Яким є психоемоційний стан освітян та чи готові вони надавати психосоціальну підтримку дітям і колегам: ГО “Смарт освіта” презентувала результати дослідження

Нещодавно ГО “Смарт освіта” провела експертне обговорення дослідження “Психоемоційний стан та готовність освітян до надання психосоціальної підтримки”.

Це дослідження стало частиною великого проєкту організації – тренінгової програми “Психосоціальна підтримка для освітян“, яка спрямована на розвиток обізнаності та необхідних навичок педагогічних працівників і шкільних психологів у темі психічного здоров’я.

Під час проведення дослідження вивчали психоемоційний стан освітян та шкільних психологів на третьому році повномасштабної війни, їхню здатність надавати психосоціальну підтримку учасникам освітнього процесу, а ще – ефективність програми “Психосоціальна підтримка для освітян”.

З основними результатами пропонуємо ознайомитися в цьому матеріалі “НУШ”.

Зокрема, з тексту ви дізнаєтеся:

• чому психологічна служба в закладах освіти потребує оновлення;
• наскільки вчителі та шкільні психологи обізнані з питань психічного здоров’я;
• чи готові вони надавати психосоціальну підтримку;
• яким є психоемоційний стан педагогів та шкільних психологів, які проходили тренінгове навчання.

“ПСИХОЛОГІЧНА СЛУЖБА В ОСВІТІ ПОТРЕБУЄ РЕФОРМУВАННЯ”

Зміна підходів у роботі психологічної служби в українській системі освіти назріла вже давно, підкреслила під час експертного обговорення дослідження Анастасія Голотенко, експертка Координаційного центру з психічного здоров’я Кабінету Міністрів України та голова проєктного офісу з питань психології Міністерства освіти і науки України.

За її словами, одним із пріоритетних напрямів роботи МОН є організація психосоціальної та психологічної підтримки на всіх рівнях освіти. Серед основних компонентів:

• оновлення змісту освіти на всіх рівнях (доповнення темами про психічне здоров’я та психосоціальну підтримку);
• переосмислення підходів до роботи психологічної служби в системі освіти.

“В Україні, на жаль, тема психічного здоров’я все ще залишається досить стигматизованою. Нам досі іноді не зручно звертатися до фахівців та може здаватися, що просити про підтримку або шукати її, – це прояв слабкості.

Якщо ми ще з дитячого садочка будемо навчати базових навичок розуміння себе, самодопомоги, то потім у нас буде менше дорослих, яким треба буде пояснювати, що піклуватися про своє психічне здоров’я – так само нормально, як і йти до стоматолога, якщо болить зуб, наприклад”, – акцентувала Анастасія Голотенко.

Крім змісту освіти, за її словами, важливо переглянути й підходи до роботи психологічної служби в системі освіти. Адже зараз портрет учасників освітнього процесу змінився – фактично всі (і вчителі, і батьки, і учні) мають досвід проживання війни. Цей досвід по-різному впливає на нас, і це не можна ігнорувати.

“Ми маємо прийти до того, щоби психологи та соціальні педагоги були не просто “кабінетними” працівниками. Вони мають бути реально включеними у процес. Звісно, ми не говоримо, що саме так у всіх закладах освіти. Але в частині з них психолог сприймається не зовсім так, як мав би сприйматися, і займає не зовсім ту професійну роль, яку мав би.

Оновлення цієї ролі залежить від багатьох компонентів: розвитку компетенцій самих психологів, включення в систему взаємодії адміністрації закладів, педагогів та батьків тощо”, – каже Анастасія Голотенко.

Однак, як зауважила експертка, вміти надавати першу психологічну допомогу мають не лише шкільні психологи чи соціальні працівники, а й педагоги, оскільки вони є першою лінією контакту з дітьми та батьками.

“Звісно, це велика робота як на місцевому, так і на державному рівнях. Ми говоримо і про зміну нормативних документів, і про перегляд навантаження…

Адже не може бути якісних послуг там, де на одного психолога, скажімо, півтори тисячі учнів.

Тому це багаторівнева історія і ми готові на всіх етапах залучати громадські організації, експертів до обговорень, доповнень та розвитку нової концепції психологічної служби в закладах освіти, щоб вона ставала ще кращою”, – додала Анастасія.

ПЕРЕД ТИМ, ЯК ЩОСЬ ЗМІНЮВАТИ У ПСИХОЛОГІЧНІЙ СЛУЖБІ, ВАЖЛИВО ДОСЛІДИТИ СТАН САМИХ ОСВІТЯН: ПЕРЕДІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

Сьогодні в українському суспільстві є великий запит на формування навичок стійкості, особливо для освітнього кластера, продовжила Тетяна Ширяєва, психотерапевтка, кандидатка наук із психології, членкиня команди з розвитку платформи Resilience.help.

Так, ще в березні-квітні 2023 року ГО “Смарт освіта” організувала дослідження стану психічного здоров’я в освітньому середовищі, у якому взяли участь понад 1 000 педагогів з усієї країни.

Виявилося, що майже 62 % опитаних освітян мають пригнічений настрій та втрачають інтерес до своїх щоденних справ і професійної діяльності.

“У лютому 2024 року “Смарт освіта” спільно з міжнародною організацією Americares та за підтримки МОН розпочали проєкт, що містив два потужні складники –

1. серію навчальних тренінгів з опанування навичок психосоціальної підтримки в межах тренінгової програми “Психосоціальна підтримка для освітян”
2. та дослідження психоемоційного стану освітян (опитування через онлайн-анкетування)”, – пояснила Тетяна Ширяєва.

Тож дослідження “Психоемоційний стан та готовність освітян до психосоціальної підтримки” стало частиною великого проєкту організації – тренінгової програми “Психосоціальна підтримка для освітян”.

[Програма спрямована на розвиток обізнаності педагогічних працівників у темі психічного здоров’я, а також на формування навичок психосоціальної підтримки дітей та підлітків, їхніх батьків/опікунів у сфері психічного здоров’я, зокрема в часи війни.

Навчальні матеріали програми базуються на співпраці з партнерами Americares Foundation, а також на розробках Універсального тренінгу з психічного здоровʼя (програма МН4U). Зокрема, спеціально для освітян адаптували його методологію та 5-крокову модель (алгоритм) першого реагування, над якою працювала Вікторія Горбунова, докторка психологічних наук, психотерапевтка, голова комітету EuroPsy. Докладніше про це – тут.

Проєкт став продуктом цікавої колаборації державних інституцій, громадського сектору, наукової спільноти та ЗВО. У ньому взяли участь понад 800 освітян з усіх регіонів України, а також пілотна група з 20 студентів психологічного факультету Житомирського державного університету ім. І. Франка].

Саме дослідження мало на меті:

• дослідити психоемоційний стан освітян та шкільних психологів на третьому році повномасштабної війни;
• проаналізувати їхню здатність надавати психосоціальну підтримку учасникам освітнього процесу;
• перевірити ефективність навчання в програмі “Психосоціальна підтримка для освітян”, додала Оксана Макаренко, співзасновниця ГО “Смарт освіта”, керівниця проєкту.

Учасниками дослідження стали шкільні психологи та вчителі, які реєструвалися за власним бажанням через інтернет-ресурси й частково через подання місцевими органами освіти за зверненням МОН.

Як розповіла Тара Пауелл, консультантка дослідження, асоційована професорка Іллінойського університету (США), роботу організували в такий спосіб:

1. з-поміж шкільних психологів та вчителів сформували дві репрезентативні групи. Першій запропонували пройти дистанційне навчання за програмою “Психосоціальна підтримка для освітян” і опитування, а друга група стала контрольною і брала участь лише в опитуванні;
2. серед опитаних були освітяни з трьох регіонів України: центрального, південно-східного та східного;
3. опитувальники для учасників проєкту були розміщені на електронній платформі;
4. опитування експериментальних та контрольних груп (як шкільних психологів, так і вчителів) відбувалося в три хвилі – на початку навчання, одразу після завершення навчання та через місяць;

“Такий підхід мав показати не лише загальну картину психоемоційного стану освітян та його змін у часі, а також дав нам можливість оцінити ефективність тренінгу”, – акцентувала Тетяна Ширяєва.

Загалом до участі в дослідженні запросили 2 911 педагогів та шкільних психологів (проте не всі дійшли до завершення програми, що теж свідчить про психологічний стан освітян та їхню спроможність навчатися – хоч і онлайн – в умовах повітряних тривог, відсутності зв’язку та електроенергії).

• На різних етапах в опитуваннях взяла участь 881 людина (572 в експериментальних групах та 309 у контрольних);
• у повному обсязі навчання завершили – 489 учасників (експериментальна група);
• сертифікат тренера отримав 61 шкільний психолог (+20 тренерів пройшли навчання ще при пілотуванні Програми у 2023 році);
• сертифікати про підвищення кваліфікації отримали 418 освітян;
• з пілотної групи студентів ЖДУ ім. І. Франка отримали сертифікати про проходження курсу 10 студентів.

“Це дослідження показує, наскільки важливо знати, що відчувають українські освітяни в умовах війни, а також допомагає нам зрозуміти їхні потреби, щоб створювати ефективні програми.

Ми готові ділитися своїми практиками з поліпшення ментального здоров’я, але вони потребують адаптації до умов життя в Україні. Тож я радію, що в програмі “Психосоціальна підтримка для освітян” ми мали змогу це зробити, а ще – залучити науковий потенціал Іллінойського університету”, – зауважив під час презентації Адам Кін, директор із комплексних надзвичайних ситуацій Americares Foundation (партнерів програми).

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Під час опитування досліджували вплив навчання на програмі “Психосоціальна підтримка для освітян” на психоемоційний стан освітян та їхню готовність до психосоціальної підтримки, порівнюючи ці показники з результатами тих, хто не брав участі в навчанні.

• Тож перший критерій оцінювання ефективності навчання – порівняння контрольної та експериментальної груп, пояснила Наталія Портницька, завідувачка кафедри соціальної та практичної психології ЖДУ ім. Івана Франка, кандидатка психологічних наук, доцентка.

У контрольній групі, яка не проходила навчання, все ж спостерігається певне зростання (хоча й незначне) обізнаності та готовності до психосоціальної підтримки у взаємодії з учнями та їх батьками. Тоді як експериментальна група демонструє стійке зростання обізнаності вчителів з питань психічного здоров’я та готовності до надання психосоціальної підтримки. Виявлені зміни є закономірними (що підтверджено за допомогою статистичного аналізу). Ці зміни продемонстровані на графіках нижче:

Як пояснила експертка, певне зростання в контрольній групі може бути зумовлене посиленою увагою суспільства до питань психічного здоров’я.

“Але поділка зростання цього показника мінімальна (0,1–0,2 бала). Тоді як в експериментальній групі цей зсув становить мінімум пів бала. Тобто маємо дійсно закономірне зростання обізнаності й готовності до психосоціальної підтримки серед вчителів та шкільних психологів, які пройшли навчання”, – розповіла Наталія Портницька

Також перед початком дослідження висували гіпотезу, що рівень обізнаності й готовності до психосоціальної підтримки може бути різним у педагогів із різних регіонів. Але значущих відмінностей дослідження не виявило, як і між результатами тих, хто мешкає в міській або сільській місцевості.

“Передбачаємо, такий результат отримали через те, що навчання відбувалося в онлайн-форматі, усі мали однаковий доступ до матеріалів, тож могли в однаковій мірі користуватися всіма матеріалами, брати участь у тренінгових сесіях тощо”, – пояснила Наталія Портницька.

• Інший критерій – робота в різних ланках освіти (тут і далі – результати експериментальної групи).

Тут є різке зростання обізнаності з питань психічного здоров’я у вчителів, які працюють у початковій і середній ланках загальної середньої освіти. Серед тих, хто працює в дошкільній ланці, зростання не таке сильне. Але вони максимально готові надавати психосоціальну підтримку, додала Наталія Портницька.

“З одного боку, зростання обізнаності з питань психічного здоров’я вчителів початкової та середньої школи можна пояснити тим, що вони працюють у системі реформи НУШ, тож проходять відповідне навчання з емоційного інтелекту і, ймовірно, мають певну базу знань”, – продовжила вона.

• Ще один критерій вимірювання ефективності навчання – досвід роботи.

За цим критерієм є позитивна стійка динаміка й обізнаності, і готовності надавати психосоціальну підтримку у всіх досліджуваних групах.

Цікаво, що рівень обізнаності й готовності симетрично зростає фактично у всіх групах. Але найбільш стійке зростання готовності до підтримки демонстрували педагоги з досвідом роботи від 11 до 15 років, додала Наталія Портницька.

Водночас під час дослідження зʼясували, що найбільшу потребу в навчанні психосоціальної підтримки мають працівники з дошкільної ланки освіти, а також педагоги, які мають досвід роботи менш як п’ять років.

“Також ми говорили про рівень освіти самих вчителів, але яскравих відмінностей тут не побачили. Тобто, так само є позитивна динаміка із питань обізнаності й готовності до психосоціальної підтримки у вчителів усіх груп (з освітою молодший бакалавр чи спеціаліст, спеціаліст, магістр).

Зазначу, що найвища динаміка й обізнаності, і готовності до психосоціальної підтримки спостерігалася в педагогів з освітнім рівнем молодший спеціаліст або молодший бакалавр. Ймовірно, це пов’язано з тим, що ці фахівці ще продовжують здобувати освіту”, – пояснила експертка.

Також під час дослідження у вчителів, які проходили тренінгове навчання, вимірювали такі показники психоемоційного стану:

• емоційний компонент психічного здоров’я;
• соціальний компонент психічного здоров’я;
• психологічний компонент психічного здоров’я;
• професійне вигорання;
• депресія;
• тривога;
• загальний рівень сприйняття стресу;
• уявна безпорадність;
• відсутність самоефективності.

За всіма показниками виявили поліпшення психоемоційного стану вчителів, які брали участь у програмі під час самого навчання і після його завершення зі збереженням або поліпшенням стану через місяць, розповіла Ольга Савиченко, кандидатка психологічних наук, доцентка кафедри соціальної та практичної психології Житомирського державного університету імені Івана Франка.

• Найбільші зміни стосувалися загального рівня сприйняття стресу, а також професійного вигорання. Найсуттєвіші зміни були в тих груп, які мали найнижчі початкові показники, для них зростання було більшим. Загалом у 69 % опитаних, які пройшли навчання, рівень сприйняття стресу підвищився.
• Якщо ж говорити про психологічні, соціальні, емоційні компоненти психічного здоров’я, то в результаті дослідження побачили загальне зростання цих показників для різних груп, але в групі молодих вчителів від 18 до 25 років і частково від 26 до 44 років було певне коливання (показники не зростали стрімко, іноді вони падали й поверталися до попереднього рівня через місяць).

“Ми це пов’язуємо з певним браком соціального та професійного досвіду та, можливо, з нестійкими особистісними переконаннями, цінностями”, – каже Ольга Савиченко.

• Щодо показника уявної безпорадності, то у вчителів старших за 60 років він зріз одразу після тренінгу й потім впав через місяць.

“Ми розуміємо, що навчання відбувалося онлайн, воно інтерактивне і, можливо, не завжди це було комфортно для старших людей. Але ми вчили користуватися цими інструментами й вже з набуттям досвіду ця безпорадність знижувалася”, – каже Ольга Савиченко.

• Так само і з відсутністю самоефективності. У групі молодих вчителів 18-25 років показники знизилися одразу після тренінгу, що є хорошим результатом, однак виросли через місяць. Активні заняття під час тренінгу сприяли відчуттю самоефективності, але впродовж місяця це не підкріплювалося і в цієї групи, ймовірно, через емоційну нестійкість, брак професійного досвіду не відбулося закріплення ефекту.
• Показники депресії та тривоги знизилися в усіх групах. Найбільше – у представників зі Сходу України.

“Ми вважаємо, що цьому могло сприяти залучення до такого значущого загальноукраїнського проєкту. Оскільки вчителі могли долучитися до досить інтенсивного навчання, і вони робили це, долаючи різні перешкоди, іноді приєднуючись під звуки вибухів і донавчаючись, коли була відсутність світла. Тож стресостійкість зростала, а депресія падала”, – додає пані Ольга.

Показники тривоги найбільше знизилися в представників центральних регіонів (вони мали вищі стартові показники тривоги й депресії).

Також у дослідженні порівнювали показники психічного здоров’я вчителів, які змінювали місце проживання від початку повномасштабної війни, і тих вчителів, які не полишали своєї домівки. Опитування проводили так само до, після та через місяць після навчання, доповнює Ірина Тичина, декан соціально-психологічного факультету Житомирського державного університету імені Івана Франка.

Порівняння показників психоемоційного стану вчителів із досвідом і без досвіду переселення показало:

• загальну позитивну динаміку поліпшення показників стабільності психічного здоров’я в обох групах;
• частіше фіксували посилення психологічного компонента порівнюючи з іншими компонентами психічного здоров’я, що свідчить про те, що одним з основних чинників стабільності психічного здоров’я є стійкість особистісних цінностей та переконань, особливо в часи війни, коли люди змушені щоденно робити важливі вибори;
• незначна частина вчителів фіксувала погіршення соціального компонента порівнюючи з іншими компонентами психічного здоров’я. З одного боку, вимушене переселення зумовлює розрив соціальних зв’язків. З іншого, навіть якщо людина не змінює місце проживання, то чинники, пов’язані з війною, можуть суттєво знижувати відчуття соціального здоров’я, зокрема через зниження відчуття захищеності;
• але загалом значущих відмінностей у показниках психоемоційного стану в групах педагогів, які вимушено переселялися, та тих, хто не змінював місця проживання, не виявили.

Якщо говорити про показники сприйнятого стресу, то в обох групах фіксували зниження показників протягом навчання. У групі вчителів, які змінювали місце проживання, дещо вищий відсоток осіб, які фіксували це зниження через місяць після проходження навчання порівнюючи з тими, хто не полишав свого дому.

Підсумовуючи, за результатами дослідження зафіксували:

• покращення психологічного стану серед вчителів та шкільних психологів, які брали участь в експериментальних групах, порівнюючи з контрольними. Перша група виявила загальну позитивну динаміку психоемоційного стану після завершення навчання зі збереженням або поліпшенням стану через місяць.

“Тобто, під час програми вчителі не просто дізналися, як надавати психосоціальну підтримку учасникам освітнього процесу, а й покращили своє ментальне здоров’я і добробут”, – наголосила Тара Пауелл, яка також готує статтю за результатами дослідження для міжнародного наукового журналу “Conflict and Health”.

• кращі показники обізнаності та готовності надавати психосоціальну підтримку мають вчителі початкової й середньої школи (зокрема, як результат впровадження реформи НУШ);
• значущих відмінностей у показниках психоемоційного стану в групах педагогів, які вимушено переселялися, та тих, хто не змінював місце проживання, не виявили;
• навчання за програмою через розширення знань учасників у сфері психічного здоров’я, турботи про себе та інших людей, дає опосередкований ефект на покращення психоемоційного стану;
• підвищення рівня обізнаності з питань психічного здоров’я та готовності до психосоціальної підтримки пов’язане з рівнем освіти педагогів та ланкою освіти, у якій працюють вчителі, і не пов’язане з місцем проживання та досвідом професійної діяльності. Останній радше пов’язаний зі швидкістю та стійкістю засвоєних знань.

“Серед 12 компетентностей, якими тепер мають володіти вчителі, також і психологічна, емоційно-етична та здоров’язбережувальна, які є не менш важливими для забезпечення якісного освітнього процесу. Однак маємо поставити собі запитання, як саме ці компетентності сформовані в педагогів, і відповідно до цього дизайнувати освітні програми підготовки вчителів та підвищення кваліфікації.

Частково відповіді та пропозиції щодо розвʼязання цього питання дає це дослідження, адже ми дізналися не лише про психоемоційний стан вчителів та їхню готовність до психосоціальної підтримки, а й отримали рішення, яке може покращити цю сферу, – курс “Психоемоційна підтримка для освітян”. Оскільки дослідження доводить його ефективність, я вважаю, що цей курс варто адаптувати й використовувати під час підвищення кваліфікації вчителів та підготовки педагогів у закладах вищої освіти”, – підсумувала під час презентації Лілія Гриневич, міністерка освіти і науки України 2016–2019 років, проректорка з науково-педагогічної роботи Каразінського університету.

Конспект підготувала Ірина Троян, “Нова українська школа”

Титульне фото: ГО “Смарт освіта”

Онлайн-курс “Психосоціальна підтримка освітян” створено ГО “Смарт Освіта” в партнерстві з Americares Foundation, Inc. Матеріали тренінгу розроблені на основі УТПЗ командою науковиць Житомирського державного університету ім. Івана Франка Наталією Портницькою, Ольгою Савиченко, Іриною Тичиною та дитячою сімейною психологинею Світланою Ройз за підтримки Friedrich Naumann Foundation for Freedom.