Дистанційна освіта та інклюзія: як школи адаптують нові формати навчання

Кількарічна пандемія сприяла активному розвитку онлайн навчання по всьому світу. В Україні цю вимушену “естафету” підхопили реалії великої війни, через яку багато шкіл так і не змогли розпочати повноцінне навчання в стінах своїх закладів. Але поширення дистанційного навчання, а з ним і освітніх технологій, відкрило нові можливості зокрема й для навчання школярів з особливими освітніми потребами.

Як вдається освітнім закладам адаптувати цей формат для впровадження інклюзії? Які можливості для освіти мають діти, які не можуть відвідувати школу?

Разом з освітянами та батьками ми шукали відповіді на ці питання.

Ступінь залученості – справа індивідуальна

Попри те, що сама сутність інклюзії в освітньому процесі припускає безпосередню взаємодію дітей з інвалідністю та без, ступінь та форма залученості завжди – справа індивідуальна. Про це каже Вікторія Козир, дефектолог, фахівець Спеціальної школи для дітей з інтелектуальними труднощами, яка вивчала досвід інклюзії в США.

“Мій досвід показує, що знаходження дітей з різними освітніми потребами в одному живому колективі, звісно, найкраще рішення для адаптації та соціалізації. Але у кожній конкретній ситуації є свої нюанси: якійсь дитини повністю підходить інклюзія, а хтось може ефективно вчитися у спеціальному класі чи спеціальній школі, - пояснює пані Вікторія. - Так само й з дистанційною освітою. Для когось - це єдина можливість отримати освіту та український диплом. Наприклад, це стосується дітей, що виїхали в інші країни або залишилися в окупації.

Саме дистанційна освіта дозволяє зберегти український компонент, навіть якщо діти відвідують заклади там, де живуть. Але наскільки вдається масово організувати це якісно саме для дітей з особливими освітніми потребами, питання відкрите.

“На мій особистий погляд, якщо ситуацію з інклюзією в українській освіті порівнювати зі станом 5 чи 10 років тому, то, звичайно, прогрес є. Якщо раніше вчителі сприймали такого учня в класі як кару, питали “навіщо?”, то зараз - запит на методичну допомогу. Питають, як краще індивідуальну освітню траєкторію реалізувати, - пояснює фахівчиня. – Думаю, ситуація з дистанційною формою інклюзії теж потребує певного часу. Зробити це якісно можна, якщо будуть залучені усі ланки: батьки, адміністрація, корекційні педагоги. Але поки, якщо чесно, ідеальних випадків я ще не зустрічала. Інколи не вистачає елементарних технічних можливостей”.

Особистий досвід: сенс є у будь-якій інклюзії, в тому числі і дистанційній

Про досвід свого сина, який має розлад дефіциту уваги та гіперактивність з аутистичним спектром, розповідає Катріна Хаддад.

“Коли син ішов у 1 клас, інклюзія ще не була аж так поширена. Я поговорила з вчителькою з найближчої школи, попередила про особливості і привела сина на знайомство. Вона одразу сказала, що “такого ще не бачила” і “шукайте спецшколу”, - згадує пані Катрина - Тому на той момент я знайшла приватну школу “Всезнайко”, записала сина на дистанційне навчання. Це були доковідні часи, онлайн-форма була не дуже поширена, тому це був радше екстернат (без учителів, лише програма, навчальні матеріали – цифрові підручники, плани уроків, трохи відео тощо)”.

Початкову школу син Катріни, фактично, опановував на домашньому навчанні, яким повністю керувала мама, магістр психології за освітою. Але в цей час він відвідував додаткові заняття – арттерапію, логіку, заняття із сенсорної інтеграції тощо. І усе переважно було індивідуально, бо у великих групах хлопець взагалі не міг працювати. Після початкової школи Катрина мала плани перевести хлопця у звичайну школу.

“Наприкінці 4 класу я почала водити сина до вчительки (дефектолога) у державній школі, щоб вони познайомилися, звикли одне до одного і щоб з осені він почав відвідувати державну школу. Все йшло непогано, аж тут почався ковід, школи закрили, і всі перейшли на онлайн, - каже жінка. - Тож син і далі продовжив вчитися у приватній школі дистанційно. Я знайшла вчительку математики, і він спробував працювати з нею онлайн – це був перший такий досвід. Труднощів було чимало, але процес потроху рухався. Втім, це теж були індивідуальні заняття”.

Коли ковідні обмеження трохи послабилися, Катрина повела сина на англійську в репетиторський центр. Задум був такий: спочатку займатися індивідуально з учителькою, потім - у малій групі з нею ж. Це спрацювало. Якийсь час він так і займався: група до 8 дітей була, але кожен працював за своїм планом.

“А потім почалася велика війна. Я перевела сина в іншу онлайн-школу з відмінною організацією навчального процесу: там уже можна було менше писати (спочатку це було важливо, щоб розробляти дрібну моторику, а потім стало вже надмірно), більше тестових завдань, інтерактивності, відео тощо, - каже Катріна. - Потім ми виїхали за кордон, він і далі навчається в тій школі (“Альтерра скул”) на екстернаті”.

Водночас хлопчик займається й з репетиторами з різних предметів. Була спроба також займатися у групі з програмування для підлітків онлайн, але у груповому занятті без прямого керівництва він геть втрачав нитку оповіді й нічого не засвоював, пояснює мама, тому наразі припинили.

“Так, зі спілкуванням у колективі складно. Це завжди було проблематично для сина, ще з садочка, хоча він встиг походити більше року до інклюзивного закладу, але так і не інтегрувався, був сам по собі, ні з ким з дітей не спілкувався, лише з дорослими, - каже вона. - Коли повернемося в Україну, думаю шукати заняття у клубному форматі, за інтересами: син цікавиться птахами, моделюванням. Якщо буде маленька група і бажання керівника працювати, думаю, все вийде. А от щодо офіційної інклюзії прямо у школі, думаю, це дуже залежить від конкретної школи та вчителів, тут - як пощастить”.

Пані Катріна вважає, що є сенс у будь-якій інклюзії, в тому числі і дистанційній. Бо невідомо, скільки ще триватимуть воєнні дії, і скільки часу дітям доведеться вчитися онлайн або в гібридному форматі. Тож логічно, що потрібні рішення і для тих дітей, які потребують інклюзивного підходу.

“Зрозуміло, що не всі батьки можуть оплачувати репетиторів, аби їхня дитина індивідуально всього навчалася. Просто кожна ситуація дуже нетипова й залежить і від особливостей конкретної дитини, і від учителів (чи зможуть налагодити контакт із учнями з особливими освітніми потребами, чи матимуть достатньо знань, як реагувати на ті чи інші ситуації – тут учителям потрібне і навчання, і якийсь супровід супервізії у психологів, щоб була можливість розбирати різні ситуації з поведінковими фахівцями, - пояснює Катріна. - Я не знаю, як зараз це організовано у державних школах, але припускаю, що частина онлайн-уроків для таких дітей може бути у класі з усіма, частина - в менших групах, частина - індивідуально, а щось, можливо, на самостійне опрацювання з батьками – принаймні для своєї дитини я б обрала такий формат, тут все дуже індивідуально”.

Навчати й тих, хто поза системою

Багато з тих, хто потрапляє до навчальної онлайн програми “Школа для кожного” від ГО “Бачити серцем”, зазвичай, взагалі не отримують освіти у звичному розумінні цього слова. Кураторка і методистка школи Галина Сьобко каже, що саме ці діти для них в пріоритеті. І хоча школа не видає офіційно визнаних МОН документів про освіту, сертифікат про навчання в ній та детальний опис навичок та знань з різних предметів дитини дає можливість батькам зрозуміти, які подальші кроки для соціалізації дитини вони мають зробити.

“Ми впевнені, що готувати до будь-якої інклюзії треба всі категорії, які залучені до навчання дітей з особливими освітніми проблемами: педагогів, колектив класу, де буде навчатися дитина, батьків, які формують ставлення дітей до людей з інвалідністю. Тобто, це системний та комплексний підхід, - каже пані Галина. – Ми працюємо винятково в онлайн форматі вже 5 років. В нас навчальна програма для підлітків та молоді (вік 12-18 + років) зі складними порушеннями розвитку. Починали з п’ятьох учнів, у цьому році мали вже 90 учасників”.

У “Школі для кожного” чотири навчальних рівня, також є п’ятий рівень для молоді з інвалідністю.

“Так, інклюзія - це коли діти з інвалідністю і діти без інвалідності навчаються в одному просторі. Наша школа охоплює суто категорію учнів з особливими освітніми потребами. Повноцінна інклюзія у нас відбувається, наприклад, у літньому “Космотаборі”, але це не навчання, а розваги для дітей з інвалідністю чи без, - пояснює кураторка школи. – На жаль, говорити, що десь організоване повноцінне інклюзивне навчання у дистанційному форматі саме за таким принципом, я не можу. У нас в громадській організації є така приказка: ми мріємо, щоб наша робота стала непотрібною. Звучить, може, дещо перебільшено, але це правда.

Говорячи про організацію дистанційного інклюзивного навчання дітей в державних школах, пані Галина розмірковує про необхідний ресурс, який має бути у всіх учасників. Наприклад, тьютори чи асистенти вчителя мають знаходитися біля дитини, навіть якщо заняття проходять онлайн у загальних групах- класах. Вони мають надавати фахові консультації батькам, які мусять допомагати своїм дітям вдома. І зазначає, що вже має приклади, коли такий підхід працює.

“Але ми бачимо, що для багатьох цього недостатньо. Тому наша школа допомагає й тим, хто вже навчається за допомогою різних форм, залучений до різних гуртків чи курсів, і тим, хто взагалі в силу різних причин не залучений до освітнього процесу. Наприклад, у нас є учень, якому зараз 13 років, і він взагалі ніде не навчався, - каже пані Галина. – Ми працюємо три рази на тиждень, але є варіант, коли діти підключаються на один навчальний день. Усе залежить від індивідуальних особливостей, темпу, можливостей дитини. Наразі, у кожній групі у нас по 20-25 учасників чотирьох навчальних рівнів”.

Як це працює?

Групові заняття у “Школі для кожного” проходять з 10 до 14 години: як у програмі НУШ, спочатку руханка, далі – Коло-старт, перший урок, перерва, другий урок і Коло-фініш. Працюють у програмі Zoom, викладачі демонструють презентації, учні виконують різні завдання. Усі предмети подаються за авторськими програмами, які самостійно розробляють педагоги “Школи для кожного”.

Передбачена робота спеціалістів й з батьками: є психологічний хаб, де батьки проходять індивідуальні та групові консультації з різними спеціалістами за запитом. У школі дотримуються комплексного підходу: будь-які навички, які дитина отримує на онлайн-заняттях, вимагають постійного відпрацювання та повторення вдома. Навчання безоплатне, але є можливість добровільно підтримати школу матеріально: цей платіж для батьків не є обов’язковим.

Погляд зсередини: активність онлайн – теж адаптація у суспільстві

Несподіваний погляд на інклюзивне навчання дітей з особливими освітніми потребами висловила Ольга Савицька, співвласниця ліцею “Альтавіста”. Вона зізнається, що сама є нейродивергентом, бо має риси нейровідмінності, і каже: якби їй у дитинстві дали право навчатися дистанційно, вона б була найщасливішою дитиною у світі.

“Якщо говорити про дітей з РАС чи РДУГ, більшість з них має таку рису, як гіперфокус: дитина занурюється у якусь тему і хоче вивчати тільки її. А стандартна освіта в школі часто перевантажує нервову систему, і дитина отримує більше стресу, ніж соціалізації, - впевнена пані Ольга. - Дистанційна школа, яка не повторює фрейми класичного підходу, дає можливість в спокійній обстановці вивчати свій інтерес стільки часу, скільки це потрібно”.

Пані Ольга пояснює, що не вважає спілкування в інтернеті якоюсь “недокомунікацією”. Принаймні, для нейровідмінних дітей можливість переписуватися, а не відповідати очі в очі, робити онлайн-замовлення, брати якусь паузу перед відповіддю, дає можливість почувати себе соціалізованою. Просто по-іншому.

“Коли дитині під час дистанційного навчання стає мегадискомфортно, вона просто вимикає камеру і бере тайм-аут. Офлайн це неможливо, тому ми бачимо часто мелтдауни – вибухи, - пояснює пані Ольга. - Насправді, формати взаємодії зараз дуже змінюються по всьому світу. І це стосується, в принципі, всіх людей. Люди формують “своє плем’я” - референтну групу людей, які важливі саме для тебе. І ця група не по територіальному принципу, коли всі приходять в цю школу, біля якої навчаються, і ти маєш спілкуватися та дружити з рандомними людьми, з якими тебе помістили в один клас. А спілкуєшся саме з тими, з ким поділяєш спільний інтерес, з ким у тебе спільна діяльність і з ким тобі є про що поговорити. Тому дистанційна школа дає можливість сформувати такі групи по цінностях, по інтересах. І для нейровідмінних людей це і є справжня соціалізація, що комфортна їм, а не так, як уявляють собі нейротипові люди”.

Пані Ольга вважає, що дистанційна освіта не зменшуватиме “видимість” цих людей у соціумі. А навпаки, розширює рамки проявлення, яке не обмежується колективом класу, а може бути доступною великому колу людей. Можна, врешті решт, стати експертом в своїй вузькій темі і проявлятись через це, бути видимими і цінним для суспільства.

“Я взагалі вважаю, що дуже переоцінена потреба бути постійно серед людей. Розумієте, нейровідмінні відчувають цей світ трішки по-іншому. Це не значить, що вони не хочуть спілкуватися, просто формат такої взаємодії дещо відрізняється”, - каже вона.

Говорячи про задачу ліцею, де з 1 вересня 2025 року пані Ольга запускає для нейровідмінних дітей навчання, вона формулює це так: знайти спосіб самопрезентації, який комфортний конкретно цій дитині, який для неї є природним.

Як це працює?

В ліцеї “Альтавіста” заплановані здебільше групові заняття, але з індивідуальним маршрутом для кожної дитини. Учень може опановувати обов’язковий компонент державної програми, через інтерактивні вправи, проходити тестування, витрачаючи на це мінімум часу. А далі обрати власний маршрут для глибинного вивчення якогось предмета. Таких груп по інтересах у кожної дитини може бути кілька, відповідно, й колективи однодумців будуть різні.

Ліцей розпочав свою діяльність на початку 2024 року з навчання педагогів, які б були орієнтовані на такий підхід. Для учнів перший дзвоник прозвучить у вересні цього року. Навчання платне, ліцей приватний, але сертифікований МОН, може видавати документи державного зразка.

Пані Ольга, яка сама багато років пропрацювала вчителем у загальноосвітній школі, впевнена, що успіх інклюзивного навчання ґрунтується на усвідомленні різних потреб дітей. І, на жаль, системно не змінюючи підходи до навчання, неможливо повноцінно організувати якісне навчання – не тільки дітей з особливими освітніми потребами, а й, наприклад, талановитих дітей, які прагнуть до більш глибокого занурення у предмет.

“Універсальність програм – це не благо у будь-якій формі навчання. А дистанційне навчання вимагає геть іншого підходу до викладання. Через екран на харизмі, як просто на занятті в класі, не виїдеш, - каже вчителька. - Тут має бути залучення інтерактиву, специфічних ігор, якісних онлайн-ресурсів. Це інша технологія роботи. Якщо дистанційка - просто обрізана версія звичайного навчання, то буде ще гірше. Але коли технологія продумана, якісна, методично обґрунтована для дітей з особливими освітніми потребами, це може стати відкриттям. І, можливо, саме ця криза офлайн навчання стане першим етапом великих змін, зокрема й у сфері інклюзивної освіти”.

Нагадаємо, раніше медіа НУШ розповідало, як працює інклюзія у Фінляндії .

Фото - freepik