Чому не варто обмежувати доступ дітей до гаджетів

Існують різні думки щодо того, чи варто обмежувати доступ дітей до гаджетів. Спираючись на позицію експертів, батьки ухвалюють діаметрально протилежні рішення - від повної заборони до повної свободи у використанні.

Олена Шульга, співзасновниця та очільниця громадської організації “Про.Про.Лаб”, координаторка “Інженерного тижня“, вважає, що заборони - не корисні.

Олена - мати двох дітей: Нікіти (Кіт) – 20 років і Тома – 12 років.

Наразі Нікіта студент 4-го курсу Харківської школи архітектури (приватного інституту).

Протягом 2016-2019 років був співзасновником та розвивав проєкт “Компола” — компостування відходів шкільних їдалень, до якого доєдналося більше 200 шкіл по всій країні. Проєкт став переможцем та фіналістом кількох міжнародних конкурсів. В 2019 році Нікіта виступав на TEDxLviv — “Створюйте можливості“.

Комунікація через соціальні мережі була вагомою частиною роботи з просування ідей проєкту саме у тому віці, в якому у батьків, зазвичай, виникає більшість занепокоєнь щодо взаємодії із соцмережами та гаджетами загалом.

Том, навчається у шостому класі ліцею “Просвіта” у Львові. Цікавиться і додатково займається радіоелектронікою, а також плаванням. Бере участь у технічних змаганнях. Поки що планує, як і брат, стати архітектором.

“Як батьки, ми намагаємося розвивати в дітях розуміння, що і для чого вони роблять, які зусилля, які результати отримують; самостійність та відповідальність за зроблений вибір. Тому пробуємо говорити, пояснювати, але мінімізувати будь-які обмеження”, - каже Олена Шульга.

Вона спробувала аргументувати, чому важливо дати дітям свободу в сучасному світі. Свої думки вона виклала на своїй сторінці у фейсбуці. З дозволу авторки публікуємо текст без скорочень.

Знов натрапила на пости, де батьки закликають до радикального обмеження дітей в доступі до гаджетів до +/- 14-16 років. Маю діаметрально іншу позицію. Раптом ви ще не на одній зі сторін, і мої аргументи допоможуть обрати вашу власну стратегію.

1. Дослідження

Якщо шукати дослідження про шкоду, ви знайдете таких багато, якщо шукати про користь — знайдете і їх.

Наприклад, існує дослідження Impact of digital screen media activity on functional brain organization in late childhood: Evidence from the ABCD study, яке проводили дослідники з Oxford Internet Institute. Вибірка включала 11 878 дітей віком 9-11 років, а саме спостереження тривало 2 роки, в тому числі з використанням МРТ.

Якщо дуже коротко, то:

Дослідники не знайшли переконливих свідчень, що різні профілі цифрової екранної активності пов’язані з патернами функціональної організації мозку у дітей у цьому віці. Немає зв’язку з маладаптивними патернами поведінки — дослід не підтвердив гіпотезу, що діти з високим SMA (screen media activity) матимуть погіршення, пов’язані з поведінковим/психічним функціонуванням.

Маладаптивні патерни поведінки: підвищена тривожність, емоційна нестабільність, проблеми з концентрацією, імпульсивність, соціальна ізоляція.

Взагалі, це дослідження варто прочитати хоча б заради вступного блоку, який показує зміну характеру рекомендацій, яка відбувається з часом.

Є ряд досліджень, які спостерігають кореляцію між відеоіграми і поліпшенням уваги та інших когнітивних функцій тощо.

2. Рекомендації

Загалом більшість досліджень (може й всі) так чи інакше сходяться в тому, що визначальним є не гаджет і час загалом, а якість контенту, тип активності, дозування, контекст. Якщо перші рекомендації дійсно схилялися до різного роду обмежень, то більш пізні, враховуючи вище описану невизначеність, наголошують, що стратегії родин мають враховувати індивідуальність дітей.

Мені подобається порада з одного з таких посібників: дайте відповідь на чотири питання, якщо ви задоволені відповідями, ви ймовірно добре справляєтесь з цим “викликом”.

1. Чи контролюється час, проведений перед екраном у вашій родині?

2. Чи заважає використання екрану займатися тим, що хоче робити ваша родина?

3. Чи заважає використання екрану сну?

4. Чи можете ви контролювати перекуси під час екранного часу?

Не “всі забороняють і я забороню”, “Саша став тривожний, і мій стане”, “заберу ноут/планшет/смартфон”, а є ваша унікальна дитина і ваша окрема стратегія.

3. Час з родиною

Дуже часто в цій дискусії виникає маніпуляція, буцімто не обмежувати використання гаджетів легко — видав дитині смартфон і “пий вино”, а от ті, хто обмежують, максимально залучені в час з дитиною — ні хвилинки на себе.

Я не відкидатиму варіантів, коли гаджет дають на “відчипись”, але я про тих, хто піклується, тому ту групу залишу поза увагою.

Дати доступ до гаджета(ів) - не означає розслабитися. Ми аналізуємо відеоігри і підкидаємо дитині класні, обговорюємо сюжет, стратегії, шукаємо цікаві статті, навчальні відео тощо. Це та сама включеність, просто в іншому форматі.

4. Вік

Не шукала досліджень, тому це чисто моя гіпотеза. З одного боку, я щиро впевнена, що більшість дітей, яким забороняють гаджети, а їм дуже хочеться, знаходять способи ними користуватися. Не ви останні придумували, як дурити батьків.

З іншого боку, давайте змоделюємо ситуацію, в якій дуже бажаний перший гаджет отримує дитина у 14-16 років. Моделі можуть бути різні, знов-таки все індивідуально. Тому це більше вправа на вашу уяву.

Тільки моделюючи, пам’ятайте, що з вашої позиції, ви в 14-16 нарешті даєте дитині доступ до чогось, що вважаєте скоріше шкідливим, в кращому разі просто необхідним, ніж захопливим, а от дитина про нього мріяла всі ці роки. Наскільки ви впевнені, що це не призведе до ейфорії й надкомпенсації, мінімум до тимчасового зниження концентрація через сильний потік нових стимулів?

Я б хотіла, щоб у 14-16 дитина була сконцентрована на виборі професії, вона і так в цей час перманентно чи закохана, чи з розбитим серцем, сепарується, самоутверджується. Відкриття світу гаджетів точно не те, щоб я хотіла на неї додатково звалити.

Контрольований (не обмежений, а саме контрольований) доступ дає можливість споживати і перетравлювати інформацію малими дозами, розвивати цифрові навички і знаходити додаткові можливості для розвитку.

Питання ніколи не буде в гаджеті, але завжди буде в якості і правилах користування в нормальному діалозі, виховуванні відповідальності тощо.

Інакше ще можна вилку до 18-ти в руки не давати, бо нею можна око виколоти.

Скажу страшне, ні з Кітом, ні з Томом ми ніколи не лімітували час з гаджетами і досі вважаємо (Кіту — 20, Тому — 12) це одним з кращих рішень.

Скажу ще страшніше: я часто бачу, як Том одночасно проходить гру на ноуті, дивиться, як це робити на планшеті і ще висить у класному чатику на смартфоні.

І контрольний: вже другий рік ми не будимо Тома в школу, бо він ставить будильник на пів години раніше за наш, щоб мати час на гру. Дорослий прокидається за своїм будильником, ставить грітися сніданок (міг би і Том, але це вже буде хамством з нашого боку) і далі дорослий може займатися своїми справами, Том сам регулює свій час і чітко по своєму годиннику завершує грати, снідає, вдягається і виходить до школи. Коли я була дитиною, світ обертався навколо збирання мене й сестри в школу.

Пошепки: домашку я теж не контролюю (оцінки в електронному щоденнику звичайно переглядаю).

Скажу і біжу: Том може годинами зосереджено клеїти паперові палаци і припаювати щось до мікросхем, реально годинами - без відволікання. Нічого нікуди не розпорошилося.

На фото - Том розбирається в налаштуваннях подарунка на день народження.