Чи готова українська школа до збільшення учнів-білінгвів

Відповідно до статей 7 Закону України “Про освіту” та 21 Закону України “Про забезпечення функціонування української мови як державної” мовою освітнього процесу в закладах освіти є державна мова. Законодавство гарантує кожному громадянинові України право на здобуття освіти державною мовою. Але внутрішня регіональна міграція та повернення дітей з довгострокової евакуації до інших країн потребує додаткової уваги освітян до школярів, які через різні обставини є білінгвами.

Чи є в українській школі стратегія м’якого повернення таких дітей до україномовного освітнього середовища? Чи має вона бути однаковою для тих, хто в побуті використовують російську, і тих, хто мав досвід спілкування та навчання мовами країн, в яких родина знайшла прихисток через війну? Пропонуємо послухати думки експертів.

У цій статті ви дізнаєтеся зокрема:

• як формується коло дітей-білінгвів;
• чи є це проблемою для освіти;
• чому англійську варто розвивати, а російську - забувати;
• як держава може підготуватися до збільшення школярів, які опанували ще одну мову під час евакуації через війну.

Заговорив одразу англійською

Шестирічний Богдан Розкладай, який разом з мамою та старшим братом через війну виїхав до Нідерландів у віці двох з половиною років, готується цього вересня йти до першого класу української школи у місті Коломия.

“Власне, Богдан заговорив там. В Україні він трохи говорив, тільки окремі слова, я навіть переживала за таку затримку, ходила з ним до логопеда, до невролога. А коли ми приїхали до Нідерландів, я розпитувала й місцевих спеціалістів, і консультувалася онлайн з українськими. І усі сказали: навіть якщо це іншомовне середовище, дитину треба віддати в садок, - розповідає Катріна, мама Богдана. - Тому заговорив він майже одразу англійською. Хоч в садочку було й нідерландськомовне середовище, вихователі чомусь вирішили, що він краще розуміє англійську і спілкувалися з ним англійською. Так й пішло: він навіть вдома теж починав зі мною говорити англійською. Але я наполягала, що говоримо тільки українською, бо боялася, що будуть проблеми”.

Трохи менше року тому вони повернулися до України, де хлопчик теж почав відвідувати садочок, і почав використовувати більше української мови.

“Англійська в нього класна, але з українською, дійсно, ще є проблеми. Я повела його до логопеда, бо словниковий запас відчутно менший, він часто вставляє англійські слова, плюс є проблеми з граматикою: число, рід, відмінки, побудова речень, він часто їх плутає. Поки усе це опрацьовуються з логопедом, - каже пані Катріна. - І я, коли ми пішли на підготовку до школи, спитала, як його підготувати, бо дуже хвилююсь. Мені порадили віддати його на програму “Інтелект”, бо Богдан успішний в математиці та англійській, а українська мова підтягнеться, не хвилюйтесь”.

Але мама Богдана передбачає, що до кінця літа, і, можливо, протягом першого класу, від допомоги логопеда відмовитися буде складно. Бо станом на зараз хлопчик має помітний англійський акцент. Пані Катріна каже, що у сина немає проблеми з російською мовою, бо він її не знає. Але у великої кількості школярів в Україні є проблеми з використанням української мови саме через зросійщення — і це теж питання білінгвів. Тож, загалом, доволі великого кола дітей стосується ця проблема.

“У Коломиї переважно україномовне середовище, і я цим дуже задоволена. Бо коли ми були у Нідерландах, Богдан почав говорити трохи і нідерландською, і якщо додаватиметься й російська — в його голові може сплутатися геть усе, - каже пані Катріна. - Хоча діти з України, які були у нідерландському садочку разом з Богданом, більше використовували російську, ніж українську. То я щиро радію, що він її не підхопив”.

Розмірковуючи, якої допомоги вона та син чекали б від педагогів, жінка зауважує, що навряд чи це має бути якийсь уніфікований підхід. Бо різні бекграунди, різні ступені білінгвізму, різні мови, різний вік дітей.

“Це точно задача “з зірочкою” для вчителів, певний виклик. Можу поділитися, як Богдан порозумівся в українському садочку, хоча спершу не дуже влився в колектив. Бо не “намацувалися” спільні інтереси, - каже мама Богдана. - А потім він пішов в іншу групу, а там хлопчики дивились ті ж англомовні мультики, що й він. І він миттєво включився. Можливо, й у молодшій школі варто пробувати через якийсь спільний міжнародний контент, який діти дивляться в усіх країнах, який перекладають різними мовами. Зараз у YouTube є ці англомовні пісеньки, які українською перекладені, за рахунок цієї впізнаваності воно може включати дітей і, відповідно, вони краще будуть сприймати навчання”.

Пані Катріна зізнається, що поки зустріла у школі тільки доброзичливе ставлення до дитини та бажання допомогти адаптувати малечу до україномовного середовища.

“Усі нормально налаштовані. Всі дуже м’які. Я не бачила, щоб хтось їх там шарпав, виправляв. Навпаки, всі кажуть: “усе буде здорово, ви не хвилюйтесь”. З дітьми категорично не можна робити це через висміювання, звинувачення, показового виправляння, бо це ніяк не сприяє переходу, - впевнена пані Катріна. — Можу порадити батькам не соромитися, а одразу розповідати ситуацію вчителю, який працюватиме з дитиною: якої мовою говорять вдома, який був досвід навчання, які зусилля вже приклали батьки. Чим більше інформації має вчитель, тим краще він буде розуміти контекст і, відповідно, краще реагуватиме і розумітиме, які інструменти застосувати”.

Варіант віддати сина у приватну школу з англійською мовою навчання пані Катріна не розглядала. Але вона хотіла б зберегти і розвивати його англійську мову, бо це й зараз відбувається у Богдана легко та невимушено.

“Він дивиться англомовний контент: від мультфільмів до освітніх програм з математики чи астрономії. Саме так й навчився читати англійською, - каже мама. - Оскільки в нього це добре стартувало, а він дитина, яка цікавиться всім, то поки на даному етапі я за це не хвилююсь. Тобто цей напрямок буде розвиватися самостійно. Зараз я докладаю все ж більше зусиль до вивчання української мови, і, на жаль, цікавого контенту українською значно менше. І якщо не докладати додаткових зусиль, то з цим можуть бути труднощі”.

Білінгвізм сам по собі не є проблемою

У цьому впевнена Уповноважена із захисту державної мови Олена Івановська. Бо сучасні наукові дослідження свідчать, що володіння двома мовами не перешкоджає успішному навчанню дитини, а за належної підтримки може позитивно впливати на розвиток пам’яті, уваги, когнітивної гнучкості та здатності до навчання. Але у контексті повномасштабної війни в Україні це дійсно може стати викликом у сфері освіти.

“Частина українських дітей тривалий час перебуває за кордоном або навчається в іншомовному середовищі, а в майбутньому дедалі більше родин повертатимуться додому. Це потребуватиме виваженої державної політики, спрямованої на їхню успішну інтеграцію до українського освітнього простору, - відповіла пані мовний Омбудсмен на запит медіа НУШ. - Водночас важливо, щоб ця дискусія ґрунтувалася на фактах. Станом на сьогодні офіційна статистика не підтверджує масового повернення українських дітей із-за кордону. Однак уже зараз доцільно формувати підходи, які допоможуть дітям безболісно адаптуватися до навчання українською мовою, зберігши при цьому всі переваги, які дає володіння кількома мовами”.

Пані Олена підкреслює, що для української системи освіти принципове значення має рівень володіння державною мовою. Реалізація права навчатися державною мовою безпосередньо залежить від того, наскільки впевнено дитина володіє українською. Саме українською вона/він навчатиметься читати й писати, здобуватиме знання з усіх навчальних предметів, спілкуватиметься з учителями та однокласниками. Тому достатній рівень володіння державною мовою є одним із ключових чинників успішної адаптації до навчання та подальших освітніх результатів.

“Заклади освіти безумовно мають бути готовими до м’якої інтеграції дітей, які після тривалого перебування за кордоном або навчання в іншомовному середовищі приходять до української школи, - запевняє вона. - Така інтеграція передбачає уважне ставлення до індивідуальних потреб дитини, підтримку з боку педагогів, створення доброзичливого українськомовного середовища, а також недопущення будь-яких проявів булінгу чи стигматизації”.

Водночас, вважає пані Олена, така підтримка не повинна знижувати вимог до опанування державної мови. Навпаки, її мета — допомогти дитині якомога швидше й комфортніше досягти рівня володіння українською мовою, необхідного для повноцінного навчання.

“Не менш важливою є роль сім’ї. Якщо батьки планують, що дитина навчатиметься в Україні, варто завчасно подбати про підтримку української мови в повсякденному житті: більше спілкуватися українською, читати книжки, переглядати українськомовний контент, підтримувати навички читання й письма, - заявляє вона. - Найкраща підготовка до української школи починається у родині. Саме там формується мовне середовище, від якого значною мірою залежить, наскільки легко дитина почуватиметься в українському освітньому просторі”.

При цьому, пояснює Уповноважена з захисту державної мови, не йдеться про необхідність відмовлятися від другої мови. Знання кількох мов є безумовною перевагою в сучасному світі.

“Водночас саме якісне володіння державною мовою забезпечує дитині рівний доступ до освіти, дозволяє повною мірою реалізувати свої здібності та успішно інтегруватися в українське суспільство. Держава вже сьогодні має бути готовою до того, що зі збільшенням кількості дітей, які повертатимуться до України, питання їхньої мовної та освітньої інтеграції набуватиме дедалі більшого значення. Державна мова – це ключ для кожної дитини до якісної освіти, рівних можливостей і повноцінної участі в суспільному житті”, - наголошує Уповноважена з захисту державної мови.

Не розмивати україномовний освітній простір

Як саме має відбуватися ця підготовка до нових викликів, ми запитали й колишнього мовного Омбудсмена Тараса Кременя. Він вважає, що питання білінгвальної освіти в Україні вже існує. І застерігає, що під час його розв’язання, пам’ятати, що освіта має бути інструментом посилення державної мови, конкурентоспроможності громадян і відкритості до світу, а не механізмом розмивання україномовного освітнього простору.

“Мовою освітнього процесу в закладах освіти є державна мова. Але сучасна українська школа повинна формувати покоління, яке буде вільно володіти не лише українською мовою, але й багатьма іноземними мовами, - каже пан Тарас. - Саме тому оптимальною моделлю могла би бути україно-англійська білінгвальна освіта, коли окремі предмети викладалися б англійською мовою, за умови високої кваліфікації педагогічних працівників. Це дозволило б українським учням відкритися до світу, мати доступ до найкращих світових університетів, досліджень, інновацій, не позбавляючи їх власної мовної ідентичності”.

Зважаючи на те, що величезна кількість дітей через війну знаходиться за кордоном, держава має приділити особливу увагу таким родинам, коли вони повертатимуться в Україну. Адже, крім того, що вони є носіями мови, вони є носіями громадянства, так само їхні батьки.

“Я неодноразово зустрічав таку модель за кордоном: в приватних закладах освіти навчаються діти, які володіють іншими, окрім державної мовами. Щоб розвивати їхні мовні компетенції, запрошують учителів-білінгвів. І ми повинні бути до цього готові: повернувшись до України, дитина не має втрачати набуті знання іншої мови, навчаючись українською, - впевнений пан Тарас. - Це може бути і три-, і чотири-, і п’ятимовна модель. Від цього виграють тільки наші діти”.

Ольга Радченко, яка з початком повномасштабного вторгнення виїхала в Європу та працює в Українській школі в Женеві, каже, що навіть там це не просте завдання. І потребує індивідуального підходу до кожної конкретної дитини.

“Працюю з учнями початкових класів за кордоном. Є діти з україномовних родин. Багато є білінгв - один із батьків франко-, англо-, іспанофон…Виклики непрості. Робимо, що можемо, у цій непростій ситуації”, - зізнається вона.

Але є але, якщо розглядати, якими саме мовами користуються діти. Тарас Кремінь нагадує, що так звана двомовність є ще й наслідком зокрема трьохсотрічної русифікації, яка набула особливого геноцидального змісту під тимчасовій окупації українських територій.

“При чому там, в окупації, жодної білінгвальної моделі в освіті немає. Є суворий лінгвоцид, тобто заборона всього, що пов’язано із українською мовою, з українською історією, з історичною пам’яттю, - каже він. - Тому українська освіта має остаточно позбутися колоніальної спадщини, і надалі утверджувати українську мову як мову успіху і європейського майбутнього. І білінгвальна освіта в Україні повинна означати не дві рівнозначні мови держави, а сильну українську, як державну, плюс сильні іноземні мови”.

Він зізнається, що знає безліч прикладів, коли діти спонукали своїх батьків, які раніше розмовляли російською або були двомовними, говорити українською.

“Тож, треба працювати комплексно, починаючи з дошкільного виховання, бо мовні навички формуються з малечку. Продовжувати практику сімейних курсів чи студій для батьків, - каже він. - Але я вам скажу, починаючи з 22-го року, з початком повномасштабної війни, Україна зробила неймовірний стрибок до української мови. Українська мова стала мовою безпеки, українська мова стала мовою престижу, українська мова стала мовою можливостей”.

Підхід до білінгвів має бути трохи іншим

Чинна народна депутатка Наталя Піпа готова звернутися до Міністерства освіти і науки з пропозицією напрацювати відповідні методики та програми для роботи з дітьми, які повертаються з-за кордону.

“Це наші діти. І ми готові їх прийняти. Ми готуємося інтегрувати їх в українську систему освіти. І дуже важливо розуміти: білінгвізм — це не проблема, а радше особливість, з якою потрібно правильно працювати”, - впевнена вона.

Австралійське дослідження 2025 року показало, що у 10 років між білінгвальними та одномовними дітьми немає жодної статистично значущої різниці в академічних результатах, грамотності чи математиці. Водночас є дослідження, які припускають, що в майбутньому білінгвізм може навіть давати певні когнітивні переваги. Але ці результати ще потребують подальшого підтвердження, тому робити однозначні висновки поки що не варто.

“Що ми можемо сказати вже зараз? Підхід до навчання одномовної дитини і дитини-білінгва має бути дещо іншим, - зазначає депутатка. - Чи готова до цього сьогодні українська система освіти? Повністю — ні. Але ми готові приймати наших дітей. Це означає адаптувати освітні програми, готувати методичні матеріали, навчати вчителів і допомагати дітям проходити адаптацію”.

Безумовно, це виклик. Якщо в один клас повернуться діти, які навчалися, наприклад, у Нідерландах, Німеччині чи інших країнах, вони матимуть різний мовний досвід. Але пані Наталя переконана, що наші вчителі вміють працювати з дітьми і допомагати їм адаптуватися.

“Саме тому ми, як держава, маємо вже зараз готуватися до цього. Бо саме від учителя дуже часто залежить, як дитина почуватиметься у новому класі, якщо вона вперше прийшла до української школи, або у своєму класі після повернення, - пояснює депутатка. - Тому мій висновок дуже простий: ми приймаємо наших дітей, а систему освіти маємо трансформувати так, щоб вона була готова до їхнього повернення”.

Інклюзивність – це підтримка усіх, хто її потребує

Вчителька молодших класів з Хмельницького Олена Цигольник вважає наявність у класі дітей-білінгвів цікавим досвідом.

“Чимало залежить від багатьох чинників. Якщо дитині важко спілкуватись українською мовою, тому що довгий час перебувала за кордоном, і це накладає певні труднощі на сприймання та ефективне опрацювання навчального матеріалу, то пропоную батькам різні шляхи, - ділиться досвідом вчителька. - Найперше, це перебування у мовному середовищі не лише в межах навчального закладу, а й у повсякденній рутині. Це сприятиме мимовільному запамятовуванню і збагаченню словникового запасу без стресу”.

Також, впевнена пані Олена, варто брати до уваги контент, який переглядає та споживає учень у цифровому середовищі: відео, ігри, чати. Варто пропонувати збільшити частку україномовного контенту.

“Але це має бути рекомендація, пропозиція, а не жорстка вимога. Якщо є потреба у моїй безпосередній допомозі, надаю додаткові рекомендації і, звичайно, намагаюся збільшити час особистої взаємодії, - розповідає пані Олена. - Якщо ж дитина володіє рідною мовою на достатньому рівні і може без додаткового стресу сприймати навчальний матеріал, то володіння іншою мовою дає можливості для урізноманітнення навчального процесу. До прикладу, сприяти соціокультурному розвитку однокласників”.

У випадку з російськомовним білінгвізмом Олена Цигольник вважає таку ситуацію певним викликом для педагога.

“Адже зараз багато родин мають статус ВПО. І російська мова є мовою спілкування більшості родин із східних областей. Так склалось історично, на жаль. І діти не вибирали свідомо, якою мовою думати і висловлювати свої почуття. Це був вибір їхнього оточення, батьків, - розмірковує вчителька. - Дітям важко переходити на українську мову, це не відбувається одразу. Але категорично - ні в якому разі не чиниться тиск, типу “лише українською” . Це відбувається поступово через насичення мовним середовищем, навчальними матеріалами, допомогою спеціалістів за потреби”.

Пані Олена вважає, що важливо проговорити з усім класом те, що кожен має свої особливості. І ми маємо бути толерантними до них. Бо інклюзивність - це не лише про дітей з особливими освітніми потребами, це й про підтримку кожного, хто потребує її у певний період свого життя.

Нагадаємо, що раніше НУШ писав про Підручники для корінних народів: хто розбудить “сплячі мови”

Фото надано героями публікації, головне фото – Magnific