Ризики нового закону про безпеку шкіл

Головним питанням організації освіти сьогодні є безпека: пріоритетні зусилля у сфері освіти спрямовані саме на захист дітей, учителів, батьків і всіх, хто працює в закладі освіти. Зроблено чимало: створюються укриття, розроблено правила поведінки та нормативи перебування в них. Проте ці документи мають лише рекомендаційний характер, що викликає запитання.

Нещодавно Верховна Рада ухвалила закон про безпеку у закладах освіти. Безсумнівним позитивом є те, що закон визначає неможливість працювати у закладі освіти особам, які притягалися до відповідальності за булінг. Це можна лише вітати, бо приклади були просто сюрреалістичні: наприклад, директорку школи суд визнав винною у булінгу, а вона подавалася на конкурс, щоб обійняти директорську посаду на наступний термін.

Однак цей закон, мета якого благородна й потрібна, тим не менш, ставить чимало питань щодо практичної його реалізації. І тут я вбачаю деякі доволі суттєві ризики для різних категорій учасників освітнього процесу

Директор школи: відповідальність без повноважень

У законі зазначено, що заходи безпеки має забезпечити засновник. Однак закон не визначає, що це передбачає насамперед, достатнє й своєчасне фінансування заходів безпеки у закладах освіти. Натомість відповідальність за безпечне освітнє середовище покладено на директора школи, який не має власних ресурсів. Якщо засновник не виділяє коштів, то саме директор стає крайнім і змушений пояснювати, чому бракує обладнання чи заходів.

Закон провокує небезпечну практику оцінювати директора не за організацію роботи школи, а фактично - за здатність “вибивати” гроші з батьків. Це величезний ризик, адже директор і так перевантажений обов’язками. Правильна схема має виглядати інакше: засновник виділяє достатньо коштів, а директор організовує їхнє ефективне використання для створення безпечних умов. І оцінювати директора треба саме за тим, як він вміє ефективно і своєчасно організувати безпечну роботу школи у межах наданого засновником фінансування.

Натомість у новій реальності засновник уникатиме відповідальності (в законі ж немає жодного слова про відповідальність засновника за фінансування), а директор відповідатиме за те, що неможливо зробити без фінансування - і на що грошей у нього немає і не може бути, якщо не здирати з батьків.

Батьки: незаконні обмеження доступу до школи та ледь приховане вимагання грошей

В законі прописано, що до закладу освіти не мають права доступу особи у стані “алкогольного або наркотичного сп’яніння”. Абсолютно правильна норма, яку можна лише підтримати. Але закон не дає відповіді на питання: а хто і яким чином буде це визначати?

Тобто, достатньо умовному працівнику школи заявити, що батько або мати, які прийшли до школи, “п’яні” - і їм буде заборонено доступ. А чи має працівник школи відповідну експертність і, найважливіше, повноваження, щоб це визначати? Загалом питання визначення алкогольного або наркотичного сп’яніння - це складна тема, навіть там, де це непогано прописано (наприклад для водіїв транспортних засобів). Тут же немає визначеності - і, цілком очевидно, будуть потрібні докладні роз’яснення юристів.

Формально це робиться для впорядкування ролі батьків як учасників освітнього процесу. Та на практиці це може перетворитися на ухвалення драконівських норм, які під приводом безпеки обмежуватимуть доступ батьків до школи.

Ще ризик для батьків - про це вже дещо було сказано вище - посилення грошових поборів там, де місцева влада не бажає або не вміє працювати. Формулювання в законі про “інші не заборонені джерела фінансування” фактично легітимізує тиск на батьків. У результаті директори будуть змушені перекладати тягар на класних керівників, а ті — на батьків, які під виглядом добровільних внесків змушені збирати кошти “на безпеку”.

Зовні це виглядатиме як нібито “добровільна ініціатива батьків”: класного керівника можуть викликати “на розмову”, після чого “довірені” батьки почнуть переконувати інших здавати гроші “для безпеки дітей”. Такі маніпуляції всім давно знайомі.

Діти: внутрішні правила, що можуть незаконно обмежують права

Ще один ризик — можливість для кожної школи ухвалювати власні правила перебування на її території. Ідея загалом правильна, але, як то кажуть, є нюанси. Бо правила, які розроблятиме школа на основі “типових” (які має розробити і затвердити Кабмін - і невідомо, коли це буде), в жодному разі не можуть обмежувати законні права учасників освітнього процесу. Тобто правила школи не можуть бути більш жорсткими, ніж типові (поки що неіснуючі). А як буде на практиці - є сумніви.

Подібне вже відбувається, коли директори вимагають обов’язкову шкільну форму, хоча жодних законодавчих вимог щодо цього немає. Нині, за відсутності чітких правил доступу до укриттів та закладів освіти, директори змушені діяти на власний розсуд, ризикуючи при цьому бути звинуваченими у порушеннях.

І одночасно наразі ніщо не заважає “директорам радянської школи” прописати у правилах, що на території школи діти можуть перебувати, якщо “одягнені по формі”.

Фото - фейсбук-сторінка автора