Освіта без меж: як прифронтовий інститут підвищення кваліфікації педагогічних працівників, що втратив дім, не втратив мотивації та став драйвером змін та простором стійкості

Що робить інститут підвищення кваліфікації живим? Колись відповідь була очевидною: кабінети, авдиторії та очні зустрічі. Війна спробувала перекреслити цю реальність, позбавивши Донецький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти (ОблІППО) постійної геолокації. Проте прифронтовий інститут не просто вистояв, а став технологічним лідером країни: сьогодні в Донецькій області 95% шкіл доєдналися до державної платформи “Вектор” для прозорого підвищення кваліфікації в межах реформи “Гроші ходять за вчителем”, тоді як середній показник по країні становить всього 41%. Науковці закладу перетворили традиційну методичну допомогу на формат “швидкої цифрової допомоги”, впровадивши ефективні методики мікронавчання та інтерактивні картки опорних знань. У чому секрет такого успіху — у матеріалі медіа НУШ.

Сьогодні понад 100 науково-педагогічних працівників інституту перебувають у різних куточках України та світу. Про адаптацію та збереження єдності на відстані розповідає ректорка Донецького ОблІППО, кандидатка філологічних наук, доцентка Олена Барабанова:

“Найважче було не перевезти техніку, а зберегти людей. Наш досвід війни розпочався ще в чотирнадцятому році, який навчив нас не чекати ідеальних умов, а діяти тут і зараз. В евакуації ми ввели внутрішнє правило: створювати умови праці, які мотивують, адже стійкість — це вміння не залишатися наодинці з труднощами, а знаходити сили підніматися й продовжувати шлях разом”.

Невразливість інституції вимірюється її здатністю відповідати на запити суспільства. ОблІППО пішов далі стандартних програм і відкрив Центр ветеранського розвитку.

“На Донеччині практично немає родин, яких би не торкнулася війна, — каже Олена Барабанова. — Головна філософія нашого Центру — повага та партнерство. Наше завдання — допомогти ветеранам трансформувати бойовий досвід у нові професійні можливості: в освіту, розвиток громад та цивільне життя, повертаючи їм ґрунт під ногами”.

З початком повномасштабного вторгнення Донецький ОблІППО не зупинив освітній процес жодного дня. Проректорка з навчальної роботи та економічних питань, кандидатка педагогічних наук, доцентка Тетяна Колган згадує, що готовність до екстремальних умов формувалася роками:

“У лютому 2022-го найважчим було опанувати емоції й миттєво перевести в онлайн 65 груп і понад 1300 слухачів. Ми не витрачали час на бюрократію, а акцентувалися на людині, і робота стала ліками проти розпачу. Для наших учителів, розкиданих по світу, платформа Google Meet стала єдиним спільним домом, де кожна зустріч — це можливість “своїм зустріти своїх “.

Опікуючись кваліфікацією тисяч колег, науковці інституту самі тримають шалений темп: за рік вони випустили 450 груп — це понад 9000 слухачів.

За словами Тетяни Колган, таку планку вдається тримати завдяки миттєвому зворотному зв’язку. Проте, щоб викладачі не вигоріли, у команді запровадили сувору “психологічну гігієну”:

“Весь колектив опанував навички самодопомоги за програмою “Ти як?”, які стали нашими “цифровими аптечками”. У нас діє правило: відверто говорити про втому чи тривогу — це не слабкість, а підтримка через внутрішні супервізії. Вигорілий наставник не зможе запалити учня”.

Потужним досягненням стало пілотування реформи “Гроші ходять за вчителем” через платформу “Вектор”, де педагог самостійно розпоряджається коштами на навчання. Ще один важливий вектор роботи — координація профорієнтації на регіональному рівні в межах проєкту DECIDE. У цьому напрямі інститут діє як ментор, підкреслює Тетяна Колган:

“Ми готуємо кар’єрних радників у громадах та школах, вчимо їх працювати з модельною програмою для 8-9 класів. Наше завдання — дати їм методику живого діалогу, а не просто сухих тестів. Навіть якщо дитина розлучена з рідним містом, вона не повинна бути розлучена зі своїм майбутнім”.

Які унікальні інструменти розробляють методисти, аби підставити плече кожному педагогу, розповідає проректорка з інноваційної та методичної роботи, кандидатка педагогічних наук, Світлана Гарна. Вона зазначає, що в сучасних кризових умовах традиційна методична допомога перетворилася на формат “швидкої цифрової допомоги”:

“Монотонний урок у моніторі просто вмер — підлітка не втримаєш біля екрана сухими текстами. Замість теорії ми даємо вчителям інструменти мікронавчання та “прошиваємо” кожен урок техніками емоційної підтримки. Ми працюємо як навігатори: бережемо час педагога й запалюємо віконця онлайн-уроків живою цікавістю. На сьогодні вже створено понад 800 карток опорних знань для 7–8 класів за всіма освітніми галузями НУШ, а до роботи творчих груп долучилося понад 300 педагогів”.

Одним із найпопулярніших практичних продуктів цієї спільної творчості стали інтерактивні картки опорних знань для НУШ. Це методичний інструмент, народжений війною, відключеннями світла та потребами асинхронного навчання. Окрім суто академічних завдань, такі розробки тісно пов’язані з ініціативами системи післядипломної освіти, де особливий фокус спрямовано на психосоціальну підтримку вчителів та учнів — напрям, який активно масштабується спільно з ГО “Смарт освіта”.

Про цінний досвід та кейси медіа НУШ розповідало в публікації “Психосоціальна підтримка для освітян: новий рівень масштабування через систему післядипломної освіти”.

Інновації в часи війни — це створення гнучкої системи, здатної захистити освітній процес. ОблІППО масштабував готову “Відкриту онлайн-школу”, де кількість користувачів перевищила 100 000 осіб, а у березні 2025 року запустив ресурс “Якісна освіта – відбудована Донеччина”. Також діє “Віртуальний STEM/STEAM-простір Донеччини”, що виборов гран-прі у всеукраїнському конкурсі. Головним символом єднання став Конгрес освітян Донеччини, який у серпні 2025 року під гаслом “Освіта Донеччини: синергія партнерства та простір стійкості” об’єднав понад 5500 учасників, а очну сесію в Києві відвідали Міністр освіти Оксен Лісовий та голова Комітету Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій Сергій Бабак.

Аналізуючи портрет сучасного вчителя Донеччини, Світлана Гарна описує його як незламного титана з чуйним серцем, який виходить у Zoom з евакуаційного шелтера чи прифронтового селища, залишаючись для дітей якорем стабільності. Як прифронтовий інститут виглядає на освітній мапі України, аналізує в. о. заступника директора ДУ “Український інститут розвитку освіти” (УІРО) Ганна Гладкова:

“Здатність Донецького інституту зберігати високу якість освітніх послуг у надскладних умовах мене постійно вражає. Існує стійкий стереотип, ніби через безпекові виклики прифронтові регіони спроможні лише на „виживання“, але досвід Донеччини цей міф повністю руйнує. Вони не просто тримаються — вони впроваджують реформи, генерують ідеї (зокрема, розробили 51 програму для платформи „Вектор“) та реалізують масштабні проєкти в масштабах країни”.

Живий досвід співпраці з інститутом підтверджують і педагоги-практики. Вчителька інформатики ліцею № 2 Покровської міської ради Дар’я Литвин розповідає про приборкання штучного інтелекту:

“На курсах інституту мені показали не просто перелік модних застосунків, а як грамотно вплести штучний інтелект у структуру уроку, щоб діти думали самі. Різницю з Донецьким ОблІППО відчуваєш одразу, бо навчання побудоване навколо реальної практики. Інститут допоміг мені вирости від звичайної слухачки до активної спікерки обласних майданчиків, створивши середовище, де не страшно помилитися”.

Своїм досвідом “оживлення” уроків літератури та емоційного самопорятунку ділиться вчителька української мови Добропільського НВК № 4 Олена Кухар:

“Вебінари інституту дозволили нам у найкоротші терміни опанувати технології змішаного навчання, формат „перевернутого класу“ та програму соціально-емоційного навчання „Зерна“ від Гарвардського університету. Ми з учнями почали писати відгуки до творів безпосередньо у соцмережах письменників (нам навіть особисто відповів військовий Павло Вишебаба) та створювати власні літературні подкасти в додатку LitCom. Спеціалісти інституту стали для нас емоційним щитом: їхнє звичайне людське „Як ви?“ завжди було на першому місці”.

Ця історія доводить, що життєздатність будь-якої освітньої системи вимірюється не стінами, а людьми та їхньою здатністю підтримувати одне одного. Будь-які кризи минають, але найціннішим залишається сформований простір солідарності, де українські вчителі разом знаходять опору, впевнено проєктують майбутнє для своїх учнів та щодня доводять, що світло знань неможливо згасити жодними відстанями.

Нагадаємо, раніше медіа НУШ розповідало, “Де готують вчителів інтегрованих курсів: що пропонують ІППО та як викладають інтегровані предмети вчителі-новатори”.

Фото – Донецький обласний ІППО та медіа НУШ