Як протидіяти російському впливу на українську молодь

У Львові, на Сихові, в рідній школі Юрія Руфа, українського поета, видавця, засновника концептуального літературного проєкту “Дух Нації”, старшокласники слухають і виконують московський репчик. Не поезію Юрка, а слова співучого ідола покидьків, які його вбили, пише ветеран Юрій Юзич, український історик та громадський діяч на своїй сторінці у Фейсбуці.

Він не критикує молодь, а розмірковує над тим, що дорослі можуть зробити, щоб змінити ситуацію. З дозволу автора, медіа “Нова українська школа” ділиться з читачами думками та пропозиціями пана Юрія та рядом авторських доповнень тексту.

Діти, які регулярно ходять під ось цим муралом Юрія і напевне знають, хто він такий, співають російські пісні.

Як так сталось і що робити?

Передусім відзначу, що у 90-х багаторазово бував в цій школі, коли працював із сихівськими підлітками, залучаючи їх до організованого молодіжного руху. Вже тоді ця школа вирізнялась - діти якось принесли на зустріч бойовий пістолет… Тому завжди з усмішкою читаю публікації про відкритий на Сихові молодіжний центр SТЕМ-освіти. Центр, звісно, потрібен (мабуть, десь в центрі міста, біля університетів), але основна цільова група сихівської молоді думає про інше.

Основна маса підлітків після школи і перед сном, - не лише на Сихові, - традиційно не знає, куди себе подіти. Живе вона не в домівках Пласту, “Джури”, СУМу чи інших організацій - де би найкраще могла реалізувати свій потенціал - а у давно опанованих кремлівською системою соцмережах. Машина та націлена на їхніх дітей, але й охоплення наших десь на Сихові та по всій Україні - “приємний” для путіністів бонус.

На весь Сихів є лише одна пластова домівка, яку колись було придбано за особисті гроші Богдана Гаврлишина (відомого економіста, громадського діяча та мецената). Сихівських пластунів багато, але вони ніколи не складатимуть й 10% загального числа молоді району, бо скаутинг у всьому світі це лише 5-7% однолітків.

По хорошому - пластові домівки (простори) вже би давно мали бути у кожній сихівській школі, а освітяни могли би розгорнути на їх базі по 2-4 курені в кожній із шкіл. Якщо простори відділ освіти ще готував проєктом одним, то до розгортання куренів “при школах” - навіть у Львові, де колосальний кадровий потенціал - дуже далеко. Але, навіть якщо все це реалізувати, - понад 90% підлітків Сихова (чи будь-якого іншого міста або села) буде продовжувати шукати пригоди на свої голови у вільний від школи час.

Росіяни, на відміну від нас, працюють, щоб захопити увагу дітей

Для “воєнно-патріотічєского воспитанія” на болотах кожного року лише з державного бюджету виділяються сотні мільйонів доларів. Щорічно цифри наростають. Там не готують ніяких молодіжних працівників, там набирають ветеранів на зарплати для роботи з дітьми та розгортають не одну (як колись при “совку”) “піанєрську”, а одразу кілька дитячих мереж, щоб “дійти до кожної” дитини.

Перед першим вторгненням в Україну московити добре пам’ятали урок Сталіна, що не “тєхніка рішає всьо”, а люди (кадри). Що танків чи дронів можна наробити багато, а ключове, насправді - хто ними управлятиме. Тому вивчили досвід США та “запозичили” у них концепцію військової освіти підлітків через окремі класи на базі середніх шкіл. Популярні серед підлітків курси JROTC (Junior Reserve Officers ‘Training Corps).Так, ще до 2014 року з’явились тисячі “кадєтських” класів, яких лише на окупованих територіях тепер уже щонайменше сотні.

Після вторгнення в Україну, Путіну стало ясно, що одних кадетів мало. “Запозичили” додатково до “кадетських” класів у балтійців та британців ідею воєнізованих молодіжних організацій, які управляються та фінансуються Міністерствами оборони. Московська “юнармія” лише в окупованих регіонах налічує вже більше дітей, ніж там тих, які проходять дистанційне навчання в наших релокованих школах. У Севастополі 20% школярів у “юнармії”, в Криму - 10%. Працює на повну комунальна установа “кримпатріотцентр”, яка фінансується на суми, десь, як вся наша молодіжна політика разом взята. Один методичний відділ там - десятки співробітників.

Загалом “юнармія” це вже майже 2 000 000 підлітків у тисячах загонів, які з кожним роком отримують все кращу підготовку, щоб йти вбивати українців. І сотні тисяч тих, які були дітьми десь у 2017-2022 роках, вже в Україні - на фронті. Окрім цього, сотні тисяч дітей, паралельно з “юнармією” вишколюються в “кадетах”. Ще сотні тисяч, а потенційно - мільйони, у відновленій грі “Зарніца 2.0”.

А з вересня минулого року всі старшокласники проходять обов’язкові тижневі вишколи в казармах на базі розгорнутої мережі центрів “Авангард”. Ця мережа діє вже і на окупованих територіях, спеціалізується виключно на школярах. І це ще не все. З початком повномасштабного вторгнення до України московити відновили масову обов’язкову піонерію, “Двіженіє пєрвих” (назва інша, суть та сама). А ще є добре фінансовані міністерством назвичайних ситуацій юні “спасатєлі” і “студентські отряди” петеушників за підтримки системи освіти.

Для кращого розуміння - путінці на усіх окупованих територіях вже давно розгортають молодіжні центри, будують “з нуля” нові.Наприклад у Криму на мисі Форос Міністерство молоді Татарстану збудувало шикарний молодіжний центр “Сәләт - Ак Барс” для одночасного проживання 260 осіб. Публічний короткий опис різноманітних програм цього центру сягає під сотню сторінок. Зайди при цьому розповідають, що “при Україні” такого не було.

Не лише в Татарстані чи на державному рівні (так звана “Росмаладьож”) в кожному окупованому регіоні материкової України створено не “міністерства спорту та молоді”, а чітко “міністерства молоді”, які займаються виключно молоддю.

А що у нас?

А у нас жодна обласна ВЦА не має окремого управління молоді, все додатком до чогось: підрядне, другорядне. Було одне у Київській області короткий час, коли будувався Пластовий вишкільний центр у Бучі - ліквідоване, точніше приєднане до спорту.

Ідея молодіжних центрів та просторів із підготовленими молодіжними працівниками, яку я запустив у 2014 році на національному рівні, вирішить залучення може 10-20% у дуже далекій перспективі. Бо і закон вже є, і програма підготовки працівників, але наші громади не розуміють, що в одному лише Люксембургу є 500 молодіжних центрів. А Естонія ще з 90-х розгортала мережу, де на кожні 50 підлітків вже давно є молодіжний працівник, а на кожні 300-500 молодих людей діє молодіжний центр. Окрім цього, ще 3000 штатних працівників фул-тайм працюють над працевлаштуванням менше 300 000 молодих людей Естонії, де молоддю - за законом - вважаються діти із 6 років.

Естонці буквально борються за кожну дитину, включно із російськомовною Нарвою. Враховуючи естонські цифри, дуже просто порахувати, скільки, насправді, має бути молодіжних центрів на Сихові, скільки фахівців має працювати з підлітками у позаурочний час. Не знаю точного числа сихівської молоді, але впевнений, що давно потрібні десятки центрів (а не один для обдарованих та зацікавлених наукою) і більше сотні фул-тайм працівників.

“Джура” - вперше за багато років без грошей на зустріч команд, кращих в своїх областях. Проєкт трансформації гри, яку пропоновала громадськість - відкинуто, не остання людина із профільного міністерства просто перестала відповідати. А вже би давно мали працювати на повну регіональні штаби, залучати бізнес і громади на проведення гри із змагань раз у рік на організацію самовиховної роботи в куренях по школах, використовуючи базові елементи пластового освітнього методу (як це передбачає відповідне Положення, схвалене урядом у 2018 році).

Пласт збирає гроші на Благодійній ватрі (щоб зберегти бодай наявне) і членськими внесками, але загалом налічує в чотири рази менше, ніж одна “юнармія” на окупованих територіях. Черги не лише у тисячі дітей по по більших осередках. Черги волонтерів навіть, бо щомісячно до Пласту зголошується близько 1000 нових дорослих людей, готових допомогти і включатися, але немає адміністративного ресурсу комунікувати із ними, менторити їхню інтеграцію. А дорослі, щоб почати працювати із дітьми мають не лише самі оволодіти пластовою освітньою програмою, вони мають стати носіями пластових цінностей, оволодіти пластвоим освітнім методом визнаний законом України.

Навіть якщо “накачати” Пласт та “Джуру” десятками мільйонів державних коштів (наразі й це виглядає дуже космічно через особливості бюджетного законодавства), то щоб вийти на охоплення бодай 500 000 дітей, потрібно буде витратити роки. Роки, які ми вже втратили з 2014 року, працюючи за досі діючою концепцією військово-патріотичного виховання, де досі стоїть підпис всім відомого “адвоката” Стуса - путінського кума (мова йде про державного зрадника Віктора Медведчука - прим. НУШ). Уявіть, ми на 11 році війни далі розвиваємо московський наратив: “військово-патріотичне виховання”. А не громадянську стійкість та оборонну свідомість молоді.

Інших масштабних проєктів охоплення підлітків, здатних до масштабування, в Україні просто немає. Фонд “Повернись живим” вже переключив свої ресурси більше на підготовку офіцерів, сержантів та особового складу (бо саме від них залежить, наскільки якісна техніка буде ефективна у бою). До того, щоб інвестувати в підлітків, ми ще - так виглядає - не дозріли. Тому готуйтесь: новин, як із Сихова, буде більше. І саме з такими новинами і такими кадрами нам доведеться зустрічати нові - більш чисельні та краще підготовлені - армії окупантів, вишколених в “юнармії”, “кадетах”, “зарніцах”.

Матеріали, які розміщуються у рубриці “Погляд”, відображають особисту позицію автора. Думки і оцінки, які висловлені автором у цій рубриці, не обов’язково поділяються редакцією медіа “Нова українська школа”. У випадку, якщо в авторській публікації згадуються конкретні установи чи особи, медіа “Нова українська школа” готове надати їм можливість висловити свою позицію.

Фото — Фейсбук Юрія Юзича