Оцінювальні судження у початковій школі: спротив чи шанс на розвиток?

Уже не перший рік в Україні впроваджується реформа Нової української школи. За цей час відбулося чимало змін, і поступово нові підходи стають звичними у щоденному житті школи. Водночас у вчительському середовищі початкових класів, не вщухають розмови навколо однієї з тем, яка викликає особливу увагу та дискусії, — перевірка зошитів та написання оцінювальних суджень.

Думки педагогів тут розділилися. Для одних це можливість по-новому подивитися на навчальні досягнення учнів, підтримати дитину словом і дати їй орієнтир для розвитку. Для інших — завдання непросте, адже воно вимагає додаткового часу, зусиль і пошуку правильних слів. Саме тому тема оцінювальних суджень і досі залишається актуальною й важливою для обговорення. Адже оцінювальне судження — це не лише констатація результату, а й щира спроба допомогти дитині рухатися далі. І саме в цьому, напевно, полягає головний виклик: як поєднати цей інструмент з реальними можливостями вчителя.

Разом із позитивними відгуками про оцінювальні судження звучать і слова про труднощі, які вони створюють для педагогів. Це природно, адже будь-яка нова практика потребує часу, щоб стати частиною щоденної роботи. У вчителів різний досвід, різне навантаження та навіть різний підхід до спілкування з дітьми, тому й ставлення до цього освітнього інструменту виявляється неоднаковим.

Насправді супротив, який інколи виникає, не варто сприймати як заперечення самої ідеї чи небажання змінюватися. Швидше це відображення тих викликів, з якими стикається вчитель у своїй щоденній роботі. І саме про ці виклики варто говорити відверто й доброзичливо, щоб разом знаходити шляхи їх подолання.

Чому ж виникає спротив?

Коли спілкуєшся з педагогами, стає зрозуміло: за цим спротивом стоять цілком реальні й зрозумілі труднощі. І вони не свідчать про небажання рухатися вперед, а радше про ті виклики, з якими доводиться зіштовхуватися щодня.

По-перше, навантаження. Зі слів педагогів, коментувати кожну роботу — завдання непросте. Вчителі зізнаються: інколи є відчуття, що можна буквально “захлинутися” у цих коментарях, особливо якщо клас великий і щодня треба писати судження з декількох предметів. Час — найцінніший ресурс учителя, і він завжди обмежений.

По-друге, очікування батьків. Загалом родини позитивно сприймають оцінювальні судження, адже в них бачать більше інформації та конкретики. Водночас під час індивідуальних зустрічей чи розмов батьки все одно запитують: “А на якому рівні моя дитина?”. Тобто, крім детальних коментарів до конкретних завдань, їх цікавить і загальна “картина” — чітке розуміння, де саме перебуває дитина у своєму розвитку.

По-третє, потреби адміністрації. Керівництво шкіл завжди намагається бачити загальну картину — якою є якість навчання в класі, скільки учнів працюють на високому рівні, чи є ті, хто потребує додаткової підтримки. Тому, навіть коли вчитель детально прописує оцінювальні судження, адміністрація прагне отримати узагальнену інформацію: як виглядає клас у цілому, які тенденції в навчальних досягненнях.

Де шукати відповіді?

Щоб учителям було легше працювати з оцінювальними судженнями, МОН підготувало детальні методичні матеріали. У своїй роботі педагоги початкових класів спираються на Методичні рекомендації, затверджені наказом МОН від 13.07.2021 року № 813, а також на поради, викладені у Додатку 3 листа МОН від 19.08.2022 року № 1/9530-22 та Методичними рекомендаціями, затвердженими наказом МОН від 13.08.2025 р № 1/16828-25

У початковій школі (1–4 класи) оцінювання результатів навчання не має єдиної жорсткої форми. Вони носять рекомендаційний характер, тобто школа може взяти їх за основу або створити власну систему оцінювання, головне — щоб вона відповідала принципам Нової української школи. Це означає, що педагоги та методичні об’єднання можуть самі визначати:

• які саме діагностувальні роботи проводити,
• скільки їх буде,
• у якій формі фіксувати результати.

Усі ці рішення ухвалюються на педагогічній раді.

Також згідно з наказом МОН від 30 листопада 2020 року № 1480, система оцінювання обов’язково має бути прописана у програмі школи та у Положенні про внутрішню систему забезпечення якості освіти.

Ці документи пояснюють, як саме формулювати оцінювальні судження, на що звертати увагу та як зробити оцінювання зрозумілим і для дітей, і для батьків, і для адміністрації.

Якщо говорити простою мовою, то у початковій школі вчителі використовують два види оцінювання: формувальне (тобто те, що супроводжує навчання щодня) та підсумкове (річне). Форма оцінювання може бути різною — усе залежить від предмета, завдання й етапу навчання.

У 1–2 класах результати навчання обов’язково описуються словами — у вигляді оцінювальних суджень. У 3–4 класах педагогічна рада може вирішити: залишити лише вербальні оцінки чи поєднувати їх із рівневою системою (“початковий”, “середній”, “достатній”, “високий”). Тобто в одній школі навіть у паралельних класах можуть бути різні форми оцінювання — усе залежить від обраної освітньої програми та методики роботи вчителя.

Але, важливо пам’ятати, що оцінюється не тільки кінцевий результат, а й сам процес навчання: як дитина виконує завдання, які дії використовує, наскільки впевнено працює. Саме тому оцінювальні судження будуються на характеристиках того, як учень чи учениця засвоюють знання й навички.

Як формулювати оцінювальне судження?

Коли вчитель формулює оцінювальне судження, він може орієнтуватися на Орієнтовну рамку оцінювання (Методичні рекомендації, затверджені наказом МОН від 13.07.2021 року № 813.) та очікувані результати навчання, прописані в освітній програмі.

Принцип насправді дуже простий:

1. Учитель дивиться, що саме учень мав засвоїти (очікуваний результат).
2. Порівнює роботу дитини з цим результатом.
3. Конкретизує судження відповідно до завдання.
4. Озвучує або записує коментар для учня.

Наприклад, у рамці зазначено: “визначає спосіб подолання виявленого утруднення за наданими орієнтирами”. Тоді вчитель може сказати: “Ти правильно обрав пам’ятку для пояснення способу обчислення. Наступного разу зверни увагу на послідовність дій”. Приклади оцінювальних суджень на інших навчальних предметах:

Читання

• “Ти добре зрозумів головну думку тексту. Спробуй ще навести приклади з твору, щоб пояснити свою відповідь”.
• “Тобі вдалося виразно прочитати діалог. Наступного разу зверни увагу на інтонацію наприкінці речення”.

Математика

• “Ти правильно обрав спосіб розв’язання задачі. Подумай, чи можна зробити обчислення коротше”.
• “Розв’язок у тебе вийшов вірний. Перевір уважно, чи не пропустив крок під час запису”.

Я досліджую світ

• “Ти вміло описав явище природи. Додай ще кілька ознак, щоб твоя розповідь була повнішою”.
• “Ти правильно зробив висновок із досліду. Наступного разу спробуй пояснити, чому саме так сталося”.

Образотворче мистецтво

• “Ти цікаво підібрав кольори. Подумай, як можна заповнити вільний простір на малюнку”.
• “Ти старанно виконав роботу. Спробуй наступного разу використати інший матеріал, щоб зробити малюнок ще виразнішим”.

А що з критеріями оцінювання?

Орієнтовна рамка допомагає вчителю задати напрям оцінювання, а конкретні критерії роблять цей процес зрозумілим для дітей у щоденній роботі.

Тобто рамка дає загальний орієнтир, а вчитель “перекладає” його на зрозумілу для дитини мову.

Критерії оцінювання можуть бути простими й зрозумілими для дітей: цікавість, посильність, самостійність, правильність дії чи результату. На початку навчання корисно оцінювати, наскільки завдання цікаве й доступне дитині. А на завершальному етапі — чи правильно вона виконала дію і наскільки точним є результат.Такий підхід допомагає дітям краще усвідомлювати свої сильні сторони й зони розвитку, розвиває впевненість і навички самооцінювання.

Важливо, що формувальне оцінювання завжди пов’язане зі зворотним зв’язком. Це не лише слова вчителя, а й діалог із дитиною, взаємооцінювання між учнями, навіть невербальні сигнали — наприклад, картки чи умовні позначки. Такий постійний обмін допомагає учневі краще розуміти, що він уже вміє, а над чим ще варто попрацювати.

Формувальне оцінювання працює за принципом:

• самооцінювання (дитина аналізує власну роботу),
• взаємооцінювання (учні оцінюють роботу один одного),
• оцінювання вчителя (як підсумок і орієнтир для подальших кроків).

Цей процес буде ефективним лише тоді, коли результати оцінювання враховуються далі — під час вибору завдань, методів і форм роботи на наступних уроках. Тобто оцінювання стає не “крапкою”, а “стартом” для наступного кроку в навчанні.

Для дітей дуже корисно вчитися аналізувати власні успіхи: “Що я можу вже зараз? Що ще потрібно зробити? Які дії допоможуть досягти результату?”. Це формує навички самооцінювання, відповідальність та впевненість у своїх силах.

І якщо говорити про навантаження вчителів, то можна і не заборонено використовувати різні способи фіксації оцінювальних суджень. Це можуть бути записи в зошитах, у друкованих посібниках, у щоденниках (паперових чи електронних). Для щоденної перевірки зручно домовитися з учнями про умовні позначки — наприклад: “+” означає правильно, “с” — самостійно, “сп” — самостійно з пам’яткою, “д” — із допомогою. Такі символи не замінюють оцінку й не ділять дітей на “сильних” і “слабших”, а лише допомагають швидко зрозуміти, як саме виконано завдання.

У кінці роботи бажано написати коротке оцінювальне судження з порадою: що вдалося добре, а над чим ще варто попрацювати. Це допомагає учневі бачити власний прогрес і чітко розуміти, що робити далі.

Варто прагнути до того, щоб оцінювальне судження — не стало просто описом результату. Це розмова з дитиною про її навчання, про її успіхи й кроки до нового рівня.

 Умовний алгоритм оцінювального судження

1. Зафіксуй успіх
   
   • Назви конкретну дію або результат дитини.
   • Приклад: “Тобі вдалося правильно розв’язати приклад”, “Ти старанно оформив роботу”.
2. Додай уточнення
   
   • Покажи, у чому саме сила цього результату (щоб дитина розуміла, що варто повторювати).
   • “Особливо добре, що ти пояснив розв’язання своїми словами”.
3. Вкажи зону для розвитку
   
   • Доброзичливо підкажи, що ще можна вдосконалити.
   • “Спробуй наступного разу писати букви однакового розміру”.
4. Запропонуй наступний крок
   
   • Орієнтуй на майбутнє, а не на помилку.
   • “Наступного разу потренуйся рахувати швидше”, “Спробуй використати інший спосіб розв’язання”.

Що думають адміністратори закладів?

Як сприймають діти словесні оцінки і чому вони важливіші за звичні бали? Як у школах організовують роботу з підвищення компетентності педагогів у цьому напрямі? Чи легко вчителям формулювати оцінювальні судження та як адміністрація відстежує, чи справді вони працюють? Про свій досвід розповідає Світлана Гладишко, заступниця директора гімназії №148 імені Івана Багряного м. Києва.

— Пані Світлано, які головні виклики виникають у педагогів під час застосування оцінювальних суджень у початкових класах?

— Учні початкової школи дуже чутливі до оцінки дорослого. Вони можуть неправильно зрозуміти слова вчителя, тому педагог має знайти індивідуальний підхід до кожного — врахувати рівень розвитку, темп навчання, а також особливі освітні потреби. Важливо добирати такі слова, які мотивуватимуть дитину і спонукатимуть її старатися далі. Окремий виклик — пояснити значення словесної оцінки батькам, адже вони звикли до балів і не завжди відразу приймають нову систему.

— Як у вашій гімназії організована робота з підвищення компетентності вчителів у цьому напрямі?

— Ми постійно працюємо над цим. Проводимо педагогічні ради, методичні об’єднання, де ділимося досвідом, обговорюємо ситуації, добираємо влучні словесні оцінки. Наші вчителі проходять курси НУШ, онлайн-курси, вебінари. Адміністрація гімназії надає методичні рекомендації, активно залучаємо і психолога школи. У межах розбудови внутрішньої системи якості освіти проводимо самооцінювання, до якого залучаємо всіх учасників освітнього процесу. Працюємо і з батьками — організовуємо співпрацю через анкетування.

— Чи проводите ви моніторинг того, як учителі застосовують формувальне оцінювання? Які висновки робите?

— Так, у закладі освіти проводяться різноманітні внутрішні моніторинги. Це відвідування уроків, аналіз зошитів спостережень учителів, перегляд портфоліо учнів. Наші висновки однозначні: формувальне, тобто словесне оцінювання у початковій школі позитивно впливає на дітей і мотивує їх до кращих результатів.

— І останнє запитання. Що для вас легше як для вчителя: виставити бал чи сформулювати оцінювальне судження?

— Звісно, простіше поставити бал. Це швидко і зрозуміло. А от оцінювальне судження потребує часу і добору слів для кожної дитини окремо. Але я переконана, що в початковій школі має бути саме формувальне оцінювання. Бо бал не пояснює, у чому дитина сильна і над чим ще треба попрацювати, а словесна оцінка дає розуміння, що вже добре, і куди рухатися далі.

Ключ до успіху — комунікація з батьками

Батьки теж потребують пояснень. Щоб краще зрозуміти досвід родин, ми поспілкувалися з мамою першокласника Київської гімназії № 270, Софією Ніколовою.

— Чи помічали ви, що ваша дитина краще розуміє, що потрібно вдосконалити, коли отримує словесне пояснення, а не просто бал?

Так, звісно. Першачки ще не зовсім розуміють, що означає конкретна оцінка. Добре, якщо поставили максимальний бал, але якщо ні — як дитині зрозуміти, за що знизили оцінку і як це виправити? У першому класі діти ще не орієнтуються в системі оцінювання, і мій син не завжди розуміє, що саме у нього не виходить.

— Які слова учителя мотивують вашу дитину старатися більше: “Добре” чи конкретне пояснення того, що він зробив правильно і що можна покращити?

Я помітила, що мого сина мотивує саме конкретне пояснення. У перші дні в школі він розгубився, адже все було нове, і він не зовсім розумів, що від нього вимагається. А коли чує поради від учителя, то краще розуміє, що йому потрібно робити, і почувається впевненіше.

— У вас уже є досвід виховання старшого сина. Скажіть, будь ласка, чи допомагають оцінювальні судження вам, як батькам, відстежувати реальний прогрес дитини, а не тільки цифру, яка ні про що не говорить?

Якщо чесно, мені спершу було складно орієнтуватися в сучасному оцінюванні, адже я сама навчалася за п’ятибальною системою. Але згодом зрозуміла: саме оцінювальні судження зручніше допомагають відстежувати прогрес дитини.

— Якщо порівняти традиційну цифру і коментар учителя, що, на вашу думку, дає дитині більше впевненості у власних силах і бажання вчитися далі?

Відповідь однозначна — коментар учителя. У першому класі важко пояснити різницю між оцінками “7” чи “9”, і діти губляться. Це точно не додає їм упевненості. А слова допомагають відчути власний успіх і зрозуміти, куди рухатися далі.

— Чи були моменти, коли коментар учителя допоміг вашій дитині зробити наступний крок у навчанні краще, ніж якби він просто отримав число в зошиті?

Звісно! Мій син дуже відповідальний і старається виконувати всі завдання добре. Коли він бачить коментар, то чітко розуміє, що потрібно виправити, і сам намагається це зробити.

Досвід мами першокласника підтверджує: слова вчителя дають дитині більше впевненості, ніж сухі цифри. Для вчителя це є не тільки викликом, але й шансом: перетворити школу з простору контролю на простір розвитку.

Від автора: У світі дітей слово завжди важливіше за цифру. Воно може підтримати, надихнути й показати шлях уперед. Так, оцінювальні судження вимагають від учителя часу й зусиль, але вони повертаються у вигляді щасливих очей учнів, які вірять у свої сили. І саме в цьому полягає справжня цінність освіти — допомогти дитині повірити в себе!

Нагадаємо раніше медіа НУШ розповідало як тепер оцінюватимуть учнів початкових класів.

Фото – Freepik