в одному місці, оновлювати згідно з законодавчими змінами, тенденціями НУШ і новими запитами – наприклад, у сфері профорієнтації”, – зауважує Олександра Пєтушкова.

Ще одна проблема – умови праці шкільних психологів

Відсутність окремого, функціонально облаштованого приміщення для практичного психолога – одна з найбільших проблем, з якою стикаються фахівці в українських школах.

Робоче місце психолога часто не відповідає навіть базовим вимогам: замість окремого кабінету – стілець у вчительській чи сусідство з представником шкільної адміністрації або педагогом-організатором. У таких умовах важко говорити про конфіденційність, довіру та ефективну роботу. А ще – відсутність необхідної оргтехніки, роздаткових матеріалів і, звичайно, низька заробітна плата.

Ситуацію можна покращити, переглянувши політику щодо матеріального забезпечення психологів, забезпечивши їх простором для індивідуальної роботи, базовим інструментарієм і належною оплатою праці – з урахуванням нових викликів, які постали через війну.

У вересні 2025 року організація “Про.Світ” у партнерстві з Міністерством освіти і науки України та за фінансової підтримки UNDP планує створити взірцевий кабінет психолога в місті Вознесенськ, що на Миколаївщині.

Крім того, спільно з архітектурним бюро буде розроблено гайдбук, де будуть описані варіанти облаштування психологічного кабінету – від “плану-мінімуму”, коли простір є обмеженим, до повноцінного багатофункціонального кабінету. Важливо, що незалежно від рівня забезпечення, якість надання психологічних послуг має залишатися високою.

“Першочергово – це розміщення такого кабінету на першому поверсі. Щоб учасники освітнього процесу, зокрема батьки, могли легко його знайти і не привертати до себе зайвої уваги. Конфіденційність — критично важлива”, – наголошує Олександра Пєтушкова.

У цьому просторі обов’язково має бути забезпечено:

• інклюзивність – передбачення умов для всіх дітей, включно з тими, хто має особливі освітні потреби;
• функціональне зонування – окремі зони для індивідуальної та групової роботи (за можливості), місце для зберігання документації, комфортний простір для самого психолога;
• відповідна кольористика – сприятливе середовище, що допомагає знижувати тривожність.

Психологиня Анастасія Аносова підкреслює: важливо, щоб кабінет психолога був безпечним місцем для дитини – вона має знати, що під час особистої розмови туди не увірветься інший педагог чи учень.

Шкільний психолог має сприйматися дитиною як безпечний дорослий

“Найважливіше в цьому кабінеті – це людина. І хоча б мінімальний простір, де можна сісти і поговорити сам-на-сам. Звісно, здорово, якщо це ще в дружніх кольорах і із зручними пуфами, але головне – це професіонал, який тут і зараз очі в очі готовий почути і підтримати”, – наголошує психологиня.

Олександра доповнила думки Анастасії, зазначивши, що:

“Дитина в безпеці, коли є безпечне середовище і безпечний дорослий. Важливо працювати над обома складовими. Мало зробити укриття, важливо, щоб були дорослі, які вчасно зреагують, відведуть туди дитину, врегулюють її стан.

Загалом, створення безпечного простору для дітей – це не тільки про фізичне укриття, але й про внутрішнє, емоційне відчуття безпеки, яке надає психолог і його здатність підтримати в потрібний момент”.

Кому підпорядковується шкільний психолог і як це впливає на його роботу з дітьми

Питання підпорядкування шкільного психолога залишається суперечливим від самого початку існування психологічної служби в українській системі освіти, наголошує Надія Лунченко, завідувачка лабораторії прикладної психології освіти Українського науково-методичного центру практичної психології і соціальної роботи НАПН України.

Формально психолог адміністративно підпорядковується директору або заступнику директора школи, а методично – методисту з психологічної служби. Водночас після децентралізації та ліквідації районного і міського рівня психологічної служби в багатьох регіонах України зникли відповідні методичні центри й посади, що зумовило погіршення системної підтримки фахівців.

Лунченко наголошує: практичний психолог фактично є педагогічним працівником, однак має дотримуватись специфічних етичних принципів, головним із яких є орієнтація на інтереси та права дитини. У випадках, наприклад, булінгу, психолог має надавати допомогу як постраждалому, так і кривднику – обом потрібна фахова підтримка.

Надія Лунченко визнає, що ідея повної незалежності психолога виглядає дещо ідеалістичною в умовах шкільної системи, однак важливо забезпечити такі умови, які дозволять йому діяти в межах професійної етики та зберігати довіру дитини.

Серед ключових викликів, із якими стикаються шкільні психологи, – конфлікт інтересів, що виникає через їхнє адміністративне підпорядкування керівництву школи.

Ця проблема має особливо серйозні наслідки у випадках булінгу. Часто батьки дітей, які постраждали від цькування, не звертаються до шкільного психолога, остерігаючись витоку інформації або упередженого ставлення через вплив адміністрації. В таких випадках їм радять звертатися до фахівців, які працюють незалежно від школи.

“Частина батьків дітей, які постраждали внаслідок булінгу саме в закладі освіти, не хочуть звертатися до шкільних психологів через побоювання, що буде витік інформації, або що психолог доповість директору, який, наприклад, намагається приховати факт булінгу. І в такому разі ми рекомендуємо батькам звертатися до ресурсних центрів, фахових психологів, до інших соціальних служб. Вони працюють на безоплатній основі, і маємо добрі відгуки щодо їхньої роботи з дітьми”, – говорить освітній омбудсмен Надія Лещик.

Тому важливо надати батькам можливість вибору – зокрема, доступ до безкоштовної та незалежної психологічної допомоги. Окрему увагу також варто приділити підвищенню правової обізнаності батьків та необхідності налагодження кращої комунікації щодо згоди на роботу з дітьми.

Чи передбачає реформа психологічної служби зміну підпорядкування? Це питання наразі залишається відкритим – з огляду на складність його реалізації, потребу балансувати між фаховою автономією та організаційною відповідальністю.

Також складним питанням залишається модель врахування інтересів дитини у випадку, коли батьки з певних причин категорично проти залучення психолога у разі виникнення кризової ситуації, а без їхньої згоди це неможливо.

“Батьки не завжди можуть або не хочуть зрозуміти, що дитині потрібна психічна допомога або не хочуть. І тут багато нюансів, тому скасувати цей дозвіл (йдеться про дозвіл батьків на роботу психолога з дитиною – ред.) ми не можемо. Тут більше мова про правообізнаність і переконання батьків, надання можливостей звертатися до різних психологів”, – додала Надія Лещик.

Окремою проблемою, яка потребує вирішення, є практика, коли психолог через часткову фахову зайнятість у школі змушений викладати ще й навчальні предмети, говорить Надія Лунченко. Це розмиває межі між оцінювальною і підтримувальною роллю фахівця, і шкодить довірі з боку учнів. Психолог не може бути тим, хто щойно поставив оцінку, а вже за хвилину має надати емоційну підтримку.

“Психолог має дати безоціночне судження поведінки дитини й надати фахову допомогу, а не бути тим, хто вчора поставив їй двійку за контрольну”, – наголошує Надія Лунченко.

Попри численні заяви про необхідність забезпечення повної ставки психолога в кожному закладі освіти, незалежно від кількості учнів, наразі ця ініціатива не реалізована системно. Усе ще залишаються школи, де психологи працюють на чверть або пів ставки, що унеможливлює якісне надання послуг і підтримку всім учасникам освітнього процесу.

“Ми завжди відстоювали, що в кожній школі має бути окрема ставка практичного психолога. Але реальність така, що це все ще залежить від кількості дітей у школі”, – додає фахівчиня.

Окрім проблеми підпорядкування, надзвичайно гостро стоїть питання соціальної незахищеності практичних психологів у школах, насамперед у фінансовому плані, наголошує Надія Лунченко. Порівняно з фахівцями, які ведуть приватну практику, зарплата шкільного психолога є суттєво нижчою, що не лише знецінює їхню працю, а й створює передумови до вигорання й відтоку кадрів.

Ставка практичного психолога у школі вводиться лише за наявності достатньої кількості учнів. У міських школах повна ставка передбачена лише за наявності близько 700 учнів, а в сільських — від 300 учнів. Це – наказ “Про затвердження Типових штатних нормативів закладів загальної середньої освіти” №1025, який створює ситуацію, коли в малих школах психологи або не працюють зовсім, або змушені поєднувати психологічну діяльність з викладанням навчальних предметів.

“А ми маємо відтік дітей за кордон, і зараз більше дітей не прийде в заклади освіти. Ми будемо мати ще скорочення практичних психологів через те, що діти в нас не прийшли в заклади освіти”, – зауважує фахівчиня.

Особливо болючою ця проблема є для сільської місцевості, де далеко не кожен навчальний заклад має потрібну кількість учнів, щоб обґрунтувати введення повної ставки для психолога. Крім того, ці ставки фінансуються з державної дотації, а не з місцевих бюджетів, тому вплив місцевих громад на ситуацію обмежений:

Таким чином, психолог у сільській школі часто опиняється фактично на межі професійного виживання: неповна ставка, відсутність стабільності, подвійне навантаження, низька зарплата – все це знижує якість надання психологічної допомоги дітям і підриває довіру до самої інституції.

Отже, психологічна служба у школах сьогодні потребує не “косметичних змін”, а системного перегляду – від нормативної бази до умов праці. Та попри складнощі, розуміння проблеми і вже наявні концепції – це добрий знак. Бо кожен крок у напрямку реформи – це інвестиція не просто в освіту, а в добробут і безпеку українських дітей.

Редакція медіа “НУШ” звернулася до Міністерства освіти і науки України із запитом щодо актуального стану та розвитку психологічної служби в системі шкільної освіти. Зокрема, ми очікуємо на офіційну відповідь МОН щодо актуального рівня забезпечення шкіл практичними психологами, наявності закладів, де відсутні такі фахівці, реалізації Положення про психологічну службу після 2022 року, очікуваних змін у нормативному полі у 2025 році, а також щодо наявності та методики моніторингу ефективності психологічної допомоги в школах.

Отриману інформацію ми опублікуємо після її надходження.

Фото – freepik