Напишіть нам

Всі проєкти

Всі теми

Інтелектуальний імунітет: як навчати дітей розпізнавати фейкові зображення, і чому це важливо саме сьогодні

“Ніколи не довіряйте нічому, що побачите в інтернеті”, — цей жартівливий коментар під відео з Бараком Обамою в Youtube, підписаний ім’ям Авраама Лінкольна, сьогодні звучить уже не як дотеп, а як пророцтво. У світі, де нейромережі здатні за лічені секунди “позичити” чуже обличчя чи голос, медіаграмотність перестає бути просто додатковою темою на уроці. Це базовий інстинкт самозбереження у цифрову епоху.

Згідно з дослідженням World Economic Forum The Global Risks Report 2026, дезінформація входить до числа найсерйозніших глобальних загроз — уже в найближчі два роки вона посідатиме друге місце за рівнем небезпеки, а в довгостроковій перспективі разом із негативними наслідками розвитку штучного інтелекту залишатиметься серед ключових викликів, що робить медіаграмотність і критичне мислення базовими навичками сучасної освіти.

Чому наш мозок програє алгоритмам?

Ми звикли вважати, що критичне мислення — це свідомий процес. Але реальність дещо складніша. Сучасні дослідження Массачусетського технологічного інституту (MIT) приголомшують: нашому мозку достатньо лише 13 мілісекунд, щоб розпізнати візуальне зображення. Це відбувається швидше, ніж ми встигаємо кліпнути очима або усвідомити, що саме бачимо.

Саме на цій швидкості грають маніпулятори. Фейк встигає “активувати” емоцію — викликати миттєвий страх, гнів або захоплення ще до того, як включиться раціональна частина мозку. Якщо картинка чи відео провокує раптовий емоційний сплеск, це перший і найголовніший сигнал: “Зупинись! Тобою намагаються керувати”.

Як працює “пастка жалю”

Яскравим і водночас болючим прикладом того, як цей механізм працює на практиці, є випадок, детально описаний у курсі з медіаграмотності Very Verified 2.0. У червні 2023 року, після підриву Каховської ГЕС, стрічки соцмереж вибухнули зворушливими кадрами: собаки, що відчайдушно намагаються виплисти, та маленький хлопчик, який тримає цуценя над водою.


Ці фото поширювали всі: від звичайних школярів до відомих лідерів думок. Проте вони не мали жодного стосунку до подій на Херсонщині. Одне зображення було зроблене ще у 2022 році в Таїланді під час повені, інше виявилося старим стоковим фото, яке роками “блукало” мережею.

Чому ми повірили? Бо в ті 13 мілісекунд спрацювала емпатія. Жалість до беззахисних змусила нас натиснути “поділитися” раніше, ніж ми поставили собі просте запитання: “Хто автор цього фото і де воно з’явилося вперше?”. Саме так ілюзія підміняє реальність, створюючи викривлене сприйняття подій навіть тоді, коли справжніх трагічних кадрів вистачає.

Very Verified 2.0: інструкція з експлуатації реальності

Щоб школа не залишалася осторонь цих викликів, вчителю потрібні не просто методички, а дієві цифрові інструменти. Саме на це спрямований оновлений курс з медіаграмотності Very Verified 2.0, розроблений міжнародною організацією IREX у партнерстві зі студією онлайн-освіти EdEra.

Програма курсу пропонує логічний шлях трансформації вчителя: від розуміння того, як працюють медіа, до розпізнавання найскладніших технологічних підробок. Коли вчитель проходить це навчання, він приносить в клас не нудну лекцію, а справжню “лабораторію медіадетективів”.

Чотири вершники візуальних маніпуляцій

У сучасному медіапросторі візуальний контент часто впливає на наше сприйняття сильніше, ніж текст. Щоб не дати себе ошукати, експерти курсу пропонують розібрати ключові способи візуального обману, які стали частиною нашого щоденного життя. Так би мовити, “пастки”, які вчителі можуть розбирати з учнями під час уроків:

  1. Хитрий ракурс. Для обману не завжди потрібен монтаж. Іноді достатньо вибрати правильну точку зйомки. Так, в експерименті данської агенції Ritzau Scanpix під час пандемії COVID-19 залежно від ракурсу та положення камери та сама група людей на пляжі виглядала або як “натовп порушників”, або як “відповідальні громадяни, які дотримуються дистанції”. Це вчить дітей розуміти: те, що ми бачимо, — лише частина кадру, яку нам дозволили побачити.

 

  1. Зміна контексту. Це найпростіший і найпоширеніший вид фейку. Справжнє фото Альп видається за Карпати в TikTok заради лайків. Відео з комп’ютерної гри видається за кадри реального бою. Головна мета тут — викликати емоцію за рахунок підміни “де” і “коли”.



  1. Спотворене фото. Класичний “фотошоп” нікуди не зник. Маніпулятори часто використовують поп-культуру для посилення довіри. Наприклад, вигадані “пророцтва Сімпсонів” про війну в Україні, де Гомер нібито стоїть у формі ЗСУ. Учні з цікавістю вчаться знаходити оригінальні кадри та бачити сліди редагування.

Використання штучного інтелекту в обробці або створенні зображень

Застосування штучного інтелекту може бути етичним і прозорим. Прикладом є проєкт українського письменника Мартина Якуба з календарем “Титанів двадцятих”, у якому ШІ “оживив” авторів Розстріляного відродження з благодійною метою. Автор прямо зазначає на своїй сторінці, що “світлини створені Мартином Якубом на основі реальних фотографій за допомогою штучного інтелекту”, — аби користувачі мали чітке уявлення про походження зображень і розуміли, що перед ними результат цифрової реконструкції, а не документальна фотографія.

Але є й інший бік: сторінки на кшталт Tiny House Perfect збирають мільйони переглядів на згенерованих ШІ віллах, вводячи користувачів в оману заради заробітку на рекламі. Це виклик нового рівня, адже межа між справжнім і вигаданим остаточно стирається

Якщо раніше маніпулятори займалися “косметичним ремонтом” правди, то діпфейк (від англ. deep learning — глибинне навчання та fake — підробка) — це її масштабна цифрова реконструкція. Ми більше не можемо вірити власним очам без додаткової перевірки.


Як розпізнати ШІ: підказки для “цифрового детектора”

Попри прогрес нейромереж, у них все ще є “технічні вади”. На заняттях за матеріалами курсу учні вчаться звертати увагу на:

  • Очі: ШІ важко відтворити природне моргання або зволоження очей. Погляд часто здається “скляним” або не фокусується на об’єктах.
  • Зуби та рот: зверніть увагу на артикуляцію. У діпфейках зуби часто виглядають як суцільна біла пластина, а рухи губ не збігаються зі звуками “б”, “п”, “м”.
  • Межі обличчя: при повороті голови цифрова маска може “тремтіти” біля вух або лінії росту волосся.
  • Світло: тіні від носа чи підборіддя можуть падати в інший бік, ніж тіні на фоні.

Цифровий інструментарій для учнів

Освіта в стилі НУШ — це про практику. Вчитель може запропонувати учням скористатися професійними сервісами для перевірки контенту:

  • Sightengine — програма для виявлення відео, згенерованих ШІ.
  • InVID WeVerify — розширення, що дозволяє розбити підозріле відео на кадри та знайти їхнє першоджерело через зворотний пошук.
  • AI or Not — платформа для ідентифікації підробок медіаконтенту у реальному часі.

Опанувавши ці ресурси, вчителі можуть запропонувати учням стати активними учасниками процесу перевірки інформації. Це перетворює клас на простір, де цифрова грамотність стає не теорією з підручника, а щоденною практикою.

Роль вчителя: від ретранслятора до ментора

Сучасні освітні інструменти з медіаграмотності змінюють роль учителя в класі. Він більше не є лише ретранслятором готових знань, а стає провідником у складному інформаційному середовищі — тим, хто разом з учнями вчиться критично оцінювати все, що вони бачать у мережі. Саме так формується інтелектуальний імунітет — здатність протистояти маніпуляціям, яка залишається з дитиною далеко за межами шкільного класу.

Такий підхід виходить далеко за межі технічних навичок. Медіаграмотність у школі — це також про виховання людяності. Через аналіз медіаконтенту учні разом із учителем досліджують, як формуються стереотипи та мова ворожнечі, звідки беруться упередження, як вони підживлюються маніпулятивними медіа й до яких наслідків може призводити стереотипізація цілих груп людей.

Сьогодні, коли маніпуляції та дезінформація стали звичною частиною нашого життя, критичне мислення — це вже не просто корисна навичка, а необхідний спосіб захисту. Наше спільне завдання — виховати покоління, яке не піддаватиметься магії “красивих картинок”, а натомість навчиться ставити запитання, перевіряти факти й робити власні свідомі висновки. Жодна програма не замінить внутрішнього “детектора правди”, але ми можемо допомогти дітям його налаштувати. Формула безпечного майбутнього проста: Свідомий учитель + дієві інструменти = захищений учень.

Ми не можемо зупинити розвиток технологій, але точно можемо виховати покоління з сильним імунітетом до маніпуляцій.

Нагадаємо, раніше медіа НУШ розповідало про “Медіаграмотність у школі: чи готові учні до інформаційної війни?”

Фото – курс з медіаграмотності Very Verified 2.0, These Photos Show How Easy it is to Create “Fake News” with Photography | PetaPixel, Vox Ukraine / Vox Check,

 

Матеріали за темою

Обговорення