Рівняння не вірне: чи обов’язково відмінники мають бути успішні в предметних олімпіадах?

Емоційне відео на YouTube- каналі Катерини Петрівни, вчительки однієї з київських шкіл, зібрало понад 4 тисячі переглядів та викликало неабияку дискусію. Викладачка поскаржилась, що завдання цьогорічного 1 етапу Всеукраїнської олімпіади з математики для 8 класу були настільки складні, що навіть відмінники не змогли розв’язати жодної із запропонованих задач.

Щоб розібратися у питанні, ми зробили опитування на вайбер-каналі медіа НУШ, в опитуванні взяли участь батьки та викладачі. Також попросили прокоментувати заявлені претензії доктора наук Богдана Рубльова, багаторічного організатора дитячих олімпіад з математики, та Катерину Терлецьку, українську математикиню, доктора наук, яка курує напрямок математики в Малій академії наук.

Запрошуємо до дискусії і наших читачів.

В цій статті ви дізнаєтеся:

• Чи насправді завдання для восьмикласників складно розв’язати.
• Що пропонують змінити в оліміпіадному русі педагоги.
• Чому гарні оцінки в школі не гарантують успіх у предметній олімпіаді.
• Чи покращить якість знань зниження складності завдань на турнірах та олімпіадах.

Опитування: олімпіада має піти зі школи

Понад 70% з тих, хто відповів на наше опитування, підтримують пані Катерину, вказуючи, що завдання були надто складними.

• “На мою думку, завдання не відповідають рівню 8 класу. Звісно, має бути виклик, але це лише І етап. Після таких завдань діти втрачають віру в себе і вже не хочуть брати участь ні в олімпіадах, ні в турнірах, ні в будь-яких математичних змаганнях”, - пояснила читачка Ольга.
• “Той, хто складав запитання (це стосується й інших олімпіад), навіть не в курсі, що учні 8 класу НУШ вивчають. Бо багато запитань по темах, які ще будуть вивчати або вивчатимуть аж в 9 класі”, - деталізувала претензії Світлана Романчук.

Тільки 8% згодні, що рівень олімпіадних завдань й мав бути складним, бо це виклик для найталановитіших. Ще 10% впевнені, що проблема не стільки в завданнях, скільки в нестачі умов для якісної підготовки.

• “До олімпіад потрібно готуватися додатково, індивідуально з учнем. А таких можливостей немає. Та й ніякого заохочення це робити – теж”, - пояснила Валентина Лихач.

Але у коментарях читачі, які, скоріше за все, є педагогами, занурилися у більш глибокі причини незадоволення не тільки результатами, а й метою олімпіадного руху.

• “Олімпіади - пережиток минулого. Потрібно припинити змагання між школами, оскільки це призводить лише до недоброчесності (мені відомо багато випадків, коли учням вручили готові розв’язки, причому на різних предметах, тобто це система). Йти на конкурси та олімпіади мають вмотивовані учні, незалежно від школи, тоді у цьому буде сенс”, - написала свою думку Наталя Гриценко, з якою погодилися кілька дописувачів, наголошуючи, що давно пора вивести предметні турніри та конкурси з-під шкільної відповідальності.

Наприклад, пані Наталка запропонувала рішення, які, на її думку, можуть змінити стан речей:

• “Маю ідею для МОН: олімпіади повинні проводити безпосередньо тi виші, які зацікавлені в спеціалістах відповідного профілю. Хай рекламують, заохочують учнів. Наприклад, призери матимуть можливість вступу без НМТ. Досить годувати чинуш відповідних надструктур, відділів, райвідділів, якi часто наперед “знають” імена призерів. Досить все, окрім підвищення зарплати, навішувати на вчителя”.

Ще 10% читачів впевнені, що потрібно більш детально заглибитися у питання, щоб скласти власну думку і зробити висновки. Тому ми запросили прокоментувати ситуацію відомих українських математиків, безпосередньо дотичних до дитячого та підліткового наукового руху.

Вигідно “підтягувати слабких”, а не розвивати сильних

Богдан Рубльов, який є амбасадором олімпіадного руху з математики в Україні, вважає, що претензії надумані. Він зауважує, що припущення викладачки не вірні вже з того моменту, де вона стверджуює, що на олімпіаду приходять лише відмінники.

“Думаю, вона хоче мати призерів олімпіади серед своїх відмінників. Але жодного гуртка вести не хоче, жодної підготовки дітей до олімпіади також не хоче проводити”, - доволі емоційно відреагував пан Богдан на звинувачення викладачки.

“Завдання я складаю на районну олімпіаду вже 15 років. Звичайна складність, хіба що замість 5 задач в тесті було 4, - каже він. - Усі, хто розуміються мінімальним чином в олімпіадах, так і написали, що перші 2 задачі в кожному класі були посильні дітям, які просто вміють міркувати логічно навіть на побутовому рівні, а не мають забиті голови якимось стандартними, не цікавими задачами”.

Також він пояснив, чому цьогоріч вирішили провести офлайн варіант:  сьогодні складно проводити турніри через використання ШІ, до якого діти можуть миттєво звернутися при наявності телефону. Тож, задля доброчесності організаторам треба докласти чималих зусиль.

“Онлайн олімпіади можуть проводитися лише для звіту, що олімпіада проведена. Який в ній сенс, якщо там можуть допомагати написати таку олімпіаду хто завгодно, а тому потерпають в сенсі результатів лише доброчесні учасники”, - каже він.

Не згодний Богдан Рубльов і з висновками, що усі відмінники не розв’язали жодної задачі. Бо, на його думку, сама постанова питання є маніпулятивною.

“Минулого року на міській олімпіаді в 7 класі хоч щось розв’язали десь 200 учасників. Скільки б не прийшло на районну олімпіаду – 200 чи 2000 – все одно ті саме 200 учасників можуть щось розв’язати, - пояснює він. - Тому слабкі результати на усіх паралелях, якщо брати “середню температуру по палаті”. Треба питати про результат дітей, які хоч трохи готувалися до олімпіади”.

Він порівнює наукові змагання зі спортивним аналогом: мовляв, відправте на змагання зі стрибків з жердиною дітей, які сумлінно відвідують уроки фізкультури та є відмінниками. Що вони там стрибнуть, якщо жердину триматимуть вперше в житті? А от на олімпіади з математики такі вчителі вважають, що можна йти, взагалі жодного разу не бачивши олімпіадні задачі.

Загалом, професор вважає, що зниження якості знань відбувається скрізь, через це постійно знижується й рівень ЗНО/НМТ. А олімпіади показують рівень підготовки найкращих дітей. Виступ в них для амбіційної дитини – це стимул почати працювати та вивчати математику на іншому рівні.

“Але тоді поруч з дитиною має бути гарний вчитель, наставник, репетитор, або просто вона має мати сили та вміння працювати в інтернеті, знаходити потрібні матеріали. Тут дитина просто витратить в 10 разів більше часу та зусиль, ніж під керівництвом наставника, - впевнений він. - Але кількість таких наставників зменшується, їх середній вік зростає. Не бачить молодь стимулів готувати найкращих дітей, набагато простіше ти вигідніше – репетиторство зі слабкими”.

Щодо участі українських юних математиків, які перебувають в інших країнах, пан Богдан пояснив: це необхідно, щоб зберегти зв’язок цих дітей з Батьківщиною.

“У першому етапі  закордонний округ участі не бере. На другому етапі, якщо змагання проходять в той самий день – ці діти отримують ті ж задачі, що й усі. А якщо в інший день займаються по інших задачах, вони пишуть онлайн, але їхні результати не впливають на результати дітей, що беруть участь в Україні, - пояснює Богдан Рубльов. - Вони просто виборюють свої 12 місць (по три місця в кожній паралелі). На ці місця жодна дитина в Україні не претендує, а вони не претендують на жодне місце українців в тих квотах, які є. Всього відбирається 192 дитини, які показали найкращий результат, з них 180 всередині країни, 12 – за кордоном”.

Ми перестали вчити плавати

Сьогоднішні дискусії про олімпіаду з математики відкривають значно глибше питання, ніж просто “чи були завдання заскладними чи ні”, вважає координаторка математичного напрямку Малої академії наук Катерина Терлецька. Бо насправді йдеться не про складність завдань, а про реальність освіти, з якою ми не хочемо змиритися.

“Коли відмінники не розв’язують жодної задачі — це не трагедія і не провина авторів. Це симптом. Симптом системи, у якій роками формувалася ілюзія успішності, - впевнена Катерина Терлецька. - Ми навчилися жити у світі високих оцінок, спрощених тестів, повальної вищої освіти, підсолоджених мотиваційних гасел. Але математика не терпить ілюзій — тут або ти вмієш розв’язати задачу, аби ні. Все чітко і зрозуміло”.

Вона підкреслює, що олімпіада — не шкільна перевірка. І тому відмінник не має вміти розв’язувати олімпіадні задачі, бо їх немає в програмі. Це, каже науковиця, територія іншої глибини мислення, логіки, ідей.

“І якщо ми бачимо, що навіть здібні діти там “тонуть”, то, можливо, проблема не у глибині води, а в тому, що плавати ми давно перестали вчити, підсумовує вона. - Роки пандемії, війни, виїзд вчителів і талановитих учнів, навчання в укриттях, постійний стрес — усе це зруйнувало природне середовище, у якому формується інтелектуальна сила дитини. І зараз ми пожинаємо наслідки”.

То що ж робити?

Якщо ми хочемо, щоб олімпіади були інструментом натхнення та залучення учнів до математики, треба свідомо знижувати планку і робити їх доступними. Для відмінників, просто старанних учнів, амбіційних педагогів, що бажають підвищити рейтингі, - свої олімпіади та школи.

“Але якщо ми хочемо, щоб олімпіади лишалися еталоном рівня мислення, — мусимо прийняти реальність, що цей рівень нині болісно впав, і треба на державному рівні підсилювати математичну освіту, - впевнена Катерина Терлецька. - У будь-якому разі не автори завдань винні, що рівень впав. Винна наша колективна звичка не дивитися правді в очі, вітати популістські рішення. Тож, можливо, саме зараз — той момент, коли треба перестати робити вигляд, що все гаразд, і почати відбудовувати не тільки школи, а й здатність думати”.

Раніше медіа НУШ розповідало – “Українські школярі вибороли шість медалей на Міжнародній математичній олімпіаді–2025 в Австралії”.

Фото – Freepik