Золота медаль у школі: “лапка динозавра” чи мотивація? Дискусія триває

В грудні 2024 року Міністерство освіти та науки припинило виробляти золоті та срібні медалі в школах (нагадаємо, вони вручалися за високі досягнення у навчанні). Кінець радянській традиції поклали на підставі - “немає ресурсу для виготовлення нагород”. Медалі замінили атестатами з відзнакою, а пільги при вступі, які надавалися володарям медалей, скасували. Проте через два роки після ухвалення рішення дискусії у суспільстві щодо доцільності повернення відзнак тривають.

Нещодавно директор департаменту освіти і науки Львівської ОДА Олег Паска написав резонансний пост у соціальній мережі, в якому виступив на захист медалей як сильного мотиватора у навчанні. Пан Олег вважає: попри те, що наразі талановитим школярам “призначають премії, гранти органів влади різного рівня для учнів, що здобули максимальні бали на ЗНО/НМТ”, вони не відображають повної картини досягнень учнів, “адже ці нагороди, як правило, за блискучі результати тестування з окремих предметів”. Він пропонує відновити відзнаки державного рівня, якими варто нагороджувати, об’єднавши досягнення учня за роки навчання з результатами ЗНО/НМТ. Що, власне, є поверненням до практики “медалей”, яка була розповсюджена у часи СРСР і була перенесена в українську школу.

Так потрібні чи ні сучасним учням медалі різного ґатунку? Чи ми вже переросли практику заохочення до однакової успішності з усіх предметів та ідеальної дисципліни? Пропонуємо дискусію.

У цьому матеріалі ви прочитаєте зокрема про таке:

• як “народжувалися” та “помирали” шкільні золоті та срібні медалі;
• що найбільше знецінило вагу державної відзнаки;
• чи варто “лягати кістьми”, щоб бути ідеальним учнем;
• що думають про медалі сучасні учні;
• чи може старша профільна школа обійтися без “відмінників”.

Коротка довідка про шкільні медалі

За часів радянського (російського) окупаційного режиму тогочасний уряд у 1945 році відновив практику відзначення учнів золотими і срібними медалями. На медалі було написано: “За відмінні успіхи у навчанні, праці і зразкову поведінку”. Медаль мала діаметр 32 мм і вагу 10.5 грама. Золота медаль була із золота 583 проби, а срібна - 925 проби.

Згодом відзнака стала легшою і дешевшою. Золото стало 375 проби, а вага - 5.8 грама. У 1960 році “Золота” медаль перетворилася на мідно-нікелевий сплав, що був покритий 0.3 грамами золота. Але вона давала право вступу у виші без екзаменів.

Після відновлення незалежності в Україні медалі теж існували як нагорода для успішних учнів, але вони поступово знецінювалися. З 2024 року замість медалей держава стала видавати атестат з відзнакою, у якому не враховуються результати ЗНО/НМТ, які школяр за власним бажанням може навіть не повідомляти навчальному закладу.

Таке поняття, як медаль, збереглося у деяких країнах пострадянського простору. Наприклад, в Естонії нагороджують медалями з золотим та срібним напиленням. Медаль можуть не дати, якщо випускник “провалить” державні іспити.

Деякі університети дають додаткові бали медалістам при вступі, а для деяких університетів цінністю є досвід участі у олімпіадах та проєктах.

“І вже третій рік поспіль українські діти, що вчаться тут, отримують золоті та срібні медалі. Їх нагороджують медалями, а не так як в Україні зараз - свідоцтво з відзнакою”, - каже Олександра Малюга з Маріуполя, яка зараз викладає у Таллінні.

Втім, в більшості європейських країн це не практикується. У Фінляндії, до прикладу, взагалі усі документи з оцінками видають в конвертах, щоб ніхто сторонній їх не бачив. Бо в освіті працює принципи рівності для всіх. Пані Олена з Краматорська підтверджує, що її обом дітям документи видавали в останній день і всім в конвертах. В Іспанії є певні державні премії, але йдеться про унікальні досягнення, а не просто за успішне опанування курсу шкільної освіти.

Корупція, несправедливість і знецінення

Одним з головних приводів скасувати медаль як таку, було те, що інститут шкільних державних відзнак, на жаль, дуже часто використовувався не як спосіб заохочення учня, а як засіб стимуляції активності батьків зокрема й в матеріальному плані. Щоб дитина отримала омріяну медаль, батьків змушували входити у так звані “батьківські трійки”, які стали синонімом корупції та вимагань. Також часто від них очікували “допомоги” школі або конкретному педагогу чи директору, якщо тато чи мама випускниці займали певні посади чи мали певні можливості. Цей період багато батьків згадує, як страшний сон. А самі діти — як прояв несправедливості, подвійних стандартів і цинізму.

“Коли я була випускницею, під час вручення атестату на майданчику перед школою несподівано заграв оркестр, коли вручали документ одному з “вчительських” дітей, який був веселим, класним хлопцем, але вчився так-сяк, - згадує пані Вікторія з Чернігівщини, - Пам’ятаю, як ми усі зніяковіли, бо оркестр грав тільки для медалістів! Ми потім ще довго обговорювали між собою, як так могло статися, що він отримав срібну відзнаку. А потім хтось з батьків сказав, мовляв, у вчительки були заощадження тільки на хабар за один іспит до медичного, а медаль давала право вступити, якщо успішно здав один екзамен. Я потім все думала: добре, що, закінчивши інститут, він не пішов працювати в медицину, бо страшно уявити, що лікував би він так, як отримав ту медаль”.

Це відчуття несправедливості, яке часто залишило психологічну травму на усе життя, ставало майже невід’ємним “бонусом” медальних перегонів. Хтось бачив, як медалістам вчителі переписують твори чи натягують оцінки на іспитах, а хтось розчаровувався тим, що в нього не вірили.

“Я вчилася у маріупольській школі №34, і за вусі 10 років навчання в мене не було жодної четвірки у табелі. З першого до випускного класу, - згадує Анна Ребрік свій шлях до медалі, - Але отримала я не золоту, а срібну. Бо директорка сказала мамі, що, мовляв, треба було частіше навідуватися до школи, як інші батьки, які хотіли, щоб у дитини була золота медаль. А так вони начебто не вірили, що я взагалі здатна “потягнути” золото і скласти випускні іспити на п’ятірки, тому заздалегідь замовили срібну. Це при тому, що в атестаті не було жодної четвірки. Мабуть, ця несправедливість мене тоді зачепила, раз я пам’ятаю про це так багато років. Вважаю, що перший справжній урок, який я отримала у школі - цей світ дуже несправедливий”.

Тому вже для своїх дітей багато хто принципово не ставив “медальної” планки, яка частіше за все потрібна не дітям, а для задоволення батьківської пихи.

“Ми принципово “не йшли” на медаль, хоча син весь шкільний курс добре вчився, був активним, мав багато захоплень, які переростали рівень шкільної програми, - розповідає мама Андрія Іванко, який випускався зі школи у 2016 році, - Бо це непотрібна та марна канитель: там, не дай бог, якусь контрольну напише на бал нижче чи не встигне зробити щось з “неголовного” предмета, і все — трагедія, “медаль” під загрозою, а документи в МОН вже надіслані! А ще мені вкрай не подобалася практика кулуарних зустрічей батьків майбутніх медалістів з адміністрацією ліцею, де все відбувалося під девізом “ну, ви ж розумієте — медаль залежить від вчителя”. До речі, в атестаті у сина були оцінки тільки високого рівня, ЗНО він здав дуже добре, і один з цілого потоку, де було понад десяток медалістів, вступив на бюджет найпрестижнішого столичного вишу. Більшість Андрієвих “золотих” однокласників пішли вчитися за контрактом”.

Психологія напруження чи мотивація?

Тим, хто пройшов шлях медаліста, знайоме відчуття постійного навантаження та вигоряння: “йдеш на медаль” — маєш брати участь у всіх олімпіадах, конкурсах, які проводяться. А проводять їх, як ми знаємо, дуже багато. Підготовка до тих, які не входять в сферу особистого інтересу, не тільки віднімає купу сил та часу, а й випрацьовує звички, з якими потім навіть у дорослому віці доводиться боротися на сеансах у психолога: від неможливості казати “ні”, якщо не враховуються твої справжні інтереси, до бажання за будь-яку ціну зробити все не просто добре, а ідеально.

“Мені здається, золоті медалі давно віджили своє. Дякуючи незалежному оцінюванню знань, тепер важливий твій реальний рівень, а не ступінь лояльності до тебе викладачів. Та й загалом, чи не травмувало нас це прагнення до медалей тим синдромом відмінника, який зараз багатьом по життю створює проблеми (і мені теж), - зізнається медійниця Гаяне Авакян, яка закінчила школу у рік, коли востаннє були іспити, а не ЗНО. І якій, до речі, навіть медаль не дозволила перемогти корупційні схеми під час вступу. - Найкращим стимулом для хорошого навчання має бути можливість отримати якісну вищу освіту за фахом, який тобі до душі. Без ризиків корупції. А медалі хай залишаться спортсменам”.

Навіть з впровадженням ЗНО тиск на медалістів не знизився, а подекуди й збільшився. Бо певний час результат тестування впливав на можливість отримати омріяну відзнаку. Не дуже раділи й вчителі, бо адміністрація лякала, що оцінки, які не будуть підтверджені високими балами ЗНО, вважатимуться “липовими”, а вчитель — непрофесійним. І це знижуватиме рейтинги навчальних закладів.

“Це було жахливе напруження для всіх. Навіть дуже талановита дитина не по всіх предметах і не в усіх психологічних станах має ту саму “тверду” оцінку, хоча в цілому, по всіх критеріях, достойна медалі. І тут ЗНО — стрес, погане самопочуття, погода, любов, урешті-решт, або ще безліч причин, - і бали не такі високі, як треба. Усе, на вчителя вказували пальцем — ото такі ваші медалісти, - згадує пані Ольга, вчителька історії одного з ліцеїв Сіверськодонецька, - Тому часто адміністрація тиснула на педагогів, мовляв, якщо не впевнені — не “тягніть” на медаль. А як, якщо поточні оцінки гарні і формальних причин не подати на відзнаку немає?”

Коли бали ЗНО чи НМТ перестали враховувати, видаючи “атестат з відзнакою”, вчителі (та, здається, й учні), зітхнули з полегшенням. А при вступі виш міг самостійно визначати, що для нього в пріоритеті: наявність “червоного атестата” чи високі тестові бали.

Втім, можливо, візуальні підтвердження успіхів у навчанні для мотивації підлітків все ж мають значення. Якщо вони додають упевненості у собі, не існують як ціль заради цілі і не вимагають надмірних зусиль. А ще, якщо на виготовлення не витрачатимуться державні кошти, яких під час війни бракує на більш практичні речі.

“У принципі, медалі ніхто не скасовував, пан Паска помиляється. Відбулася пару років тому лише одна річ: держава не витрачає кошти на друк медалей, але це може робити кожен засновник. Пану Пасці ніхто не заважає запропонувати Львівській ОВА, в якій він працює, надрукувати медалі і нагороджувати випускників шкіл області”, - вважає заступник голови Комітету Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій Сергій Колебошин.

Тож, мотивація в цілому наче не страждає, ініціатива — у руках засновників закладів, які можуть дарувати найкращим випускникам символічні прикраси чи в інший спосіб відзначати кращих, не додаючи зайвого клопоту батькам, учням та вчителям. До речі, така практика була у багатьох громадах ще до скасування медалей: меценати могли пропонувати подарунки усім медалістам, наприклад, задля підвищення впізнаваності свого бренду.

“Медаль чи, наприклад, похвальний лист залишаються з тобою на все життя як матеріальний спогад про твої зусилля та успіхи. Я досі зберігаю свої Похвальні листи, які були вручені мені ще у Покровську, у нині зруйнованій ворогом школі, - вважає Кирило Передрій, майбутній випускник Ліцею №1 Покровська, - Саму філософію відзначення та прояву уваги до старанних учнів точно не варто ставити на паузу, адже мотивація потрібна молоді саме тепер. І це надважливо для молодої людини, це цінується. Медаль — це підсумок багаторічної, безперервної та щоденної рутинної праці над різними предметами у школі. Дуже не хотілося б, щоб тест ЗНО чи НМТ, який до того ж супроводжується, на жаль, величезним психологічним стресом у день іспиту, міг умить зруйнувати результат років старанного навчання. НМТ має залишатися інструментом для вступу до вишів, а шкільні відзнаки повинні оцінювати саме системний шлях учня впродовж усього навчання. Звісно, серед іншого і варто враховувати НМТ, але не як ключовий фактор, що вирішує саму наявність в учня такої медалі”.

Профілізація старшої школи

Під постом пана Паски відбулася доволі цікава та змістовна дискусія. До прикладу, Марина Дмитрів, начальник управління персоналу та фінансово- економічного забезпечення департаменту освіти і науки Львівської ОДА, написала такий коментар:

“Школа формує не лише академічні знання.Вона формує особистість. У нас є діти, які стають чемпіонами світу і Європи, пишуть наукові роботи, створюють стартапи, мають досягнення в мистецтві, музиці, займаються волонтерством, рятують людей,

є лідерами учнівського самоврядування.

Чи справедливо сказати, що їхні досягнення менш вагомі лише тому, що вони не мають високого балу атестату чи НМТ?

Мені здається — ні. Я би взагалі змінила філософію відзнаки. Не “золота медаль”, а “Державна відзнака випускника України”. Вона могла б враховувати кілька складових:

академічні результати, результати НМТ, досягнення в науці, спорті, мистецтві;

громадянську активність, волонтерство, міжнародні досягнення. Тобто оцінювати не лише знання, а внесок молодої людини у розвиток країни. При умові що ми, знову ж таки, в центр уваги ставимо досягнення.

Концепція НУШ змінила філософію освіти. Вона говорить не лише про те, що знає дитина, а й про те, що вона вміє робити з цими знаннями, як мислить, співпрацює, розв’язує проблеми і чи здатна вчитися протягом життя. Тому виникає питання: чи логічно оцінювати успіх випускника?

Але це не означає, що не потрібні відзнаки. Це означає, що відзнаки теж повинні еволюціонувати. Наприклад, якщо ми хочемо мотивувати саме ті якості, які проголошує НУШ, то відзнака мала б відзначати не лише високі оцінки, а й:

• академічну доброчесність;
• здатність до самонавчання;
• лідерство;
• реалізацію власних проєктів;
• громадянську відповідальність;
• наполегливість;
• досягнення в різних сферах.

І тут є ще один нюанс. “Навчитися вчитися” — це компетентність. Але компетентність дуже важко виміряти одним числом або одним тестом.

Якщо держава захоче повернути престижну відзнаку, то вона має чесно відповісти собі на запитання: що саме ми хочемо відзначити? Високу успішність? Академічні знання? Компетентності? Потенціал? Чи всебічний розвиток особистості? Бо від відповіді на це запитання залежатиме вся система критеріїв”.

Дійсно, реформування української старшої школи спрямоване на рух вглиб науки, культури, мистецтва чи технологій, які є цікавими тій чи іншій дитині. Для цього старшокласникам й пропонують профільне навчання, в якому можна самостійно обирати предмети та рівень заглиблення під час навчання, регулюючи таким чином власний час та зусилля. Чи варто вважати стимулом і мотивацією відновлення медалей, якими відзначатимуть тих, хто блискуче (але чи глибоко?) опанував усі дисципліни шкільної програми? Чи не нівелюватиметься таким чином сама ідея профілізації?

“Медаль - це радянська традиція, яка втратила сенс у реаліях сучасної реформованої української освіти. Адже нині ми говоримо про вибір, індивідуальну освітню траєкторію, розвиток компетентностей, потрібних для успішного життя. Важлива якість освіти, реальні знання, вміння їх застосувати, розвиток навичок, а не гонитва за шматочками металу, - вважає освітня омбудсменка Надія Лещик. - Варто порівнювати дитину не з іншими, а фіксувати її власний розвиток та рух вперед. Водночас медаль часто стає не стільки метою дитини, скільки амбіціями батьків чи гонитвою самої школи за рейтингами. Мірятися різними рейтингами, кількістю медалей на рівні закладів освіти, міст, областей - неправильно й беззмістовно”.

Освітня омбудсменка вважає, що не варто створювати зайвий психологічний тиск на дітей, які й так перевантажені. А профільне навчання у старшій школі має мотивувати не до уніфікованого стандартного максимуму, а, навпаки, стимулювати бажання розвивати ті напрями, до яких у дитини хист та інтерес і які їй знадобляться у майбутній професії.

Які ще пільги потрібні?

В Україні налічується кілька десятків різноманітних пільг та категорій, які мають пріоритет при вступі. Хтось може вступати через співбесіду чи за результатом творчого конкурсу, до когось застосовуються окремі квоти, а хтось може гарантовано перевестися на бюджет, навіть якщо вступив на платний варіант навчання. Чи потрібна ще якась окрема пільга “за медаль”, або варто її повернути, щоб можна було повісити над столом, куди атестат не повісиш?

Тим, кому у свій час саме медаль дала можливість втілити свою мрію про навчання, така пільга не здається зайвою.

“Логічно, що відзнака має нести за собою якусь реальну практичну цінність. Мені, наприклад, у свій час, медаль та результати участі в обласній олімпіаді допомогли без іспитів вступити в той виш, який я сама обрала, на спеціальність, яку я хотіла. Бо корупційна складова вступу була дуже сильною, - каже пані Наталя Зубар, що закінчила школу у 90-ті роки, - Мабуть, вона повинна включати не тільки навчальні досягнення, а й результати ЗНО, НМТ, олімпіад і фахових конкурсів. Може, тоді нагорода буде більш об’єктивною”.

Але, схоже, що часи, коли медаль давала пільги при вступі до престижних вишів, повернути неможливо, навіть якщо ввести в обіг саму медаль як символ. Бо змінилося багато чого: демографічні показники, які повністю поміняли баланс “пропозиція — попит”, зацікавленість навчальних закладів у студентах, які вже мають профілізацію, глибокі знання та впевнені навички з потрібних дисциплін, а не у людині, яка знає всього потрохи. Врешті решт, впровадження ЗНО та НМТ, які суттєво знизили корупцію на рівні вишів.

“Як на мене, медаль — це якась “лапка динозавра”. Я кілька років серйозно займаюсь східними мовами, планую вчитися на перекладача. Часу на ідеальне вивчення, наприклад, фізики, в мене точно немає — так, в рамках, щоб розуміти, що таке “конус Маха” під час прольоту гіперзвукової ракети… — каже Ганна Сергієнко з Черкасської області, - Чи буду я “вбиватися”, щоб отримати “червоний атестат” чи якусь залізячку, умовно покриту золотом? Точно ні! Якщо я нормально здам НМТ та матиму по-справжньому гарні знання мов, щоб продовжити займатися справою, яка мені подобається, нащо мені якісь інші пільги?”

Тож, питання про медалі хоч і дискусійне, але, здається, має логічне рішення, яке народилося за вимогами часу. Бо, як написав у своєму коментарі до посту пана Олега заступник директора комунального закладу “Львівський обласний будинок вчителя” Роман Пастушенко, ідеалу випускника сучасна школа не потребує.

“Визначений концепцією НУШ ідеал (особистість, патріот, інноватор) може втілити тільки повна загальна та професійна освіта (за уточненням, мова має йти про цілісну особистість та українську ідентичність). Винагороджувати виключно за навчальні досягнення маємо можливостями набути добру освіту (конкурсний добір в гімназії, ліцеї та ЗПО). Винагороди за призові місця - коштовні подарунки. Винагородами за ті чи інші особисті якості мають бути відзнаки відповідних організацій – від релігійних до спортивних. Важливо, щоб про успішних дітей писали, розповідали, щоб їх фільмували. Чим школа може винагородити не обраних (успішних), а усіх своїх учнів? Лише тим, що буде середовищем, у якому можна відчувати себе щасливим/-ою”, - впевнений він.

Раніше медіа НУШ писало, що Участь у “Джурі” (“Соколі”) стане пільгою при вступі до військових навчальних закладів

Фото героїв публікації, зі сторінки FB Олега Паски, Наталі Денисової та сайту Волинської служби новин