Герої серед нас. Про кого варто розповідати на Першому уроці 1 вересня

Перший урок у новому 2025/2026 навчальному році в закладах загальної середньої освіти Міністерство освіти та науки пропонує присвятити вшануванню пам’яті захисників та захисниць України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.

При підготовці та проведенні Першого уроку в МОН радять скористатися інформаційними матеріалами, що розроблені Українським інститутом національної пам’яті.

Окрім матеріалів ІНП, можна розповісти дітям історії героїв, які навчались у вашій школі, жили у вашому місті.

Для сучасних школярів такі розповіді — не просто частина історії країни. Це дзеркало, у якому видно: герой — це не далекий бронзовий монумент, а той, хто колись так само сидів за партою, жартував на перерві, мріяв про своє майбутнє.

Коли вчитель розповідає у класі правдиві історії захисників, він допомагає учням зрозуміти: мужність — це вибір, який може зробити кожен, а слово “патріотизм” перестане бути абстракцією — воно стане живим.

Українська журналістка та письменниця Віолетта Кіртока зібрала історії героїчних українців у книзі “Народні герої України. Історії справжніх”. Журналістка спеціалізується на висвітленні тем російсько-української війни і є відповідальною секретаркою громадської організації “Народний герой України”.

Пропонуємо вам використати на Першому уроці чотири історії героїв, які розказані в цій книзі.

Дмитро “Да Вінчі” Коцюбайло

“Коли вперше “Град” прилетів так близько, я зрозумів: назад дороги немає”.

У шкільному дворі Дмитро завжди мав за вухом олівець. Він малював будь-де і будь-що: драконів, комікси, вигадані карти з “таємними” маршрутами. За цю творчу звичку друзі назвали його Да Вінчі. Він умів бачити картину ширше, ніж інші — і в житті, і на війні.

Коли країну охопила війна, Дмитро пішов добровольцем. Його штурмова рота трималася там, де інші підрозділи не могли. “Тримаймося, хлопці, ще трохи”, — казав він, коли земля здригалася від “Градів”. Спокій у його голосі врятував не одне життя.

Побратими згадували: “Да Вінчі завжди йшов першим. Він мав талант робити з людей команду, бо сам ніколи не боявся”.

Дмитро загинув 7 березня 2023 року під Бахмутом, залишившись на передовій до останнього подиху. Він — наймолодший Герой України, кавалер ордена “Золота Зірка” (посмертно) та ордена “За мужність” ІІІ ступеня.

Його підрозділ, “Вовки Да Вінчі”, продовжує воювати й сьогодні під його ім’ям. Для дітей ця історія важлива тим, що герой може бути ровесником їхніх старших братів чи сестер.

Єдина жінка-пілот армійської авіації

“Я боюся лише втратити екіпаж. Все інше — просто небо й вітер”.

У дитинстві Катерина годинами лежала на даху старого сараю й стежила за хмарами: “Це крила, мама, справжні крила”. Мрія кермувати літаком здавалася неймовірною, але вона йшла до неї вперто. Їй казали: “Це не жіноче”. Вона відповідала: “А чому я маю відмовлятися від мрії тільки тому, що я дівчина?”

Сьогодні лейтенантка Катерина керує бойовим гелікоптером так майстерно, що навіть вітер слухається. Під час евакуації з-під Лимана вела машину настільки низько, що сосни торкалися шасі. У салоні були поранені та діти. “Я не думаю про страх — думаю про тих, хто поруч”, — сказала вона після польоту.

Катерина й досі служить у армійській авіації ЗСУ, нагороджена орденом “За мужність” ІІІ ступеня, і доводить власним прикладом: у небі немає місця упередженням. Для школярок її історія — руйнування стереотипів і доказ, що мрії варто втілювати.

Василь “Тайфун” Тарасюк

“Ми зникли для них, але залишилися там, де потрібні свої”.

Малий Василь умів зникати в лісі так, що друзі годинами його шукали. Він знав, як ступати тихо, і любив слухати шелест трави. На війні це стало вмінням прикривати своїх. У бою під Покровськом він зумів закрити підрозділ димовою завісою так, що ворог втратив орієнтацію. Його спокійна впевненість стала щитом для людей поруч.

Під час боїв за Авдіївку він тричі повертався на фронт після важких поранень.

Командував ротою 72-ї бригади. Побратими казали: “Василь був із тих, хто не кидає. Він не уявляв себе без фронту, бо там були його люди”.

За відвагу нагороджений званням Героя України та орденом “Золота Зірка”. Служить і тепер, навчає молодих воїнів тримати позиції, щоб берегти життя.

Його історія показує дітям цінність братерства та відданості — ті якості, які формують справжнього лідера.

Тимур Веклич

“Якщо є шанс врятувати — ми сідаємо, навіть якщо злітати вже не буде як”.

Ще підлітком Тимур ремонтував велосипеди, розбирав мотори й завжди знаходив спосіб зробити їх кращими. Його цікавило, як усе працює, і це привело його в авіацію.

Тимур став добровольцем у 22 роки. Його шлях — символ покоління, яке виросло під час війни.

Жартував: “Десять років тому я малював малюнки для солдатів, а тепер сам став одним із них”.

Під час штурму Гостомеля він, прорахувавши траєкторію між вогневими точками, посадив вертоліт під обстрілом, аби висадити десант. Цей політ врятував життя багатьом.

Тимур нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІ та ІІІ ступенів. Продовжує службу, готуючи молодих пілотів і передаючи їм не лише техніку, а й сміливість у рішеннях.

Ця історія особлива для учнів: Тимур був майже їхнім ровесником. Вона допомагає зрозуміти, що героїзм починається з простого вибору — бути відповідальним за свою країну.

Чому ці історії мають звучати у школі

Історії сучасних героїв роблять патріотизм особистим і живим. Коли дитина чує не лише сухі факти, а справжні розповіді про людей із мріями, слабкостями, страхами й радощами, вона починає розуміти: герой — це не недосяжний символ, а людина, яка колись сміялася з друзями на перерві й мріяла про своє майбутнє. Такі історії ламають стереотипи. Приклад Катерини, яка стала пілотом бойового гелікоптера, показує: немає професій, заборонених за статтю чи походженням.

Вони вчать ціні свободи. Коли в класі звучать розповіді про Дмитра чи Василя, діти бачать: незалежність не дається безкоштовно, її вартість — людське життя. І саме тому виникає гордість, коли вчитель каже: “Цей герой сидів за такою ж партою, як ви”. Це створює відчуття живого зв’язку з історією та тими, хто її творить.

Герої не читають лекцій і не диктують готових відповідей, але змушують замислитися: “А що зробив би я?” І, можливо, саме з цього запитання в серці кожної дитини починається шлях до справжньої відповідальності — за себе, за інших і за свою країну.

Більше про Народних героїв України та книгу Віолетти Кіртоки дізнавайтесь за посиланням.

Фото – Сергія Ваганова